• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6. Соціологія особистості

(2 год.)

План:

1. Поняття особистості. Специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості.

2. Соціальний статус і соціальні ролі особистості.

3. Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи.

4. Соціальна структура особистості.

Основні поняття і терміни: людина, індивід, індивідуальність, особистість, структура особистості, соціальні типи особистості, соціальний статус, соціальна роль, рольові вимоги, соціальна санкція, соціальна адаптація, соціалізація.

1. Для соціології однаково важливі та необхідні як аналіз структури суспільства і соціальних інститутів, так і вчення про особистість. Особистість є об’єктом вивчення окремої галузі соціології – соціології особистості.

Що ж таке особистість? У літературі подається багато визначень і змістовних трактувань цього поняття. З усіх підходів до особистості (філософського, психологічного та інших) нас цікавитиме лише соціологічний, який базується на філософському, але має свої особливості. Саме цю специфіку ми розглядатимемо, характеризуючи особистість.

Насамперед з’ясуємо співвідношення понять, які найчастіше використовують поряд із поняттям «особистість»: «людина», «індивід», «індивідуальність».

Визначити сутність людини і за­кони її життєдіяльності надзвичайно складно тому, що крім специфічних вона ще має властивості які об’єднують її з іншими природними істотами. Людина є істота біологічна, і тому вона підкоряється законам природи. Соціологія відштовхується від того непорушного факту, що людське суспільство і угрупування тварин мають ряд спільних властивостей, внаслідок чого між ними немає абсолютної межі.

Проте необхідно підкреслити, що їх кількісні характеристики такі, що роблять їх різними за якістю. Угруповання тварин є біологічне явище, в той час як людське суспільство є специфічним явищем, розвиток якого підкорює­ться не лише природним, але й соціальним законам.

Таким чином, наявність тісного зв’язку між суспільством і природою виявляється в тому, що людина має органічне походження і засоби для свого існування отримує від природи в процесі виробництва. Але в той же час існує і якісна відмінність між людиною і тваринами (абстрактне мислення, мова, вільне волевиявлення, творча діяльність, духовність тощо). І там, де біологія зупиняється у вивченні людського роду як особливого виду живих істот, там їх вивчення продовжує соціологія, розглядаючи їх як істоти соціальні.

Поняття «людина» вживається для характеристики властивих всім людям якостей і здібностей. Це поняття підкреслює наявність в світі такої особливої, історично розвину­тої спільноти, як людський рід, людство, яке відрізняється від усіх матері­альних систем тільки йому властивим способом життєдіяльності.

Існування окремих представників людського роду висловлює поняття «індивід». Індивід - це окремий, одиничний представник, який є носієм біоло­гічних і соціальних рис людства, тобто поняття «індивід» вживається в зна­ченні конкретна людина.

У понятті «індивід» відображаються дві головні ознаки. По-перше, нероздільність або цілісність суб’єкта; по друге, наявність у нього особливих (індивідуальних) рис, які відрізняють його від інших представників того ж виду. Людина народжується індивідом. Він вирізняється особливостями, які зумовлені природою, що називають генотипом. У процесі життєдіяльності індивідуальні фенотипічні властивості розвиваються і стають фенотипічними. Отже як індивід, людина відрізняється від інших не тільки морфологічними особливостями, такими як зріст, конституція тіла, колір очей, тип нервової системи, але і психологічними рисами, такими як здібності, темперамент, характер.

Щоб відбити конкретно-історичні особливості людини на різних рів­нях її індивідуального і історичного розвитку, поряд із поняттям «індивід» використовують поняття «особистість». Особистість - це сукупність соціальних якостей індивіда. І якщо суспільство виступає як «людина в її суспільних відносинах», то особистість - це людина конкретної істори­чної епохи, представник конкретних суспільних відносин.

Як відомо, особистість є об’єктом наукового інтересу філософів, психоло­гів, політологів, представників інших суспільних наук. Тому необхідно ви­явити специфіку соціологічного підходу до проблеми особистості. Психологія вивчає особистість як певну цілісність психічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей і та ін. Філософія розглядає особистість з точки зору її положення в світі як суб’єкта діяльності, пізнання, творчості, а політологія - як суб’єкта політичної діяльності. Що ж стосується особливостей соціологічного ракурсу, то вони можуть бути виявлені при розгляді особистості як складового елементу різних за масштабом соціальних систем. Враховуючи своєрідність рівнів соціальних систем можна виділити наступні проблеми соціології особистості.

1. На рівні загальносоціологічної теорії розкривається соціальна сут­ність людини, її зв’язок з суспільством, вивчаються форми і види її діяльнос­ті, особистість розглядається як об’єкт і суб’єкт суспільних відносин, а також вивчаються закономірності включення людини в загальну соціальну систему.

2. На рівні соціологічної теорії особистості (як спеціальної соціологічної теорії) вивчається соціальне положення особистості (її соціальний статус), соціальні ролі, системи соціальної типізації, виявляється вплив соці­альних факторів на становлення і розвиток особистості, характеризуються соціальні механізми формування особистості (її соціалізації, соціальної і професійної адаптації, формування її цінні­сних орієнтацій, інтересів, потреб тощо).

3. На рівні конкретно-соціологічних досліджень особистість розглядається виходячи з емпіричних характеристик всіх соціальних взає­модій, в які вона вступає в процесі своєї життєдіяльності. Вивчення проб­леми особистості на цьому рівні має важливу особливість: особистісні емпіричні характеристики виявляються практично в кожному соціологічному дослі­дженні, в тому числі і тоді, коли воно має інше цільове призначення (наприклад, вивчення плинності кадрів, стану морально-психологічного клімату і та ін.). На цьому рівні використовуються як методичні прийоми вищена­званих рівнів, так і розробляються власні.

Підводячи підсумки розгляду даного питання виділимо наступні ос­новні моменти. Теоретична соціологія досліджує особистість в тій системі соціаль­них зв’язків, яка формується і існує на макрорівні. Особистість виступає продуктом суспільних відносин, їх конкретним носієм, суб’єктом суспільного життя, елементом та членом певної соціальної системи.

Що стосується прикладної соціології, то вона в більшій мірі зорієнто­вана на вирішення таких проблем, які прямо чи опосередковано пов’язані з прак­тикою соціального управління, наприклад, вивчення загальних і особливих умов соціалізації, соціальної адаптації, мобільності, вивчення мотивації і стимулювання соціально необхідної поведінки і діяльності, відповідності соціальних очікувань особистості, її ціннісних орієнтацій і реальної поведінки лю­дей; професійного самовизначення, оптимізації взаємодії особистості з соціальни­ми групами і спільностями тощо.

2. Значне місце в соціології особистості займає рольова теорія особистості. Основні її положення були сформульовані американськими соціологами Дж.Мідом, Р.Мінтоном, Р.Мертоном та Т.Парсонсом, а також німецьким соціологом Р. Дарендорфом.

При розгляді цього питання потрібно спочатку визначити ключові поняття, якими є «соціальний статус» і «соціальна роль».

Соціальний статус особистості - це визначене місце особис­тості у суспільній ієрархії, обумовлене його походженням, професією, віком, статтю, сімейним станом. Потрібно зазначити, що в соціології виділяються приписані і набуті статуси. Приписаний - це нав’язаний суспільством без залежності від зусиль і заслуг особистості. Він обумовлюється етнічним походженням, місцем народження, сім’єю тощо.

Набутий (досягнутий) статус визначається зусиллями самої людини (наприклад, письменник, менеджер, директор). Виділяються також природ­ний і професійно-показовий статуси. Природний статус особистості припускає суттєві і відносно сталі характеристики людини (чоловіки і жінки, дитинство, юність, зрілість, старість). Професійно-посадовий – це базисний статус особистості дорослої людини. В ньому фіксується соціальний, економічний та виробничо-технічний стан, (банкір, інженер, адвокат і т. ін.).

Потрібно зазначити, що поняття «статус» використовується в со­ціології особистості співвідносно до поняття «соціальної ролі». «Статус» означає «сукупність прав і обов’язків, а роль - динамічний аспект статусу, тобто пове­дінки».

Соціальний статус визначає конкретне місце, яке займає індивід у да­ній соціальній системі. Сукупність вимог, які висуває до індивіда суспільство, утворює зміст соціальної ролі.

З’ясовуючи сутність останнього поняття, зазначимо, що соціальна роль - це сукупність дій, які повинна виконувати людина, що займає певний статус у соціальній системі. Кожний статус, як правило, включає ряд ролей. Сукупність ролей з даного статусу називається рольовим набором.

Поняття ролі відноситься до аспектів соці­альної взаємодії, коли регулярно і протягом довгого часу відтворюються певні стереотипи поведінки. Конкретні люди виступають в багатьох ролях: роль, таким чином, є лише окремо взятий аспект ціннісної поведінки. З по­няттям ролі тісно пов’язані такі поняття як ролеві очікування, ролеві конфлі­кти, ролеві набори, адаптація до ролі тощо.

Далі зазначимо, що одна з перших спроб систематизації ролей була зроблена Т.Парсонсом. Він вважав, що будь-яка роль описується основними харак­теристиками:

а) емоційною - одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші -розкутості;

б) способом одержання - одні приписані, а інші здобуваються;

в) масштабом - частина ролей сформульована і чітко обмежена, ін­ша розмита;

г) формалізацією - дія у чітко встановлених правилах або довільна;

д) мотивацією - на особистий прибуток, на загальне благо тощо. Будь-яка роль характеризується деяким набором цих п’яти властивос­тей.

Далі потрібно звернути увагу на те, що соціальну роль треба розгля­дати у двох аспектах: ролевого очікування і ролевого виконання. Між ними ніколи не буває повного збігу, але кожний з них має велике значення у поведінці особиcтості. Наші ролі визначаються передусім тим, що очікують від нас інші і асоціюються зі статусом, який має дана особистість. Якщо хтось не грає ролі у відповідності з нашими очікуваннями, то він вступає у конфлікт з суспільством. Наприклад, батько повинен турбуватися про дітей, близький друг не повинен бути байдужим до твоїх проблем тощо.

Ролеві вимоги (приписи, побажання і очікування відповідної поведін­ки) втілюються в конкретних соціальних нормах, згрупованих навколо соці­ального статусу.

У нормативній структурі соціальної ролі виділяють чотири елементи:

- опис типу поведінки, відповідного даній ролі;

- приписи (вимоги), пов’язані з даною поведінкою;

- оцінка виконання приписаної ролі;

- санкція - соціальні наслідки тієї чи іншої дії у рамках вимог соці­альної системи.

Соціальні санкції за своїм характером можуть бути моральними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через її поведінку (наприклад зневага) або юридичними, політичними, екологічними тощо, що реалізую­ться через діяльність конкретних соціальних інститутів. Зміст соціальних санкцій полягає в тому, щоб спонукати людину до певного типу поведінки. Вони є одним із найважливіших елементів соціального регулювання.

Оскільки кожна людина виконує декілька ролей в різних ситуаціях, то між ролями може виникнути конфлікт. Ситуація, в якій людина зіштовхує­ться з необхідністю задовольнити вимоги двох чи більше несумісних ролей, називається ролевим конфліктом.

При розгляданні сутності ролевих конфліктів потрібно акцентувати увагу на такому контексті проблеми, як протистояння мотивів діяльності. Перемагає той мотив, який більш значущий у конкретній ситуації. Іншими словами, існує не тільки ієрархія статусу, але й ієрархія соціальних ролей і кожна особистість будує піраміду своїх переваг. Але свобода вибору особистістю пер­шочерговості реалізації тих чи інших мотивів дуже відносна, тому що люди­на знаходиться у своєрідних рамках соціальних функцій, статусів, ролей. Завершуючи розгляд цього питання, підкреслимо, що статуси і соці­альні ролі утворюють механізм, завдяки якому кожна людина стає частинкою того чи іншого суспільства або соціальної спільноти, верстви, групи, носієм їх властивостей та культури.

Аналіз особистості як об’єкту суспільних відносин, передбачає також з’ясування сутності таких двох взаємопов’язаних процесів як соціалізація та ідентифікація.

3. Соціалізація – це процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соці­альних норм і цінностей необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Взаємодія індивіда і соціального середовища в процесі соціалізації відбувається у формі адаптації та інтеріоризації.

Важливо усвідомити, що адаптація – це пасивне пристосування людини до соціального середовища, а інтеріоризація – активна взаємодія індивіда з середовищем, в якому людина робить свідомий вибір.

Соціалізація особистості відбувається під впливом агентів та інститутів соціалізації, які формують, спрямовують, стимулюють або обмежують формування особистості.

Агенти соціалізації – це люди та установи, діючі соціальні суб’єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. Агенти соціалізації виконують важливі функції, а саме:

- навчання культурним нормам та зразкам поведінки;

- контроль за тим, як міцно, правильно та глибоко засвоєні соціальні норми та ролі.

Процес соціалізації відбувається у первинних і вторинних групах.

Більшість дослідників вважають, що визначальне значення має первинна соціалізація, яка здійснюється сім’єю. Сім’я виконує функцію посередника між дитиною та іншими соціальними системами.

4. Слід зазначити, що певний культурний досвід є загальнолюд­ським, набувається в процесі соціалізації всіма індивідами, незалежно від того, на якому ступені розвитку знаходиться те чи інше суспільство. Так, кожна дитина навчається спілкуванню з допомогою мови, набуває досвід застосування покарання, нагородження тощо. Але разом з тим, кожне суспі­льство дає своїм членам особливий досвід, прищеплює специфічні культурні зразки. Із соціального досвіду, єдиного для членів даного суспільства утворю­ється характерна особистісна конфігурація (особистісний набір якостей), типовий для даного суспільства. Наприклад, особистість, що соціалізована в умовах мусульманської культури буде мати інші риси в порівнянні з особис­тістю, що формувалася і виховувалася у християнському середовищі.

У зв’язку з цим, в соціології розглядається проблема соціальної типо­логії особистості, яка є однією з найважливіших проблем соціологічного аналізу.

Соціальний тип особистості – це продукт складного переплетіння соціально-економічних і історико-культурних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей і властивостей людини як істоти соціальної.

Проблема виділення соціальних типів особистості зумовлена тим, що соціологія намагається розкрити в особистості суттєве і типове. Виходячи з цього соціологія пропонує виділити такі типи особистості:

- ідеальний ( в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи іншого суспільства);

- нормативний (тобто сукупність властивостей особистості, форму­вання яких об’єктивно необхідне для розвитку даного суспільства);

- реально існуючий (тобто переважаючий тип особистості на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нор­мативного і тим більше від ідеального типу.

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об’єктом і суб’єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге – прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.

Соціальна активність особистості – це системна соціальна якість, у якій виражається та реалізується глибина і повнота зв’язків особистості з соціумом, рівень перетворення її на суб’єкт суспільних відносин.

Питання для самоконтролю:

1. У чому виявляється специфіка соціологічного вивчення особистості?

2. В чому полягає роль біологічних факторів у формуванні особистості?

3. З якими науками найбільше взаємодіє соціологія особистості?

4. Які аспекти людини відображені в категоріях «особистість», «індивід», «індивідуальність»?

5. Які чинники впливають на процес формування особистості? Охарактеризуйте їх.

6. Яку роль в житті суспільства відіграє процес соціалізації?

7. Яке значення для соціалізації особистості мають освіта і виховання?

8. В чому виявляється практичне значення теорії соціальних ролей?

9. У чому особливості взаємодії особистості з глобалізованим суспільством?

Література:

1. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,1999.

2. Злобіна О.Г. Категорія «особистості» у системі понять соціологічної теорії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – №2.

3. Злобiна О.Г. Стиль життя i соцiальнi типи особистостi // Соцiологiя: теорiя, методи, маркетинг. – 2006. – №1. – С.186-187.

4. Исаев Б.А. Социология в схемах и комментариях: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2008.

5. Пилипенко В.Э., Вишняк О.І. та ін. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посібник – К.: Каравелла, 2003.

6. Практикум з соціології: Навч. посібник /За ред. В.М.Пічі. – Львів: «Новий Світ –2000», 2004.

7. Пилипенко В.Є., Попова І.М., Танчер В.В. та ін.. Соціальні та галузеві соціології.-К.: ПЦ «Фоліант».-2007.

7. Пшеничнюк О.В., Романовська О.В. Соціологія: Посібник. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002.

8. Соціологія: Курс лекцій: Навч. посібник. За ред. В.М.Пічі. – Львів: «Новий світ – 2000», 2002.

9. Соціологія: Підручник /За ред. В.Г.Городяненка. – К.: Вид. Центр «Академія», 2002.

10. Соціологія особи. Методичні вказівки до самостійного вивчення теми/ Т.Й.Захарова, О.В.Чернов. – Хмельницький: ТУП, 1999.

11. Сохань Л.В. Життєвий ареал особистості в суспільстві, що трансформується як середовище ризику // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – №2.

12. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Випуск 2. – Ч. 3. – Львів, 1996.

13. Шульга М.О. Соціальний ареал особистості // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – №2.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
5. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
6. Активність особистості та самоуправління
7. АКЦЕНТУЙОВАНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ
8. Взаємодія ієрархій підструктур особистості та їх властивостей
9. Взаємодія структур особистості і діяльності
10. Визначення самооцінки особистості
11. Визначення темпераменту особистості
12. Вимоги до особистості ігрового терапевта

Переглядів: 2319