МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Тема 8. Соціологія праці та зайнятості(2 год.)
План:
1. Об’єкт та предмет та функції соціології праці. 2. Виникнення і розвиток соціології праці. 3. Основні категорії соціології праці. 4. Соціальні аспекти зайнятості і безробіття.
Основні поняття та терміни:праця, суб’єкти праці, соціально-трудові відносини, соціально-трудові процеси, зміст праці, умови праці, характер праці, ставлення до праці, мотиви трудової діяльності, задоволеність працею, трудова адаптація, трудовий колектив, зайнятість, безробіття.
1. Праця - основа функціонування та розвитку людського суспільства, умова виникнення та існування людства. Масштаби перетворень у сфері праці вимагають сьогодні особливої уваги не лише науковцями але й пересічними громадянами. Соціологія праці - галузь соціології, яка вивчає закономірності формування, функціонування й розвитку соціальних утворень (соціальних спільнот, інститутів) у сфері праці й пов’язані з ними процеси та явища. Як соціологічна дисципліна вона розкриває специфіку суспільної праці як соціального феномена і сукупність чинників, що визначають його. Метою соціології праці є дослідження соціальних явищ, процесів і розробка рекомендацій щодо їх регулювання та управління, прогнозування і планування, спрямованих на створення оптимальних умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда у сфері праці. Об'єктом соціології праці як спеціальної соціологічної теорії є праця як суспільно значиме явище зі всіма її ознаками, завдяки яким вона відрізняється від інших суспільних явищ. Її предметом є структура та механізм соціально-трудових відносин, а також соціальні процеси у сфері праці. Неможливо недооцінити роль праці в житті людини, суспільства, оскільки все, що необхідно для життя і розвитку людей, функціонування суспільства, створюється працею. Вона є рушієм соціального прогресу, без якого неможливе саме людське життя. У процесі та в результаті трудової діяльності змінюється становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, зміст їхніх соціальних ролей. У цьому власне й полягає сутність праці як базового соціального процесу. Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях: 1. Створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини. 2. Забезпечення матеріального добробуту працівника і його сім'ї. 3. Соціально-диференційна. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характері праці визнають відмінність професійно-кваліфікаційних груп робітників. Це зумовлює диференціацію, соціальну неоднорідність і створює основу для формування соціальної структури як конкретного підприємства, так і суспільства загалом. 4. Статусна функція праці, яка зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці. 5. Формування особистості. Розвиток виробництва не повинне бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості. Праця повинна стати сферою самореалізації, самоствердження людини. З соціологічної точки зору праця виступає як процес соціалізації. Входження людини в колектив супроводжується залученням до встановленого порядку. 6. Важлива роль належить ціннісній функції праці, пов'язаній із формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє. У сфері праці діє ряд соціологічних принципів: 1) усяка праця повинна бути оплаченою; 2) не можна платити однаково людям з різним соціальним статусом: працівники з більш високим соціальним статусом повинні одержувати більше за свою працю, ніж ті, чий соціальний статус нижчий; 3) стимулювання праці та її оплата повинні відповідати затратами (фізичним, розумовим) на її виконання; шкідливими є як недоплата, так і переплата. У радянський час через невмотивоване зрівнювання праці були серйозні перекоси у виконанні цього основного соціологічного закону у сфері праці. А саме: • зрівнялівка в оплаті призводила до того, що людина, яка працює добре, починає так само погано працювати, як і людина зі слабкою трудовою віддачею, через те, що платили їм приблизно однаково; • низька оплата праці в колишньому СРСР призвели до того, що "керівник робить вигляд, що платить, а працівник робить вигляд, що працює". 2. Формування теоретичних і практичних уявлень про працю охоплює донауковий, класичний і сучасний періоди. Донауковий період (III ст. до н.е. – XVIII ст. н.е.) характеризується формуванням найбільш загальних уявлень про працю, її місце в суспільстві. Класичний період формування соціології праці охоплює XVIII – початок XX ст. Саме в цей період було закладені наукові засади формування соціології праці як самостійного наукового напрямку. Сучасний етап розвитку соціології праці (від 20-х років XX ст.) має істотні особливості в різних країнах. Найзначніший внесок у розвиток соціології праці в цей час здійснює американська і французька соціологічна наука. Започаткував детальне вивчення праці окремого робітника, функціонування та організацію промислового колективу Ф.В.Тейлор. Проте в 20-ті роки "тейлоризм" вже не міг гарантувати високу продуктивність праці. Тому шукали нових чинників, які позитивно могли б впливати на ефективність виробництва, соціальний настрій працівників. Внаслідок цього у 20-30-х роках з'явилася теорія "людських стосунків", розроблена Е.Мейо. В основу цієї доктрини покладено принцип заміни індивідуальної винагороди колективною, економічної – соціально-психологічною (сприятливий моральний клімат, задоволеність працею, демократичний стиль керівництва). У 1950 р. Ф.Херцбергом була розроблена теорія збагачення праці. Згідно з нею, існує дві незалежні системи чинників, які по-різному впливають на поведінку людей. Гігієнічні умови праці (роздягальні, душові, їдальня) стабілізують персонал. Другу групу чинників становлять так звані мотиватори, що задовольняють "внутрішні" потреби людини, які полягають у визнанні досягнутих успіхів у роботі, інтересі до її змісту. Саме вони зумовлюють задоволення роботою й підвищують на цій основі трудову ефективність. Тому, за Херцбергом, задоволеність – функція, пов'язана зі змістом роботи, а невдоволеність - функція, яка стосується умов праці. Наприкінці 50-х років значного поширення набули також теорії управління "X" та "У" американського вченого Д.Макгрегора. Теорія "X" пропагує риси авторитарного стилю керівництва. Теорія "У" акцентує увагу на демократичному стилі керівництва. У формуванні сучасної соціології праці значну роль відіграла й теорія "якості робочого життя" Л.Девіса, що зорієнтованана дослідження реального становища працівника у сфері праці. Під "якістю робочого життя" найчастіше мається на увазі характер стосунків між працівником та його виробничим оточенням. Дослідження у цій сфері містять наступні питання: визначення причин плинності кадрів; оцінка ефективності управлінських систем; визначення глибини психологічних стресів, пов'язаних зі шкідливими умовами праці тощо. Окремо потрібно згадати про французьку школу вивчення проблем соціології праці. Найчастіше вчені тут вивчали проблеми професійної освіти, адаптації, втоми, виробничого травматизму. Пошуки шляхів вирішення цих проблем стимулювали розвиток досліджень у галузі науки, що згодом визначилася у вигляді соціології управління. Одним із перших дослідників у цій галузі є А.Файоль, який є автором "адміністративної теорії". Основу останньої утворюють 14 правил управління, що можуть бути застосовані до всіх сфер адміністративної діяльності: поділ праці, влада, дисципліна, єдність командування, єдність керівництва, підпорядкування загальних інтересів загальному інтересові, винагорода, централізація, лінія влади, порядок, рівність, сталість посад особового складу, ініціатива, корпоративний дух. Ці правила згодом почали називатись принципами менеджменту. У другій половині XX ст. найчастіше обговорювалися питання, пов'язані з ефективним використанням робочої сили; проблеми мотивації та задоволеності працею; конфлікти між керівниками та підлеглими. В історії вітчизняної соціології праці можна виділити кілька етапів за відмітними політичними та соціально-економічними умовами: дореволюційний (середина XIX ст. - 1917 р.) та сучасний. Останній містить постреволюційний, повоєнний та пострадянський етапи. Кожному з них притаманні свої типи об'єктів дослідження, понятійний апарат, методи та прийоми дослідження. Соціологія праці досить успішно розвивалася в колишньому СРСР у перші роки радянської влади. У1920 р. у Москві було створено Інститут праці, який у 1921 р. реорганізували в Центральний інститут праці. У постреволюційний період вчені приділяли значну увагу виробленню нової концепції суспільної праці на основі перебудови всього господарського життя. Одним із важливих напрямків стало дослідження проблем колективної праці в бригаді і на підприємстві. У 20-ті роки закладаються основи соціологічної теорії трудового колективу. Одним із головних центрів розвитку соціології праці став Всеукраїнський інститут праці (м. Харків). Він займався питаннями керівництва трудовими колективами, удосконалення організаційної структури і стилю управління. Водночас тривали дослідження умов життя й побуту робітничого класу, інтересів робочої молоді, трудових конфліктів, професійної орієнтації та професіоналізації школи, бюджету часу робітників та службовців тощо. Проте загальний результат змін у соціології праці за цей період, не дивлячись на досить могутній дослідницький потенціал, виявився невтішним. Соціологія праці практично була скасована адміністративною системою. З середини 30-х років соціологія праці, як і інші спеціальні теорії соціології, в колишньому СРСР перестали розвиватися. Були закриті спеціальні соціологічні журнали, розпущені або закриті лабораторії соціології і психології праці на підприємствах, перестали друкуватися монографії з проблем праці й управління. Цей період тривав до хрущовської відлиги. Відродження соціології праці почалося з середини 50-х років. Серед основних напрямків соціологічних досліджень у сфері праці в цей період можна виділити наступні: соціальні аспекти наукової організації праці, соціальне управління, праця керівника, дисципліна праці, робочий та поза робочий час, трудові проблеми молоді, праця жінок, участь робітників в управлінні виробництвом та інші. 90-ті роки характеризуються розвитком методологічної бази соціології праці, виокремленням нових, пов'язаних з ринком праці, напрямів у дослідженнях, розширенням методів соціологічного дослідження трудових процесів. Актуалізуються дослідження соціальних проблем праці в контексті соціологічного осмислення економічної реформи (К. Грищенко, А. Ручка). Чи не головним об'єктом дослідження стає працівник у ринкових відносинах – підприємець, бізнесмен, менеджер (В.Пилипенко, І.Шевель). Серед нових проблем, що починають інтенсивно вивчатись соціологами, можна відзначити трудові конфлікти, економічну злочинність та її соціальні наслідки, ринок праці, багатоманіття форм власності на виробництві, зайнятість і безробіття, робочий рух, приватизацію. Водночас триває дослідження проблем, характерних для попередніх етапів розвитку соціології праці: участь працівників в управлінні виробництвом, організація й умови праці, оплата праці й матеріальне стимулювання, соціально-психологічний клімат тощо. 3. Соціологія праці, як і будь-яка інша наука, має свій понятійний апарат. Такими основними категоріями соціології праці є характер праці, її зміст та умови, а також ставлення до праці, трудова адаптація, соціально-психологічний клімат тощо. Соціально-економічні відмінності в праці є економічною основою для диференціації працівників за такими ознаками як рівень забезпечення матеріальними та соціальними благами, розмір заробітної плати, рівень освіти та культури, характер проведення дозвілля тощо. Диференційований вплив неоднорідності праці можна простежити за двома основними напрямами: через зміст праці, у якому виявляється її виробничо-технічна сторона, та через характер праці, у якому виявляється її соціально-економічна сторона. Зміст праці - соціально-економічна категорія, що відображає розподіл функцій (спостереження, реєстрації та контролю, управлінських, виконавчих та інших) на робочому місці і визначається сукупністю виконуваних виробничих операцій. Поєднання тих чи інших функцій з затратами часу на їхнє виконання характеризує зміст конкретних видів праці. З урахуванням змісту праці виділяють такі її види: праця розумова та фізична, проста та складна, організаторська та виконавча, творча та репродуктивна. Зміст праці є одним із ключових чинників, які визначають напрям розвитку трудових навиків людини, її ставлення до праці та задоволеність працею. Це все є ознаками характеру праці. Характер праці - категорія, яка характеризує соціально-економічну природу трудового процесу, суспільну форму його організації, способів взаємодії людей у процесі праці. Характер праці дає змогу уявити зв'язок між індивідуальною та суспільною працею, способи взаємодії працівників із засобами праці, включення індивідуальної праці в суспільну, взаємозв'язок між окремими видами праці, тип взаємовідносин учасників процесу праці. Умови праці - сукупність чинників, які впливають на працездатність, здоров'я працівника. Ця категорія охоплює соціально-економічні умови (тривалість робочого часу та робочого року, оплата та стимулювання праці, кваліфікаційна, спеціальна та загальноосвітня підготовка робітників); санітарно-гігієнічні (температурний режим, загазованість, запиленість, забрудненість повітря, освітлення, шум); організаційні (характеризують розпорядок праці, забезпечення матеріалами, сировиною та інструментами); та соціально-побутові умови (забезпечення працівників побутовими приміщеннями, їдальнями, медичним та санітарно-курортним обслуговуванням). Реалізований через характер праці зв'язок працівника і суспільства виражається через його сутнісну ознаку - ставлення до праці. Ставлення до праці - категорія, що відображає фундаментальні засади системи цінностей особистості, комплекс мотивів, які пов'язують особистість з діяльністю і суспільством. Дана категорія виражає зв'язок між працівником та суспільством, працівником та працею щодо виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ. Ставлення до праці може бути позитивним, негативним та нейтральним, тобто залежить від складної системи мотивів трудової діяльності, пов'язаних з різними показниками. Задоволеність працею - емоційно-оцінне ставлення працівника, трудового колективу до виконуваної роботи та умов, в яких вона здійснюється. Взаємозв'язок задоволення працею з рівнем продуктивності, якістю праці та трудовою дисципліною найчастіше опосередкований характером і змістом праці, стажем роботи працівників на одному підприємстві, престижем даного виду праці. Трудовий колектив реалізує свої цілі й завдання, головні з яких - випуск продукції, виробництво матеріальних благ, надання послуг. Відповідно до цього у колективі складаються свої соціальні цінності та норми, формуються вимоги до рівня освіти, кваліфікації, індивідуальних характеристик працівника. З іншого боку, людина, яка стала до роботи, має власні життєві цілі, потреби, цінності, стандарти поведінки. Відповідно до них працівник висуває зустрічні вимоги щодо характеру, організації, умов, оплати праці, можливостей професійного зростання. В процесі трудової діяльності й відбувається взаємодія працівника і колективу, їх пристосування одне до одного (адаптація). Трудова адаптація - соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації, який характеризується активною взаємодією особистості й трудового середовища. Функції адаптації працівника полягають у сприянні стабільності колективу, зміцненні його згуртованості; створенні умов для самовираження і самореалізації особистості, розвитку її творчих, соціальних нахилів; забезпеченні умов для соціалізації молоді. Основними видами адаптації працівника є професійна, соціально-психологічна, технологічна, міжособистісна, соціально-побутова. Соціально-психологічний клімат - відносно стійкий і типовий для певної групи загальний емоційний настрій, який формується у процесі спільної трудової діяльності колективу через спілкування між людьми. На нього впливають дві групи чинників. До першої належать чинники макросередовища: суспільно-економічна формація, умови життя людини, особливості великих соціальних груп суспільства, які різняться віком, соціальним станом, національністю. Другу групу становлять чинники місцевого (локального) характеру: виробничі (зміст і характер, рівень організації, умови праці); соціальні (система оплати, стимулювання праці, організація суспільного життя, система інформування); соціально-психологічні (особливості окремих членів колективу, діяльність керівника). Форми прояву соціально-психологічного клімату віддзеркалюють багатоманітність людських стосунків. Це, перш за все, спрацьованість (результат координованої взаємодії людей, які беруть участь у суспільному трудовому процесі) і сумісність (оптимальне поєднання якостей людей, за якими забезпечується найбільша ефективність їх діяльності). Порушення нормального соціально-психологічного клімату колективу називається "кліматичним збуренням". Під кліматичним збуренням розуміють значні відхилення від сформованого у колективі соціально-психологічного стандарту стосунків між його членами. Розрізняють зовнішні і внутрішні причини "кліматичних збурень". Трудовий колектив - відносно стійке об'єднання людей, яке спрямовує свої зусилля на розв'язання виробничих задач, має спільну мету і керується у своїх діях загальновизнаними нормами трудової поведінки. Поняття трудового колективу використовується для позначення, з одного боку, соціального інституту (наприклад, підприємства), з іншого, - об'єднання людей, включених у трудову діяльність. Виходячи з виду діяльності та особливостей її кінцевого продукту, виділяють такі види трудового колективу: - виробничі колективи - колективи заводів, фабрик, підприємств зв'язку, будівництва та інших, що відносяться до сфери матеріального виробництва; - колективи невиробничої сфери - служби, що надають різноманітні послуги; - наукові колективи; - колективи закладів охорони здоров'я і народної освіти. За рівнем об'єднання працівників виділяють основний, виробничий (вторинний) і первинний (контактний) трудові колективи. Основний трудовий колектив - це колектив підприємства в цілому. Це підприємство інтегрує в собі усіх працівників і є вищим рівнем їх об'єднання. Вторинний (проміжний) трудовий колектив - проміжна ланка об'єднання працівників у межах цехів, відділів, дільниць. В основі такого об'єднання лежать особливості технологічного процесу. Первинний трудовий колектив - об'єднання людей, що спільно виконують загальне виробниче завдання в процесі безпосередніх особистих контактів (бригада, лабораторія). Кожний первинний трудовий колектив має певну структуру, де можна виділити три основні елементи: лідера або лідерську групу, ядро і периферійну частину. Лідер - це член групи, який здатний очолити групу, показати усім приклад, організувати виконання завдань і визнаний у цій ролі більшістю членів колективу. Лідер організації може бути формальним і неформальним. Формальний лідер може бути в тому випадку, коли керівник колективу має незаперечний авторитет серед своїх підлеглих, і неформальним, коли лідер не має адміністративної влади, але здатний ефективно впливати на інших членів свого колективу, спонукаючи їх діяти певним чином. Лідер перебуває у великій залежності від колективу. Група, створивши образ лідера, - модель, вимагає від реального лідера, з одного боку, відповідності їй, а з другого - здатності виражати інтереси групи. Лише при дотриманні цієї умови члени колективу не лише йдуть за лідером, але й бажають йти за ним. На стосунки з групою і авторитет лідера суттєво впливає його особистий стиль поведінки: чи є вона авторитетною, жорсткою чи демократичною. У трудовому колективі лідерів може бути кілька. Навколо кожного з них формується своє ядро. Ядро - група членів колективу, які давно працюють у ньому, добре знають один одного, зв'язані тривалими взаємними симпатіями і певною мірою дружніми стосунками. Саме ця частина колективу з найбільшою повнотою втілює у своїй діяльності цілі, норми, цінності і зразки трудової поведінки. Взаємовплив колективу й особистості тісно пов'язаний з емоціями. У наш час порушено емоційну настроєність багатьох трудових колективів. Падіння життєвого рівня, неповна зайнятість, страх втратити роботу викликають роздратування, породжують невпевненість у власних силах, побоювання майбутніх змін, що значно знижує емоційний потенціал трудових колективів. Негативна емоційна настроєність знижує продуктивність праці, породжує конфліктні ситуації. Соціальний трудовий конфлікт - це різновид соціального конфлікту, рівень максимального розвитку суперечностей між соціальними суб'єктами економічних і трудових відносин, що здійснюється у сфері трудової діяльності. В його основі лежать будь-які види боротьби між індивідами, мета яких - досягнення або збереження засобів виробництва, економічної позиції, влади чи інших цінностей, що мають суспільне визнання. Взаємовплив колективу й особистості значною мірою залежить від соціально-демографічних, соціальних і психологічних особливостей його членів. Високий ступінь однорідності колективу за такими ознаками як стать, вік, освіта, рівень кваліфікації і наявність на цій основі спільності інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій є чинником, що сприяє виникненню тісних зв'язків між працівниками. Соціологічні дослідження показують, що гомогенність первинного трудового колективу сприяє згуртованості колективу не тільки на виробництві, але й у години дозвілля. Члени гетерогенного колективу розділяються на неформальні групи, мають різні за цими групами інтереси, інколи зовсім протилежні, а тому і на виробництві досить низька продуктивність праці, оскільки не має одностайності в діях, а в години дозвілля такі колективи рідко відпочивають разом. Загалом, соціологічні дослідження свідчать про те, що чим вищі взаємовідносини в групі, тим кращі в ній показники продуктивності праці й участь її членів у суспільній роботі. 4. Сучасний період українського суспільства пов'язаний з переходом до ринкової економіки, становленням і розвитком ринку праці. Ринок праці - певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників. Він стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил, його наукового, освітнього, професійного потенціалу. За допомогою ринку відбувається остаточне визначення характеру праці, що втілений у товарі та альтернативної його вартості. Розуміння ринку як соціально-економічної системи створює основи для розгляду її як підсистеми ринку робочої сили. Робоча сила - сукупність фізичних та духовних здібностей людини, використовуваних нею у процесі створення благ і послуг. Будучи основною умовою виробництва, робоча сила є товар, що продається і купується на ринку робочої сили, і відповідно має свою вартість. Працівники пропонують свій товар, формуючи пропозицію робочої сили, а роботодавці, підприємці, визначаючи ціну, формують попит на нього. Тим самим утворюються ринкові відносини пропозиції та попиту товару робочої сили, що продається за ціною зарплати. Отже, структуру ринку робочої сили утворюють: власники робочої сили (її продавці), власники капіталу (покупці) і суб'єкти інфраструктури, що виконують роль посередників. Також розрізняють первинні та вторинні ринки праці. Первинний ринок праці формується найбільш привабливими видами робіт, тобто такими, що забезпечують стабільність зайнятості, високий рівень оплати, можливості професійного росту. Вторинний ринок праці - роботами, де немає гарантії зайнятості, низький рівень оплати, обмежені перспективи професійного росту. Специфічною формою соціально-трудових відносин в умовах ринку виступають зайнятість і безробіття. Зайнятість населення - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їхніх особистих і суспільних потреб, що приносить їм заробіток чи трудовий дохід. Розрізняють зайнятість у секторах економіки (промисловість, сільське господарство, послуги); постійну чи тимчасову; повну або часткову; основну та додаткову; продуктивну; вільно обрану; формальну форми зайнятості. Нині в Україні можна спостерігати значні масштаби неформальної (нерегламентованої) зайнятості, приховане безробіття, низька ціна робочої сили, невиплати заробітної плати тощо. Безробіття - соціально-економічне явище, яке виявляється в невикористанні частини працездатного населення в суспільному виробництві. Безробіття може охоплювати велику кількість людей працездатного віку, які з незалежних від них причин і всупереч їх бажанню виключені з виробничого процесу і не мають заробітної плати. Виділяють такі типи безробіття: Ø фрикційне (пов'язане з пошуками або очікуванням роботи. Інакше кажучи, його можна розглядати як плинне); Ø структурне (виявляється під впливом зміни споживацького попиту, технологій, що в свою чергу змінюють структуру загального попиту на робочу силу); Ø добровільне (людина з певних міркувань якійсь період часу Ø технологічне (є наслідком перетворень, зумовлених переворотами в науці й техніці, у результаті чого більшу частину виробництва виконують роботи); Ø регіональне (є наслідком моноекономічної згорнутості розвитку деяких районів країни); Ø циклічне (безробіття, що викликане спадом, тобто фазою економічного циклу, коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає); Ø приховане. Його характерною особливістю є те, що будучи спричинене руйнівними процесами в економіці, воно являє собою деструкцію найбільш передових, перспективних кваліфікованих трудових ресурсів. Приховане безробіття може існувати у вигляді оплачуваного безробіття, або безстрокових відпусток, неповного робочого тижня, скороченого робочого дня тощо. Ті, хто потрапили до лав прихованого безробіття, статусу безробітного не одержують; Ø економічне (зумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури і банкрутством підприємців, що не витримали конкурентної боротьби. Посилюється в період переходу до ринку); Ø молодіжне (зумовлене труднощами адаптації молоді, що приступає до самостійної трудової діяльності). Отже, можна виділити наступні причини безробіття: Ø втрата роботи (вимушене звільнення з різних причин); Ø звільнення за власним бажанням; Ø повторне входження на ринок праці; Ø нові учасники ринку праці. У зв'язку із переходом українського суспільства до ринкової економіки, демократизації управління, актуально звернути увагу і на явище кар'єри. У широкому значенні під кар'єрою розуміють загальну послідовність етапів розвитку людини в основних сферах її життєдіяльності (трудової, суспільної, дозвілля тощо). Трудова кар'єра - це послідовність займаних індивідом робочих місць в ієрархічній системі трудової діяльності суспільства, а також процес переміщення працівника з нижчих позицій на вищі. Трудова кар'єра розглядається як індивідуальна трудова мобільність (переміщення працівника, пов'язані зі змінами його становища в системі суспільно поділу праці). Соціальним суб'єктом кар'єри є особистість. Кар'єрна поведінка значною мірою зумовлює внутрішні, суб'єктивні потенції особистості і меншою мірою - обставини життя, об'єктивні фактори. Ознаками кар'єрної поведінки як досягнення успіху служать: 1) усвідомлений, цілеспрямований характер просування нагору; 2) прагнення до зміни (підвищення) соціального статусу; 3) досягнення суспільного визнання у певній соціальній сфері. Можна виділити фактори, що визначають направленість і швидкість кар'єри: рівень і якість освіти, умови первинної соціалізації індивіда, стаж роботи, придбані навики і досвід, життєва мудрість. Не виключений впив на кар'єру і випадкових факторів: родинні зв'язки, взаємовідносини з вищим керівництвом, збіг обставин, суб'єктивна думка окремих осіб. Таким чином, соціологія праці розкриває закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища, розкриває структуру та механізми соціально-трудових відносин. Інакше кажучи, соціологія праці сприяє вирішенню багатьох соціально-економічних проблем, основна з яких — зайнятість населення.
Питання для самоконтролю: 1. У чому полягає специфіка соціології праці як галузевої соціології? 2. Зробить системній аналіз праці та її соціальних функцій. 3. Дайте загальну характеристику розвитку соціології праці першої половини ХХ століття. 4. Розкрийте основні теоретичні положення та концепції, що вплинули на розвиток соціології праці другої половини ХХ століття. 5. Проаналізуйте сучасні тенденції розвитку соціології праці Україні. 6. Розкрийте зміст таких категорій і понять, як «зміст праці», «характер праці», « умови праці», «ставлення до праці», «трудова адаптація», «соціально-психологічний клімат». 7. Охарактеризуйте основні види безробіття. 8. У чому полягають особливості зайнятості та безробіття в Україні?
Література: 1. Альшевська Н. Кар'єра як соціальний феномен: сутність, ознаки, технології побудови // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 2. 2. Бицюра Ю. Аналіз безробіття в Україні // Географія та основи економіки в школі. - 2004. - № 5. 3. Дворецька Г. Соціологія праці: Навчальний посібник - К.: КНЕУ, 2001. 4. Іващенко О. Соціологія самозайнятості: до проблеми визначення предмета // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 4. 5. Лукашевич М. Соціологія праці: Підручник. - К.: Либідь, 2004. 6. Огаренко В., Малахова Ж. Соціологія праці: Навчальний посібник. - Запоріжжя: ГУ: "ЗІДМЕУ", 2001. 7. Пилипенко В.Є., Попова І.М., Танчер В.В. та ін.. Спеціальні та галузеві соціології. -К. ПЦ «Фоліант».-2007. 7. Полякова Н. Труд в социологической теории: Теория и общество // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. - 2004. - № 2. 8. Полторак В.А. Соціологія. Основи соціології праці та управління. - К., 1992. 9. Прибиткова І. Трудові мігранти у соціальній ієрархії українського суспільства: статусні позиції, цінності, життєві стратегії, стиль і спосіб життя // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2003. -№ 1.-С.109-124. 10. Ромашов О. Социология труда. - М., 1999. 11. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Під заг. ред. В. Воловича. - К.:Укр. Центр духовн. культури, 1998. 12. Социология труда. Теоретико-прикладной словарь /Отв. ред. В.А.Ядов. - СПб.: Наука. - 2006. 13. Старовойтова Л., Золотарева Т. Занятость населения и ее регулирование. - М., 2001.
Читайте також:
|
||||||||
|