• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сукупна пропозиція

Другою складовою ринку товарів та послуг є сукупна пропозиція. Сукупна пропозиція (AS) – це обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти за кожного можливого рівня цін. Це поняття часто використовується як синонім валового внутрішнього продукту. Крива сукупної пропозиції показує, який обсяг реального національного виробництва підприємці згодні виробляти за даного загального рівня цін у економіці.

Взаємозв’язок між рівнем цін та обсягом пропозиції залежить від тривалості періоду, що розглядається. Різниця між короткостроковим та довгостроковим періодами у макроекономіці пов’язана із динамікою номінальних та реальних величин.

У довгостроковому періоді номінальні змінні (ціни, номінальна заробітна плата, номінальна ставка проценту) є гнучкими, вільно встановлюються та змінюються, а реальні величини (обсяг виробництва, рівень зайнятості, реальна ставка проценту) змінюються дуже повільно.

Поведінку економіки у довгостроковому періоді описує класична модель. У ній пояснення форми кривої сукупної пропозиції пов’язане з аналізом ринку праці. Зростання загального рівня цін знижує реальну заробітну плату, тож попит на працю перевищить пропозицію на ринку праці (робітники та підприємці реагують на зміну реальної, а не номінальної заробітної плати). Це спричинить зростання номінальної заробітної плати. В результаті реальна підвищиться до колишнього рівня, що поновить рівновагу на ринку праці, вихідний рівень зайнятості, отже, обсяг виробництва практично не зміниться (можливі лише незначні короткострокові відхилення). Коригування номінальної заробітної плати відбувається швидко, тому за будь-якої зміни рівня цін сукупна пропозиція залишається незмінною на рівні потенціалу (виробничих можливостей).

Таким чином, найважливіше теоретичне припущення, на якому базується обґрунтування форми кривої сукупної пропозиції класичною школою, пов’язано зі специфічними очікуваннями фірм відносно зміни середнього рівня цін на ресурси при коливаннях середнього рівня цін на товари та послуги. Класики доводять, що при зміні цін на товари та послуги ціни на ресурси змінюються у тієї ж пропорції. Це можна підтвердити двома аргументами. Перший характеризує вплив динаміки товарних цін на рівень заробітної плати. Коли зростає рівень цін на товари та послуги, підвищується вартість життя робітників. Якщо у цьому випадку номінальна заробітна плата не зросте, то її реальна величина знизиться. Тоді робітники вимагатимуть підвищення заробітної плати для того, щоб зупинити падіння їх життєвого рівня, а фірми, які в результаті зростання цін отримують тепер більший дохід, матимуть можливість це зробити. Другим аргументом є те, що багато благ одночасно є і ресурсами, і готовими товарами. Якщо під впливом попиту та пропозиції ціни на ці блага зростуть на ринках готових товарів, то і на ринках виробничих ресурсів відповідні ціни збільшаться. Тобто удовгостроковому періоді підвищення цін на товари та послуги одразу ж спричиняє зростання цін на ресурси, що призводить до збільшення витрат виробництва і тим самим позбавляє підприємства стимулів збільшувати обсяг випуску. Тому довгострокова крива сукупної пропозиції має вид вертикальної прямої (рис. 4.3). Реальний обсяг виробництва, що визначає положення даної лінії (Y*), - це потенційний ВВП (ВВП в умовах повної зайнятості ресурсів). У цьому випадку сукупна пропозиція залежить не від цін, а від наявних економічних ресурсів та рівня технології виробництва.

Р LRAS

Y* Y

Рисунок 4.3. Довгострокова крива сукупної пропозиції

Може виникнути питання, чому криві пропозиції для конкретних товарів та послуг мають позитивний нахил, у той час як довгострокова крива сукупної пропозиції є вертикальною? Справа у тому, що пропозиція конкретних товарів та послуг залежить від відносних цін – цін на конкретні товари та послуги у порівнянні з цінами на інші товари та послуги. Наприклад, коли ціна морозива зростає, постачальники збільшують його виробництво, наймають нових робітників, закупають додаткову кількість молока, шоколаду та інших ресурсів, що приводить до зменшення ресурсів, які спрямовуються на виробництво інших товарів, наприклад, йогурту. Однак загальний обсяг товарів та послуг, що виробляються економікою, обмежений наявними у даний момент часу капіталом, працею та рівнем технології. Таким чином, при одночасному підвищенні усіх цін загальна кількість товарів та послуг, що пропонуються, не змінюється.

До зрушення довгострокової кривої сукупної пропозиції приводять будь-які зміни у економіці, що впливають на потенційний рівень випуску: зміни на ринку праці (міграційні процеси, зміни природнього рівня безробіття), зміни обсягу капіталу (як фізичного, так і людського), обсягів наявних природних ресурсів, поява нових технологій. Якщо такі зміни відсутні, то крива сукупної пропозиції у довгостроковому періоді фіксована на рівні потенційного випуску, і будь-які коливання сукупного попиту відбиваються лише на рівні цін.

Економісти-класики поширювали тезу про вертикальну криву сукупної пропозиції і на короткостроковий період. Вони виходили з того, що в ринковій економіці повна зайнятість стає нормою, оскільки не має ніяких обмежень вільного переміщення ресурсів, усі ринки є конкурентними, ціни економічних ресурсів є гнучкими. З критикою цього твердження виступають прихильники кейнсіанської теорії. Вони доводять, що економіка не завжди функціонує в умовах повної зайнятості, а ціни на ресурси не є гнучкими. А якщо в економіці використовуються не усі ресурси, то збільшення обсягів національного виробництва можна досягти шляхом залучення вільних ресурсів без підвищення цін на них. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, що крива сукупної пропозиції являє собою горизонтальну лінію (рис. 4.4).

P

SRAS

Y

Рисунок 4.4. Короткострокова крива сукупної пропозиції

На відміну від довгострокового періоду, у короткостроковому періоді номінальні величини вважаються негнучкими, а реальні – більш мінливими. Серед причин відносної „жорсткості” номінальних змінних виділяють: довготривалість трудових договорів, державне регулювання мінімальної заробітної плати, дискреційний характер змін цін і заробітної плати, строки дії контрактів на постачання сировини і готової продукції, наявність товарних запасів, діяльність профсоюзів тощо. Короткострокова крива сукупної пропозиції горизонтальна або має позитивний нахил, тобто підвищення загального рівня цін веде до збільшення обсягу пропозиції товарів та послуг. Таку форму кривої сукупної пропозиції пояснюють чотири теорії. Кожна з них описує, як конкретна недосконалість ринку обумовлює зміну динаміки пропозиції у короткостроковому періоді у порівнянні з її поведінкою на довготривалих відрізках часу. Маючи певні розходження, ці теорії дотримуються одного принципу: кількість продукції, що пропонується, відхиляється від довгострокового, або природного, рівня тоді, коли наявний рівень цін не відповідає очікуванням економічних суб’єктів. Якщо рівень цін виявляється вище за очікуваний, обсяг продукції, що виробляється, перевищує природний рівень випуску; у тих випадках, коли обсяг продукції, що виробляється, виявляється нижче за очікуваний рівень, обсяг виробництва не досягає природного рівня.

Теорія жорсткої заробітної плати. Прихильники цієї теорії пояснюють позитивний нахил кривої сукупної пропозиції тим, що у короткостроковому періоді номінальна заробітна плата змінюється дуже повільно. Така жорсткість номінальної заробітної плати пояснюється фіксацією її розмірів у довгострокових трудових договорах між робітниками та фірмами. Тому поточні коливання економічної кон’юнктури не можуть бути швидко відкориговані у змінах величини витрат виробництва. Припустимо, що збільшення сукупного попиту викликало зростання загального рівня цін. В умовах незмінної номінальної заробітної плати це призводить до падіння реальної заробітної плати. У фірм з’являється стимул розширити зайнятість та збільшити обсяги виробництва. І, навпаки, за низького рівня цін у разі „жорсткої” номінальної заробітної плати (не схильної до зниження) виробництво стає менш вигідним, що заохочує фірми до зниження обсягу товарів та послуг, що пропонуються. Таким чином, протягом часу, поки номінальна заробітна плата є незмінною, крива сукупної пропозиції має позитивний нахил.

Теорія невірних уявлень робітників, на відміну від попередньої теорії, робить допущення про здатність заробітної плати до змін. Позитивний нахил кривої сукупної пропозиції у цій моделі пояснюється тим, що люди помилково ототожнюють поняття номінальної та реальної заробітної плати. Робітники у разі зростання номінальної заробітної плати вважають, що і реальна заробітна плата збільшується. Це стимулює їх розширювати пропозицію праці. Але якщо при цьому номінальна заробітна плата зростає повільніше, ніж рівень цін, то реальна заробітна плата зменшується, що заохочує фірми до розширення виробництва. Ці дві обставини (бажання фірм збільшувати виробництво внаслідок падіння реальної заробітної плати та готовність робітників розширити пропозицію праці через помилкові висновки про зростання реальної заробітної плати) обумовлюють зростання виробництва та цін.

Теорія недосконалої інформації, як і попередня теорія, припускає, що економічні суб’єкти помилково оцінюють динаміку реальних величин, але тепер це стосується фірм. Зміни загального рівня цін можуть тимчасово вводити в оману фірми відносно ситуації на товарних ринках. Виробники можуть помилково вважати зміну загального рівня цін зміною відносних цін на їх продукцію і на основі цих висновків приймати рішення про обсяги випуску. Це обумовлює пряму залежність між рівнем цін та обсягом виробництва у короткостроковій перспективі. Дійсно, якщо виробник спостерігає зростання ціни на його товар, він прагне розширити виробництво цього товару. Але це буде доцільним тільки у разі підвищення відносної ціни товару, тобто коли ціни на інші товари не змінюються або зростають повільніше. Проте відстежувати одночасно ціни на усі товари неможливо, і тому у будь-якому випадку на основі факту зростання цін на власний товар виробник робить висновок про збільшення його відносної вартості і розширює його випуск. Так само вчиняють і інші товаровиробники. Таким чином, сукупна пропозиція збільшується, хоча насправді відносні ціни усіх товарів при цьому залишаються незмінними.

Теорія негнучких цін акцентує увагу на інертність до економічних змін цін не тільки на працю (номінальної заробітної плати), але й на інші товари та послуги. Тобто, на відміну від першої теорії, тут розглядається не ринок праці, а товарний ринок. Якщо ціни зросли більше, ніж очікувалось, то деякі фірми миттєво реагують на це підвищенням своїх цін, але інші протягом якогось часу залишають свої ціни незмінними. Як правило, поведінка останніх пояснюється витратами „меню” (вартістю друкування та розповсюдження каталогів нових цін), а також часом, необхідним для зміни цінників. Оскільки ціни фірм, що „відстають”, відносно низькі, обсяг продажів їх товарів збільшується, що стимулює виробників нарощувати виробництво. Таким чином, ціни на товари та послуги у короткостроковому періоді, як і номінальна заробітна плата, характеризуються жорсткістю, а крива сукупної пропозиції має позитивний нахил.

Як бачимо, кожна з концепцій розглядає проблему, що обумовлює позитивний нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції (жорсткість номінальної заробітної плати або цін, невірні уявлення робітників або фірм), як тимчасову. Тобто з часом невірні уявлення будуть виплавлені, номінальна заробітна плата врегульована, а ціни зміняться, тому у довгостроковому періоду крива сукупної пропозиції стає вертикальною.

Сучасна наука здійснила спробу синтезу класичних та кейнсіанських поглядів на криву сукупної пропозиції. Вона виділяє три відрізки цієї узагальненої кривої, які відповідають різним станам економіки (рис. 4.5). Така форма кривої сукупної пропозиції відображує зміну витрат на одиницю продукції при зміні обсягу національного виробництва.

P AS

класичний

відрізок

проміжний

відрізок

кейнсіанський

відрізок

Y

Рисунок 4.5. Узагальнена крива сукупної пропозиції

Кейнсіанський (горизонтальний) відрізок характеризує стан економіки у період глибокої кризи, коли значна частина ресурсів використовується не повністю. Тому можна залучати додаткові ресурси у виробництво, не оказуючи при цьому тиску на рівень цін. Наприклад, в умовах безробіття розширення попиту на працю в процесі подолання спаду не супроводжується деякий час зростанням заробітної плати, оскільки існує тиск на заробітну плату з боку ринка праці.

Проміжний (висхідний) відрізок. По мірі вичерпання вільних економічних ресурсів витрати на їх залучення зростатимуть, а це означає, що подальше збільшення реального обсягу виробництва супроводжуватиметься зростанням рівня цін. Так, із зменшенням вільних резервів робочої сили поступово починає збільшуватися заробітна плата, підвищуються середні витрати на одиницю продукції, та у зв’язку з цим поступово зростає загальний рівень цін. Тому подальше розширення сукупного попиту, сприяючи збільшенню обсягів виробництва, одночасно супроводжується й помірною інфляцією.

Класичний (вертикальний) відрізок показує стан економіки в умовах повної зайнятості, на межі виробничих можливостей. Тому будь-яке підвищення цін не приведе до збільшення реального обсягу національного виробництва.

Назви горизонтального та вертикального відрізків кривої сукупної пропозиції не випадкові. В основі класичної моделі лежить ідея про те, що сукупна пропозиція породжує свій власний попит (закон Сея). Дійсно, збільшення сукупної пропозиції означає розширення виробництва, а разом з ним і зростання доходу, а значить збільшення попиту. Якщо дохід витрачається повністю, між сукупним попитом та сукупною пропозицією встановлюється рівновага. Якщо ж частина доходу не витрачається, а заощаджується, то грошовий ринок, зокрема, ставка відсотку, автоматично приводить до рівноваги плани заощаджень на інвестицій. Навіть якщо грошовий ринок з якихось причин не спрацьовує, и відбувається тимчасове скорочення загальних витрат, то воно компенсується зниженням цін і заробітної плати, тому реальний обсяг виробництва й зайнятості не знижуються. Таким чином, довгостроковий рівень виробництва і зайнятості, відповідно до класичної теорії, характеризується сталістю і стабільністю за повної зайнятості, і тому він отримав назву класичного.

Горизонтальний відрізок відображує кейнсіанську позицію про активну роль сукупного попиту у подоланні спадів та відносну стабільність сукупної пропозиції. Кейнсіанська теорія спростовує положення про автоматичне встановлення повної зайнятості. Дж.М. Кейнс спробував пояснити природу короткострокових економічних коливань взагалі та Велику депресію зокрема. Він вважав, що не сукупна пропозиція створює попит, а навпаки, а тому основна причина спадів і депресій – неадекватність сукупного попиту на товари та послуги. Якщо сукупний попит є недостатнім, то обсяг виробництва не дорівнюватиме потенційному. За негнучких цін економіка може довго знаходитися у стані депресії. Кейнс дійшов висновку, що в класичній економічній теорії аналізуються виключно довгострокові результати економічної політики: „Аналіз економіки на довгих відрізках часу тільки дезорієнтує нас. Він є тривіальним, як і ствердження про те, що усі ми, якщо розглядати життя у довгостроковому періоді, коли-небудь помремо. Економісти, що розглядають економіку у довгостроковому періоді, намагаються вирішити надто просте питання, відповідь на яке нікому не потрібна. Ми знаходимося в епіцентрі урагану, а вони твердять, що, коли він закінчиться, океан заспокоїться”. Горизонтальний відрізок відповідає природі і характеру короткострокових коливань ділової активності. Дійсно, у звичайних умовах у більшості фірм маються надлишкові виробничі можливості, запаси готової продукції на складах, а також можливість найняти додаткових робітників (особливо в умовах неповної зайнятості). Тому у короткостроковому періоді розширення попиту завжди може мати наслідком збільшення обсягів продажів без більш менш суттєвої зміни цін.

Як і у випадку із сукупним попитом існують цінові та нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію. Зміна рівня цін означає рух вздовж незмінної кривої сукупної пропозиції. Під дією нецінових факторів крива сукупної пропозиції переміщується: вліво-вгору, коли сукупна пропозиція скорочується, та вправо-вниз, коли вона зростає (рис. 4.6).

P AS₂ AS₁

AS₃

Y

Рисунок 4.6. Вплив нецінових факторів на криву сукупної пропозиції

До нецінових факторів сукупної пропозиції відносять:

1) зміни цін на ресурси. Підвищення цін на ресурси призводить до зростання середніх витрат, внаслідок цього сукупна пропозиція зменшується (AS₁ → AS₂). Ціни на ресурси, у свою чергу, залежать від наступних чинників: наявності власних ресурсів; цін на імпортні ресурси; співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів тощо.

2) зміни в продуктивності. Підвищення продуктивності дозволяє отримати більший реальний обсяг виробництва за даного обсягу ресурсів або витрат. І навпаки, зниження продуктивності веде до зростання витрат на одиницю продукції та зсуву кривої сукупної пропозиції вліво.

3) зміни економіко-правових норм, зокрема, податків та субсидій, характеру державного регулювання. Наприклад, зменшення податків збільшує частку прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця, чим стимулює розширення сукупної пропозиції. Такий же ефект мають субсидії або субвенції підприємницькому секторові. Вони зменшують витрати виробництва та збільшують сукупну пропозицію (AS₁ → AS₃).

4) очікування зміни рівня цін. Як ми бачили раніше, у короткостроковому періоді обсяг товарів і послуг, що пропонуються, залежить від невірних уявлень робітників та фірм, жорсткості заробітної плати та цін. Однак уявлення, заробітна плата та ціни формуються на основі рівня цін, що очікується. Тому при зміні очікувань відбувається зміщення короткострокової кривої сукупної пропозиції. Очікування підвищення цін зміщує короткострокову криву сукупної пропозиції вліво, і навпаки.

Читайте також:

1. Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резиден­тами країни за рік.
2. Елементами ринку праці виступають : товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили.
3. Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна.
4. Закони попит і пропозиція . Ринкова рівновага.
5. Механізм ринку: попит і пропозиція
6. Основні частини снаряду та їх сукупна дія .
7. Питання 2 Пропозиція та закон пропозиції
8. Питання перше. Сукупний попит та сукупна пропозиція. Макроекономічна рівновага
9. ПОНЯТТЯ КОРИСНОСТІ. СУКУПНА ТА ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ. ФУНКЦІЯ КОРИСНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО БЛАГА. ЗАКОН СПАДНОЇ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ.
10. Попит і пропозиція
11. Попит і пропозиція на ринку капіталу. Позичковий процент
12. Попит і пропозиція покупця в умовах досконалої конкуренції і монопсонії

Переглядів: 3816