Підстави і межі відповідальності співучасників.

Стаття 29 КК регулює питання кримінальної відповідальності співучасників злочину. За загальним правилом, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом (ч. 2 ст. 2 КК). Співучасть не утворює якихось особливих підстав кримінальної відповідальності. На співучасників поширюються загальні принципи відповідальності за кримінальним правом. У статтях Особливої частини КК склади злочину, як правило, описані так, що вони можуть бути скоєні однією особою. При вчиненні злочину у співучасті всі ознаки складу злочину наявні тільки у виконавця. Інші співучасники (організатор, підбурювач та пособник) особисто не виконують суспільно небезпечне діяння, яке передбачене у диспозиції статті Особливої частини КК. Враховуючи принцип індивідуальності, діяння кожного співучасника кваліфікуються окремо, причому враховується характер і ступінь участі кожного з них у скоєнні посягання.

Виконавець (співвиконавець) злочину, як було вказано вище, вчиняє злочин, передбачений у диспозиції статті Особливої частини КК. Тому його діяння кваліфікується лише за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ч. 1 ст. 27 КК. Таке правило кваліфікації діянь виконавця не змінюється, якщо він одночасно виконував функції організатора злочину чи підбурювача до нього.

Склад злочину у діянні організатора, підбурювача або пособника передбачений як нормою Особливої частини КК (залежно від того, якою з них передбачене діяння, вчинене виконавцем злочину), так і відповідною частиною статті 27 КК. Тому діяння організатора, підбурювача та пособника злочину необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27 КК та тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає склад злочину, вчинений виконавцем.

Якщо в окремих статтях Особливої частини КК передбачена кримінальна відповідальність за діяльність організатора, підбурювача або пособника злочину (наприклад, у ст. 293 КК встановлена відповідальність за організацію групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації), то діяння таких осіб мають кваліфікуватися лише за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК як посягання виконавця злочину.

Правила кваліфікації діянь організатора, підбурювача та пособника з посиланням на ст. 27 КК мають сенс щодо співучасті у власному розумінні слова (тобто, співучасті, яка регламентується нормами Загальної частини КК). Якщо йдеться про співучасть особливого роду, яка передбачається в нормах Особливої частини КК (у цих випадках законодавець ставить акцент не на індивідуальну роль кожного співучасника у вчиненні злочину, а на діяльність всіх співучасників разом, оскільки вказує на вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (групою осіб за попередньою змовою) чи організованою групою), то вид співучасника не визначається, а всі особи повинні визнаватися “виконавцями” злочину і їх діяння необхідно кваліфікувати тільки за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК.

КК не визначає, як необхідно кваліфікувати випадки, коли у діянні особи поєднуються функції співучасників кількох видів (наприклад, одна і та ж особа організувала вчинення крадіжки і сприяла виконавцю наданням засобів для її здійснення). Враховуючи принцип повноти кримінально-правової кваліфікації, такі ситуації необхідно кваліфікувати з посиланням на всі частини ст. 27 КК, за винятком, коли співучасник одночасно виступає виконавцем (співвиконавцем) злочину. У таких випадках діяння особи необхідно кваліфікувати тільки за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК.

Злочини, які вчиняються у співучасті, а також самі співучасники можуть характеризуватися різними об’єктивними та суб’єктивними ознаками. У зв’язку з цим виникає проблема ставлення у вину вказаних ознак. При вирішенні цього питання необхідно виходити з таких положень:

1) ознаки, що характеризують об’єктивну сторону складу злочину і впливають на кваліфікацію відповідного діяння (спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя, засоби вчинення злочину, а також настання чи можливість настання суспільно небезпечних наслідків) та які мають місце у діянні виконавця злочину, можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам злочину лише за умови, якщо вони охоплювалися їх умислом. Якщо інші співучасники не усвідомлювали такі обставини, то вони не можуть бути враховані при кваліфікації їх діянь. Наприклад, якщо виконавець вчиняє умисне вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, а інші співучасники про цей спосіб скоєння злочину не знали, то він може бути інкримінований тільки виконавцю, а інші співучасники несуть кримінальну відповідальність за простий (основний) вид цього злочину;

2) ознаки, які характеризують суб’єктивну сторону злочину та які є обов’язковими ознаками складу злочину (відповідний вид умислу, мотив або мета скоєння посягання), мають бути у діянні виконавця. Іншим співучасникам ознаки суб’єктивної сторони складу злочину ставляться у вину лише у тому випадку, коли вони охоплювалися їх умислом, тобто тоді, коли інші учасники знали про наявність цих ознак у виконавця і бажали вчинити злочин спільно з ним, або свідомо припускали скоєння відповідного посягання;

3) ознаки, що пом’якшують або обтяжують відповідальність певного співучасника, ставляться у вину тільки тому співучаснику, якому притаманні відповідні ознаки (наприклад, повторність або рецидив). Іншим учасникам такі ознаки не інкримінуються, навіть якщо вони знали про їх наявність. Наприклад, два співвиконавця за попередньою домовленістю скоїли вбивство, причому тільки один з них раніше вчинив умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст.115 КК. Діяння такого співвиконавця повинне кваліфікуватися як умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб та особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (п.п.12, 13 ч.2 ст.115 КК), а діяння іншого співвиконавця – тільки як умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п.12 ч.2 ст.115 КК).

Кваліфікація діянь усіх співучасників залежить від того, чи вчинив виконавець закінчений злочин, чи його діяння було перерване на стадіях готування до злочину або замаху на злочин. У випадках, коли виконавець не доводить злочин до кінця, він підлягає кримінальній відповідальності за готування або замах на певний злочин. Інші співучасники при цьому будуть нести кримінальну відповідальність за незакінчений злочин. Наприклад, пособництво у крадіжці чужого майна, виконавець якої вчинив лише незакінчений замах на цей злочин, кваліфікується за ч.5 ст.27, ч.3 ст.15 КК та ч.2 ст.185 КК.

Правила кваліфікації діянь учасників організованої групи чи злочинної організації залежать від виду співучасника – є він організатором чи іншим учасником таких об’єднань.

1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за саме створення відповідних організованих форм співучасті. По-різному буде вирішуватися питання про кримінальну відповідальність організаторів, які створили організовану групу та організаторів, які утворили злочинну організацію.

Дії організатора, які привели лише до утворення організованої групи без подальшого скоєння її учасниками злочинних посягань, повинні кваліфікуватися як готування до вчинення відповідних злочинів. Лише у випадках, коли створюється терористична група (ч. 4 ст. 258 КК), організована група, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків (ч. 3 ст. 303 КК) та організована група з метою тероризування у виправних установах засуджених або нападу на адміністрацію (ст. 392 КК), діяння організатора такої групи мають кваліфікуватися як закінчений злочин.

Дії організатора, які привели то утворення злочинної організації незалежно від того, вчинили чи ні її учасники суспільно небезпечні діяння, кваліфікуються як закінчений злочин за відповідними статтями 255, 257, ч. 4 ст. 258 та статтею 260 КК. Дії організатора транснаціональної організації з метою вилучення в людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації чи незаконної торгівлі органами або тканинами людини, необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 255 КК, оскільки у ч. 5 ст. 145 КК передбачена лише така форма об’єктивної сторони, як участь у таких транснаціональних організаціях.

Окрім цього, організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності і за самі злочини, які вчинені членами відповідних організованих форм співучасті. Для цього необхідно встановити, що умислом організатора охоплювалося усвідомлення злочинного характеру діяльності учасників таких об’єднань і бажання чи свідоме припущення того, що така діяльність ними була здійснена. Про це, зокрема, можуть свідчити вказівки організатора вчинити той чи інший злочин, безпосереднє керівництво його підготовкою або вчиненням. Якщо окремі члени організованої групи чи злочинної організації вчиняють злочини, які не охоплюються умислом організатора (тобто, утворюють ексцес), то вони можуть інкримінуватися лише тим учасникам, які допустили відповідний ексцес. Іншим учасникам та організаторам організованої групи чи злочинної організації такі злочини ставитися у вину не можуть, оскільки вони не охоплюються їх умислом. Якщо організатор організованої групи чи злочинної організації у процесі її створення скоює інші злочини, наприклад, дає хабар, незаконно придбаває зброю, то він буде нести кримінальну відповідальність за такі посягання. Іншим співучасникам організованої групи чи злочинної організації вони не можуть інкримінуватися, оскільки не охоплювалися їх умислом.

Інші учасники організованої групи чи злочинної організації не можуть підлягати кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені членами відповідних організованих форм співучасті. Тому КК передбачає, що вони несуть кримінальну відповідальність за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них.

Для вирішення питання про кримінальну відповідальність за злочини, вчинені членами організованої групи чи злочинної організації необхідно встановити, з якого моменту особа стає учасником організованої групи чи злочинної організації. Це відбувається з того часу, коли буде створена організована група чи злочинна організація (якщо особи входять у “первісне” коло співучасників, з числа яких виникають відповідні організовані форми співучасті) або коли інші учасники погодяться прийняти особу до своєї спільноти (якщо вона приєднується до вже створеної організованої групи чи злочинної організації). Початковий момент членства в організованих формах співучасті буде по-різному впливати на кримінальну відповідальність учасника організованої групи та учасника злочинної організації.

Якщо особа стала учасником організованої групи, то таке її діяння (без подальшого скоєння злочинів) кваліфікується як готування до вчинення відповідних злочинів (за винятком участі в організованих групах, створення яких передбачається як самостійна форма суспільно небезпечного діяння – ч. 4 ст. 258, ч. 4 ст. 303 та ст. 392 КК).

Що стосується учасника злочинної організації, то момент його вступу до такої організації оцінюється як закінчений злочин незалежно від вчинення чи невчинення членами злочинної організації діянь, передбачених нормами Особливої частини КК.

Кожен учасник організованої групи чи злочинної організації прирівнюється до виконавця (співвиконавця) злочину незалежно від тієї ролі, яку він виконує при вчиненні конкретного посягання. Тому кожен учасник організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені такою групою з будь-якою його участю.

Особа, яка не була учасником організованої групи, але брала безпосередню участь у скоєнні будь-якого злочину в складі такої групи, усвідомлюючи, що діє спільно з її учасниками, підлягає кримінальній відповідальності за злочини, вчинені організованою групою (адже в усіх випадках, коли законодавець виділяє відповідну кваліфікуючу або особливо кваліфікуючу ознаку, то він вказує на вчинення злочину “організованою групою”. Таке формулювання передбачає діяльність своєрідного “колективного виконавця”, що нівелює функції кожної особи у вчиненні посягання та фактично прирівнює їх до виконавців (співвиконавців) злочину). Якщо така особа не є учасником організованої групи, але бере участь у погрозі вбивством, що вчиняється організованою групою, усвідомлюючи таку обставину, то її діяння не можна кваліфікувати за ч. 2 ст. 129 КК, оскільки у ній передбачається така кваліфікуюча ознака, як вчинення погрози вбивством членом організованої групи.

Якщо особа не брала безпосередньої участі у скоєнні злочинів організованою групою, а лише надавала сприяння її членам, то її діяння необхідно оцінювати як пособництво та кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 КК та відповідною частиною статті Особливої частини КК.

Діяння особи, яка не була учасником злочинної організації, але брала безпосередню участь у скоєнні будь-якого злочину членами такої організації та при цьому усвідомлювала, що вчиняє злочин спільно з ними, охоплюється такою формою об’єктивної сторони як участь у злочинах (нападах), які вчиняються злочинними організаціями. Дії такої особи необхідно кваліфікувати лише за відповідними статтями Особливої частини КК без посилання на статтю 27 КК.

Діяльність особи, яка не була учасником злочинної організації та не брала безпосередньої участі у скоєнні будь-якого злочину, а лише надавала сприяння учасникам злочинної організації, також охоплюються участю у злочинах (нападах), які вчиняє злочинна організація та кваліфікується за відповідними статтями Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вчинення злочину організованою групою.	\|	Спеціальні питання відповідальності за співучасть

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.