• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підприємство і його місце на міжнародному ринку

Для того, щоб визначити місце підприємства на міжнародно­му ринку, необхідно дати характеристику йому як суб'єкту госпо­дарювання.

Підприємство — це первинна, юридичне самостійна ланка

(або суб'єкт) господарювання, яке виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги) з метою одержання прибутку.

В нашій країні історично так склалося, що кожне підприємст­во має власну назву — завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих оди­ниць — заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання).

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під терміном "фірма" розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансо­вого результату — прибутку. Кожна фірма має певне власне най­менування, під яким її записують до державного реєстру країни.

В окремих країнах застосовуються більш конкретні наймену­вання фірм. Наприклад, в Англії — компанії, США — корпо­рації, країнах континентальної Європи — товариства.

Кожне підприємство має головну мету свого функціонуван­ня, яку і світовій економіці називають місією. У сучасного підприємства така місія полягає у виробництві продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально мож­ливого прибутку.

Кожне підприємство (фірма) здійснює ряд видів діяльності у певній послідовності.

Першим таким видом діяльності є вивчення ринку товарів і аналіз ринкової ситуації. Такий аналіз передбачає комплексне вивчення ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на про­дукцію, інших вимог покупців товарів, методів формування по­питу та каналів товарообігу, зовнішнього та внутрішнього сере­довища підприємства.

Далі на основі результатів аналізу ринку відбувається обґрун­тування інноваційної діяльності підприємства (фірми) на пер­спективний період. Інноваційна діяльність включає науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на перспекти­ву, визначення обсягів необхідних інвестицій тощо.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням орга­нізаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі і часі.

Найбільш важливими заходами,які включаються до вироб­ничої діяльності, вважаються:

Ø обґрунтування обсягу виготовлення продукції повної номен­клатури та асортименту відповідно до потреб ринку;

Ø формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробни­чих можливостей підприємства;

Ø збалансування виробництва необхідними матеріально-тех­нічними ресурсами;

Ø розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-кален­дарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів визначається рівнем комерційної діяльності підприємства (фірми). Від мас­штабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність вироб­ництва. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комер­ційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збу­ту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне сти­мулювання покупців.

Завершальним напрямком діяльності підприємства (фірми) у багатьох випадках вважається післяпродажний сервіс багатьох видів товарів — машин та устаткування, автомобілів, комп'ютер­ної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення.

Післяпродажний сервіс включає:

Ø пусконалагоджувальні роботи у сферіексплуатації (викорис­тання) куплених на ринку товарів;

Ø їхнє гарантійне обслуговування протягом певного терміну;

Ø забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо

Такий сервіс є важливим джерелом інформації для продуцен­тів про надійність і довговічність виготовлених технічних засо­бів, а також про потрібні експлуатаційні затрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення вироб­ництва продукції та її оновлення.

Кожне підприємство (фірма) здійснює також свою діяльність у двох інтегрованих напрямках — економічному і соціальному. Економічна діяльність підприємства (фірми) включає:

Ø стратегічне і поточне планування;

Ø облік і звітність;

Ø ціноутворення:

Ø систему оплати праці;

Ø ресурсне забезпечення виробництва;

Ø зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо.

Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Важливість соціальної діяльності підприємства (фірми) визна­чається тим, що вона істотно впливає на всі інші види діяльності, результативність яких залежить від рівня професійної підготовки м компетентності всіх категорій працівників, дійовості моти­ваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рів­ні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне уп­равління персоналом має бути пріоритетним напрямком діяль­ності кожного підприємства.

Світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов рин­кової економіки свідчать про те, що підприємства та інші суб'єк­ти господарювання можуть створювати різні за принципами й

цілями добровільні об'єднання:

Ø асоціації — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, організацій) з метою постійної коорди­нації господарської діяльності. Асоціація не має права втру­чатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

Ø корпорації — договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

Ø консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для здійснення спільного великого гос­подарського проекту. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні підприємства, а також окремі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);

Ø концерни — форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю. Концерн може об'єднувати підприємства різних галузей економіки і сфер діяльності (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). В сучасних умовах знач­но розширюється мережа міжнародних концернів;

Ø картелі — договірне об'єднання підприємств (фірм) переваж­но однією галузі для здійснення спільної комерційної діяль­ності — регулювання збуту виготовленої продукції;

Ø синдикати — різновид картельної угоди, що передбачає ство­рення спільного збутового органу або збутової мережі. Так само може здійснюватися закупівля сировини для всіх учас­ників синдикату;

Ø трести — монополістичне об'єднання підприємств, що рані­ше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-гос­подарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність;

Ø холдинги (холдингові компанії) — інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або ін­шого добровільного об'єднання;

Ø фінансові групи — об'єднання юридичне та економічно са­мостійних підприємств (фірм) різних галузей народного гос­подарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіта­лом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

Місце підприємства (фірми) на міжнародному ринку визна­чається двома основними чинниками:

1) його здатністю знайти відповідну нішу;

2) його здатністю підтримувати конкурентну перевагу над іншими фірмами.

Дії підприємства на міжнародному ринку визначаються умо­вами зовнішньоекономічного контракту. При цьому повинні бу­ти враховані діючі норми міжнародного права. Стосовно зов­нішньоекономічних контрактів мають значення види міжнарод­них договорів між країнами.

Відомі два види міжнародних договорів: 1) договори, які вста­новлюють режим торгівлі між двома країнами або країни і групи країн; 2) договори, які регулюють майнові відносини, що з'явля­ються в результаті укладання зовнішньоекономічних контрактів.

При узгодженні умов контракту з зарубіжним партнером важ­ливо знати, чи діють міжнародні договори між країнами, а саме: міжнародні договори першого виду. Режими міждержавної торгівлі, які закріплені договорами між країнами суттєво вплива­ють на рівень митних платежів, що, в свою чергу, впливає на ціни.

У міждержавних договорах може визначатися номенклатура товарів у взаємних поставках і в цьому розумінні міждержавний договір може бути базою для одержання ліцензії, якщо вони по­требуються. В договорах можуть бути визначені умови платежів, валюта платежу.

Для оцінки варіантів, у тому числі для порівняння варіантів виходу на ринок різних країн, беруть до уваги такі критерії:

Ø політична і економічна стабільність;

Ø витрати виробництва;

Ø транспортна інфраструктура;

Ø державні пільги і стимули;

Ø наявність як кваліфікованоїтак і відносно дешевої некваліфікованої робочої сили;

Ø наявність потрібних постачальників сировини, матеріалів тощо.

Досить суттєве значення при аналізі кращості того чи іншого варіанту виходу фірми на новий міжнародний ринок має по­тенційна величина трансакційних витрат. Необхідна особлива ретельність вибору партнерів по трансакціям. У протилежному випадку досить високі трансакційні витрати зроблять неефектив­ним прийняття того чи іншого, на перший погляд, вигідного варіанту виходу фірми на новий ринок.

Успіх фірми на міжнародному ринку багато в чому залежить також від принципів діяльності менеджерів, якими можуть бути:

Ø заповзятливість та готовність йти на строго розрахований ризик;

Ø інтуїтивне сприйняття вимог ринку;

Ø здатність більше працювати, ніж підлеглі;

Ø докладне знання своєї справи;

Ø гарна мотивація співробітників;

Ø контроль за витратами та прибутком. (Экономическая стратегия фирмы. Учеб пособие. Под ред. А.П. Градова. —3-є изд. исправ. —СПБ. Спецлит, 2000, с.380-384).

Таким чином, місце підприємства на міжнародному ринку визначається різними чинниками, дія яких повинна бути врахо­вана при виході підприємства на міжнародний ринок.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. Автоматизоване робоче місце метролога
3. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
4. Автопідприємство пасажирських автомобілів
5. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
6. АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
7. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду
8. Банки як учасники ринку цінних паперів
9. Банківські установи на кредитному ринку
10. Біомаса - Кількість живої речовини на одиниці площі чи об'єму місцеперебування в момент спостереження. Визначається сумою біомаси усіх популяцій, що населяють дану екосистему.
11. Брокерська фірма, роль і місце в біржовій діяльності
12. Буфер обміну — це тимчасове місце зберігання інформації, яку було скопійовано або переміщено з одного місця з метою використання в іншому.

Переглядів: 1367