• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Підприємство і конкурентоспроможність галузі та національної економіки

Підприємства, які випускають однорідну продукцію утворю­ють галузь економіки. Структура галузі має істотний вплив на визначення правил конкурентної гри, а також потенційних стра­тегій фірми. Чинники за межами галузі мають переважно віднос­не значення, оскільки зовнішні фактори, як правило, впливають на всі фірми галузі.

Конкуренція в галузі виростає з фундаментальної економіч­ної структури останньої і означає щось значно більше, ніж пове­дінка існуючих конкурентів. Стан конкуренції в галузі залежить від п'яти основних чинників:

1. потенційні конкуренти;

2. постачальники;

3. покупці;

4. товари-замінники;

5. інтенсивність конкуренції.

Сукупний вплив цих чинників визначає потенціал гранично­го прибутку в галузі, де потенціал прибутковості вимірюється в показниках довгострокової віддачі інвестованого капіталу. Не всі галузі мають однаковий потенціал. Вони істотно відрізняють­ся за своєю граничною прибутковістю, оскільки відрізняється су­купний вплив чинників конкуренції. Ці чинники коливаються від інтенсивних у таких галузях, як виробництво автомашин, паперу та сталі(де жодна фірма не отримує великих прибутків), до відносно несуворих у таких сферах, як нафтовидобувне устатку­вання та послуги, виробництво косметики і предметів туалету (де високі прибутки одержує багато фірм). (Портер Майкл Е. Стра­тегія конкуренції / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. — К.: Основи 1998.—С. 20-21).

Хоча основною одиницею аналізу конкурентоспроможності економіки країни є галузь або група сполучених галузей (клас­тер), по суті, піднесення економіки досягається одночасним роз­витком багатьох різних галузей.

Для визначення конкурентоспроможності галузі та національ­ної економіки проводять класифікацію окремих країн за рівнем конкурентоспроможності їхньої індустрії у світовому господарстві.

Для побудови абстрактної моделі зростання національної еко­номіки виділяють стадії конкурентоспроможності. Кожна стадія характеризується своїм набором галузей і своєю стратегією роз­витку фірм. Ці стадії розрізняється за специфічними джерелами досягнення конкурентоспроможності на світовому ринку. Стадії також суттєво розрізняються за рівнем державного втручання в економіку і основним напрямкам економічної політики.

При віднесенні національної економіки до тієї чи іншої стадії за основу приймають рівень розвитку галузей, які беруть участь у міжнародній конкуренції, хоча процес конкуренції в галузях, які орієнтовані на внутрішній ринок, теж охоплюється цим по­няттям. Разом з тим, проходження кожною країною всіх стадій не є неминучим.

Кожна національна економіка включає широкий спектр галузей, які мають різні ресурси підвищення своєї конкурентоспро­можності.

Наприклад, в таких різних країнах, як США і Німеччина є галузі, які зберігають свої позиції у конкурентній боротьбі виключно завдяки природним багатствам, в той час як конкурентоспро­можність передових галузей спирається на більш стійкий та Жадний фундамент.

Виділяють чотири особливі стадії конкурентоспроможності національної економіки, які відповідають чотирьом основним рушійним силам, або стимулам, які визначають її розвиток в ок­ремі періоди часу: — це фактори виробництва, інвестиції, нововве­дення і багатство. На перших трьох стадіях відбувається зростан­ня конкурентоспроможності національної економіки, що, як пра­вило, поєднується із зростанням добробуту. Четверта стадія озна­чає поступове уповільнення зростання і в кінцевому рахунку спад.

Розглянемо особливості кожної стадії.

1. Розвиток конкуренції на основі факторів виробництва.

На цій стадії практично всі національні галузі, які успішно ді­ють на світовому ринку, досягають своїх переваг у конкурентній боротьбі майже виключно завдяки основним факторам вироб­ництва: природним ресурсам, сприятливим умовам для вирощу­вання урожаїв різних сільськогосподарських культур або над­лишковій і дешевій напівкваліфікованій робочій силі. У конку­рентному "ромбі" лише стан факторів може забезпечити перева­ги в конкуренції (схема 1.3).

Ресурси конкурентоспроможності

Схема 1.3. Національна економіка, яка визначається станом факторів.

Опора на виробничі фактори як єдиний ресурс конкурентос­проможності різко звужує коло галузей, які здатні витримувати міжнародної конкуренції. Економіка на цій стадії досить чутлива до світових економічних криз та змін валютних курсів, а також дуже вразлива у випадку втрати наявних факторів і швид­кої зміни лідерства галузей.

Володіння великими запасами природних ресурсів може за­безпечити високий доход на душу населення на протязі досить тривалого періоду, але не є достатньою підставою для стійкого зростання економіки. По суті, ні одна країна не минула даної стадії розвитку економіки.

2. Розвиток конкуренції на основі інвестицій.

На цій стадії конкурентна перевага економіки базується на готовності і здатності національних фірм до агресивного інвесту­вання. Фірми вкладають кошти у сучасне, ефективне устаткуван­ня і кращу технологію, які можна придбати на світовому ринку. Інвестиції також спрямовуються на купівлю ліцензій, створення спільних підприємств та інші засоби підвищення конкурентос­проможності більш сучасних і спеціалізованих галузей і сег­ментів. Але лідери міжнародної конкуренції зазвичай не прода­ють техніку останнього покоління. А тому здатність національ­ної економіки не тільки сприйняти але й покращити зарубіжну технологію є суттєвою і вирішальною умовою досягнення даної стадії конкурентоспроможності.

На цій стадії ресурсами підвищення конкурентоспроможності є покращання факторів, а також стратегія, структура і супер­ництво фірм (схема 1.4).

Принциповою відмінністю даної стадії від попередньої є, як випливає з її назви, можливість і бажання інвестувати в розвиток економіки, що створює більш стійку базу конкурентоспромож­ності. Правильна економічна політика держави на даній стадії сприяє укріпленню ресурсної бази конкурентних переваг.

3. Розвиток конкуренції на основі нововведень.

Ця стадія характеризується наявністю всіх складових конку­рентного "ромбу" у широкому колі галузей. Всі еле­менти, які визначають конкурентоспроможність знаходяться в Дії, і між ними встановлюються тісні зв'язки.

Сукупність галузей, в яких національні фірми можуть успіш­но конкурувати, суттєво розширюється. У всіх крупних класте­рах розвиваються галузі обслуговування світового класу. Забезпечення конкурентних переваг стає більш рідкісним явищем.

На цій стадії національні фірми не тільки застосовують й по­кращують іноземну техніку і технологію, але й створюють нові.

Коло сегментів, в яких національні фірми успішно конкуру­ють на міжнародному ринку, весь час розширюється.

Конкуренція на основі нововведень може мати місце в краї­нах, які знаходяться на різних рівнях розвитку економіки. Так, Великобританія досягла стадії нововведень в першій половині XIX ст., США, Німеччина і Швеція — у межах декількох деся­тиліть на рубежі XX ст. Італія і Японія — у 70-х роках XX ст.

4. Конкуренція на основі багатства.

Стадія конкуренції на основі багатства, на відміну від трьох перших, у кінцевому рахунку веде до спаду виробництва. Рушій­ною силою економіки є вже досягнутий достаток. Головна про­блема полягає в тому, що економіка, яка рухається за рахунок ба­гатства, що створене раніше, не здатна кріпити своє багатство.

На даній стадії фірми з ряду причин починають поступатися своїми позиціями у міжнародній конкуренції.

Одним із симптомів переходу до цієї стадії є зростання кіль­кості злиття і придбання фірм. Компанії, які мають надлишок го­тових грошей, обминаючи ризик заснування нових фірм. Погли­нання створюють ілюзію прогресу без створення фірм або поси­лення конкурентоспроможності існуючих. Часто-густо вони ще більше уповільнюють нововведення.

Явні ознаки того, що економіка ввійшла у стадію багатства, може довго не виявлятися через інерцію, яка існує завдяки лояль­ності споживачів або усталеним ринковим позиціям. Однак, як тільки починається втрата конкурентних переваг декількома провідними сегментами, вона тут же поширюється на інші галузі шляхом декластеризації.

Стадія багатства характеризується повільним, але неухильним рухом до спаду, тому що кількість робочих місць у галузях, які здатні підтримувати стійке зростання конкурентоспроможності, недостатньо для забезпечення зростання рівня життя населення.

Деякий час тому економіка Великобританії ввійшла в стадію багатства, а наприкінці 80-х років деякі інші країни досягли цієї стадії або наблизилися до неї впритул.

Перехід від однієї стадії до іншої визначається такими основ­ними умовами:

Механізм формування факторів виробництва. Добре функціо­нуючі механізми, які створюють і покращують фактори, забезпе­чують основу для конкурентної переваги більш високого порядку.

Мотивація. Для переходу від стадії до стадії потребуються ро­бітники і керівники, які зацікавлені у збільшенні тривалості робо­чого дня, більш високих заробітках, пошуку шляхів для зростан­ня прибутку фірми, створення нових та більш крупних компаній.

Внутрішня конкуренція. Жвава внутрішня конкуренція у ве­ликій кількості галузей необхідна для стимулювання нововведень і піднесення конкурентоспроможності.

Вдосконалення попиту. Підвищення якості попиту створює потенціал успішного розвитку передових галузей і спеціалізова­них сегментів. Попит розширюється, тому що кожна галузь, яка домагається високої конкурентоспроможності, стає вимогливим покупцем продукції інших галузей.

Окремі факторні труднощі. Окремі несприятливі умови менш розвинутих факторів стимулюють зусилля на користь підвищен­ня продуктивності і конкурентоспроможності на більш високий рівень.

Здатність до створення нового бізнесу. Перехід до кожної но­вої стадії вимагає наявності ефективних механізмів створення но­вого бізнесу або шляхом змін в існуючих фірмах, або шляхом ор­ганізації нових. Це необхідна і суттєва риса здорової конкуренції.

Всі ці складові процесу вдосконалення взаємозалежні, а тому необхідною є наявність всіх цих сил.

4. Міжнародне конкурентне середовище підприємства (організації)

Кожне підприємство функціонує в певному зовнішньому се­редовищі, з елементами якого воно взаємодіє. Це середовище постійно змінюється. А тому і підприємству доводиться постійно враховувати ці зміни. Це проявляється у застосуванні певних ме­тодів управління конкурентоспроможністю підприємства. Вихо­дячи з цього, аналіз міжнародної конкурентоспроможності підприємств слід починати з характеристики конкурентного се­редовища підприємства.

Часто конкурентне середовище підприємства ототожнюють з його маркетинговим середовищем, яке включає сукупність суб'єктів і факторів ринку, що впливають на відносини між ви­робником (продавцем) і споживачем продукції, хоча конкурентні відносини мають свою специфіку. Вони визначають багато які маркетингові характеристики: обсяг продаж, ціни, умови реалізації тощо. Особливості конкурентного оточення визначають ступінь розвитку ринку і складність роботи на ньому. Через приз­му взаємовідносин між підприємствами найчастіше проявляють­ся зміни, які відбуваються на ринку, тому що саме суперництво є основною рушійною силою ринкових процесів.

Особливості конкурентного середовища підприємства визна­чаються типом конкуренції на даному ринку. Для визначення йо­го особливостей доцільно співставити характеристики раніше розглянутих чотирьох моделей конкуренції з основними параме­трами ринку. Додатковими критеріями для визначення переваж­ної моделі конкуренції, яка реалізується на ринку можуть бути пріоритети маркетингової політики підприємства. Для різних моделей конкуренції вони мають специфічні особливості. (Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. — С. 26-28).

Середовище досконалої (чистої) конкуренції. При цьому типу конкуренції ринок характеризується чотирма основними рисами: по-перше, продукція фірм ідентична, а тому покупцям байдуже, продукцію якої фірми їм купувати. Покупець не бажає платити конкретній фірмі ціну більшу, ніж він платить її конкурентам. Тобто різниця в цінах — єдина причина, за якої покупець може надати перевагу певному продавцю.

По-друге, в умовах досконалої конкуренції ні покупці, ні про­давці не можуть впливати на поточну ринкову ціну товару. А то­му рішення будь-якої фірми знизити або підвищити обсяг вироб­ництва не впливає помітно на ціну товару.

По-третє, на ринку досконалої конкуренції всі види ресурсів повністю мобільні. Не існує суттєвих обмежень, щодо свободи фірм входити в ринок або виходити з нього. Ресурси досить лег­ко переміщуються з одного виду діяльності в інший. У зв'язку з появою нових можливостей зайнятості і великої заробітної плати робітники бажають і мають можливість переїжджати з одного регіону в інший.

По-четверте, досконала конкуренція характеризується станом Досконалого знання. Рішення приймаються в умовах визначеності. Фірми точно знають функції доходів та витрат. Їм також відомі Ціни всіх ресурсів і різні технології, які можуть бути використані для виробництва продукції. Споживачі поінформовані про ціни всіх фірм. Ринкова ціна на продукцію, яка превалює, встановлюється шляхом взаємодії ринкового попиту і ринкової пропо­зиції (Артур Томпсон, Джон Формби. Экономика фирмы / Пер. с англ. - М.: ЗАО "Издательство БИНОМ", 1998. — С. 284-285).

Середовище монополістичної конкуренції. Такий тип конку­ренції передбачає необхідність вирішення наступних задач у мар­кетинговій політиці підприємства:

1. Створення умов для реалізації ефекту економії від збіль­шення масштабів виробництва. Така спроба буде найбільш вда­лою, якщо підприємство зможе здійснити:

Ø технологічний прорив, який дозволить різко здешевити випу­щену продукцію;

Ø підвищити ступінь стандартизації потреб ринку за рахунок створення нової продукції, яка задовольняє різноманітні спо­живчі уподобання і на цій основі відволікає споживачів від індивідуальних замовлень;

Ø придбання дрібних компаній для досягнення критичної маси і за допомогою цього подолання порогу, за яким створюється можливість реалізувати переваги масштабного виробництва;

Ø використання системи привілеїв і торгівлі фірменими товара­ми для ринків збуту достатньо великих для того, щоб реалізу­вати ефект економії на масштабі.

2. Виключення зайвих витрат. Якщо цінова конкуренція є інтенсивною і прибуток постійно знаходиться під загрозою, ви­робництво, яке базується на низьких накладних витратах, вико­ристання некваліфікованої праці, на жорсткому контролі запасів і, в цілому — на строгому додержанні політики виключення зай­вих витрат, може дозволити підприємству зайняти кращу по­зицію для ведення цінової гри, а також сприяти підвищенню рен­табельності вище середньо галузевого рівня.

3. Інтеграція з ланками, яких не вистачає у технологічному ланцюгу "проектування - виробництво - реалізація" продукції.

Пряма інтеграція (у напрямку доведення продукції до кінце­вого споживача), зворотня (в напрямку створення умов і переду­мов для виробництва продукції), а також селективна (вибіркова) інтеграція може розширити сферу впливу підприємства і бути вигідною для споживача.

4. Спеціалізація на конкретному типі товару. В умовах, коли підприємство зацікавлене у виробництві широкого асортименту різних виробів, стратегія обслуговування окремого сегменту, яка заснована на спеціалізації у виробництві певної частини всього асортименту може принести значний доход.

5. Спеціалізація на індивідуальних замовленнях покупців. Підприємство може спробувати справитися з інтенсивною моно­полістичною конкуренцією шляхом спеціалізації на обслугову­ванні споживачів, які не чутливі до ціни, зацікавлені в додатково­му сервісі або в інших особливих умовах, на основі виконання індивідуальних замовлень.

6. Активні дії на регіональному ринку. Підприємству, яке діє в умовах монополістичної конкуренції досить складно швидко захопити значну частину всього ринку. А тому воно може реалі­зувати цю мету на локальному, місцевому ринку.

Середовище олігополістичної конкуренції. Особливості олігополістичного ринку визначають ряд можливих напрямків кон­курентної боротьби, серед яких на практиці найчастіше реалізу­ються такі:

1. Агресивна реакція на зміни цін. В таких умовах основним завданням підприємства є постійне слідкування за змінами цін конкурентів. Зміна цін негайно повинна бути вирівняна таким чином, щоб перешкодити конкуренту, який знижує ціну, захопи­ти додаткову частку ринку.

2. Організація таємних альянсів. В умовах олігополії невели­ка кількість конкурентів сприяє створенню таємних альянсів. Це проявляється в тому, що підприємства досягають негласної уго­ди про фіксацію цін, розподілу ринків або іншим чином обмежу­ють конкуренцію між собою. Для конкурентів узгодження одна­кової ціни дозволяє здобувати максимальний прибуток та уника­ти зайвих витрат на "цінову війну". Для споживачів результат бу­де таким, якби на ринку замість декількох підприємств діяла од­на чиста монополія.

Але організація таємних альянсів не завжди можлива з ряду причин:

Ø велика різниця у витратах олігополістів, яка перешкоджає встановленню однакової ціни;

Ø відповідна цінова реакція з боку підприємств, які не беруть участі у таємній змові;

Ø суттєві витрати на блокування входження у галузь, для того, Щоб нові конкуренти не збільшували ринкову пропозицію;

Ø дія антимонопольного законодавства.

3. Лідерство у цінах. Засіб, який дозволяє олігополісту коор­динувати свою цінову політику, не вступаючи в таємні альянси.

При такому варіанті за змінами цін провідного підприємства галузі майже автоматично настає зміна цін інших підприємств. Ціновий лідер, як правило, не реагує змінами цін на невеликі по­всякденні зміни у попиті і пропозиції. Підвищення ціни відбу­вається лише при суттєвих змінах витрат виробництва у всій га­лузі внаслідок підвищення цін на сировину, електроенергію,

підвищення податків, заробітної плати тощо;

4. Активна нецінова конкуренція визначається неможливістю досягати бажаних результатів за допомогою маніпуляції цінами, тому що конкуренти можуть швидко і легко відповісти на зни­ження і підвищення цін. Одночасно значні фінансові можливості олігополіста дозволяють йому проводити широкомасштабну рекламу і просування товарів на ринку, що дає значні результати

та дозволяє уникнути "цінової війни".

Середовище чистої монополії. Існуюче теоретичне положення про те, що чиста монополія ні в яких формах не стискається з конкуренцією і повністю контролює ціну виробленої продукції, в реальній дійсності не зовсім точне. На практиці монополіст зму­шений конкурувати за збереження свого привілейованого стано­вища на ринку. При цьому проводяться такі заходи:

1. Підвищення вхідних бар'єрів у галузь. Чим вище прибуток монополіста, тим сильніше небезпека потенційної конкуренції. Як­що бар'єри в галузь не є нездоланними, то завжди існує можливість проникнення в галузь нових підприємств. А тому монополіст нама­гається створити такі умови, при яких вхід в бізнес, що "охоро­няється" буде заблоковано, наприклад, юридичними нормами.

2. Конкуренція з нововведеннями у суміжних галузях. Такими нововведеннями можуть бути: оновлення товарного асортимен­ту, поява нових технологій, скорочення життєвих циклів про­дукції, що виробляється. В таких умовах монополіст повинен бу­ти готовим до протидії нововведенням, які можуть дестабілізува­ти його позицію на ринку. Це примушує його постійно аналізу­вати можливості якісного вдосконалення продукції, запровад­ження нових технологій, зниження цін та застосування інших за­ходів, які запобігають діям потенційних конкурентів.

3. Протидія товарам-замінникам. Монополізувати виробницт­во всіх товарів-замінників практично неможливо. А тому моно­поліст змушений вести гостру конкурентну боротьбу для того, щоб захистити унікальність власної продукціїта виключного права на її виробництво.

4. Для монополіста, який діє на міжнародному ринку, конку­ренція з імпортною продукцією неминуча. В умовах вільної зов­нішньої торгівлі підприємство, яке монополізувало виробництво в масштабах однієї країни, не буде захищено від конкуренції і не доб'ється абсолютного контролю над ринком. Продукція інозем­ного виробництва завжди буде серйозним дестабілізуючим фак­тором.

Читайте також:

1. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
2. Автопідприємство пасажирських автомобілів
3. Аграрний комплекс національної економіки.
4. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
5. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
6. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ СПОРТУ
7. Адміністративної економіки.
8. Аналіз галузі
9. Аналіз та оцінка виробничого травматизму в галузі
10. АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
11. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
12. Без урахування вагомості факторів конкурентоспроможність продукції визначається як сума балів за кожним фактором.

Переглядів: 1711