Короткі анатомічні дані і основи фізіології травлення

Зміст лекційного матеріалу.

Структурно - логічна схема змісту теми.

	Основні скарги хворих гастроентерологічного профілю

	Дані об'єктивного обстеження

	Формулювання провідного синдрому

1. Вступна частина.

Для точної діагностики захворювань органів черевної порожнини необхідно добре знати топографію цих органів і умовний розподіл живота на кілька областей. Для визначення останніх проводять дві горизонтальні та дві вертикальні лінії. Одна з горизонтальних ліній з'єднує реберні дуги (на рівні X ребер), інша проходить через верхні ості клубових костей (spina iliaca anterior superior). Ці лінії умовно ділять живіт на три відділи: епігастральну, мезогастральну і гіпогастральну області. Дві паралельні вертикальні лінії, що проходять по зовнішніх краях прямих м'язів живота, додатково ділять черевну порожнину на 9 областей: області лівого й правого підребер'їв і власне надчеревну (епігастральну) область, правий і лівий фланки живота, колопупочну область, праву й ліву клубові області й надлобкову область. Зверху черевна порожнина обмежена діафрагмою, унизу вона переходить в порожнину малого таза. У черевній порожнині розташовані шлунок, тонка й товста кишки (за винятком прямої кишки), печінка, підшлункова залоза, селезінка, нирки, наднирники, сечоводи.

Стінки черевної порожнини вистилає парієтальна, а внутрішні органи - вісцеральна очеревина (peritoneum).

Запам'ятайте:

1. Шлунок, тонка кишка, поперечна, сигмовидна, ободова кишки, селезінка й печінка розташовані внутришньоочеревинно (інтраперітонеально), тобто покриті вісцеральною очеревиною з усіх боків;

2. Восходяща й спадна ободові кишки розташовуються мезоперітонеально, тобто покриті очеревиною із трьох сторін;

3. Нирки, наднирники, підшлункова залоза й більша частина дванадцятипалої кишки розташовані позаочеревинно (ретроперітонеально) і покриті очеревиною тільки з однієї сторони. При переході на деякі внутрішньоочеревинно розташовані органи (тонка і ободова кишки) очеревина утворює подвоєння (дуплікатури) – брижі

Шлунокпредставлений кардіальною частиною, дном (склепінням) шлунка, тілом шлунка і його воротаревою (пілорічною) частиною, що складається з більш широкого антрального відділу і каналу воротаря, що переходить у дванадцятипалу кишку. Круговий м'язовий шар шлунка в області вихідного отвору утворює сфінктер воротаря, скорочення якого повністю роз'єднує порожнини шлунка й дванадцятипалої кишки.

У слизовій шлунка розташовані три групи залоз:

1) кардіальні залози, що виробляють слизовий секрет;

2) фундальні залози, представлені головними залозами, які продукують пепсиноген, обкладовими залозами, секретуючими соляну кислоту і додатковими залозами, які виробляють слиз;

3) антральні залози, які секретують слиз і інтестинальний гормон гастрин.

Збільшення секреції соляної кислоти відбувається під дією:

1) нервових стимулів, що досягають слизової шлунка переважно по n.vagi (ацетилхолін),

2) гістаміна й

3) гастроінтестинального гормону гастрину.

Виділення останнього у свою чергу стимулюється їжею, яка попадає в шлунок, його механічним розтяганням і інтестинальним гормоном бомбезином. Вазоінтестинальний поліпептид (ВІП), гастроінтестинальний поліпептид (ГІП), соматостатин, а також висока концентрація іонів Н+ сприяють пригнобленню секреції соляної кислоти, у тому числі за рахунок інгібірування виділення гастрину. Будь-яка зміна нормальних співвідношень цих факторів може привести до порушення секреції соляної кислоти, зокрема до її гіперсекреції. Печінка, яка складається із двох часток, покрита вісцеральною очеревиною, під якою знаходиться тонка й щільна фіброзна оболонка (гліссонова капсула).

На нижній поверхні печінки розташовуються ворота печінки, у які входять воротня вена, власне печінкова артерія й нерви й виходять лімфатичні судини й загальна печінкова протока. Остання, з'єднуючись із міхуровою протокою жовчного міхура, утворює загальну жовчну протоку, що впадає в спадну частину дванадцятипалої кишки, зливаючись із протокою підшлункової залози (Вірсунгова протока) і в більшості випадків (в 90%) утворюючи загальну для них печінково-підшлункову ампулу.

Морфофункціональною одиницею печінки є долька печінки.Дольки являють собою призматичної форми утворення, розміром від 1 до 2,5 мм, які побудовані із поєднаних друг із другом печінкових пластинок (балок) у вигляді двох радіально лежачих рядів печінкових кліток. Уцентрі кожної дольки знаходиться центральна (долькова) вена. Між печіночними пластинками розташовуються синусоїди, у яких змішується кров, що надходить із відділів воротньої вени й печінкової артерії. Синусоїди, що впадають у долькову вену, безпосередньо стикаються з кожним гепатоцитом, що полегшує обмін між кров'ю і печінковими клітками.

Усередині кожної печінкової пластинки між двома рядами печінкових кліток розташовуються міжклітинні жовчні канальці, що несуть жовч до периферії печінкових часточок у міждолькові жовчні ходи і протоки, які зливаючись один з одним в остаточному підсумку утворять позапечінкові жовчновивідні шляхи: дві печінкові протоки (ліва й права), загальна печінкова і потім - загальна жовчна протока.

Кровопостачання печінки здійснюється із двох джерел: воротньої вени, через яку в печінку надходить близько 70% всієї крові, і печінкової артерії. Воротня вена збирає кров з непарних органів черевної порожнини (кишечнику, селезінки, шлунка, підшлункової залози). Кров при цьому проходить дві капілярні мережі: 1) капіляри непарних органів черевної порожнини, 2) синусоїдальне русло печінки (синусоїди).

Воротня вена має численні анастомози з нижніми і верхніми порожнистими венами (розширення яких відбувається при збільшенні тиску в системі воротньої вени, у першу чергу при підвищенні опору у внутрішньопечінковій капілярній мережі.

Запам'ятайте:

Діагностичне значення мають наступні анастомози:

1) анастомози між венами стравоходу й шлунка й системою верхньої порожньої вени;

2) анастомози між околопупочными венами й венами передньої черевної стінки з верхніми й нижньої порожніми венами;

3) анастомози між венами прямої кишки й нижньою порожньою веною.

Запам'ятайте:

Голівка підшлункової залози і спадна частина дванадцятипалої кишки в місці впадіння в неї загальної жовчної й панкреатичної проток у більшості випадків проєктується в так звану холедохопанкреатодуоденальну зону Шоффара, утворену кутом в 45°, вершина якого розташовується в області пупка.

Регуляція панкреатичної секреції здійснюється за рахунок нервових стимулів (переважно через п.vagus), а також гуморальним шляхом: у слизовій дванадцятипалої кишки під дією соляної кислоти виробляється секретин, що стимулює виділення панкреатичного соку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Перкусія живота.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.