Історія розвитку метеорології і кліматології

Історія розвитку метеорології починається з написання першої книги по метеорології найбільшим ученим Древньої Греції Аристотелем (384 — 322 р. до н.е.). У цій книзі були узагальнені спостереження древніх греків за явищами погоди і зроблені перші спроби їхнього тлумачення.

У середні століття відомості про різні (переважно небезпечні) явища погоди) заносилися в літописі.

Новий етап у розвитку метеорології — інструментальні спостереження — почався в XVI столітті, коли Галілей винайшов термометр (1593 р.), а потім Торрічеллі створив барометр (1643 р.). Винахід цих приладів дав можливість кількісно оцінити найважливіші характеристики погоди — тиск і температуру повітря — і дозволило зіставити їхні значення при спостереженнях у різних місцях.

У Росії регулярні метеорологічні спостереження почалися за указом Петра I у Петербурзі (1722 г).

Першим російським метеорологом можна вважати великого російського вченого М. В. Ломоносова (середина 18 століття), що близько 250 років тому створив ряд метеорологічних приладів, організував метеорологічні спостереження в різних пунктах Росії, сформулював ідею про всесвітню службу погоди для мореплавців.

Подальший розвиток метеорології в Росії було зв'язано з діяльністю Головної фізичної обсерваторії (ГФО), що була організована в Петербурзі в 1849 р. Вона з'явилася першою у світі державною науковою установою, що керувала метеорологічними спостереженнями. ГФО керувала мережею метеорологічних станцій, обробляла і видавала матеріали спостережень. У 1872 р. у ГФО був складений перший у Росії прогноз погоди.

Ініціатором і творцем першої метеорологічної мережі в Україні (південного заходу Росії) став видатний український вчений – геофізик Олександр Вікентійович Колосовський. Метеомережа розпочала спостереження з 1886 р. і налічувала 67 станцій, а до кінця 1887 р. їх було вже 158. Весь матеріал спостережень зі станцій мережі надходив О.В.Колосовському, який його обробляв і публікував у спеціальному виданні: «Метеорологіческое обозрение. Труды метеорологической сети Юго-Запада России». Ця мережа проіснувала більше 20 років.

Приклад та ініціатива О.В.Колосовського, підтримані Географічним товариством, стали поштовхом для організації інших місцевих мереж громадського характеру. Так у 1892 р. професором Київського університету П.І. Броуновим була організована Придніпровська сільськогосподарська метеорологічна мережа, що налічувала понад 600 пунктів у своєму районі і 150 – у прилеглих губерніях. З часом до неї увішла перша в Україні дощомірна мережа, організована Г.Я.Близніним у 1884 році.

На початку 70-х років 19 сторіччя (1872 – 1873 рр) була заснована Міжнародна метеорологічна організація (ММО), що після другої світової війни, у 1951 році, була реорганізована і, ставши одним зі спеціалізованих агентств ООН, одержала нову назву – Всесвітня метеорологічна організація (ВМО).

Засновником кліматології в Росії був геніальний географ і кліматолог Олександр Іванович Воейков (1842 — 1916 р.). Капітальна праця О. І. Воейкова «Клімати земної кулі, особливо Росії» одержала світову популярність і не утратила свого значення і в наш час.

Таким чином, наприкінці 19 сторіччя був міцно закладений фундамент метеорології та кліматології.

На початку ХХ століття були продовжені і розширені ці роботи. Зростає практична спрямованість метеорологічних та кліматичних досліджень. Метеорологія і кліматологія у цей час набуває воєнно-прикладне значення.

Друга половина ХХ сторіччя характеризується найбільшими темпами розвитку гідрометеорології в Україні, що пов’язано з розвитком науки і техніки.

	МЕТЕОРОЛОГІЯ

загальна метеорологія		кліматологія

	синоптична метеорологія

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Тепловий режим нижнього шару атмосфери

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.