Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основна

План

Лекція 2. Походження мови. Історичний розвиток мов

Додаткова

білецький а.о. про мову і мовознавство. – к.: артек, 1997. – с. 11–18.

білецький а.о. основні методи дослідження в сучасному мовознавстві // методичні питання мовознавства. – к., 1966.

гардинер а. различия между речью и языком // звегинцев в.а. история языкознания xіx и xx веков в очерках и извлечениях. – м., 1960. – ч.2. – с. 111–120.

иванова л.п. методы лингвистических исследований. – к., 1995.

косериу э. синхрония, диахрония, история // новое в лингвистике. – м., 1963. – вып. 3.

кочерган м.п. мова як знакова система // українська мова і література в школі. – 1973. – № 4.

кочерган м.п. загальне мовознавство. – к.: видавничий центр «академія», 1999. – с. 8–16.

леонтьев а.а. мир человека и мир языка. – м., 1984. – 126 с.

лосев а.ф. знак. символ. миф. – м., 1982.

масенко л.т. мова і політика. – к., 1999.

мельничук о.с. мова як суспільне явище і як предмет сучасного мовознавства // мовознавство. – 1997. – № 2–3.

панфилов в.з. взаимоотношение языка и мышления. – м., 1971.

потебня о. мова. національність. денаціоналізація. – нью–йорк, 1992.

русанівський в.м., тараненко о.о., широков в.а. теоретико-лінгвістичні засади та інформаційно-комп’ютерне забезпечення україномовних лінгвістичних інтелектуальних систем // мовознавство – 1996.– № 4–5.

тищенко к.м. лінгвістичний знак як єдність знаків мови і мовлення // мовознавство. – 1980. – № 1.

1.походження мови як проблема мовознавства.

2.зв’язок розвитку мови та розвитку суспільства. основні процеси розвитку мов і діалектів.

3.територіальна та соціальна диференціація мови.

4.структура мови.

Походження мови як проблема мовознавства. питання про єдність мови й мислення тісно пов’язане з проблемою походження мови, яка мовознавцями вирішувалася по-різному. відомі такі гіпотези:

1) звуконаслідувальна гіпотеза – виникла в античності (демокріт v–іv ст. до н. е.), широко поширилася в хvii–хіх ст. (г.в. лейбніц, в. гумбольдт та ін.) – пояснює виникнення мови внаслідок наслідування людиною звуків навколишньої природи;

2) вигукова теорія – відома ще з давнини (епікурейці, лукрецій і ст. до н.е.), поширилася серед мовознавців xix–хх ст. (г. штейнталь, о.о. потебня) – пояснює виникнення мови з природних вигуків, тобто інстинктивних реакцій на зовнішні подразнювачі;

3) теорія соціального договору – зародилася у працях демокріта й аристотеля, активно розроблялася філософами xviii ст. (ж.ж. руссо, а. сміт та ін.) – передбачає посередню домовленість людей про назви тих чи інших предметів, явищ, відношень;

4) теорія трудових вигуків – розробив французький учений л. нуаре, популяризували к. бюхер, г.в. плеханов – пояснює виникнення мови з трудових вигуків, що супроводжують трудову діяльність людини;

5) кінетична теорія – послідовниками є німецький учений в. вундт, м. я. марр – наголошує на тому, що люди спочатку спілкувалися жестами, а потім перейшли на звукову мову;

6) у гіпотезі ф. енґельса походження мови розглядалося в нерозривному зв’язку з розвитком людської свідомості й мислення, з походженням самої людини, як реалізація потреб людей у спілкуванні у процесі колективної праці. згідно з цими уявленнями існувало кілька центрів формування з груп людиноподібних мавп людських колективів, і, відповідно, первісних мов було кілька;

7) на противагу теорії полігенезу існує ще й теорія моногенезу – про походження усіх мов з однієї (а. тромбетті, о. с. мельничук, біблійне учення).

Зв’язок розвитку мови та розвитку суспільства. основні процеси розвитку мов і діалектів. у процесі функціонування й розвитку конкретна мова постійно змінюється. ці зміни зумовлені як екстралінгвальними, так і внутрішньомовними чинниками. основою розвитку мови є розвиток суспільства, однак внутрішні закони розвитку мови пов’язані з розвитком суспільства опосередковано. серед внутрішніх законів розвитку виділяють: загальні (закон поступового накопичення елементів нової якості й відмирання елементів старої якості, закон безперервного розвитку різних структурних рівнів мови) та конкретні (закон відкритого складу у старослов’янській мові).

різні ланки мови, її структурні рівні змінюються з різною швидкістю.

в історії розвитку мови діють два основних процеси:

1) диференціація (від лат. differenciatio – розходження), унаслідок чого з однієї мови виникає дві / кілька мов;

2) інтеґрація (від лат. integratio – об’єднання), результатом якої є утворення з кількох мов однієї.

основні етапи історичного розвитку загальнонародних мов:

- мова племені (властива для родоплеменного первіснообщинного ладу);

- мова народності (рабовласницьке і феодальне суспільство);

- національна мова (капіталістичне й соціалістичне суспільство).

із виникненням мов народностей формуються літературні мови (кодифіковані, нормалізовані мови, які, маючи письмову форму, задовольняють різноманітні потреби суспільства). літературні мови відіграють значну роль у період формування національних мов. основні ознаки літературної мови: поліфункціональність, відшліфованість, стандартність, нормативність, наддіалектність, наявність усної і письмової форми. якщо в епоху середньовіччя як літературні мови вживалися чужі (навіть мертві), то виникнення нації зумовлює появу на живій народній основі національних літературних мов як вищої форми вияву національної мови.

Територіальна та соціальна диференціація мови. внутрішня єдність мови не виключає різноманітності форм її виявів і функціонування. наприклад, територіальне відокремлення окремих частин суспільства породжує територіальну диференціацію мови. усередині єдиної загальнонаціональної мови утворюються місцеві її різновиди (діалекти / говірки). ступінь своєрідності діалектів залежить від конкретно-історичних умов їх формування.

соціальні розшарування суспільства зумовлюють різні види соціального членування мови. в умовах розвиненого класового суспільства всередині єдиної загальнонародної мови виділяють:

- соціальні діалекти (вони відрізняються переважно лексико-семантичними, фразеологічними та стилістичними особливостями) притаманні представникам різних прошарків і класів суспільства;

- професійні діалекти (відрізняються передусім лексичними особливостями) притаманні представникам різних професійних груп;

- спеціальні мови (жаргон, арго) вживаються для задоволення потреб спілкування окремих груп людей, об’єднаних спільною виробничою діяльністю, навчанням, службою (жаргон) або потребою в таємній чи антисуспільній діяльності (арго).

розмаїття цілей і сфер суспільного використання мови породжує її стилістичну диференціацію.

Структура мови. як знаряддя спілкування мова постає ще однією своєю виразною рисою – вона має свою структуру, тобто набір структурних елементів: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень. усі ці одиниці пов’язані одна з одною. сукупність мовних елементів, об’єднаних зв’язками й відношеннями, утворює систему мови. системний і структурний характер мови виявляється у тому, що один мовний елемент виділяється й усвідомлюється завдяки протиставленню іншому елементові системи. це може бути протиставлення функцій, форми та значення.

до структурних елементів мови належать такі: фонема, морфема, слово, словосполучення і речення. відповідно, ці одиниці вивчаються такими лінгвістичними дисциплінами:

- фонетика (від гр. phonetikos – звуковий) вивчає звуковий склад мови, способи утворення звуків, їх акустичні й артикуляційні особливості, фонетичні процеси, поділ слів на склади, інтонацію, наголос, фонетичне членування мовленнєвого потоку;

- лексикологія (від гр. lexіkos – словниковий і logos – наука, учення) вивчає словниковий склад мови, значення слів, зміну цих значень, походження значень;

- граматика (від гр. grammatike – літера, запис) вивчає способи й засоби словозміни та будову словосполучення і речення.

Література

дорошенко с.і., дудик п.с. вступ до мовознавства. – к.: вища школа, 1974. – с. 119–137.

карпенко ю.о. вступ до мовознавства. – к.-одеса: либідь, 1991. – с. 97–117.

кочерган м.п. вступ до мовознавства. – к.: академія, 2000. – с. 34–35, 39–57.

кодухов в.и. введение в языкознание. – м.: высшая школа, і987. – с. 45–80.

реформатский а.а. введение в языковедение. – м.: просвещение. 1967. – с. 14–20, 32–53.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основна	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.