Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Основна

План

Лекція 9 Синтаксичні одиниці та категорії

Додаткова

алпатов в.м. о разных подходах к выделению частей речи // вопросы языкознания. – 1986. – № 4. – с. 37–46.

вихованець і.р. частини мови в семантико-граматичному аспекті. – к., 1988.

тихонов с.и. к вопросу о грамматической категории // филологические науки. – 1966. – № 1. – с. 71–83.

1. синтаксис як розділ лінгвістики. предмет синтаксису.

2. поняття про словосполучення. типи словосполучень. синтаксичний зв’язок слів у словосполученні (узгодження, керування, прилягання, інкорпорування, замикання, ізафет).

3. речення як одиниця синтаксису. речення і судження. ознаки речення.

4. типи речень. члени речення.

5. історична змінюваність типів речення.

синтаксис як розділ лінгвістики. предмет синтаксису. синтаксис (гр. syntaxys – побудова) – це розділ граматики, що вивчає будову зв’язного мовлення та включає в себе дві частини:

1) учення про словосполучення;

2) учення про речення.

у мовознавстві синтаксисом називають також науку про особливості (специфіку) функціонунання в мовленні лексико-граматичних розрядів слів (членів речення); синтаксис дієслова, синтаксис іменника тощо. два розділи синтаксичної науки – синтаксис словосполучення і синтаксис речення – не можна ні розривати, ні змішувати. основною одиницею синтаксису є речення, у складі якого виділяємо словосполучення.

поняття про словосполучення. типи словосполучень. синтаксичний зв’язок слів у словосполученні (узгодження, керування, прилягання, інкорпорування, замикання, ізафет). синтаксичне словосполучення – це синтаксична єдність двох і більше повнозначних слів, поєднаних за смислом і граматично. у сучасному мовознавстві прийнято вважати словосполученнями підрядне поєднання слів (непідрядні поєднання слів у синтаксисі називають сполученнями слів, скажімо сурядне сполучення сестра і брат).

між компонентами словосполучення, поєднаними підрядним зв’язком, можливі насамперед такі семантичні відношення: означальні (зелене дерево),об’єктні (посадити дерево), обставинні (уміло посадити).

основними видами синтаксичного зв’язку підрядного типу є:

- узгодження – це такий тип зв’язку, коли залежний член уподібнюється головному за своїми граматичними формами (білий сніг, великі ножиці;польськ. dobri chlopiec “хороший хлопець”);

- керування – такий тип зв’язку, коли залежний член ставиться в тій відмінковій формі, якої вимагає головний член словосполучення (бачити майбутнє, любов до україни, dаnken dir “дякуємо тобі”);

- прилягання є типом зв’язку, при якому незмінюваний залежний член словосполучення приєднується до головного лише за смислом (старанно працювати, прокинутися вранці, lernen fleißig “старанно вчитися”);

- ізафет (особлива конструкція тюркських мов) – це єдність двох іменників, з яких один визначає, тобто є означенням, напр.: тат. казан институты – казанський інститут;

- замикання є афіксом або службовим словом, що семантично відноситься до стрижневого слова, ставиться при першому слові, тим самим об’єднуючи в єдине ціле як прості, так і складні словосполучення, напр.: на великій швидкості, нім. wir haben heute eine prüfung abgelegt “ми сьогодні склали іспит”;

- інкорпорування (інкорпорація, включення) – це такий вид зв’язку, при якому основи, що мають афікси, поєднуються в єдине морфологічне ціле - інкорпоративний комплекс (у мові мексиканських ацтеків слово-речення нінакаква – “я їм м’ясо” складається з частин ні – “я”, нака – (із накатл – “м’ясо”, тобто морфема – м’яс-) і ква – “‘їм”, що буквально перекладається: “я-м’яс-їм”.

залежно від морфологічної природи головного слова словосполучення поділяють на:

- дієслівні (прочитати книгу, читати вголос, любити читати);

- субстантивні (з іменником у ролі головного слова: план твору, наше місто, третій клас);

- означальні (з прикметником або дієприкметником у ролі головного слова: гідний нагороди, широко відомий, готовий допомогти);

- прислівникові (дуже важливо, недалеко від дороги).

речення як одиниця синтаксису. речення і судження. ознаки речення. словосполучення, як і слово, виконує номінативну функцію. комунікативну функцію виконує речення, яке ю.о. карпенко визначає як мінімальну комунікативну одиницю. в.в. виноградов в основу визначення речення бере структурно-семантичний принцип: речення – це граматично оформлена за законами даної мови цілісна одиниця мовлення, що є головним засобом формування, вираження і повідомлення думки.

речення співвідносне з логічним судженням, але не тотожне йому: кожне судження виражається у формі речення, але не кожне речення виражає судження (не є судженнями питальні речення, спонукальні тощо).

речення має такі основні ознаки:

- предикативність (вираження мовними засобами співвідношення змісту речення до дійсності), грунтується на категорії часу, категорії особи, модальності;

- граматична оформленість;

- смислова повнота;

- інтонаційна оформленість.

типи речень. члени речення. поширеною є така класифікація речень за:

1) характером вираженого в реченні відношення до дійсності: речення стверджувальні й заперечні;

2) метою висловлювання: речення розповідні, питальні, спонукальні;

3) кількістю предикативних основ: речення прості та складні;

4) наявністю головних членів речення: односкладні і двоскладні;

5) наявністю другорядних членів речення: поширені й непоширені;

6) наявністю чи відсутністю всіх необхідних членів даної структури речення: повні й неповні.

члени речення – це повнозначні слова (чи словосполучення), щовиражають певні синтаксичні відношення та перебуває між собою в синтаксичних зв’язках. головні члени речення (підмет і присудок) утворюють предикативну основу речення, другорядні члени поширюють головні члени речення в цілому або доповнюють їх з атрибутивного (означенням), об’єктного (додатком) чи обставинного (обставиною) боку.

історична змінюваність типів речення. оскільки речення з його членами склалося в далекому минулому, то більш наочною зміною в синтаксисі є утворення складного речення. спочатку прості за смислом речення просто ставилися поряд. поступово речення і, відповідно, думки, поняття почали охоплюватися свідомістю як складні, і речення стали поєднуватися не тільки інтонацією, а й сполучниками. насамперед панували сурядні сполучники, потім поступово розвивалися підрядні.

історичний розвиток синтаксичної будови мови в цілому характеризується поступовим зростанням концентрації словесного вираження думки, становленням чіткої граматичної централізації речення, при якій другорядні деталі відмежовані від головних і підпорядковані їм.

 

література

дорошенко с.і., дудик п.с. вступ до мовознавства. – к., 1974. – с. 251–257.

карпенко ю.о. вступ до мовознавства. – к., 1991. – с. 173–187.

кочерган м.п. вступ до мовознавства. – к.: академія, 2000. – с. 307–320.

головин б.н. введение в языкознание. – м., 1983. – с. і35–150.

кодухов в.и. введение в языкознание. – м., 1979. – с. 236–247.

перетрухин в.н. введение в языкознание. – воронеж, і972. – с. 195–207.


Читайте також:

  1. II Основна частина
  2. II Основна частина
  3. II Основна частина
  4. II. Основна частина
  5. II. Основна частина
  6. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
  7. Головною особливістю драйвів є загальна мобілізація рухової системи організму, а основна властивість антидрайвів — демобілізація організму
  8. Договір — основна форма регулювання товарне-грошових відносин в агропромисловому комплексі
  9. Договори у рамках Світової організації торгівлі. Генеральна угода з тарифів і торгівлі товарами, основна мета та принципи ГАТТ
  10. Кислотно-основна класифікація катіонів.
  11. Конституція України – основна база правового забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції
  12. Корпорація як основна форма організації великих підприємств.




Переглядів: 1469

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.