МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
ОсновнаПлан Лекція 9 Синтаксичні одиниці та категорії Додаткова алпатов в.м. о разных подходах к выделению частей речи // вопросы языкознания. – 1986. – № 4. – с. 37–46. вихованець і.р. частини мови в семантико-граматичному аспекті. – к., 1988. тихонов с.и. к вопросу о грамматической категории // филологические науки. – 1966. – № 1. – с. 71–83. 1. синтаксис як розділ лінгвістики. предмет синтаксису. 2. поняття про словосполучення. типи словосполучень. синтаксичний зв’язок слів у словосполученні (узгодження, керування, прилягання, інкорпорування, замикання, ізафет). 3. речення як одиниця синтаксису. речення і судження. ознаки речення. 4. типи речень. члени речення. 5. історична змінюваність типів речення. синтаксис як розділ лінгвістики. предмет синтаксису. синтаксис (гр. syntaxys – побудова) – це розділ граматики, що вивчає будову зв’язного мовлення та включає в себе дві частини: 1) учення про словосполучення; 2) учення про речення. у мовознавстві синтаксисом називають також науку про особливості (специфіку) функціонунання в мовленні лексико-граматичних розрядів слів (членів речення); синтаксис дієслова, синтаксис іменника тощо. два розділи синтаксичної науки – синтаксис словосполучення і синтаксис речення – не можна ні розривати, ні змішувати. основною одиницею синтаксису є речення, у складі якого виділяємо словосполучення. поняття про словосполучення. типи словосполучень. синтаксичний зв’язок слів у словосполученні (узгодження, керування, прилягання, інкорпорування, замикання, ізафет). синтаксичне словосполучення – це синтаксична єдність двох і більше повнозначних слів, поєднаних за смислом і граматично. у сучасному мовознавстві прийнято вважати словосполученнями підрядне поєднання слів (непідрядні поєднання слів у синтаксисі називають сполученнями слів, скажімо сурядне сполучення сестра і брат). між компонентами словосполучення, поєднаними підрядним зв’язком, можливі насамперед такі семантичні відношення: означальні (зелене дерево),об’єктні (посадити дерево), обставинні (уміло посадити). основними видами синтаксичного зв’язку підрядного типу є: - узгодження – це такий тип зв’язку, коли залежний член уподібнюється головному за своїми граматичними формами (білий сніг, великі ножиці;польськ. dobri chlopiec “хороший хлопець”); - керування – такий тип зв’язку, коли залежний член ставиться в тій відмінковій формі, якої вимагає головний член словосполучення (бачити майбутнє, любов до україни, dаnken dir “дякуємо тобі”); - прилягання є типом зв’язку, при якому незмінюваний залежний член словосполучення приєднується до головного лише за смислом (старанно працювати, прокинутися вранці, lernen fleißig “старанно вчитися”); - ізафет (особлива конструкція тюркських мов) – це єдність двох іменників, з яких один визначає, тобто є означенням, напр.: тат. казан институты – казанський інститут; - замикання є афіксом або службовим словом, що семантично відноситься до стрижневого слова, ставиться при першому слові, тим самим об’єднуючи в єдине ціле як прості, так і складні словосполучення, напр.: на великій швидкості, нім. wir haben heute eine prüfung abgelegt “ми сьогодні склали іспит”; - інкорпорування (інкорпорація, включення) – це такий вид зв’язку, при якому основи, що мають афікси, поєднуються в єдине морфологічне ціле - інкорпоративний комплекс (у мові мексиканських ацтеків слово-речення нінакаква – “я їм м’ясо” складається з частин ні – “я”, нака – (із накатл – “м’ясо”, тобто морфема – м’яс-) і ква – “‘їм”, що буквально перекладається: “я-м’яс-їм”. залежно від морфологічної природи головного слова словосполучення поділяють на: - дієслівні (прочитати книгу, читати вголос, любити читати); - субстантивні (з іменником у ролі головного слова: план твору, наше місто, третій клас); - означальні (з прикметником або дієприкметником у ролі головного слова: гідний нагороди, широко відомий, готовий допомогти); - прислівникові (дуже важливо, недалеко від дороги). речення як одиниця синтаксису. речення і судження. ознаки речення. словосполучення, як і слово, виконує номінативну функцію. комунікативну функцію виконує речення, яке ю.о. карпенко визначає як мінімальну комунікативну одиницю. в.в. виноградов в основу визначення речення бере структурно-семантичний принцип: речення – це граматично оформлена за законами даної мови цілісна одиниця мовлення, що є головним засобом формування, вираження і повідомлення думки. речення співвідносне з логічним судженням, але не тотожне йому: кожне судження виражається у формі речення, але не кожне речення виражає судження (не є судженнями питальні речення, спонукальні тощо). речення має такі основні ознаки: - предикативність (вираження мовними засобами співвідношення змісту речення до дійсності), грунтується на категорії часу, категорії особи, модальності; - граматична оформленість; - смислова повнота; - інтонаційна оформленість. типи речень. члени речення. поширеною є така класифікація речень за: 1) характером вираженого в реченні відношення до дійсності: речення стверджувальні й заперечні; 2) метою висловлювання: речення розповідні, питальні, спонукальні; 3) кількістю предикативних основ: речення прості та складні; 4) наявністю головних членів речення: односкладні і двоскладні; 5) наявністю другорядних членів речення: поширені й непоширені; 6) наявністю чи відсутністю всіх необхідних членів даної структури речення: повні й неповні. члени речення – це повнозначні слова (чи словосполучення), щовиражають певні синтаксичні відношення та перебуває між собою в синтаксичних зв’язках. головні члени речення (підмет і присудок) утворюють предикативну основу речення, другорядні члени поширюють головні члени речення в цілому або доповнюють їх з атрибутивного (означенням), об’єктного (додатком) чи обставинного (обставиною) боку. історична змінюваність типів речення. оскільки речення з його членами склалося в далекому минулому, то більш наочною зміною в синтаксисі є утворення складного речення. спочатку прості за смислом речення просто ставилися поряд. поступово речення і, відповідно, думки, поняття почали охоплюватися свідомістю як складні, і речення стали поєднуватися не тільки інтонацією, а й сполучниками. насамперед панували сурядні сполучники, потім поступово розвивалися підрядні. історичний розвиток синтаксичної будови мови в цілому характеризується поступовим зростанням концентрації словесного вираження думки, становленням чіткої граматичної централізації речення, при якій другорядні деталі відмежовані від головних і підпорядковані їм.
література дорошенко с.і., дудик п.с. вступ до мовознавства. – к., 1974. – с. 251–257. карпенко ю.о. вступ до мовознавства. – к., 1991. – с. 173–187. кочерган м.п. вступ до мовознавства. – к.: академія, 2000. – с. 307–320. головин б.н. введение в языкознание. – м., 1983. – с. і35–150. кодухов в.и. введение в языкознание. – м., 1979. – с. 236–247. перетрухин в.н. введение в языкознание. – воронеж, і972. – с. 195–207. Читайте також:
|
||||||||
|