• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛІТЕРАТУРА

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТТЬ

АБСТРАГУВАННЯ– теоретичний метод сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод має такі форми: 1)А. за допомогою відволікання – розгляд окремих рис або властивостей об’єкта (без зв’язку з іншими й об’єктом в цілому); 2) А. за допомогою ототожнення (вивчення об’єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що с певним спрощенням і огрубленням об’єкта); 3) А. за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об’єктів).

АВТОРИТЕТ – установлене й узаконене право керувати діями і поведінкою інших людей.

АГЕНТИ ВТОРИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ – представники адміністрації школи, ВНЗ, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін.

АГЕНТИ ПЕРВИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ – люди, які є найближчим оточенням особи (батьки, родичі, друзі).

АГЕНТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ – певні особи, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.

АДАПТАЦІЯ СОЦІАЛЬНА – при­стосування до умов середовища і результат цього процесу. А.с. розгля­дають як вид взаємодії окремої особи, соціальної спільноти із середо­вищем, спрямованої на узгодження вимог та сподівань її учасників, реалізацію системи заходів щодо приведення індивідуальної чи колек­тивної соціальної поведінки індивідів відповідно до загальновизнаних норм, правил, а також пристосування їх до безпечних соціальних та екологічних умов життєдіяльності.

АККУЛЬТУРАЦІЯ – 1) процес взаємовпливу культур, коли в ході прямого контакту освою­ються технології, взірці поведінки, цінності чужої культури, які, у свою чергу, змінюються і пристосовуються до нових вимог; 2) передача еле­ментів культури від одного покоління до іншого у межах однієї культури.

АКТИВНІСТЬ ОСОБИ – здатність особистості до свідо­мої трудової і соціальної діяльності, ступінь цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища і самої себе. А.о. виявляється в її ініціативності, діловитості, психологічному настрої на діяльність.

АКТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНА – енергійна, посилена діяльність, діяльний стан, діяльна участь у чомусь, одна з характерних рис способу життєдіяльності соціального суб’єкта (особистості, соціаль­ної групи, історичної спільноти, суспільства), що відображає рівень спрямованості здібностей, знань, навичок, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію невідкладних потреб, інтересів, мети, ідеалів завдяки освоєнню, збереженню, руйнуванню існуючих або створенню нових умов, життєво важливих зв’язків з природним і со­ціальним середовищем, формуванню особистих соціальних якостей.

АНДЕРКЛАС – вер­ства суспільства, що утворюється декласованими елементами (нарко­мани, алкоголіки, жителі міських трущоб, «пасивні бідні» та ін.), які втратили людське обличчя і опустилися на «соціальне дно»; верства, що перебуває на найнижчих щаблях соціальної ієрархії. Ключовими характеристиками А. є: постійна депривація, соціальна маргінальність, цілковита залежність від державної підтримки, субкульту­ра фаталізму.

АНОМІЯ – такий стан суспільства, за якого значна частина його членів, знаючи про існування обов’язкових суспільних норм, ставляться до них негативно або байдуже.

АФЕКТ – 1) емо­ційне переживання, пристрасть, рух душі; 2) відносно короткочасне, але сильне і глибоке хвилювання, інтенсивне емоційне переживання, що виникає, як правило, у відповідь на сильний подразник і яке суп­роводжується відчутними фізіологічними змінами, звуженням свідомості та зниженням контролю за своїми діями. Розрізняють фізіологічний і патологічний А. Фізіологічний А. (лють, гнів, страх) хоч і впливає з великою силою на психіку, але не позбавляє людину можливості ро­зуміти і контролювати свою поведінку. Патологічний А. призводить до глибокого запаморочення свідомості та супроводжується автоматич­ними безцільними діями. Особа, яка вчинила злочин у стані патологі­чного А.,визнається неосудною.

БАЗОВА ОСОБИСТІСТЬ – сукупність типових особистісних рис, притаманних людям, які виросли в одній культурі і пройшли одні й ті ж процеси соціалізації.

БЕЗРОБІТТЯ – соціальне явище, суть якого полягає в незайня­тості працездатного населення, невикористання його суспільством та перетворення у резервну армію праці; відображає надмір пропозиції робочої сили щодо попиту. Причини Б.: глибокі структурні зрушення в економіці; циклічність економічного розвитку; нерівномірність розмі­щення продуктивних сил; науково-технічний прогрес, технологічні но­вовведення; банкрутство або ліквідація підприємств; недосконалість системи професійної підготовки й перепідготовки; пошуки працівни­ками нових робочих місць.

БІДНІСТЬ – неспроможність підтримувати мінімальний рівень споживання, зумовлений фізіологічними, соціальними, культурно визначеними якісними нормами. Б. залежить від загального стандар­ту, рівня життя в даному суспільстві, від розподілу суспільного багат­ства, статусної системи і системи соціальних очікувань. Розрізняють абсолютну Б. –неспроможність задовольнити вітальні людські потре­би, відсутність фізіологічного і соціального мінімуму засобів існуван­ня і відносну Б. – екстремальну форму нерівності в стандартах життя та соціальному захисті. У багатьох розвинутих країнах світу для знижен­ня рівня Б. ухвалюють програми боротьби з нею.

«БІЛІ КОМІРЦІ» – у західній соціології – службовці, чиновники, працівники, які зайняті розумовою працею і входять до складу т.зв. «невиробничого персоналу» підприємств, організацій, фірм. Викори­стовуються також терміни «сині комірці» – працівники фізичної праці; «коричневі комірці» – працівники сфери обслуговування; «сірі комірці» – працівники галузей соціальної інфраструктури; «рожеві комірці» – секретарки, друкарки, телефоністки та ін.; «золоті комірці» – висо­кокваліфіковані вчені та спеціалісти, які можуть як підприємці вико­ристовувати свої професійні знання.

БІОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ у соціології – напрям, головною озна­кою якого є застосування понять і законів біології при аналізі суспіль­ного життя. Хоча аналогії з органічним світом у соціальних теоріях відомі вже з античності, перенесення законів біології на явища і про­цеси суспільного життя набуло особливого поширення у другій пол. ХІХ ст. у зв’язку з успіхами біології (відкриття клітини, закону бороть­би за існування і природного відбору та ін.). До Б.н. в соціології нале­жать вчення Г.Спенсера, расово-антропологічна школа, органістична школа, соціальний дарвінізм. Загальним недоліком їх було ігнорування історичного суб’єкта як творчої суспільної сили і соціальної еволюції, ототожнення біологічного і соціального організму. Біологічні теорії суспільства порушували деякі складні питання (проблеми цілісності суспільства, структура і функції його окремих частин, вивчення со­ціальних конфліктів та ін.), однак не могли пояснити логіку соціаль­них процесів, призводили до антиісторизму, поверхові аналогії часто підміняли конкретне вивчення явищ суспільного життя. Тому не ви­падково в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. біологічні теорії поступово витіс­няються психологічними.

БІХЕВІОРИЗМ – напрям у соціології, який визнає визначальним механізмом соціальної поведінки рефлек­торну реакцію людського організму (фізичну чи вербальну) на подраз­ники (стимули) зовнішнього середовища за принципом «стимул – реак­ція». Основний постулат Б. полягає у вимозі описувати й аналізувати лише те в людині, що безпосередньо спостерігається, тобто її поведінку і вчинки.

БРОДЯЖНИЦТВО – блукання особи, яка не має постійного місця проживання та існує на випадкові доходи, ухиляючись від суспільно корисної праці, переїжджаючи з одного населеного пункту до іншого або в межах одного міста (району).

БУНТ – форма масової поведінки, яка означає ряд стихійних форм колективного протесту: масового хвилювання, повстання. Б. означає непокору офіційній владі. Причиною його виникнення є масове невдоволення чимось (умовами життя і праці, гнітом, поганим ставленням тощо), або кимось (найчастіше керівництвом).

БУРЖУАЗІЯ – клас індустріального суспільства, який виріс із верхніх верств третього стану суспільства пізнього середньовіччя (ба­гатих купців, лихварів, цехових майстрів, землевласників); є власни­ком основних засобів виробництва і є організатором виробництва, заснованого на використанні найманої праці. З розвитком індустрі­ального суспільства ускладнюється структура Б., зокрема входженням до її складу верхівки найманих управлінців приватних капіталістич­них компаній, вищих чиновників державного апарату, провідних бур­жуазних політичних діячів. Залежно від розмірів підприємства, масш­табів використання найманої робочої сили Б. поділяється на велику і середню. Виділяють також дрібну Б., до якої належать власники за­собів виробництва, що живуть винятково або, головним чином, влас­ною працею; вона складає окремий клас ринкового суспільства.

БЮРОКРАТІЯ – офіційні особи, посади яких утворюють ієрархію, вони відрізняються формальними правами й обов’язками, що визначають їх дії і відповідальність.

ВЕСТЕРНІЗАЦІЯ – неологізм, який вживаєть­ся для позначення процесу зростання впливу культури і політики за­хідних країн на життя сучасного людства.

ВЗАЄМНІСТЬ– необхідна умова соціальної взаємодії індивідів. Якщо В. відсутня, то соціальні суб’єкти уникають взаємодії, яка втра­тила винагороди.

ВЗАЄМОДІЯ СОЦІАЛЬНА – система взаємозумовлених соціальних дій, пов’язаних циклічною залежністю, при якій дії одного суб’єкта є одночасно причиною й наслідком відповідних дій інших; є формою соціальної комунікації або спілкування принаймні двох осіб чи спільнот, в якій систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного із партнерів, досягається присто­сування дій одного до іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсі дій і певна міра солідарності чи згоди між ними. Об’єднуючими елементами В.с. є мова, всілякі сим­воли, предмети, цінності тощо.

ВИБІРКА– 1) процес формування вибіркової сукупності; 2) представницька частина генеральної сукупності. З практичних причин і міркувань економії витрат збір інформації про сукупність людей чи об’єктів, які цікавлять дослідника, інколи недоцільний, а часто й не­можливий. У таких випадках з метою дослідження здійснюється В. час­тини населення. Головними критеріями при цьому є забезпечення В. точної репрезентації всієї сукупності, яку вона відображає, і впевненість у високій надійності даного способу відбору.

ВИСХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ – соціальний підйом, рух індивіда чи соціальної групи у соціальній ієрархії.

ВИХОВАННЯ – процес свідомого цілеспрямованого і систематичного формування особистості, який здійснюється у межах і під впливом соціальних інститутів (сім’ї, виховних і навчальних закладів, уста­нов культури, громадських організацій, засобів масової інформації і т.ін.) з метою її підготовки до виконання соціальних функцій і ролей, до життєдіяльності в різних сферах соціальної практики (професійно-трудовій, суспільно-політичній, культурній, сімейно-побутовій та ін.).

ВІДНОСИНИ СУСПІЛЬНІ – взаємодія суб’єктів політики, у про­цесі якої відбувається обмін думками, ідеями, вольовими прагнення­ми, інформаційними ресурсами.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – здійснюваний у різних формах контроль за діяльністю суб’єкта з позиції виконання ним прийнятих норм і пра­вил; усю повноту відповідальності несуть розум та воля особистості.

ВЛАДА – це взаємодія, яка ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати одну чи кілька осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді й всупереч йому.

ВЛАСНІСТЬ– соціологічна категорія, яка містить низку підсис­тем суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, пси­хологічних, національних тощо), що прямо й опосередковано стосу­ються привласнення предметів природи у процесі праці та привлас­нення матеріальних і духовних благ через соціально-економічну форму суспільного способу виробництва. Соціальний аспект В. розкриває процес утворення і розвитку класів, соціальних груп і взаємодію між ними залежно від відношення до засобів виробництва, способів отри­мання певної частки суспільного багатства.

ВТОРИННА МОДЕРНІЗАЦІЯ (її ще називають «навздогінна модернізація») пов’язана із індустріалізацією країн, що розвиваються. Головною відмінністю Б. м. від первинної є та, що вона відбувається вже за умов існування зрілих соціально-економічних і культурних взірців, якими є так звані розвинуті країни.

ГАРМОНІЯ СОЦІАЛЬНА – відповідність, безконфліктне співіснування усіх елементів соціальної спільності.

ГЕНДЕР – сукупність соціальних характеристик статі.

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНІСТЬ – всі соціальні об’єкти, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретного соціологічного дослідження.

ГЕТЕРОГАМІЯ – шлюб між людьми, які різняться між собою за соціально значимими ознаками (соціальне походження, національність, раса, релігія тощо).

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ – виникнення світової всезагальної соціокультурної сис­теми, диференційованої на окремі локальні підсистеми. Основними ознаками Г. формування світового ринку, політики, комунікації, все­світньої культурної стандартизації, всесвітньої спортивної діяльності, туризму, зростання міжконтинентальних структур, поява світових (що так чи інакше торкаються усіх країн) проблем: екологічної проблеми, проблем війни і миру, світового розвитку, прав людини, розвитку ос­віти, проблем бідності, хвороб тощо. Як процес кількісного зростання й інтенсифікації політичних, економічних, соціальних, культурних зв’язків і стосунків держав світу, Г. започатковується з другої полови­ни ХХ ст. Як політична практика Г.зорієнтована на розв’язання ло­кальних суспільних проблем з урахуванням їх взаємозв’язку з пробле­мами зовнішніми, більш загальними, з передбаченням наслідків для світових процесів.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ – тенденція дифузії культурних зразків у всесвітньому масштабі.

ГРОМАДСЬКА ДУМКА – це сукупність поглядів індивідів щодо певної проблеми, яка стосується інтересів певної групи людей.

ГРОМАДЯНИН – соціальний тип особистості, який характери­зується наявністю таких суспільно значущих якостей, як правослухняність, вміння поєднувати власні і суспільні (державні) інтереси, по­чуття обов’язку щодо батьківщини (патріотизм). Характерна ознака Г. – легальний статус повноправного члена суспільства, володіння су­купністю громадянських прав (право власності, участі в управлінні державними і суспільними справами тощо). Цей статус визначається рядом чинників: фактом і місцем народження, зв’язком з батьками («закон крові»), натуралізацією і т. ін.

ГРУПА – стабільна спільнота людей, об’єднаних єдиними інтере­сами, мотивами та нормами діяльності.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА – поведінка, що не узгоджується з суспільними нормами, не відповідає очікуванням групи або суспільства у цілому.

ДЕВІАНТНА СУБКУЛЬТУРА – 1) субкультура, члени якої дотри­муються цінностей, котрі істотно відрізняються від цінностей більшості членів суспільства; 2) субкультура, притаманна групам із соціально відхиленою поведінкою (напр., наркоманам, сатаністам тощо).

ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ СОЦІАЛЬНА – розпад цілісної структури, поділ її на частини, складові елементи; послаблен­ня, порушення та розрив зв’язків і відносин у цілісній системі.

ДЕЗОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНА – поняття, що фіксує факт або «процес порушення нормального» функціонування суспільної сис­теми, падіння ефективності дії соціальних інститутів, є невід’ємною частиною процесу соціальних змін. Особливого значення проблема Д.с. набуває для суспільств перехідного типу, тих, які переживають періо­ди якісних трансформацій, у тому числі й для України.

ДЕЛІНКВЕНТНА ПОВЕДІНКА – поведінка, яка зумовлена наявністю систем цінностей і норм, які відхиляються від тих, які домінують у суспільстві, при цьому індивід, який сприйняв делінквентну культуру, визначає свою поведінку як правильну. Це сукупність протиправних дій, вчинків або злочинів. Вонаабсолютна відносно законів країни.

ДЕМОГРАФІЯ – наука про населення, яка вивчає його чисельність, склад, структуру, розподіл на території, а також зміну цих об’єктів у часі.

ДЕМОНСТРАТИВНЕ СПОЖИВАННЯ – термін, упроваджений Т.Вебленом і пізніше досліджений П.Бурд’є та Ф.Хіршом для визначен­ня характеристик класу дозвілля. Ними висловлене припущення, що деякі види споживання існують не стільки через корисність товарів чи послуг, скільки заради демонстрації соціального статусу.

ДЕРЖАВА – форма політичної організації суспільства, основне знаряддя політичної влади; орган управління суспільною структурою, формами власності і пов’язаною з нею структурою виробництва.

ДИСКРИМІНАЦІЯ – 1) обмежен­ня чи позбавлення прав певної категорії громадян за будь-якими оз­наками; 2) у міжнародних відносинах – ущемлення прав певної дер­жави або її громадян порівняно з правами, якими користуються інші держави або громадяни.

ДИСТАНЦІЯ СОЦІАЛЬНА – величина, яка характеризує ступінь близькості або відчуження між соціальними групами. Мінімальна Д.с. дає про себе знати у вияві повноти почуттів, безпосередності, відкритості під час спілкування партнерів. Але чим більша Д.с., тим сильнішою є недовіра до представників інших груп, бажання звести до мінімуму необхідне спілкування. Д.с. виникає на основі реальних економічних, політичних, культурних, національних, вікових та інших відмінностей між соціальними групами. При цьому Д.с. є рухливою, такою, що змінюється залежно від специфіки ситу­ації і особистісних якостей учасників.

ДИСФУНКЦІЯ – порушення або розпад функцій певного соціального інституту чи со­ціальної системи, переважно якісного характеру.

ДИСЦИПЛІНА – певний стиль поведінки людей, який відповідає нормам права і моралі, що склалися в суспільстві, або вимогам певної організації. Д. є необхід­ною умовою нормального існування, функціонування будь-якого сус­пільства, соціальної спільноти. Завдяки Д. поведінка людей набуває упорядкованого характеру, що забезпечує колективну діяльність та функціонування соціальної організації.

ДОМІНУЮЧА КУЛЬТУРА – сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

ЕЙДЖИЗМ – вікова дискримінація, які ґрунтується на переконанні, що певні вікові категорії є гіршими за інші.

ЕКЗОГАМІЯ – це правила, які забороняють укладення шлюбу всередині певної суспільної групи. Як правило, забороняється вступати у подружні зв’язки з членами своєї родини.

ЕКСПЕКТАЦІЯ – система очікувань, вимог стосовно норм вико­нання індивідом соціальних ролей. Е. є різновидом соціальних санкцій, котрі упорядковують систему взаємодій і відносин у групі; носить неформалізований і не завжди усвідомлений характер. Е. містить два основних аспекти: право очікувати від оточуючих поведі­нки, що відповідає їх ролевій позиції, і обов’язок поводитися відпові­дно очікуванням інших людей.

ЕКСПЕРИМЕНТ – один із методів отримання соціологічної інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності й поведінки об’єкта, внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і які можна контролювати.

ЕЛІТА – коло людей, які мають високе суспільне становище, обумовлене особливими професійними, особистісними якостями і досягненнями, або також таких, що отримали свій статус у спадщину або за рахунок просування в межах закритої елітної групи.

ЕНДОГАМІЯ – це правила, за яких шлюбного партнера варто обирати всередині певних суспільних груп (клас, раса, каста, віровизнання, національність, плем’я тощо).

ЕТНІЧНА ГРУПА – це частина суспільства, члени якої вважають (або інші так вважають щодо них), що спільним для них усіх є їхнє походження, культура і що вони беруть участь у спільній діяльності.

ЕТНОС – тип культурної спільноти, яка приділяє значну увагу спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших подібних спільнот однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою тощо.

ЕТНОСОЦІОЛОГІЯ – це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає походження, суть, функції і загальні закономірності розвитку етносів,міжетнічні взаємини та розробляє основні методологічні принципи їх досліджень.

ЕТНОЦЕНТРИЗМ – тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур, з позиції сприйняття власної культури як центральної і безумовно правильної.

ЗВИЧАЇ – це схвалювані суспільством масові взірці дій, які рекомендується виконувати.

ІДЕАЛЬНИЙ ТИП – теоретична конструкція, схема, яка спочатку створюється в уяві дослідника, а потім співвідноситься з емпіричною реальністю. Категорія запропонована М. Вебером.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ – соціально-психологічний процес ототожнення індивідом себе з певною людиною, соціальною групою чи спільнотою, що допомагає індивіду оволодівати різними видами соціальної діяльності, набувати певні соціальні статуси і ролі, засвоювати і перетворювати норми і цінності.

ІДЕОЛОГІЯ – система філософських поглядів та ідей, які відображають ставлення їх членів до дійсності, один до одного, способи засвоєння цієї дійсності і її перетворення, відповідно до ідеалів цього суспільного руху, стійка, спадкоємна і виконує соціальну функцію, виробляючи певному суспільному рухові тип мислення, поведінки і програми соціальної дії.

ІНДИВІД – це окрема людина, одиничний представник людського роду.

ІННОВАЦІЯ. Цей термін включає в себе два поняття: відкриття і винахід. Відкриття – це сприйняття багатьма людьми нових, раніше невідомих аспектів реальності. Відкриття примножує знання, воно завжди додає до культури щось нове. Винахід – це нова комбінація вже відомих елементів, наприклад, комбінація парового двигуна і візка привела до винаходу паротяга.

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ – установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.

ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ – це заміна спонтанної й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, яка очікується, моделюється, регулюється.

ЖЕБРАЦТВО – проживання особи на доходи, що добуваються шляхом випрошування у громадян грошей, продуктів харчування, одя­гу та інших матеріальних цінностей.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ СІМ’Ї – ряд послідовних етапів, які прохо­дить у своєму розвитку сім’я. Виділяють такі фази Ж.ц.с.: 1) утворення сім’ї — вступ до першого шлюбу; 2) початок дітонародження — народ­ження першої дитини; 3) завершення дітонародження; 4) «порожнє гніздо» — вступ до шлюбу і вихід із сім’ї останньої дитини; 5) припи­нення існування сім’ї — смерть одного з подружжя. На кожному з цих етапів сім’я має специфічні соціальні та економічні характеристики.

ЗАДОВОЛЕНІСТЬ СОЦІАЛЬНА – узагальнена у свідомості інди­віда сукупність оцінок умов свого соціального життя, його якості. Ступінь З.с. може бути високий і низький. На рівень і структуру З.с. впли­вають дві групи чинників: 1) об’єктивні соціальні умови життєдіяль­ності індивіда, основні елементи яких пов’язані з його належністю до певної спільноти — територіальної, виробничої, сімейної і т.д., а та­кож з характеристиками його соціального середовища; 2) група чинників, які мають суб’єктивну природу і виражаються на рівні вимог, сподівань відносно соціальних умов життя, які формуються в індивіда на базі попереднього життєвого досвіду, соціального порівняння і під впливом ідеології. Важливим чинником З.с. є також ціннісні орієн­тації індивіда, які є критеріями для оцінки порівняльної важливості соціальних умов.

ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ – соціально-економічна категорія, яка характеризує залучення населення у суспільне виробництво; означає сукупність економічних відносин, пов’язаних із забезпеченням населен­ня робочими місцями та його участю у господарській діяльності. З.н. можна розглядати з погляду всього суспільства, окремої соціальної гру­пи як у загальнодержавному, так і регіональному аспектах.

ЗАКОН – нормативно-правовий акт, що приймається з ключових питань суспільного, державного життя і має вищу юридич­ну чинність. З. приймається вищими представницькими інститутами державної влади (парламентом) або через референдум, а тому є виявом державного суверенітету. В Україні закони приймає Верховна Рада України або референдум. Регламент Верховної Ради України пе­редбачає спеціальну парламентську процедуру розгляду законопро­ектів, що має низку стадій: законодавча ініціатива, обговорення про­екту, прийняття і введення в дію.

ЗАКОНИ СОЦІАЛЬНІ – внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки і відносини між елементами системи суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, правових та ін.), суспільними суб’єктами, соціальними явищами і процесами. З.с. діють у всіх сфе­рах людської діяльності і різняться за сферою свого розповсюдження. З.с. мають такі основні ознаки: 1) закон може діяти лише при наяв­ності певних умов; 2) за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких винятків; 3) умови, за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково і приблизно. Виступаючи рівнодіючою сукупністю дій усіх членів суспільства і реалізуючись у зіткненні інтересів різноманітних соціальних груп, З.с. виявляються як закони-тенденції. У соціології ви­діляють закони функціонування і закони розвитку, динамічні та статичні (стохастичні).

ЗВ’ЯЗКИ СОЦІАЛЬНІ – зв’язки, взаємодії індивідів і груп людей, які мають перед собою певну соціальну мету в конкретних умовах місця і часу; умови середовища, становище в системі соціальних зв’язків і вну­трішня своєрідність визначають особистість, її поведінку, установки, емоції і вибір. Зв’язок і взаємодія між людьми встановлюються тому, що люди в процесі задоволення своїх індивідуальних потреб залежать у чо­мусь конкретно один від одного і кожний виконує певні соціальні функції.

ІДЕАЛЬНИЙ ТИП – у вченні М.Вебера умоглядна теоретична кон­струкція, яка описує певне явище або процес; утворюється за допомо­гою висмикування певних аспектів явища або процесу та їх узагаль­нення у теоретичному понятті. «Ідеальний» означає «чистий» або «аб­страктний», такий, якого насправді не існує. І.т. є, напр., поняття «капіталізм», «бюрократія», «релігія», «ринкова економіка» тощо.

ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО – суспільство, засноване на роз­витку великого промислового виробництва, яке формує відповідні моделі ринку, споживання, соціальної організації, науки і культури. Пов’язане з руйнуванням традиційно-культурних систем, наростан­ням урбанізації, посиленням ролі держави в регулюванні соціально-економічної сфери.

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИЙ – сталий механізм організації спільно­го життя людей, усталена форма закріплення і здійснення ними спе­ціалізованої діяльності; виникає у процесі суспільного поділу праці. Термін широко використовується для опису регулярних і довготрива­лих соціальних практик, які санкціонуються і підтримуються за допо­могою соціальних норм і мають важливе значення в структурі суспіль­ства. Як сукупність економічних, політичних, правових, моральних та ін. відносин, суспільство є системою І.с.

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА – сукупність процесів, що відбуваються у всіх сферах і підсистемах суспільства, і які пов’язані з якісно новими фор­мами продукування, переробки і розповсюдження інформації. Вик­ликана потребою у використанні величезного обсягу інформації у зв’яз­ку із зростанням масштабів виробництва, інтенсифікацією та інтелек­туалізацією праці, ускладненням процесів управління.

КАСТА – замкнена соціальна група. Існують практично нездоланні бар’єри: людина не може змінити К. у якій вона народилася, не дозволяються і шлюби представників різних К.

КЛАСИ СОЦІАЛЬНІ – 1) у широкому розумінні – великі групи лю­дей, які відрізняються за їх місцем в історичній системі суспільного виробництва і розподілу, ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці. К.с. виникли історично в процесі розкла­ду первіснообщинного ладу внаслідок суспільного поділу праці, зрос­тання її продуктивності, появи додаткового продукту та приватної влас­ності на засоби виробництва. Розрізняють К.с. основні (раби і рабов­ласники, кріпаки і поміщики, пролетарії і буржуазія) і неосновні; 2) у вузькому значенні – будь-яка страта в сучасному суспільстві, яка відрізняється від інших прибутком, освітою, владою і престижем. Ви­ходячи з цих критеріїв, виділяють не два протилежних класи, а декіль­ка так званих страт, які переходять одна в одну. Згідно з вузьким трак­туванням, К.с. виникли тільки при капіталізмі і знаменують собою пе­рехід від закритого до відкритого суспільства.

КЛАСИФІКАЦІЯ – розподіл об’єктів, предметів, понять, назв на класи, групи, розряди за спільною ознакою.

КОЛЕКТИВ – організована спільність людей, об’єднаних конкретним видом суспільно корисної діяльності, яка здійснюється у межах тієї чи іншої форми власності і супровод­жується відповідними відносинами співробітництва, взаємодопомо­ги і взаємної відповідальності, інтересами, ціннісними орієнтаціями, установками і нормами поведінки. Розрізняють К. трудові, суспільно-політичні, навчальні, військові, спортивні, культурні, побутові та ін. Центральне місце в системі К. належить трудовим, через які більшість працездатного населення залучається до процесу суспільної праці.

КОЛЕКТИВНІ УЯВЛЕННЯ (термін Е. Дюркгейма) – спільні уявлення та моральні установки, які виступають у ролі єднальної сили в суспільстві.

КОМУНІКАЦІЯ – це процес, за допомогою якого люди передають один одному інформацію, ідеї, думки.

КОНСЕНСУС (термін, запроваджений О. Контом) – узгодженість дій основних соціальних спільнот та інститутів суспільства.

КОНТРКУЛЬТУРА – це різновид субкультури, який не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не сприймаючи пануючих у суспільстві цінностей.

КОНФОРМІЗМ – некритичне сприйняття і наслідування пануючих думок, норм, традицій, принципів і стереотипів масової свідомості.

КОНЦЕПЦІЯ – система взаємопов’язаних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея певної теорії.

КОРЕЛЯЦІЯ – тип асоціації однієї змінної з іншою, при якій зміна однієї величини супроводжується зміною іншої.

КУЛЬТУРА – це система цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, спільних для людей, пов’язаних певним способом життя.

КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ – це переконаність індивіда у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить.

КУЛЬТУРНІ УНІВЕРСАЛЇЇ – це певні елементи, обов’язково присутні у кожній соціальній культурі (елементи властиві всім видам культури): мова, спорт, танці, звичай прикрашати тіло, освіта, ритуали похоронів та весіль, звичай дарувати подарунки та ін.

ЛЕГІТИМНІСТЬ – це здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

ЛОБІЗМ – це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних соціальних груп, шляхом цілеспрямованого впливу на органи законодавчої та виконавчої влади, з метою отримати схвалення або несхвалення ними того чи іншого законопроекту.

ЛЮМПЕН – декласована людина, яка повністю випала із соціальної структури і втратила звичайні для суспільства цінності, норми, стандарти стосунків і поведінки (бомжі, жебраки, залежні від алкоголю тощо).

МАКРОСОЦІОЛОГІЯ – сфера соціологічного знання, яка вивчає великі елементи соціальних структур, їхній стан та взаємодію, зорієнтована на дослідження масштабних суспільних процесів.

МАРГІНАЛ – це людина, яка не зуміла пристосуватися до домінуючої культури чи субкультури і виявилася витісненою «на узбіччя» соціального життя.

МАРГІНАЛЬНІСТЬ – ставлення індивіда або соціальної групи до суспільства чи певної суспільної верстви.

МАСА – аморфна сукупність людей з мінімальним рівнем групо­вої інтеграції й організації.

МАСОВА ІСТЕРІЯ – стан загальної нервозності, страху і підвищеного збудження – реакція на загрозу з боку якихось потужних сил.

МАСОВА ПОВЕДІНКА – це спонтанні і нетривалі суспільні дії, відносно великої кількості людей, які перебувають у невизначеній ситуації.

МЕТОД – це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об’єкта.

МАТРІАРХАТ – форма суспільного устрою на ранніх етапах розвитку первіснообщинного ладу, яка характеризується домі­нуючою роллю жінки у сім’ї, господарстві, суспільному житті.

МЕДІАЦІЯ – оптимізація за допомогою третьої сторони процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту.

МЕРИТОКРАТІЯ – 1) вла­да, що ґрунтується на заслугах, правління найбільш гідних в інтелек­туальному, моральному та інших аспектах; 2) концепція, згідно з якою влада повинна здійснюватися людьми, які вирізняються своїми досяг­неннями, здібностями, професійною компетенцією, а не соціальним походженням чи приписаним статусом.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ – галузь соціологічно­го знання, яка спрямована на вивчення «мікрооб’єктів», міжособистісних взаємодій і стосунків, комунікативних зв’язків у малих со­ціальних групах (напр., сім’ї, академічній групі), поведінки індивіда, окремих соціальних явищ і процесів. До М. належать: теорія соціаль­ного обміну Дж.Хоманса і П.Блау, символічний інтеракціонізм Дж.Міда, Г.Блумера, А.Роуза, Г.Стоуна, феноменологічна соціологія А.Шюца, етнометодологія Г.Гарфінкеля, теорія «легітимізації» П.Бергера, Т.Лукмана та ін.

МІГРАЦІЯ – це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд на проживання із села в місто і навпаки.

МІНІМУМ ПРОЖИТКОВИЙ – сукупність матеріальних і фінан­сових засобів, необхідних для виживання і відтворення індивіда чи соціальної групи.

МІСІОНЕРСТВО– діяльність представників релігійних організацій, що займаються поширенням релігійних поглядів серед населення, яке перебуває на інших світо­глядно-релігійних або конфесійних позиціях. М. притаманне всім ре­лігійним напрямкам, системам.

МОДЕРНІЗАЦІЯ – це перехід від традиційного аграрного стабільного суспільства до світського, урбанізованого, індустріального, до суспільства, яке безперервно змінюється.

МОЛОДЬ – це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої вікової межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками.

МОНОГАМІЯ – шлюб, що складається із одного чоловіка і однієї жінки.

НАТОВП – тимчасове і неорганізоване зібрання людей, які перебувають у безпосередній фізичній близькості і мають спільний об’єкт зацікавлення.

НАЦІОНАЛІЗМ – полісемантичний термін, який вживається для окреслення таких явищ: 1) Н. – національна ідеологія, певна система світоглядно-політичних засад, що формує основну мету, принципи боротьби за національну незалежність та розбудову власної національної держави; 2) Н. як культурний і політичний рух, спрямований на боротьбу за утвердження національних пріоритетів у культурній та адміністративній сферах або за здобуття національної незалежності; 3) Н. як національна свідомість, тобто усвідомлення своєї приналежності до певної нації.

НАЦІЯ – історична сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для усіх членів.

НЕРІВНІСТЬ – становище, за якого люди не мають рівного доступу до соціальних благ.

НЕФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку її родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, яке висловлюється через звичаї і традиції, або через засоби масової інформації.

НЕФОРМАЛЬНІ НЕГАТИВНІ САНКЦІЇ – це покарання, непередбачені офіційними інстанціями, такі як зауваження, насмішка, злий жарт, зневага, недоброзичливий відгук, наклеп тощо.

НЕФОРМАЛЬНІ ПОЗИТИВНІ САНКЦІЇ – це публічне схвалення з боку неофіційних осіб та організацій: публічна похвала, комплімент, мовчазне схвалення, аплодисменти, слава, посмішка тощо.

НИЗХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ – соціальний спуск, рух індивіда чи соціальної групи донизу у соціальній ієрархії.

НОРМИ – засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. У нормативній структурі виділяють звичаї, моральні норми і закони.

НУКЛЕАРНА СІМ’Я складається із дружини, чоловіка і їхніх дітей. Вона є найбільш поширеним типом сім’ї у сучасному індустріальному суспільстві.

ОСОБА – стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких належить індивід.

ПАНІКА – це форма масової поведінки, коли люди, зіткнувшись із небезпекою, виявляють некоординовані реакції. Під впливом Я. люди діють неорганізовано, емоційно, часто заважаючи і травмуючи один одного.

ПАРАДИГМА В СОЦІОЛОГІЇ – це певний ціннісно-нормативний підхід, який визначає кут зору, крізь призму якого відстежуються, аналізуються та узагальнюються соціальні явища та процеси.

ПАРТІЙНА СИСТЕМА – політична структура, що складається із сукупності політичних партій різного типу з їх стійкими взаєминами між собою, з державою та іншими інститутами влади, характером та умовами діяльності.

ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА – це ідеологічна організація, яка об’єднує найактивнішу і найбільш організовану частину соціальної спільноти, виражає і захищає інтереси цієї спільноти, здійснює практичну роботу для їх задоволення.

ПАТРІАРХАТ – 1) форма со­ціальної організації, при якій чоловік відіграє домінуючу роль у сімей­ному, господарському, суспільному житті; 2) в еволюціонізмі – період родового ладу, що настав після матріархату і який збігався у часі з мідним, бронзовим і раннім періодом залізного віку; характеризуєть­ся патрилінійним родом, владою чоловіка, який очолює рід, розвит­ком скотарства, плужного землеробства, металообробки тощо. Епоха П. – час розкладу первіснообщинного ладу, на заключному етапі – виникнення класів і держави.

ПАТРІОТ – людина, віддана своїй вітчизні, вірно служить її інтересам.

ПЕРВИННА МОДЕРНІЗАЦІЯ – це модернізація епохи промислової революції, зміни соціальної структури, у зв’язку із руйнуванням традиційних, станових спадкових привілеїв і проголошення рівних громадянських прав, демократизації суспільства.

ПЕРЕКОНАННЯ – це погляди, які не ґрунтуються на наукових фактах таким чином, що вони визнаються усіма як безумовно правдиві (наприклад, існують різні думки стосовно корисності або шкідливості для суспільства смертної кари).

ПЛІТКИ – сукупність даних, які виникають із анонімних джерел і поширюються неформальними каналами. Поширення П. – це форма масової поведінки.

ПОЗИТИВІЗМ – провідний напрям у соціології ХІХ ст. (О.Конт, А.Кетле, Е.Дюркгеймта ін.), який характеризується (особливо на першому етапі) натуралі­стичним підходом до явищ суспільного життя, намаганням пояснити суспільне життя і поведінку людини, застосовуючи для цього законо­мірності, встановлені у точних, насамперед природничих і фізичних науках (органічна школа в соціології, соціальний механіцизм). Со­ціальні явища і процеси є окремими випадками загальних законів та закономірностей.

ПОЗИЦІЯ СОЦІАЛЬНА – а) в об’єктив­ному значенні – суспільний статус людей з певними правами і обов’яз­ками, що не залежать від їх індивідуальних, особистих рис. П.с. утво­рюють певну ієрархію за тими чи іншими критеріями (напр., майно­вими, владними), мають різний статус і престиж у громадській думці. П.с. описуються сукупністю рольових приписів, об’єктивних вимог до осіб, що займають таку позицію; б) у суб’єктивному значенні – усві­домлений вибір, світоглядна і моральна орієнтація особистості, яка підлягає моральній оцінці як основна, прогресивна або консерватив­на, реакційна.

ПОЛІАНДРІЯ – шлюб однієї жінки із кількома чоловіками.

ПОЛІГАМІЯ – така форма шлюбу, за якої в нього вступають більше ніж два партнери.

ПОЛІГІНІЯ – шлюб одного чоловіка із кількома жінками.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ МЕТОД – встановлення подібності та відмінності (на підставі співпадіння чи неспівпадіння певних ознак об’єктів).

ПОРІГ БІДНОСТІ – визначений державою граничний рівень особистісного добробуту, опинившись нижче якого, людина не може підтримувати нормальний фізичний стан.

ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО – соціальна форма, що формується і визначається в процесі еволюції і трансформації індустріального суспільства. Відповідає рівню низки країн Західної Європи та Північної Америки кінця ХХ ст. Характеризується переходом від виробничої економіки до обслуговуючої, різким зростанням вироб­ництва продукції, що базується на «високих технологіях».

ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЇ – це концептуальна схема соціальної реальності, у якій її головні елементи зведені в систему і логічно виводяться одні з одних.

ПРЕСТИЖ – повага до статусу, який існує в громадській думці.

ПРИПИСУВАНИЙ СТАТУС – це статус, у якому людина народжена (природжений статус), але за яким, крім того, суспільством визнані певні соціальні ознаки.

ПРОГРЕС – це якісні чи структурні зміни певного суспільного явища чи соціальної системи, які, з позиції певних визначених оцінкових критеріїв, становлять удосконалення цього явища, порівняно з його попереднім станом.

ПРОЦЕДУРА – послідовність усіх операцій, загальна система дій щодо організації дослідження.

РАБСТВО – економічна, соціальна і юридична форма соціальних стосунків, за якої одні люди є власністю інших людей.

РЕВОЛЮЦІЯ – комплексна зміна багатьох або всіх сторін суспільного життя, яка стосується основ існуючого ладу.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ – властивість вибіркової сукупності відтворювати (досить точно відображати) характеристики генеральної сукупності.

РЕПРЕСІЯ – каральний захід, пока­рання з метою придушити, присікти будь-що, у тому числі масові, необґрунтовані протизаконні переслідування будь-кого з боку держав­них органів.

РЕПУТАЦІЯ – гро­мадська думка, яка сформувалася щодо якостей, достоїнств і недоліків будь-кого.

РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ – 1) вторинна соціалізація, що відбувається протягом усього життя індивіда у зв'язку зі зміною його установок, цілей, норм і цінностей життя; 2) процес пристосування девіантного індивіда до соціального середовища без гострих конфліктів.

РЕСПОНДЕНТ – той, кого опитує соціолог.

РЕФЕРЕНТНІ ГРУПИ – це соціальні групи, на які індивід орієнтується при оцінюванні і формуванні своїх поглядів, почуттів і дій.

РЕФОРМА – часткове вдосконалення у якійсь сфері життя, ряд поступових перетворень, які не стосуються основ існуючого ладу.

РИТУАЛ СОЦІАЛЬНИЙ – форма санкціонованої упорядкованої соціальної поведінки; сукупність регулярно здійснюваних дій та їх ус­тановлений порядок.

РІВЕНЬ ЖИТТЯ – узагальнений показник, який характеризує досягнутий ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб населення країни (окремого регіону), класів, соціальних груп, сім’ї, індивідів у смислі забезпечення їх споживчими благами; характери­зується переважно кількісними показниками, абстрагованими від їх якісного значення.

РОБОТА – вид діяльності, що здійснюється за певну винагороду.

РОЗШИРЕНА СІМ’Я – це сім’я, яка складається із кількох поколінь родичів.

РОЛЬОВА НАПРУГА – ситуація, коли в одній ролі є суперечливі експектації або неможливість ефективно і майже одночасно викону­вати дві і більше соціальних ролей.

РОЛЬОВА ПІДГОТОВКА – придбання знань і навичок, необхід­них для виконання соціальних ролей.

РОЛЬОВА ПОВЕДІНКА – реальна, фактична поведінка індивіда, який відіграє певну соціальну роль; на відміну від простого виконання ролі є очікуваною поведінкою.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ – соціологічна концепція, згідно з якою особа – це функція від тієї сукупності ролей, які людина виконує у суспільстві й оскільки всі ролі пов’язані з її перебу­ванням у соціальних групах, то особає похідною від сукупності тих груп, у які входить людина.

РОЛЬОВИЙ КОНФЛІКТ – конфлікт, пов’язаний з виконанням індивідом однієї або декількох соціальних ролей, котрі містять у собі несумісні, конфліктуючі обов’язки й вимоги (напр., поліцейський по­винен заарештувати свого сина).

РОЛЬОВИЙ НАБІР – сукупність ролей, зумовлених певним статусом.

САМОГУБСТВО (суїцид) – добровільне і навмисне припинення свого життя. За умов С. людина має мету і мотив, які спо­нукають її до дії. Причини С. — наявність конфліктності з оточенням і психосоціальна дезадаптація. Розрізняють справжнє і демонстратив­но-шантажне С; С. у вигляді помсти, ухилення від призову, самопокарання, відмова від життя як такого.

САМОКОНТРОЛЬ – вид соціального контролю; вияв усвідомлю­ваної регуляції особистістю власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред'яв­леним вимогам, цінностям, нормам, правилам, зразкам.

САМООЦІНКА – судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, рис, властивостей у співвідношенні їх з певним етало­ном, зразком. С. – вияв оцінного ставлення людини до себе і відіграє важливу роль у саморегулюванні її поведінки і діяльності.

САМОРЕАЛІЗАЦІЯ – вияв і розвиток індивідом особистісних здібностей у всіх сферах діяльності; реалізація потенцій особистості.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ – 1) властивість систем різних рівнів зберіга­ти внутрішню стабільність завдяки їх скоординованим реакціям, які компенсують вплив умов навколишнього середовища, що постійно змінюються; 2) активність, спрямована на досягнення поставленої суб'єктом певної мети і яка передбачає створення моделі, а також її корегування в ході діяльності.

САНКЦІЇ – це покарання і винагороди, які застосовуються суспільною групою до індивіда, який не дотримується засад, обов’язкових для членів цієї групи.

СЕРЕДНІЙ КЛАС – клас, що займає проміжне становище між основними класами («вищим»і «нижчим») у системі соціальної стратифікації; характеризується неоднорідністю становища, суперечливістю інтересів, свідомості і політичної поведі­нки. На основі різних ознак ця верства є диференційованою (освіта, рід занять, прибуток, культура тощо), має відповідну структуру, яка виражає її гетерогенний характер. Розрізняють старі верстви С.к. (се­редні і дрібні торговці) і нові верстви, так звані «білі комірці» (уп­равлінці середньої і нижчої ланки, професійні працівники розумової праці та ін.). Виділяють такі ознаки С.к.: наявність власності у вигляді накопиченого майна чи існуючої як джерело прибутку; високий рівень освіти (як правило, вища); прибуток, середній по країні; професійна діяльність, що має досить високий престиж у суспільстві; певний світогляд і система цінностей, спосіб життя. Наявність чисельного С.к. в соціальній ієрархії багатьох сучасних країн дозволяє їм зберегти ус­таленість, стабільність, незважаючи на епізодичне зростання напруги серед найбідніших верств.

СИСТЕМНО-СТРУКТУРНИЙ МЕТОД – теоретичний метод, який передбачає розгляд об’єкта пізнання як системи, що складається зі структурних елементів з визначеними функціями.

СІМ’Я – це соціально санкціонована, відносно стійка група людей, яка об’єднана спорідненістю, шлюбом або усиновленням дітей, члени якої проживають разом і економічно пов’язані між собою.

СОЛІДАРНІСТЬ – 1) єдність переконань і дій, взаємодопомога і підтримка членів соціальної групи, які ґрунтуються на спільності інте­ресів і необхідності досягнення спільних групових інтересів, спільна відпо­відальність; 2) активне співчуття і підтримка будь-чиїх дій або думок.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ – це процес засвоєння культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв’язків, інститутів і спільнот.

СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ – взаємодія між двома і більше індивідами, в процесі якої передається соціально значима інформація, або здійснюються дії, орієнтовані на іншого індивіда.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА – це двоє або більше індивідів, які мають спільні погляди і пов’язані один з одним у відносно стійких моделях соціальної взаємодії.

СОЦІАЛЬНА ДИСТАНЦІЯ – відстань між двома статусами або позиціями індивідів чи соціальних груп.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ – переміщення індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого.

СОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА, за Вебером, – це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей.

СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА – це те у соціальній поведінці, що спричиняє соціальне тертя, дискомфорт і вимагає колективних зусиль для його вирішення (бідність, хвороби, злочинність, самотність тощо).

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – модель поведінки, орієнтована на певний статус, її ще називають динамічною стороною статусу.

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА – цілісне утворення, головним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ – це сукупність розміщених у вертикальному порядку соціальних прошарків.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА – є тривалим укладом соціальних взаємодій між елементами суспільства: статусами, ролями, групами, організаціями, соціальними інститутами.

СОЦІАЛЬНЕ – найважливіша категорія соціології, означає су­купність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрова­на індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності в конкрет­них умовах і яка виявляється в їх стосунках, у ставленні до свого місця в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Будь-яка система суспільних відносин (економічних, політичних та інших) стосується становлення людей один до одного і до суспільства, тому кожна має й чітко виражений соціальний аспект. Характеризуючи особливий ас­пект суспільних відносин, входячи в усі їх види, С., однак, не включає в себе ці відносини і не зводиться до їх суми. Виділяють такі основні риси, що характеризують специфіку С.: а) властивість, що іманентно (внутрішньо) притаманна особистості і спільнотам і яка формується внаслідок процесів соціалізації й інтеграції людини в суспільство, суспільні відносини; б) відображає зміст і характер взаємодії між суб­‘єктами (індивідами, групами, спільнотами) як наслідок виконання людиною певних соціальних ролей, котрі вона бере на себе, ставши членом спільноти; в) продукт взаємодії суб’єктів, який виражається у культурі, оцінках, способі життя людей.

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС – це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов’язана з іншими позиціями через систему прав та обов’язків.

СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТ (у соціологічній теорії Еміля Дюркгейма) – це соціальне явище, яке породжене колективними діями індивідів і через це є якісно відмінним від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості.

СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ – це фундаментальні зміни, які відбуваються з плином часу із базовими елементами культури, структури і соціальної поведінки.

СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ – це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, само відтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей.

СОЦІАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ – це штучно сконструйовані спільноти людей для виконання певної легітимної цілі, наприклад, виробництва товарів чи надання послуг.

СОЦІОЛОГІЗМ – теорія, яка наполягає на специфічності й автономності соціальної реальності, її домінуванні над індивідами.

СТАН – соціальна група, яка володіє певними правами й обов’язками, закріпленими звичаєм або законом і які передаються в спадок.

СУБКУЛЬТУРА – частина загальної культури, система цінностей, традицій і звичаїв, характерних великій соціальній групі.

СУБКУЛЬТУРАМОЛОДІЖНА – сукупність цінностей, вірувань, традицій та звичок, якими користуються молоді люди. Для С.м. ха­рактерні відсутність вибірковості в культурній поведінці, переважан­ня стереотипів і групового конформізму. В ній існує своя мова, мис­тецтво та стиль поведінки, вона має певну систему штучних замінників реальних цінностей. С.м. відрізняє те, що це: а) швидше культура доз­вілля, а не праці; б) у її межах соціальні зв’язки і відносини організо­вані не навколо сім’ї чи кола друзів, а навколо рівних груп; в) предме­том особливої уваги молодіжних груп є стиль.

СУСПІЛЬНІ РУХИ – це об’єднання великої кількості людей, мобілізованих для підтримки або опору культурним або соціальним змінам.

СУСПІЛЬСТВО – 1) у широкому розумінні – це сукупність усіх видів взаємодії та форм об’єднання людей, в якій знаходить вияв їх взаємозалежність один від одного і які склалися історично; 2) у вузькому розумінні – історично конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних стосунків.

ТЕНДЕНЦІЯ – можливість тих чи інших подій розвиватися у певному напрямку.

ТЕОРІЯ – система керівних ідей, гіпотез у тій чи іншій галузі знання; узагальнений досвід людей; су­купність знань про природу і суспільство, накопичених у ході суспіль­но-історичного життя.

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНА – комплекс поглядів, уявлень, ідей, спря­мованих на тлумачення і пояснення соціальних явищ і процесів.

ТИПОЛОГІЧНИЙ МЕТОД – групування фактів у якісно визначені типи, на підставі властивих їм спільних ознак.

ТРАДИЦІЇ – елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються з покоління в покоління і зберігаються у певній спільноті, соціальній групі протягом тривалого часу.

ТРАДИЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО (доіндустріальне) – це суспільство з аграрним укладом, слабко динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У ньому переважає натуральне господарство, застосовуються прості технології, а відтак – поділ праці є нескладним.

УРБАНІЗАЦІЯ – це процес зростання і підвищення ролі міст, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

ФЕМІНІЗАЦІЯ – зростання ролі і впливу жінок у суспільстві в цілому чи в будь-яких сферах суспільного життя.

ФЕМІНІЗМ – 1) соціополітична теорія і практика, мета якої – звільнення всіх жінок від чоловічої переваги і експлуатації; 2) соціаль­ний рух, що містить у собі стратегічну конфронтацію з гендерно-класовою системою; масового характеру набуває в середині ХХ ст.

ФЕРАЛЬНІ ЛЮДИ – термін, введений у XVIII ст. шведським уче­ним К.Ліннеєм, використовується для позначення істот, які виросли в ізоляції від суспільства і виховані у середовищі тварин. Діти, які поз­бавлені спілкування з такими самим, як вони, і які не отримали відпо­відного виховання та навичок, перетворюються на розумово недороз­винених істот. Здичавілих людей називають ще «мауглі», «дітьми джунглів».

ФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку офіційних органів влади й адміністрації.

ФОРМАЛЬНІ НЕГАТИВНІ САНКЦІЇ – це покарання, передбачені юридичними законами, урядовими постановами, адміністративними інструкціями і розпорядженнями: позбавлення громадянських прав, ув’язнення, арешт, звільнення з роботи, штраф, службове стягнення, догана, смертна кара та ін. Вони пов’язані з наявністю приписів, які регулюють поведінку індивіда і вказують, яка кара призначена за недотримання цих норм.

ФОРМАЛЬНІ ПОЗИТИВНІ САНКЦІЇ – це публічне схвалення з боку офіційних організацій: грамоти, премії, титули і звання, державні нагороди і високі посади. Вони тісно пов’язані з наявністю приписів, які окреслюють, як повинен себе поводити індивід і які передбачені нагороди за дотримання ним нормативних приписів.

ФУНКЦІЯ – обов’язок, значення, призначення, роль.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ – 1) фор­ма існування істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку взагалі; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно само­стійне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні (напр., антична Ц., еліністична Ц., афінська Ц.). У соціології Ц. найчастіше розуміється як ступінь культурного розвитку, якого досягли деякі країни. Існує безліч показників цивілізованості – рівень смерт­ності (особливо дитячої), санітарний стан міст, екологія і т. ін. У су­часних умовах Ц. розуміється як розмаїття культурно-історичних форм, що дозволяє переосмислити поняття історичного прогресу, відмови­тися від розуміння історії як висхідного поступального руху.

ЦІЛІСНІСТЬ – узагальнена характеристика об’єктів, які мають складну внутрішню структуру (напр., суспільство, особистість, біоло­гічна популяція). Ц. виражає інтегрованість, самодостатність, авто­номність цих об’єктів, пов’язане з внутрішньою активністю, їх проти­ставлення оточенню; характеризує їх якісну своєрідність, зумовлену притаманними їм специфічними закономірностями функціонування і розвитку.

ЦІННОСТІ – це загальновизнані переконання щодо цілей, до яких соціальна спільнота (і кожен її член) повинні прагнути, якими вони керуються у своєму щоденному житті.

ШВИДКІСТЬ МОБІЛЬНОСТІ – одна з характеристик соціальної мобільності, яка є вертикальною соціальною дистанцією або числом страт – економічних, професійних чи політичних, які проходить індивід у його русі вгору або вниз за певний проміжок часу.

ШЛЮБ – це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється і завдяки якій суспільство впорядковує і сан­кціонує їх статеве життя, встановлює їх подружні й батьківські права та обов’язки, забезпечує легітимність їх нащадків. За процедурою шлюбної церемонії Ш. поділяються на громадянський і церковний, практикується також укладання шлюбного контракту.

ЯВИЩА СОЦІАЛЬНІ – усе те в соціальній дійсності, що виявляє себе, розкриває зовнішні, безпосередньо дані форми свого існування; елементи соціальної реальності, яким притаманна вся повнота со­ціальних властивостей та ознак, універсальні об’єктивні характерис­тики соціального світу, соціальних об’єктів. Я.с. можуть бути: ок­ремі особистості (їх взаємовідносини, дії, ідеї, інтереси, потреби та вла­стивості), соціальні групи, соціальні інститути та організації, різно­манітні соціальні процеси у випадку, коли вони відіграють значну роль у соціальному житті суспільства. Я.с. реалізуються через конкретну діяльність людей, організацій, інституцій, тому вони є певною дина­мічною сутністю, що мають свої часові характеристики.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ – 1) інтегральна характеристика всієї сукупності видів, форм, сфер життєдіяльності людей певного суспільства, зумов­лених рівнем його виробництва, економічними відносинами, політич­ним устроєм та системою цінностей; 2) суб’єктивне сприйняття і оцін­ка свого життя. На відміну від поняття «рівень життя», Я.ж.включає такі фактори, як рівень демократизації, стан здоров’я населення і ото­чуючого середовища, можливості здобуття освіти, ступінь соціальної захищеності тощо.

«Я-КОНЦЕПЦІЯ» – відносно стійка, усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, на ґрунті якої він вибудовує взаємодію з інши­ми людьми.

1. Андрущенко В. П., Горлач М.І. Соціологія. Навчальний посібник. – К., 1998.

2. Асп Э. К. Введение в социологию. – Спб., 1998.

3. Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология: Учебник. – М., 1998.

4. Гіденс Е. Соціологія. – Київ, 1999. – 726 с.

5. Городяненко В. Г. Соціологія. Підручник. – Київ, Видавничий центр «Академія», 2003.

6. Громов И. А., Мацкевич А. Ю., Семенов В. А. Западная теоретическая социология. – СПб: Ольга, 1996.

7. Захарченко М., Погорілий О. Історія соціології. – К., 1993.

8. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. Учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 1995.

9. Ионин Л. Г. Социология культуры: Учеб. пособие. – М., 1998.

10. Капитонов Э. А. Социология XX века: история и технологии: Учеб. пособие. – Ростов н/Д., 1996.

11. Кравченко А. И. Введение в социологию: Учеб. пособие. – М., 1995.

12. Левада Ю. А. Статьи по социологии. – М., 1993.

13. Макеєв С. О. Соціологія. Навч. посіб. К., 2095

14. Мангейм Д. Б., Рич Р. К. Политология. Методы исследования. – М., 1997.

15. Мацковский М. С. Социология семьи: проблемы теории, методологии и методики. – М., 1989.

16. Мендра А. Основы социологии: Учеб. пособие. – М., 1999.

17. Монсон П. Лодка на аллеях парка: Введение в социологию. – М., 1995.

18. Основы прикладной социологии: Учеб. для вузов. В 2 т. / Под ред. Ф. Э. Шереги, М. К. Горшкова. – М., 1995.

19. Панина Н. В. Технология социологического исследования: Учеб. пособие. –Киев, 1998.

20. Піча В. М. Соціологія: Загальний курс: Посібник. – Київ. 1999.

21. Попова И. М. Социология: введение в специальность: Учебник. –Киев, 1998.

22. Радаев А. А., Шкаратян О. И. Социальная стратификация: Учеб. пособие. – М., 1996.

23. Радугин А. А., Радугин К. А. Социология: Курс лекций. – М., 1995.

24. Руденко Р. И. Практикум по социологии: Учеб. пособие. – М., 1999. – 447 с.

25. Смелзер Н. Социология: Учеб. пособие. – М., 1994.

26. Современная американская социология / Под ред. В. И. Добренькова. – М., 1994. – 295 с.

27. Социологический справочник. –К., 1990.

28. Социология: основы общейтеории: Учеб. пособие / Под ред. Г. В. Осипова. – М., 1996. – 461 с.

29. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. За редакцією В. М. Пічі. Друге видання. – Львів: Новий світ-2000, 2002.

30. Соціологія: Навч. посібник / За ред. С. О. Макєєва. – Київ, 1999.

31. Соціологія: Посібник / За ред. В. Г. Городяненка. – Київ, 1999.

32. Тощенко Ж. Т. Социология: Общий курс: Учеб. пособие. – М., 1994.

33. Фролов С. С. Основы социологии: Учеб. пособие. – М., 1997.

34. Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.

35. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования: Описание, объяснение, понимание социальной реальности: Учебник. – М., 1998. с.

36. Якуба Е. А. Социология. – Харьков, 1996.

Навчальне видання

ЗІНЧИНАОлександра Борисівна

Курс лекцій з соціології (для студентів 2-3-го курсів денної і заочної форм навчання напрямів підготовки 6.030601 Менеджмент, 6.020107 Туризм, 6.140101 Готельно-ресторанна справа, 6.060102 Архітектура, 6.060101 Будівництво, 6.080101 Геодезія, картографія та землеустрій, 6.07010

Читайте також:

1. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
2. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
3. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
4. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
5. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
6. ЛІТЕРАТУРА
7. ЛІТЕРАТУРА
8. ЛІТЕРАТУРА
9. ЛІТЕРАТУРА
10. ЛІТЕРАТУРА
11. ЛІТЕРАТУРА

Переглядів: 1469