• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні риси сучасного міжнародного права

Оскільки МП має велику історію свого виникнення та розвитку, сьогодні дискусійним є вирішення питання про те, коли ж виникло сучасне МП. Радянська школа МП вела відлік від моменту Великої Жовтневої соціалістичної революції. Представники зарубіжної школи МП відносять момент виникнення сучасного МП до часів завершення Першої світової війни та підписання Версальських договорів у 1919 році.

Утім, не зважаючи на дискусійність цього питання, переважна більшість учених-міжнародників погоджується з тим, що основними рисами сучасного МП є такі:

1)визнання значних політичних змін останніх років у світі, зокрема зникнення глобального протистояння двох соціально-політичних систем (соціалістичної та капіталістичної); зникнення зверхдержав та виникнення лише однієї зверхдержави − США, та модифікація міжнародно-правового регулювання з реалій, що склалися;

2)сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємовигідному співробітництву держав, вирішенню глобальних проблем виживання людської цивілізації;

3) збільшення інтеграції між народами та державами в усіх регіонах світу, створення загальних ринків та митних просторів (наприклад, Європейський союз);

4) усвідомлення державами та об’єднання їх зусильз вирішення таких глобальних проблем сучасності, як загроза термоядерної катастрофи, загальної екологічної кризи, економічних проблем у країнах, що розвиваються;

5) подолання класового підходу у МП;

6) подолання конфронтації, зміна політики щодо третіх країн − усі держави оцінюються як рівноправні суверенні об’єкти міжнародної політики;

7) перехід від невизначеності у МП до визначеності міжнародно-правових норм − відносини між державами закріплюються у міжнародних договорах, положення яких містять чітко визначені взаємні обов’язки сторін;

8) взаємність та контрзаходи. Перше полягає у взаємному та суворому дотриманні норм МП, друге − у створенні ефективного механізму відповідальності для держав-порушниць міжнародного права.

4. Галузі та інститути міжнародного права

Оскільки, як зазначає М. Баймуратов, галузі міжнародного права утворюють у різних сполуках елементи його системи, спочатку визначимо, що ж є системою МП.

Система МП − це така, що об’єктивно існує, цілісність внутрішньо взаємопов’язаних елементів:

− загальновизнаних принципів;

− норм МП (договірних та звичаєво-правових);

− рішень та рекомендованих резолюцій міжнародних організацій;

− рішень міжнародних судових органів;

− а також інститутів МП (на кшталт: інститут міжнародного визнання, інститут міжнародної відповідальності тощо).

МП складається з галузей. Галузь права − це сукупність відокремлених правових норм та правових інститутів, якими регламентується певна сфера суспільних відносин, що володіють якісною своєрідністю. Д.І. Фельдман зазначає, що галуззю міжнародного права можна вважати сукупність узгоджених юридичних норм, які регулюють більш чи менш автономно міжнародні відносини певного виду, сукупність, що характеризується відповідним предметом правового регулювання, якісною своєрідністю, існування якої викликається інтересами міжнародного спілкування.

Хоча МП − одна з найдавніших галузей права, тим не менш не має чітких загальновизнаних параметрів поділу його на галузі. Наприклад, Д.Б. Левин (робота “Актуальні проблеми теорії міжнародного права”, 1974) виокремлював такі галузі МП: 1) правове становище держав як суб’єктів МП; 2) взаємовідносини держав у справах населення; 3) взаємовідносини держав з приводу державної території та просторів, які не знаходяться під суверенітетом держави; 4) міжнародне морське право; 5) міжнародне повітряне право; 6) міжнародне космічне право; 7) право міжнародних договорів; 8) дипломатичне та консульське право; 9) право міжнародних організацій; 10) право міжнародного співробітництва у спеціальних питаннях; 11) право мирного вирішення спорів; 12) право міжнародної безпеки;
13) право збройного конфлікту; 14) право міжнародної відповідальності.

Проте, останнім часом виникла низка галузей МП, які не входять до цього переліку, зокрема такі: міжнародне економічне право, міжнародне трудове право, міжнародне екологічне право; міжнародно-правова боротьба з тероризмом, міжнародне процесуальне право тощо.

На думку англійського вченого Дж. О’Брайєна(робота “International Law, London, 2001”),основними галузями сучасного МП є: 1) джерела міжнародного права; 2) суб’єкти міжнародного права; 3) визнання держав та урядів; 4) територія; 5) юрисдикція; 6) суверенний імунітет; 7) дипломатичні та консульські відносини; 8) право договорів; 9) право міжнародної відповідальності; 10) морське право; 11) повітряне та космічне право;

12) міжнародне гуманітарне право; 13) міжнародне екологічне право;
14) правонаступництво держав; 15) міжнародне економічне право; 16) мирне вирішення спорів між державами; 17) міжнародне право та використання сили державами; 18) міжнародні організації; 19) право збройних конфліктів.

Це перелік не можна назвати повним, та й сам порядок розташування вказаних галузей не заснований на якомусь чіткому критерії.

Ряд зарубіжних авторів (наприклад, Л. Сон, В. Фрідман) пропонують ототожнювати галузі МП з галузями внутрішньодержавного права, включивши до нього, наприклад, міжнародне конституційне право, міжнародне адміністративне право, міжнародне комерційне право, міжнародне податкове право тощо.

Ще раз наголосимо на тому, що міжнародне публічне право не має якоїсь загальновизнаної системи його галузей та інститутів.

Кафедрою міжнародного права Московської державної юридичної академії з урахуванням загальних критеріїв побудови системи права та нових інститутів запропонований такий перелік галузей МП: 1) суб’єкти міжнародного права; 2) основні принципи міжнародного права; 3) право міжнародних договорів; 4) право міжнародних організацій; 5) міжнародно-правові засоби вирішення спорів; 6) відповідальність у міжнародному праві; 7) право зовнішніх зносин; 8) право міжнародної безпеки; 9) міжнародно-правовий захист прав людини; 10) міжнародне кримінальне право;
11) міжнародне економічне право; 12) територія в міжнародному праві;
13) міжнародне морське право; 14) міжнародне повітряне право;
15) міжнародне космічне право; 16) міжнародне екологічне право;
17) міжнародне гуманітарне право; 18) міжнародне співробітництво у науково-технічній галузі; 19) міжнародно-правова боротьба з тероризмом;
20) міжнародне процесуальне право.

Слід зазначити, що низка нових галузей МП сьогодні знаходиться на етапі активного становлення. Серед них слід назвати: міжнародне трудове право, міжнародне аграрне право, міжнародне транспортне право, міжнародне інтелектуальне право, міжнародне атомне право та інші.

5. Співвідношення міжнародного публічного (МПП) та міжнародного приватного права (МПрП)

МПП найбільш щільно стикається з МПрП. Вислів “міжнародне приватне право” вперше вжив американський суддя Дж. Сторн у 1834 р. “Суб’єктами обох галузей є держави, міжнародні міжурядові організації та, в окремих випадках, транснаціональні корпорації і навіть індивіди. Джерелами МПП та МПрП є міжнародні договори та міжнародно-правові звичаї. Основні принципи МПП є такими і для МПрП”, − пише К. Бекяшев.

Предметом МПрП є громадянські, цивільні, сімейні та трудові правовідносини, що виходять за межі однієї держави.

Переважна більшість норм МПрП створюється державами або міжурядовими організаціями та закріплюється у договорах або уніфікованих кодексах, правилах, керівництвах, постановах тощо. Ці норми імплементуються, як правило, шляхом застосування основних положень відповідних галузей національного права (цивільного, сімейного, трудового, підприємницького тощо). Ототожнення МПрП з цивільним або з колізійним правом (а такі думки висловлюються у зарубіжній та вітчизняній літературі) позбавляє МПрП якості міжнародного права та зводить його до конгломерату навчальної дисципліни „Цивільне право зарубіжних країн”.

Правова природа МПрП визначена у Віденській конвенції ООН про договори купівлі-продажу товарів 1980 р. (п. 1 ст. 7), де вказано, що “при тлумаченні Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однаковості у її застосуванні та дотриманню добросовісності у міжнародній торгівлі. Тим самим Конвенція проголошує міжнародний характер норм, що в ній містяться, виступаючи одним з основних джерел сучасного МПрП.

Дискусійною є не лише назва та сутність МПрП, але й його структура. Традиційно до МПрП включають норми, які регламентують цивільно-правові, трудові, підприємницькі, сімейні транспортні та інші правовідносини з іноземним елементом. На думку К. Бекяшева, предметом правового регулювання МПрП є також відносини у валютній, фінансовій, митній та податковій сферах, причому на даному етапі розвитку російської держави (як і України − авт.) ці питання найбільш значимі для самої держави та її суб’єктів.

Отже, МПрП можна визначити як сукупність принципів і норм, що регулюють відносини приватноправового характеру між фізичними та юридичними особами та (або) державами, а також міжнародними організаціями, у яких наявний міжнародний або іноземний елемент.

Визнання МПрП сукупністю лише колізійних норм незмінно припускає заперечення единого для усіх держав міжнародного приватного права (за аналогією з МПП), що суперечить очевидному факту.

Тісний взаємозв’язок МПП та МПрП полягає:

− і те, й інше, у широкому сенсі, регулює міжнародні відносини;

− у загальних началах: основні принципи МПП відображаються й у доктрині МПрП;

− у МПП, як і у МПрп завжди є визнання правосуб’єктності іншої держави;

− міжнародні договори з питань МПрП не можуть суперечити принципам МПП, таким чином встановлюються загальні цілі створення правових умов для міжнародного співробітництва у різних галузях.

Отже, норми МПрП не можуть суперечити основним принципам МПП.

У підручнику М. Баймуратова “Міжнародне публічне право” (2003) проводиться також і розмежування МПП та МПрП, зокрема за такими підставами:

а) за суб’єктами: у МПП суб’єктами є держави, нації та народності, які борються за незалежність, міжнародні організації, а у МПрП − фізичні та юридичні особи;

б) за об’єктами: як об’єкти МПП виступають міждержавні міжвладні відносини, МПрП − міжнародні приватно-правові відносини;

в) за джерелами: у МПП − міжнародний договір, міжнародний звичай, у МПрП їх значно більше − це національне законодавство, торгові звичаї, міжнародні договори тощо;

г) за методом правового регулювання: у МПП − це узгодження воль держав; у МПрП − подолання колізій (зіткнення законів);

д) за видами відповідальності: у МПП настає міжнародно-правова відповідальність, а у МПрП − цивільно-правова;

є) за сферою дії: у МПП її можна визначити як глобальну (вона охоплює усі держави та інші суб’єкти МПП), а у МПрП − воно має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне право).

Література до лекції:

1. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне право: Підручник. – К.: Алерта, 2003 – 410 с.

2. Баймуратов М.А. Международное публичное право: Учебник. – Х.: «Одиссей», 2003. – 752 с.

3. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. – К.: Вища школа, 1981. – 311 с.

4. Василенко В.А. Основы теории международного права. – К.: Вища школа, 1988. – 287 с.

5. Даниленко Г.М. Обычай в современном международном праве / Отв. ред. А.П. Мовчан. – М.: Наука, 1988. – 189 с.

6. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 640 с.

7. Международное право: Учебник / Под ред. А.А. Ковалева,
С.В. Черниченко. – М.: Изд-во Омега-Л, 2006. – 832 с.

8. Международное публичное право: Учебник / Отв. ред. К.А. Бекяшев. − 3-е изд., перераб. и доп. − М.: Изд-во «Проспект», 2004. − 928 с.

9. Международное право в документах: Уч. пособие / Сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. − 5-е изд., перераб. и доп. − М.: 2004. − 288 с.

10. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник для вузів / За ред.
В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.

11. Миронов Н.В. Международное право: нормы и их юридическая сила. – М.: Юрид. лит, 1980. – 159 с.

12. Мовчан А.П. Кодификация и прогрессивное развитие международного права. – М.: Юрид. лит, 1958. – 167 с.

13. Тункин Г.И. Вопросы теории международного права. – М.: Госюриздат, 1962. – 330 с.

14. Тункин Г.И. Право и сила в международной системе. – М.: Междунар. отношения, 1983. – 199 с.

15. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. – 292 с.

16. Фельдман Д.И., Курдюков Г.И. Основные тенденции развития международной правосубъектности. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1974. – 131 с.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
3. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
4. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
5. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
6. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
8. Адміністративне право як галузь права
9. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
10. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
11. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
12. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації

Переглядів: 5976