Цілісний механізм фінансового посередництва у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Фінансове посередництво у широкому розумінні охоплює усі види фінансових інститутів, які залучають кошти клієнтів для їх подальшого вкладення у різноманітні фінансові активи. Місце та роль небанківських фінансових інститутів, насамперед обсяги залучених ними ресурсів та контрольованих ними активів у загальних обсягах, контрольованих фінансовим сектором економіки, у різних країнах неоднакові. Так, у Японії і Німеччині значна частка інвестиційних заощаджень і, відповідно, довгострокових фінансових інвестицій , контролюється банками. У США інвестиційна діяльність банків дуже обмежена, що сприяло розвитку спеціалізованих інститутів з колективного інвестування, насамперед інвестиційних компанії різного типу. Звідси перший висновок - особливості національного законодавства з питань фінансів, банківської діяльності та інвестицій, справляють значний вплив на формування структури фінансового посередництва.

Інвестиційні заощадження як необхідна передумова виникнення і розвитку системи фінансового посередництва відіграють вирішальну роль у розвитку системи небанківського фінансового посередництва. Як частина поточного доходу інвестиційні заощадження формуються у значних обсягах, насамперед, у високорозвинутих країнах. І, навпаки, у небагатих країнах фінансове посередництво як вид діяльності перебуває у зародковому стані. Причина цього - мізерні обсяги інвестиційних заощаджень.

Інституційні інвестори, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, у таких країнах не відіграють помітної ролі, перебуваючи у стані становлення. Тому найбільшої завершеності та спеціалізації структура фінансового посередництва набула у високорозвинутих країнах. Звідси другий висновок - сучасна багатогалузева і впливова система фінансового посередництва є характерною для країн зі стабільно високим рівнем середньодушового доходу. Важливо розуміти, що інвестиційні заощадження є первинними по відношенню до фінансових посередників, які надають послуги щодо їх надійного і ефективного розміщення.

Форми фінансового посередництва варто розглядати на прикладі узагальненого досвіду розвинутих країн. Фінансові посередники, конкуруючи за інвестиційні заощадження приватних осіб, змушені орієнтуватись на інвестиційні цілі. По ступеню важливості мотиви для інвестування можуть бути представлені у такій послідовності: 1) створення резервів на “чорний день” Þ 2)надійне і гарантоване забезпечення у похилому віці Þ 3)нагромадження коштів для придбання нерухомості та товарів тривалого використання.

Розглядаючи основні види фінансових посередників, необхідно уявляти собі їх місце і роль у сучасному механізмі трансформації заощаджень в інвестиції. Схематично механізм трансформації заощаджень в інвестиції у високорозвинутих країнах можна визначити як трирівневий, умовно виділивши такі його етапи:

1. формування інвестиційних заощаджень приватних осіб - інвесторів;

2. формування довгострокових пасивів інституційних інвесторів (пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя);

3. розміщення цінних паперів, випущених фінансовими посередниками (інвестиційними компаніями), або укладення контрактів з інститутами довірчого управління (трастами) щодо управління капіталами.

25. Вплив на формування цілісного механізму фінансового посередництва інвестиційних мотивів населення.

Кожна приватна особа може з метою отримання додаткового доходу може розмістити власні короткострокові заощадження на депозитних рахунках у комерційному банку, вкласти їх в інвестиційні компанії, які працюють з інструментами грошового ринку. Крім того, приватна особа вправі і в деяких випадках обов’язково повинна використати частину заощаджень для придбання полісів з медичного та інших видів страхування. В свою чергу страхові компанії зі страхування майна, медичного страхування та страхування від нещасних випадків вкладають кошти переважно у найліквідніші активи - муніципальні і державні цінні папери. Врешті-решт, поточні заощадження взагалі можуть нікуди не вкладатись, а зберігаються на поточних рахунках у комерційних банках. Економічна сутність цих операцій полягає у їх короткостроковому характері.

Частина заощаджень залишається приватною особою з метою забезпечення власних витрат у похилому віці, на випадок непередбачених обставин і нагромадження коштів у спадщину. У сучасних умовах зберігання заощаджень у грошовій формі не забезпечує збереження реальної купівельної вартості внаслідок інфляції. Сучасна система фінансового посередництва створена з метою збереження реальної вартості заощаджень та отримання додаткового доходу від володіння чи операцій з фінансовими активами, або узагальнено - від управління інвестиційним портфелем. Сьогодні у результаті еволюції механізм фінансового посередництва можна розглядати як систему спеціалізованих інститутів, які відрізняються

·строками виплати доходу та повернення коштів (строкові , до запитання та змішані);

·юридичними особливостями залучення коштів (з переходом або без переходу права власності до фінансового посередника);

·інвестиційною політикою (консервативною, орієнтованою на збереження вартості вкладених коштів; агресивною - з пріоритетом максимізації доходів).

Залишок заощаджень приватного інвестора (після виділення короткострокових або поточних заощаджень) розподіляється між 1) інституційними інвесторами, 2) фінансовими посередниками або 3) безпосередньо використовується на придбання фінансових активів (акцій, облігацій і т.і.) через брокерські контори чи розміщується на рахунках банків і небанківських фінансових інститутів.

Характерним прикладом розміщення приватних заощаджень у ринковій економіці є статистичні дані по США - країні, у якій успішно розвиваються усі відомі на сьогодні форми фінансового посередництва.

26. Виникнення та еволюція інституту фінансового посередництва.

Виникнення інституту приватної власності є першою важливою передумовою виникнення інституту фінансового посередництва. Поява трастів і розвиток права довірчого управління набуває широкого поширення в Англії, починаючи з ХІІ століття. Відтоді розвинулась особлива галузь англійського права, яка чітко регламентує обов’язки власника та довіреної особи.

Проте нагромадження багатства у матеріальній та грошовій формі та відокремлення права володіння принципала від права управління є лише необхідною умовою становлення фінансового посередництва. З розвитком кредиту, а набагато пізніше, разом з поширенням фінансових активів - цінних паперів, розпочинається процес нагромадження багатства у формі фінансових активів Одночасно виникає попит на послуги щодо кваліфікованого управління капіталами. Зацікавленість у таких послугах зростає разом з розвитком фінансових ринків з таких причин:

-власнику стає дедалі складніше зорієнтуватись у складних взаємовідносинах на фінансових ринках;

-встановлюється порядок, згідно з яким операції з фінансовими активами повинні проводитись на організованих ринках (фондових біржах і позабіржових торгівельних системах), доступ до яких отримують лише професійні торгівці цінними паперами на підставі спеціального дозволу.

Таким чином, формування та розвиток організованих фінансових ринків є другою важливою передумовою створення інституту фінансового посередництва.

Слід звернути увагу на те, що прискорений розвиток цих процесів мав перш за все у США. До основних причин цього факту відносять 1) бурхливий розвиток підприємницької діяльності, товарних і фінансових ринків; 2) наявність достатньо розвинутого інституту довірчого управління в англо-саксконському праві. Поступово розвивається окремий вид діяльності - управління боргами за дорученням принципала за комісійну винагороду. Спочатку такі послуги надаються окремими приватними агентами, а цей період прийнято вважати першим етапом у розвитку трасту як першої форми фінансового посередництва. Але вже з початку ХІХ ст. виникає ідея створення інститутів довірчого управління капіталами клієнтів. Виникають спеціалізовані довірчі інститути або трасти, тобто установи або структурні підрозділи банків, які на підставі довіреності чи договору про опікунство надавали послуги щодо управління капіталами.

Автором ідеї щодо створення спеціалізованої установи з довірчого управління майном вважають відомого американського фінансиста та політика А. Гамільтона за пропозицією якого в 1806році була створена перша корпорація по управлінню майном, доходи від якого за заповітом мали використовуватись для сплати пенсій морякам. За заповітом в управління цієї корпорації були передані нерухомість і акції. Встановлюється порядок, який вимагає отримання офіційного дозволу на надання послуг з довірчого управління. Однією з перших компаній, яка отримала такий дозвіл була корпорація “Фармер файєр іншуранс енд лоан компані”, яка з часом перетворилась в один з найбільших комерційних банків США – “Сіті-корп”. Друга трастова компанія США - “Нью-Йорк лайф іншуранс енд траст компані”, яка отримала офіційний дозвіл в 1828 р., також згодом була перетворена у банк – “Бенк оф Нью-Йорк компані”. Слід зазначити, що послуги з довірчого управління були одним з видів послуг, які надавались зазначеними компаніями, але не виключним видом діяльності. Ця особливість характерна для другого етапу розвитку трасту як форми фінансового посередництва.

Специфіка довірчого управління як окремого виду діяльності призвела до його відокремлення в окремий вид бізнесу. З 1853 р. починається третій етап розвитку трастів. У цьому році було створено першу спеціалізовану трастову компанію. Послуги з довірчого управління майном і капіталами виділяються у самостійний вид бізнесу. Необхідність захисту інтересів довірителів та значне зростання обсягів капіталів та майна, переданих у довірче управління, активніша участь трастових компаній у торгівлі цінними паперами об’єктивно вимагали запровадження державного контролю за діяльністю цих інститутів. Після кризи 1973 р. у США приймаються законодавчі акти, що запроваджують нагляд за діяльністю трастових компаній. Державне регулювання та нагляд за трастами - характерна ознака четвертого етапу розвитку цієї форми фінансового посередництва. У подальшому розвиток трастів характеризувався, по-перше, ускладненням взаємовідносин банківського та трастового бізнесу (їх злиттям та розділенням) та виникненням спеціалізованих трастових інститутів, таких як загальні трастові фонди, підприємницькі трасти, універсальні трасти тощо.

Довірче управління капіталами передбачає індивідуальний характер взаємовідносин з кожним довірителем. Довіритель передає повіреному в управління власний капітал, який вкладається згідно з вимогами принципала. При цьому ризики щодо збереження капіталу несе принципал, траст є лише номінальним власником активів, отриманих від принципала в управління або придбаних за його рахунок.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теоретичні дослідження проблеми “оглядовості” дій агента, яка лежить в основі теорії агентства, розподіляються по двох основних напрямках.	\|	Основні етапи розвитку фінансового посередництва у розвинутих країнах - коротка характеристика.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.