Основні етапи розвитку фінансового посередництва у розвинутих країнах - коротка характеристика.

Інститут довірчого управління капіталами на сьогодні є досить поширеним, особливо у США, Великобританії і Японії. У США активи пенсійних фондів великих корпорацій та майно благодійних організацій, передаються в управління трастовим відділам комерційних банків. Послуги з довірчого управління капіталами користуються попитом також і у фізичних осіб з високими доходами. Довірче управління капіталами як послуга включає в себе також елементи заповіту власника стосовно управління майном після його смерті. Індивідуальний характер довірчого управління робить цей вид фінансового посередництва доцільним при наявності значних за розмірами капіталів, якими володіють інституційні інвестори та заможні приватні особи. За оцінками трастові відділи комерційних банків у США управляють 10-15% усіх акцій. Більш масовий характер цей вид фінансового посередництва набув у Японії. У цій країні трастові операції спеціалізованих (трастових) банків є чи не найважливішою складовою частиною механізму формування інвестиційних ресурсів. На трастових рахунках акумулюються кошти фізичних осіб та інституційних інвесторів, порядок використання цих коштів визначається трастовим договором - вкладення у цінні папери, надання довгострокових кредитів. У Великобританії саме на принципах довірчого управління (а не корпоративного права) формуються капітали інвестиційних трастів.

Особливості фінансового посередництва у Німеччині визначається особливою роллю, яку тут відіграють комерційні банки, які мають широкі права щодо інвестування у цінні папери. Регулювання німецьких інвестиційних компаній (Investment-Gesellschaft) вважається одним з найжорсткіших у світі. Навіть діяльність інвестиційних фондів регулюється положеннями банківського законодавства. Управляючими компаніями інвестиційних фондів можуть бути виключно інвестиційні компанії. Закон про інвестиційні компанії (KAGG) прирівнює інвестиційні компанії до кредитних установ, на інвестиційні компанії поширюються всі вимоги, які висуваються до комерційних банків, а також нагляд з боку Федерального відомства з нагляду за кредитними установами. У порівнянні з англосаксонськими країнами небанківські фінансові посередники у цій країні займають набагато слабші позиції.

28. Фінансове посередництво як окремий вид економічної діяльності. Три групи фінансових посередників за класифікацією Ф.Мишкіна.

Під поняттям інституційних інвесторів ми розуміємо - спеціалізовані небанківські фінансові інститути, які створюються з метою акумуляції персональних заощаджень та/або трансформації таких заощаджень в інвестиції. Згідно з класифікацією американського економіста Мишкіна Ф.Свиділяються три групи фінансових посередників: 1)депозитні інститути (банки); 2)договірні ощадні інститути (страхові компанії та пенсійні фонди); 3)інвестиційні посередники (інвестиційні та фінансові компанії). Розглядаючи роль і місце кожного з цих інститутів у механізмі трансформації заощаджень в інвестиції необхідно звертати увагу на обсяги активів кожного з них на певний момент часу та їх динаміку протягом тривалого періоду.

29. Договірні ощадні інститути - основні типи та роль у механізмі трансформації заощаджень в інвестиції.

Важливу роль в акумуляції інвестиційних заощаджень відіграють спеціалізовані фінансові інститути - пенсійні фонди і страхові компанії. На відміну від депозитних інститутів та інвестиційних компаній ці фінансові інститути безпосередньо не спеціалізуються на ефективному розміщенні фінансових ресурсів, їх основною функцією є забезпечення своєчасних пенсійних та страхових виплат клієнтам. При цьому ні пенсійні фонди, ні страхові компанії не зобов’язані вкладати отримані від клієнтів ресурси у фінансові активи. У механізмі трансформації заощаджень в інвестиції вони займають проміжне становище, виконуючи функцію нагромадження ресурсів.

Частина заощаджень, що залишається у розпорядженні приватної особи носить довгостроковий характер - не передбачається витрачати ці кошти протягом принаймні одного року. Перш за все розсудлива людина намагається забезпечити свою старість та свою сім’ю коштами у разі смерті. Тому виникає попит на послуги пенсійних фондів та страхові поліси зі страхування життя. З точки зору економічної сутності страхування життя та пенсійне страхування мають багато спільного - передбачається здійснення внесків протягом тривалого періоду часу на користь пенсійного фонду або страхової компанії в обмін на зобов’язання сплатити визначену договором страхування суму у разі досягнення страхувальником певного віку або у разі його смерті. Такі угоди носять довгостроковий характер, за рахунок чого інституційні інвестори нагромаджують значні обсяги довгострокових пасивів і вкладають їх у фінансові активи з метою збереження вартості та отримання додаткового доходу. На практиці внески до пенсійних фондів здійснюються не лише приватними особами але й роботодавцями згідно з колективними договорами за рахунок власних коштів, що не змінює економічної сутності цієї операції. Інституційні інвестори можуть або безпосередньо вкладати кошти у фінансові активи, або користуватись послугами з професійного управління інвестиційним портфелем, що надаються трастовими відділами комерційних банків або інвестиційними компаніями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цілісний механізм фінансового посередництва у країнах з розвиненою ринковою економікою.	\|	Види недержавного пенсійного забезпечення та схеми фінансування пенсійних виплат.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.