Види недержавного пенсійного забезпечення та схеми фінансування пенсійних виплат.

Недержавні пенсійні фонди як інституційний інвестор функціонують в усіх країнах з ринковою економікою. При цьому їх роль у механізмі фінансового посередництва є неоднаковою в різних країнах, - у Скандинавських країнах та Австрії з високорозвинутими системами державного пенсійного забезпечення роль таких інститутів незначна у порівнянні зі США, у яких вони є однією з основних складових частин зазначеного механізму. У розвинутих країнах в останню чверть ХХ ст. активи пенсійних фондів набувають швидко прогресуючої динаміки. Пенсійні фонди відіграють дуже важливу роль стабілізації фінансових ринків. Оскільки інвестиційна політика пенсійних фондів носить, як правило, консервативний характер, значні обсяги акцій та облігацій, які перебувають у володінні пенсійних фондів, “вилучаються з обігу” і не використовуються у фондових спекуляціях. Значний вплив на діяльність виробничих пенсійних фондів, зокрема на розробку умов пенсійного страхування, справляють професійні спілки.

Недержавні пенсійні фонди відносяться до страхових систем пенсійного забезпечення. Принципом страхової системи пенсійного забезпечення є систематичне довгострокове нагромадження коштів для забезпечення виплати пенсій, баланс пенсійних внесків і виплат пенсій визначається за страховими принципами. Виділяються два види недержавної системи пенсійного забезпечення - пенсійне страхування і виробничі пенсійні фонди.

Пенсійні фонди можуть використовувати одну з трьох альтернативних схем фінансування: 1) метод повного покриття поточних витрат; 2) виплату пенсій за рахунок резервів; 3) змішаний метод.

Метод покриття поточних витрат полягає у тому, що внески працівників і роботодавців повністю використовуються на сплату пенсій без створення резерву. Тобто утримання пенсіонерів перекладається на працююче покоління. Такий метод використовується, як правило, державними системами пенсійного забезпечення. Недоліком такої системи є те, що вона не дає ніяких гарантій щодо сплати пенсій у майбутньому - у разі застосування такої системи виробничим пенсійним фондом зобов’язання по виплаті пенсій у разі дефіциту поточних внесків виконувати немає кому.

Метод виплат пенсій за рахунок резерву виробничими пенсійними фондами не застосовується. Такий метод є характерним для індивідуального пенсійного страхування при придбанні страхових аннуітетів. Переваги його в тому, що він забезпечує повну гарантію виплати пенсії у майбутньому, але пов’язаний зі значними витратами власних коштів страхувальника.

Змішаний метод, або метод послідовного створення резерву є найпоширенішим у виробничих пенсійних фондах. На початку діяльності такого фонду внески значно перевищують поточні витрати на виплату пенсій. Вільні кошти інвестуються з метою отримання додаткового прибутку у цінні папери. У період, коли більшість учасників фонду досягає пенсійного віку, дефіцит поточних внесків покривається за рахунок капіталізованих доходів, отриманих протягом тривалого строку функціонування фонду.

31. Страхові компанії зі страхування життя та їх роль у механізмі трансформації заощаджень у інвестиції.

Договори страхування життя - це договори змішаного страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії і ренти, довічне страхування тощо. Договори страхування життя укладаються здебільшого з громадянами, а не з юридичними особами. На відміну від договорів загального страхування, вони укладаються на довгий термін: п'ять, десять, п'ятнадцять, двадцять і більше років. Страхувальник сплачує внески за таким договором у розстрочку з таким розрахунком, щоб на момент закінчення строку дії договору на особовому рахунку у страховій компанії накопичилася сума, що дорівнює зазначеній у договорі страховій сумі. По закінченню строку дії договору внески у вигляді страхової суми повертаються застрахованій особі з нарахованими відсотками. У випадку смерті застрахованої особи її спадкоємці отримують повну страхову суму за договором, незалежно від обсягів сплачених страхових внесків. Таким чином, договори страхування життя не лише забезпечують страховий захист людини, але й виступають як своєрідні інвестиції, що їх робить страхувальник.

На відміну від інших фінансово-кредитних установ, страхові компанії, що здійснюють страхування життя, мають змогу залучати вільні кошти страхувальників під значно менший відсоток річних, оскільки таке залучення відбувається на підставі забезпечення страхового захисту. Тому страховики знаходяться у більш вигідному становищі, порівняно з іншими фінансово-кредитними структурами.Договори страхування життя укладаються на довгий строк, зобов'язання по виплатах віддалені у часі, їх можна досить точно прогнозувати. Тому страховики можуть дозволити собі значну частку довгострокових вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять їх становище на ринку капіталу унікальним - саме вони (поряд з пенсійними фондами) задовольняють значну частину потреб економіки в дефіцитному і дешевому довгостроковому капіталі. У розвинутих країнах страхові компанії зі страхування життя не можуть здійснювати інші види страхування, таким чином цей вид страхування є виключними видом діяльності.

Необхідно виділяти два основних види страхових полісів зі страхування життя: безперервне страхування життя (на все життя);строкове страхування життя ( на певний термін).

Поліси з безперервного страхування життя передбачають сплату страхувальником значної суми початкового страхового внеску , як правило протягом перших двох років після укладення угоди. Вартість поліса з безперервного страхування з часом зростає у зв’язку зі зростанням ймовірності смерті власника. Права анулювання поліса та повернення коштів, які надаються власнику. Таким чином, придбання полісів з безперервного страхування життя є одним з альтернативних видів заощаджень.

32. Інвестиційні посередники, як одна із груп фінансових посередників. Роль інвестиційних посередників у механізмі трансформації заощаджень у інвестиції.

За останні 10 років ( з 1990 по 2000 р.) активи і капітал інвестиційних посередників демонстрували небачені раніше темпи зростання Серед причин стрімкого зростання частки інвестиційних посередників у розподілі фінансових активів у США можна виділити такі:

1) пропозиція довгострокових фінансових ресурсів зростає - загальне зростання добробуту у країнах з ринковою економікою та зростання доходів широких верств населення стали основною причиною зростання інвестиційних заощаджень, все більше людей, вже забезпечивши собі достатньо високий рівень поточного споживання та пенсії, має можливість нагромаджувати значні додаткові кошти;

2) інвестиційні посередники, конкуруючи з традиційними фінансовими інститутами, пропонують вищий рівень доходу від вкладеного капіталу.

Інвестиційний посередник, залучаючи кошти інвестора повинен укласти з ним угоду або продати випущені ним сертифікати, акції чи свідоцтва з зазначенням основних умов. На відміну від звичайного акціонерного товариства, фінансовий посередник бере зобов’язання щодо повернення грошей інвестору у конкретно визначений строк або у будь-який момент. Розмір і порядок сплати винагороди або доходу інвестору можуть бути як фіксованими, так і плаваючими. Виходячи з відмінностей в умовах залучення коштів інвестиційні компанії можна поділити на чотири групи:

1) компанії, які беруть на себе зобов’язання повернути кошти індивідуальному інвестору і сплатити йому фіксовану винагороду у чітко визначений строк;

2) компанії, які беруть на себе зобов’язання повернути кошти і сплатити процентну винагороду за вимогою;

3) компанії, які беруть на себе зобов’язання повернути кошти і сплатити винагороду в залежності від фінансових результатів своєї діяльності у визначений строк;

4) компанії, які беруть на себе зобов’язання повернути кошти і сплатити винагороду в залежності від фінансових результатів своєї діяльності за вимогою інвестора

33. Форми організації діяльності зі спільного інвестування. Класифікація інвестиційних посередників виходячи із умов залучення коштів та характеру зобов’язань перед клієнтами.

Дослідження питання функцій які виконує система фінансового посередництва, здійснювалось в контексті формування та розвитку теорії фінансового посередництва.

Першою та найважливішою функцією фінансового посередництва, яка безпосередньо випливає із концепції фінансового посередництва, запропонованій А. С. Пігу, є (1)функція ефективного розміщення інвестицій в умовах, коли власники заощаджень не можуть і не знають як ефективно розмістити свої кошти.

Подальший розвиток теорії фінансового посередництва характеризувався тим, що, як правило, окремими економістами здійснювалось більш глибоке дослідження окремих аспектів функціонування системи фінансового посередництва як складової фінансово-кредитної системи. Результатом такого дослідження стало виявлення окремих специфічних функцій, пов’язаних з тим чи іншим аспектом функціонування системи фінансового посередництва.

Так, дослідження Й. Шумпетера, присвячені ролі інноваційного фінансування в розвитку економіки, дозволили йому зробити висновок, що фінансовому посередництву притаманні такі функції (точніше – група функцій) як:

(2) функція стимулювання підприємницької діяльності та платіжного попиту,

(3) функція вилучення коштів із сфер традиційного застосування і їх направлення на розвиток економіки новим шляхом,

(4) функція безпосередньої участі в створенні та управлінні підприємствами.

Представник сучасного покоління дослідників фінансового посередництва американський вчений Б. Фрідман, в моделі якого фінансове посередництво було виведено за рамки відносно вузької банківської системи (тобто окреслив рамки цієї системи в сучасному її розумінні: окрім банківських установ до системи фінансового посередництва він відніс різноманітних інституціональних інвесторів та небанківські кредитні установи), до вищевказаних функцій додає (5) функцію диверсифікації ризику різних видів активів, страхування непередбачуваного ризику та його розподіл між агентами.

Крім того, у якості однієї з характеристик фінансового посередництва Б. Фрідман називає економію на масштабах операцій та за допомогою спеціалізації.

Розвиток нових форм фінансового посередництва, впровадження фінансових інновацій об'єктивно розширюють спектр функцій, які виконують фінансові посередники. Так, все більшого значення набувають такі функції як (6) функція управління капіталами та (7) інформаційне посередництво, які тісно пов’язані між собою.

Окремі економісти серед функцій фінансового посередництва виділяють також (8) функцію управління рухом фінансів всередині крупних корпорацій, вияв якої пов’язаний з глобальними процесами об’єднання капіталів промислових, торгових та фінансово-кредитних організацій.

В тій чи іншій мірі більшість функцій, притаманних системі фінансового посередництва в цілому, проявляються також в діяльності інституціональних інвесторів.

Вияв окремих функцій обмежується специфікою функціонування цих структур та певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (зокрема щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку).

Реалізація вищеназваних функцій здійснюється опосередковано, через продаж цінних паперів, емітентами яких є інститути спільного інвестування, завдяки чому спонсори цих інститутів отримують свого роду права на компетентне та кваліфіковане управління особистими активами.

34. Передумови появи фінансових посередників в Україні та їх участь в процесах масової приватизації.Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди почали створюватись в Україні після того, як Указом Президента “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від 19 лютого 1994 року було затверджене Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Було визначено такі поняття як взаємний фонд інвестиційної компанії - філіал, який від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування; відкритий інвестиційний фонд - фонд, який випускає інвестиційні сертифікати з зобов'язанням перед учасниками щодо їх викупу; закритий інвестиційний фонд - фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов'язань про їх викуп; інвестиційний керуючий - торговець цінними паперами, з яким укладено угоду про управління інвестиційним фондом. Передбачалось, що учасникам інвестиційних фондів в обмін на приватизаційні майнові сертифікати видаватиметься інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів. Одночасно українським законодавством про цінні папери, зокрема Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” інвестиційний сертифікат не визнавався цінним папером, що призводило до конфліктів, зокрема у сфері оподаткування, оскільки для цінних паперів встановлювався особливий порядок оподаткування ПДВ і податком на прибуток.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні етапи розвитку фінансового посередництва у розвинутих країнах - коротка характеристика.	\|	Основні види фінансових посередників в Україні та законодавче регулювання їх діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.027 сек.