• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: ГРОШОВИЙ РИНОК

ЛІТЕРАТУРА

1. Шлемкевич М. Сутність філософії. – Париж – Нью-Йорк – Мюнхен, 1981.

2. Зарубіжна філософія ХХ ст.: Читанка з історії філософії в 6 книгах. – Кн. 6. – К., 1993.

3. Філософія: Курс лекцій. – К., 1993.

4. Аналитическая философия: Избранные тексты. – М., 1993.

5. Самосознание европейской культуры ХХ века. – М., 1991.

6. Карнап Р. Философские основания физики. – М., 1971.

7. Сартр Ж. П. Нудота. Мур. Слова. – К., 1993.

8. Ницше Ф. Избранные произведения: В 2 т. – М., 1990.

9. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – К., 1994.

10. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? – М., 1987.

Питання для самоконтролю

1. Як розуміють предмет і завдання філософії течії другої половини ХІХ – ХХ століть:

– позитивізм;

– марксизм;

– прагматизм;

– феноменологія;

– неокантіанство (Баденська школа);

– неогеґельянство;

– філософія життя;

– психоаналіз.

2. Як співвідносяться наукове та філософське знання?

3. Як слід розуміти поняття “метафізика”? Які особливості має метафізика у ХХ ст.?

4. Які нові методи філософування сформувалися в другій половині ХІХ – ХХ ст.?

5. Які принципи аналізу людського буття застосовує класичний і новітній психоаналіз?

[1] М. Шлемкевич народився 27 січня 1894 року в Галичині в с. Пилява Бучацького повіту. 1912 року закінчив польську гімназію. 1915-го був вивезений у Сибір. Із 1917 по 1920 рр. працював у Києві до його зайняття більшовиками. 1929 року завершив студії в Сорбонні в Парижі. 1949-го виїхав із родиною до Америки в штат Нью-Джерсі, де і помер 14 лютого 1966 року.

[2] Шлемкевич М. Сутність філософії. – Париж – Нью-Йорк – Мюнхен, 1981. – С. 111.

[3] Карнап Р. Філософські основи фізики //Зарубіжна філософія ХХ ст. –К., 1993. – С. 12.

[4] Шлемкевич М. Сутність філософії. – С. 100.

[5] Шлемкевич М. Цитов. праця. – С. 100.

[6] Шлемкевич М. Цитов. праця. – С. 106.

[7] Там само. – С. 124.

[8] Шлемкевич М. Цитов. праця. – С. 126.

9 Кульчицький О. Введення в проблематику сутности філософії //Шлемкевич М. Цитов. Праця. – С. 31.

10 Отто Фрідріх Больнов – сучасний німецький філософ екзистенціалістського спрямування. Трактує екзистенціалізм як продовження “філософії життя” Ніцше та Дільтея.

11 Ницше Ф. Избранные произведения. – М., 1990. – Кн. 2. – С. 329.

12 Ніцше Ф. Так казав Заратустра. – К., 1993 – С. 19.

План:

1. Сутність та особливості. функціонування грошового ринку

2. Інституційна модель грошового ринку

3. Структура грошового ринку

4. Попит на гроші

1. Сутність та особливості. функціонування грошового ринку

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб’єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об’єкта - грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов’язання їх можна поділити на неборгові і боргові.

До неборгових належать зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов’язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов’язання, за якими покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов’язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов’язання.

Усі види інструментів грошового ринку можна виділити у такі три групи: позичкові угоди, включаючи й депозитні, на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів; цінні папери, з допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей; валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют. З наведеної схеми видно, що назустріч потокам грошей, що спрямовуються від продавців до покупців, переміщаються відповідні інструменти грошового ринку.

2. Інституційна модель грошового ринку

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

¾ сектор прямого фінансування;

¾ сектор опосередкованого фінансування.

Усекторі прямого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Функціонуючі тут брокери та дилери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

ü канал капітального фінансування, по якому покупці назавжди залучають кошти у свій оборот; для цього використовуються як інструмент акції;

ü канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.

Усекторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектора істотно відрізняються від технічних посередників першого сектора як за своєю роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування. Вони активно діють у напрямі мобілізації грошових коштів у тих суб’єктів ринку, які їх заощадили, і цілеспрямовано розміщують їх серед тих суб’єктів, які мають потребу у додаткових грошах, допомагаючи тим самим швидше, зручніше і вигідно перемістити вільні гроші від кредиторів до позичальників. Цю свою діяльність, яка ще називається фінансовим посередництвом, посередники здійснюють заради одержання прибутку, що робить її важливою сферою бізнесу.

За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. За місцем на грошовому ринку їх можна розділити на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Тому банки займають ключове положення в секторі опосередкованого фінансування. Це зумовлено двома рисами, притаманними банкам:

1) вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредиторів, а й самі створювати депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності;

2) вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізувати, а отже - тимчасово використати, вільні кошти останніх.

3. Структура грошового ринку

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

ü за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

ü за інституційними ознаками грошових потоків;

ü за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За першим критерієм, у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на ринку боргових зобов’язань з допомогою своїх депозитних сертифікатів мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних па­перів або на валютному ринку. І навпаки, кошти, виручені від продажу цінних паперів, банк може розмістити під позичкові зобов’язання чи на придбання валютних цінностей.

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредит­них установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи:

1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації;

2) боргові зобов’язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов’язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення. За третім критерієм - економічним призначенням купівлі грошей - грошовий ринок поділяють на два сектори:

· ринок грошей;

· ринок капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.

4. Попит на гроші

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент.

Попит на гроші і швидкість обігу грошей. Попит на гроші тісно пов’язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпорядженні окремого економічного суб’єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають важливе практичне значення:

· оскільки попит на гроші - явище динамічне, то і швидкість обігу грошей не може бути постійною;

· зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцит платіжних засобів при зни­женні рівня монетизації валового національного продукту і послабити кризу неплатежів;

· падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на кон’юнктуру ринків, гальмує його інфляційні наслідки;

· у парі «попит - швидкість» визначальним є попит на гроші, а похідним - швидкість їх обігу. Тому фактори зміни попиту на гроші об’єктивно впливають і на швидкість їх обігу. Проте це не виключає зворотного впливу зміни швидкості обігу грошей на динаміку їх попиту.

Читайте також:

1. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.
5. Валютний ринок
6. Валютний ринок
7. Валютний ринок, основи його функціонування. Основні види валютних операцій
8. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
9. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
10. Виведення нових товарів на ринок
11. Внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок
12. Вплив на грошову пропозицію банківського і небанківського секторів економіки. Депозитний і грошовий мультиплікатори

Переглядів: 1316