РОЗДІЛ 2. ФІЗІОЛОГІЯ ВЕГЕТАТИВНИХ ФУНКЦІЙ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Айєнгер Б. К. Погляд на йогу. – К., 1992.

2. Древнекитайская философия: Собр. текстов: В 2 т. – М.: Мысль, 1972 – 1973.

3. Древние цивилизации. – М., 1989.

4. Мюллер М. Шесть систем индийской философии. – М., 1901.

5. Наливайко С. Таври, поляни, Русь…//Всесвіт. – 1991. – № 3.

6. На ріках вавілонських. – К., 1991.

7. Открытие Индии. Философские и эстетические взгляды. – М., 1988.

8. Радхакришнан С. Индийская философия: В 2 т. – М., 1989.

9. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.

Питання для самоконтролю

1. Які філософські ідеї були притаманні світоглядові Стародавнього Єгипту та Месопотамії?

2. Як розуміє давньоіндійська філософія сенс буття людини у світі?

3. Охарактеризуйте основні школи давньоіндійської філософії.

4. Які принципи закладено в основу китайської філософії Конфуцієм?

5. Який зміст у філософії даосизму мають поняття “дао”, “переможне падіння”?

6. Які принципові відмінності відрізняють філософію Стародавнього Сходу від західної системи мислення?

[1] Джавахарлал Неру. Открытие Индии. – М., 1987. – С. 19.

[2] Радхакришнан С. Индийская философия. –М., 1989. – Т. 2. – С. 503.

ТЕМА 2.1. ФІЗІОЛОГІЯ СИСТЕМ ОРГАНІВ.

Лекція 3. Фізіологія системи крові.

План лекції.

1.Система крові; кров як внутрішнє середовище організму.

2.Склад та функції крові.

3.Форменні елементи крові; гемоглобін.

4.Згортання крові.

5.Групи крові; резус – фактор.

6.Гемопоез.

Система крові складається з крові, що рухається по судинах, депонованої крові, кровотворних органів (червоний кістковий мозок, лімфовузли, тимус, селезінка, фолікули травного каналу), органів, де руйнуються елементи крові, та нервових і гуморальних механізмів регуляції кровотворення, депонування та дедепонування. Кінцевий пристосовний результат функціонування системи крові – гуморальна єдність всіх складових організма, забезпечення транспорта речовин та газів. Кров разом з лімфою, тканинною та цереброваскулярною рідиною є внутрішнім середовищем організму і являє собою рідину червоного кольора. Кров складається з рідкої частини – плазми і форменних елементів, до яких відносяться еритроцити, лейкоцити, тромбоцити (кров’яні пластинки). Форменні елементи складають 45% об’єма крові, плазма – 55%. Кількість крові в організмі людини складає приблизно 7% від маси тіла людини (4,5 – 5 літрів).

Функції крові:

1.Транспортна функція крові підрозділяється на поживну – вона заключається в перенесенні поживних речовин та продуктів обміну речовин, дихальну – перенесення кисню та вуглекислого газу, регуляторну – транспорт гормонів та біологічно активних речовин обумовлює регуляцію функцій.

2.Підтримання сталості внутрішнього середовища –функція полягає в підтриманні постійності рН, складу крові, інших показників.

3.Терморегуляторна функція – кров, що циркулює, об’єднує органи, у яких виробляється тепло, з органами, які віддають тепло.

4.Захисна функція полягає в забезпеченні рідинного імунітету (вироблення антитіл) і фагоцитозі (клітинний імунітет).

5.Об’єднувальна функція – кров об’єднує організм, забезпечуючи його гуморальну єдність.

Форменні елементи крові. До форменних елементів крові відносяться еритроцити, лейкоцити, тромбоцити.

Еритроцити (червоні кров’яні тільця) – без’ядерні клітини, які мають форму двоввігнутого диска; в 1мм³ крові їх міститься у чоловіків від 4,5 до 5,5 млн., у жінок 3,7-4,7млн. Загальна площа еритроцитів приблизно 3800 м² , що в 1500-2000 разів більше площі тіла людини. Велика площа поверхні еритроцитів, відсутність ядра сприяють оптимальному виконанню головної функції – перенесенню газів. Кількість еритроцитів може змінюватись під впливом факторів зовнішнього або внутрішнього середовища (м’язова робота, втрата рідини організмом, перебування на великих висотах та ін.). Підвищення кількості еритроцитів – еритроцитоз, зменшення – еритропенія. Основною функцією еритроцитів є перенесення О² з альвеол легенів до тканин та СО₂ від тканин до легенів; дихальний пігмент гемоглобін утворює одну з буферних систем крові; еритроцити приймають участь в транспорті води з тканин до легенів, де вона виділяється з видихуваним повітрям. Поверхня еритроцитів адсорбує деякі токсичні речовини; еритроцити несуть в собі ферменти, вітаміни та ін., в еритроцитах міститься біля 100 різних речовин.

В кожному еритроциті міститься біля 300 млн. молекул гемоглобіну (Hb). Гемоглобін – дихальний пігмент, відноситься до складних глобулінових білків. Молекула гемоглобіну складається з двох частин –білка глобіна та залізовмісного гема. Залізо у гемогрупах двовалентне. Кожна молекула гемоглобіну приєднує чотири молекули кисня. В крові людини міститься 12-14% гемоглобіну, 1г його зв’язує 1,345 мл кисню. В капілярах легенів кисень обернено приєднується до заліза гемогруп, утворюється оксигемоглобін. В капілярах великого кола кровообігу відбувається віддача кисня тканинам. В нормі в крові людини можуть бути присутні: гемоглобін (Hb), оксигемоглобін (HbO₂) – з’єднання гемоглобіна з киснем, карбгемоглобін (HbCO₂) – з’єднання гемоглобіна з вуглекислим газом; ці з’єднання легко дисоціюють (розпадаються). При отруєнні угарним газом утворюється стійка сполука, що дуже повільно дисоціює – карбоксигемоглобін (HbCO); гемоглобін до угарного газу має більшу спорідненість, ніж до кисню, і тому гемоглобін втрачає можливість приєднувати кисень, в тканинах відбувається нестача кисню, що може привести до смерті людини. При деяких патологічних станах (отруєння фенацетином та ін.) в крові з’являється стійка сполука кисня з гемоглобіном, у якому молекула кисню окислює залізо, залізо стає тривалентним, у випадках накопичення метгемоглобіна в крові у великій кількості транспорт кисня стає неможливим, людина гине.

Лейкоцити–білі кров’яні тільця, безбарвні клітини, що мають ядро. В

1 мм³ крові 6-8 тисяч лейкоцитів. Збільшення кількості лейкоцитів – лейкоцитоз, зменшення – лейкопенія. Лейкоцити поділяються на дві групи – зернисті лейкоцити (гранулоцити), у протоплазмі яких містяться включення у вигляді зерен, та незернисті (агранулоцити). До гранулоцитів відносяться еозинофіли(2-4%), базофіли (0-1%), нейтрофіли (паличкоядерних 3-6%, сегментоядерних 51-67%). При гострих запальних процесах (гострий бронхіт, запалення легенів) збільшується кількість нейтрофілів; при алергічних станах (бронхіальна астма та ін.), глистних інвазіях, спостерігається еозинофілія. До агранулоцитів відносяться лімфоцити та моноцити. Кількість лімфоцитів збільшується при хронічних захворюваннях (ревматизм, туберкульоз). Лейкоцити мають здатність до руху (амебоподібна рухливість), можуть проникати через стінку капіляра (діапедез), можуть поглинати та перетравлювати чужородні тіла, мікроорганізми (фагоцитоз). Однією з важливих функцій лейкоцитів є захисна–лейкоцити можуть виробляти спеціальні речовини, які викликають загибель мікроорганізмів, знешкоджують продукти життєдіяльності бактерій, утворюючи антитоксини; лейкоцити (лімфоцити) здатні до вироблення антитіл; базофіли та еозинофіли приймають участь в згортанні крові; лейкоцити стимулюють регенеративні (відновлювальні) процеси в організмі, прискорюють заживлення ран; моноцити приймають активну участь в процесах руйнування відмираючих клітин; виконують ферментативну функцію (вони містять багато різних ферментів).

Тромбоцити, або кров’яні пластинки, не мають ядра. В 1мм³ крові міститься 320 000 тромбоцитів. Тромбоцити, як і лейкоцити, здатні до фагоцитозу та руху. Основною функцією тромбоцитів є участь в процесі згортання крові і фібринолізі (розчинення кров’яного згустка); тромбоцити виконують захисну функцію за рахунок склеювання (аглютинації) бактерій та фагоцитозу, змінюють проникність стінок капілярів, виділюючи в кров серотонін та особливий білок. Збільшення кількості тромбоцитів–тромбоцитоз, зменшення – тромбопенія.

Згортання крові є важливим захисним механізмом, який запобігає втраті крові організмом. Згортання крові – ланцюгова фізико-хімічна, ферментативна реакція. В процесі згортання приймають участь чотири основні фактора – фібриноген, протромбін, тромбопластин, іони кальція; існує ще ряд додаткових факторів, одні з яких прискорюють згортання, інші – уповільнюють. Фактори згортання крові є у плазмі, форменних елементах крові, тканинах і клітинах організма. До того момента, з якого починається взаємодія компонентів системи згортання, відбувається перший етап, який супроводжується реакцієй ушкоджених тканин – судинно-тромбоцитарний гемостаз. Спочатку відбувається рефлекторний судинний спазм, потім форменні елементи, проходячи повз місце пошкодження судини, затримуються там, склеюються, утворюючи згусток, який ущільнюється, утворюює так звану тромбоцитарну пробку, яка забезпечує гемостаз. Гемостаз – сукупність фізіологічних процесів, результатом яких є зупинення кровотечі. В результаті утворення тромбоцитарної пробки через 2-3 хвилини після травми відбувається зупинка кровотечі. Після цього етапа починаються процеси ферментативного згортання крові, що відбуваються послідовними фазами. Перша фаза – утворення активного тромбопластина, який відсутній в організмі, в результаті взаємодії багатьох факторів (тканинні або кров’яні попередники тромбопластина, плазменні фактори згортання V, VI, VIII, IX, X, XI, Ca²⁺ та ін.). У другій фазі відбувається активація протромбіна і перетворення його на тромбін під впливом активного тромбопластина. У третій фазі під дією тромбіна та іонів Ca²⁺ відбувається перетворення розчиненого в плазмі білка фібриногена у нерозчинну форму – фібрин. Ниткі нерозчинного фібриногена утворюють згусток, який ущільнюється (ретракція згустка), з нього віджимається сироватка – утворюється тромб. Через деякий час завдяки наявності у крові протизгортальної системи відбувається розчинення тромбів – в нормі кров в організмі людини має знаходитись в рідкому стані.

Основоположниками поділу крові на групи були К. Ландштейнер (Нобелівська премія 1930 року за відкриття груп крові) та Ян Янський. Було виділено чотири групи крові, які зустрічаються у людей. В основі поділу крові на групи лежить реакція аглютинації, яка обумовлена наявністю в еритроцитах певних антигенів, а в плазмі – антитіл. Антигени еритроцитів прийнято називати аглютиногенами, головні з них – аглютиногени А та В; антитіла плазми називають аглютинінами, головні з них – аглютиніни альфа та бета (α, β). Аглютиноген А та аглютинін альфа, аглютиноген В та аглютинін бета звуться одноіменними. В крові людини не може бути одноіменних аглютиногенів і аглютинінів, при їх зустрічі розвивається реакція аглютинації. Існує дві класифікації для розподілу крові на групи – система АВО та система І, ІІ, ІІІ, ІV. В еритроцитах І (О) групи немає аглютиногенів, в плазмі є аглютиніни альфа та бета; в еритроцитах ІІ (А) групи є аглютиноген А, в плазмі є аглютинін бета; в еритроцитах ІІІ (В) групи є аглютиноген В, в плазмі є аглютинін альфа; в еритроцитах ІV (АВ) групи є аглютиногени А та В, в плазмі немає аглютинінів.

При змішуванні крові різних груп, якщо зустрічаються одноіменні тіла, виникає реакція аглютинації, під час якої еритроцити склеюються у так звані «монетні стовпчики»; склеєні еритроцити затруднюють циркуляцію крові, потім вони руйнуються (гемоліз). Токсичні продукти розпаду еритроцитів потрапляють у кров, отруюють організм. Переливання несумісних груп крові викликає тяжкий патологічний стан, який може закінчитися смертю людини. Переливати можна тільки кров такої ж групи – одногрупну. При необхідності можливо переливати кров І (О) групи реципієнтам зо всіма іншими групами, тому що еритроцити крові І (О) групи не несуть аглютиногенів, а аглютинінами плазми можна знехтувати, тому що переливається, як правило, невелика кількість крові, і аглютиніни плазми донора, потрапляючи в судинне русло реципієнта, відразу багатократно розбавляються його кров’ю. Можливе переливання невеликої кількості крові ІІ гр. реципієнтам з ІV групою та ін.(в залежності від наявності аглютиногенів, аглютинінів), але тільки в екстремальних умовах –при нормальних умовах переливають тільки одногрупну кров. Це пояснюється відкриттям ще багатьох білків (факторів), які мають чітку групову належність і також можуть викликати реакцію аглютинації. Перед переливанням необхідно визначити сумісність крові донора та реципієнта.

В 1940 р. К.Ландштейнером і В.Вінером був відкритий ще один аглютиноген крові людини. Він був знайдений в еритроцитах мавп-макак породи «резус», тому має назву «резус-фактор» (Rh). Цей фактор міститься в еритроцитах 85% людей – це резус-позитивні люди, у 15% людей цього фактора немає, вони відносяться до резус-негативних. При введенні резус-позитивних еритроцитів (кров донора) в резус-негативну кров (реципієнт) в резус-негативній крові виробляються антитіла, які склеюють еритроцити донорської крові (реакція аглютинації). На відміну від аглютиногенів А і В, яким у плазмі відповідають аглютиніни альфа і бета, резус-фактор не має відповідних природжених антитіл. Але ці антитіла виробляються в ретикулоендотеліальній системі людини після введення резус-негативній людині (реципієнту) резус-позитивної донорської крові і зберігаються довгий час. Після першого такого введення еритроцити донорської крові не встигають склеїтись, але починають вироблятися антитіла, і після повторного введення розвивається аглютинація еритроцитів донорської крові, що може привести до летального кінця. Отже, визначення резус-належності має велике значення, особливо в акушерській практиці. Система кровообігу плода і система кровообігу матері сполучаються; у випадку наявності резус-позитивної крові у плода і резус-негативної крові у матері еритроцити плода, потрапляючи в кров матері, викликають вироблення в ній антитіл до чужородного білка (резус-фактор) крові плода. Ці антитіла по системі кровообігу, що сполучається, потрапляють в кров плода і викликають склеювання його еритроцитів, внаслідок чого плод гине. У випадку наявності резус-негативної крові крові у плода і резус-позитивної крові у матері, еритроцити матері, потрапляючи в кров плода, викликають вироблення в ній антитіл до чужородного білка (резус-фактор) крові матері. Ці антитіла по системі кровообігу, що сполучається, потрапляють в кров матері і викликають склеювання еритроцитів її крові. Як правило, це не викликає смерті матері, але токсини, які утворились внаслідок руйнування еритроцитів матері, потрапляють в кров плода, викликають отруєння його організма, негативно впливають на печінку; як наслідок, у новонародженого спостерігається тимчасова жовтяниця.

Гемопоез – це процеси кровотворення, вони поділяються на еритропоез – утворення еритроцитів, лейкопоез – утворення лейкоцитів, тромбопоез – утворення тромбоцитів і відбуваються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах та ін. В фізіологічних умовах процеси кровотворення посилюються при потраплянні в високогірну місцевість. Стимулюють процеси кровотворення фактори, які містяться в продуктах харчування, особливо багаті на них яйця, печінка, дріжджі, проросла пшениця, м’ясо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 2. Загальні фізіологічні властивості та закономірності життєвих процесів.	\|	РОЗДІЛ 5. Християнський світ та орієнтири середньовічної філософії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.