Жорсткі диски

Призначення. Накопичувачі на жорстких дисках (вони ж жорсткі диски, вони ж вінчестери) призначені для постійного зберігання інформації, яка використовується при роботі з ПК: програм операційної системи, пакетів програм, які часто використовуються, редакторів документів, трансляторів з мов програмування і т.д. Із усіх пристроїв зберігання даних (якщо не рахувати оперативну пам’ять) жорсткі диски забезпечують найбільш швидкий доступ до даних (звичайно 7-20 мілісекунд), великі швидкості читання і запису даних (до 5 Мбайт/с).

Жорсткий диск є практично у всіх сучасних комп’ютерах типу IBM PC. Можлива установка і декількох жорстких дисків (деколи це збільшує швидкодію комп’ютера або обходиться дешевше).

Накопичувач (жорсткий диск) складається з таких елементів (рис. 4):

· дисків з приводом, що обертається, які змонтовані на спільній вертикальній осі;

· головки (або головок) запису/відтворення з власним приводом, яку називають рухомою системою.

В накопичувачі може міститися приблизно до десяти дисків. Їх поверхні умовно розбиваються на концентричні окружності, які називають доріжками (track). Кожній доріжці присвоюється окремий номер. Доріжки з однаковими номерами розміщуються одна над одною з обох боків дисків і об’єднуються в циліндр.

Рис. 4. Будова жорсткого диску

Головки відтворення/запису змонтовані на загальній стійці. Тому вони рухаються одночасно, внаслідок чого операціям читання і запису даних підлягає зразу весь циліндр.

Доріжки на диску розбиваються на сегменти, які називаються секторами. Кількість секторів на доріжці стала для конкретного накопичувача, але варіюється для різних моделей. Нумерація секторів на доріжці починається з одиниці (на відміну від головок і циліндрів, відлік яких ведеться з нуля).

Кластер (cluster) – це найменша ділянка диску, яка виділяється для файлу або його частини. Кожний файл займає на диску простір, що дорівнює цілій кількості кластерів. Як правило, кластер складається із кількох секторів.

Для жорстких дисків розмір кластера визначається при форматуванні і залежить від версії операційної системи і розміру диску.

Основна характеристика жорсткого диску – це його ємність, тобто кількість інформації, яка розміщується на диску. Перші жорсткі диски для IBM PC мали ємність 5 Мбайт.

Сучасні жорсткі диски можуть зберігати такі обсяги інформації: 500; 700; 1000 Гбайт; 1,5; 2 Тбайт.

Оптичний привід — електричний пристрій для зчитування і (залежно від конструкції) запису інформації з оптичних носіїв (CD-ROM, DVD-ROM).

Оптичні приводи розрізняються за підтримуваними форматами лазерних дисків, а також можливістю запису на оптичний диск.

Так, CD-дисководи підтримують лише формати CD, DVD-дисководи підтримують CD і DVD, а BD-дисководи підтримують формати CD, DVD та BD. З іншого боку зчитувальні приводи (ROM) дозволяють лише зчитувати інформацію, записувальні приводи (recordable) дозволяють зчитувати та записувати відповідні формати дисків, а перезаписувальні (rewritable) − зчитувати, записувати та перезаписувати.

Крім того приводи розрізняють за швидкістю зчитування та запису даних. При цьому за точку відліку (1х) береться швидкість зчитування звукового компакт-диску, що дорівнює 150 кбайт/с. Таким чином 2х − це 300 кБ/с, 4х − 600 кБ/с і т.д. Сучасні пристрої дозволяють зчитувати і записувати CD на швидкостях до 52х, одношарові DVD до 16х, швидкість перезапису дещо менша (до 32х для CD-RW та 4х для DVD-RW).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Flash-пам’ять	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.