Типологія культури.

Тип культури – це цілісне культурне утворення певного історичного періоду або народності, що визначається рядом факторів – географічних, соціально-економічних, світоглядних, релігійних тощо. Типи й форми культури встановлюються за різними критеріями. Найчастіше тип культури визначається тим, що прийнято називати ментальністю: світосприйняттям, особливостями раціонального мислення, ставленням до основних принципів буття – життя й смерті, природи, людини, суспільства. Відповідно до цього кожен тип культури створює свою систему цінностей, символіку, способи припустимої поведінки; носії різних культур оперують різними смислами.

Виділяють такі основні підходи до типології культури:

1) Історична типологія. В її основу покладено хронологічний принцип. Для західної культури традиційною є така періодизація: первісна культура, культура давніх цивілізацій, середньовічна, ренесансна, новоєвропейська, культура новітньої епохи. Кожному історичному типу культури властиві свої світоглядні орієнтири, що визначають розуміння і переживання людиною світу і самої себе як його частини. Найдавніша періодизація була запропонована римським філософом Титом Лукрецієм Каром (99-55 рр. до н.е.) у його поемі “Про природу Речей”. Ця періодизація поділяє історію (і культуру) людства на “віки” кам’яний, мідний, бронзовий і залізний. Свій час він вважав залізним віком.

2) Формаційна типологія. В її основі – ідея про буття культури як закономірну зміну суспільно-економічних формацій. Цей підхід був запропонований марксизмом. Він виходить з того, що визначальним є розвиток матеріальних засад суспільства; людство розвивається через зміну суспільно-економічних формацій: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної. Кожній формації відповідає свій тип культури.

3)Локально-цивілізаційна типологія. Наголошує на циклічності і багатовекторності розвитку культури. Її представники (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі) виділяють певні типи культури, підкреслюючи їх своєрідність, висувають ідею замкнутості і локальності культури.

4) Регіональна типологія. Поняття «культурний регіон» означає своєрідну єдність етнічних і національних духовних характеристик, що проявляється в схожості традицій, стійкості генетичних і контактних культурних зв'язків, близькості релігійно-філософських і етико-естетичних світоглядних принципів. Найпоширенішою є така класифікація культурних регіонів: європейський, далекосхідний, індійський, арабо-мусульманський, тропічно-африканський і латиноамериканський. Своєю чергою, кожен з регіонів має свою внутрішню структуру.

5) Релігійна типологія. Наголошує на особливій конститутивній ролі релігійного фактора у формуванні культури кожного культурного регіону. Зважаючи на те, що панівна релігія виражає базові духовні цінності суспільства, виділяють конфуціансько-даоський, індо-буддійський, ісламський та християнський тип культури.

6) Парадигмальна типологія. У культурології протилежними соціокультурними парадигмами розглядають поділ культур за типами: Схід – Захід, що виражає дихотомію поляризованого цілого всесвітньої культури. Протистояння має місце лише у випадку сучасного Заходу, оскільки мова йде, радше, про протиставлення двох типів свідомості. Як правило, у кожному типі культури виділяють основні ознаки-антиподи. На Заході панують принципи матеріалізму, практицизму, раціоналізму, його досягнення – результат власного необмеженого активізму, підкреслюється індивідуалізм, особистісний початок, свобода, демократія. Схід ґрунтується на колективізмі, общинному початку, характеризується ідеалізмом, духовністю, ірраціоналізмом, споглядальністю й пасивністю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Природа	\|	Концепції етногенезу (формування) українського етносу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.