Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Суб’єкти, зовнішня та внутрішня сфери корпоративного управління

Якщо в системі корпоративного управління за базовий еле­мент брати всі корпоративні права, то доцільно виходячи з цьо­го визначити також його суб'єкти.

Корпоративне управління здійснюється окремими гро­мадянами, органами державного регулювання, а також на рівні окремих підприємств — емітентів корпоративних прав. Слід зна­ти, що емітент цінних паперів — це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітен­том або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі. При цьому одержувачами (покупця­ми) таких корпоративних прав стають громадяни, інші юридич­ні особи (підприємства та організації), держава, які з цього мо­менту стають суб'єктами корпоративного управління.

Треба також враховувати, що не кожний емітент і не у кож­ному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав. Справа в тому, що корпоративні права є свідченням частки, або паю, у власності підприємства. Тому зрозуміло, що значна кількість цінних паперів, наприклад, облігації, векселі та інші цінні па­пери, випущені під відносини позики, не є свідченням корпора­тивних прав, оскільки вони не є часткою у власності емітента.

Отже, суб'єктами корпоративного управління, з одного боку, виступають власники корпоративних прав. Проте вони не є єди­ними, оскільки такими суб'єктами виступають не тільки влас­ники. Річ у тім, що загальні норми управління створює держа­ва, крім того, існує велика й важлива суспільна інституція фінансового посередництва, а також менеджменту, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш чи менш важливі його напрями.

Тому з погляду регулювання руху корпоративних прав є чітко визначені суб'єкти корпоративного управління: окремі грома­дяни — власники корпоративних прав; власники та менедж­мент окремого підприємства — емітента корпоративних прав, або їх власника (підприємства також можуть бути власни­ками корпоративних прав); державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху корпо­ративних прав і діяльності підприємств, зокрема господарських товариств, а також є власниками як цілісних майнових об'єктів, так і корпоративних прав.

Особливу роль у наведеному переліку суб'єктів корпоратив­ного управління відіграє інституція менеджерів. У світі існує розвинутий інститут посередництва, зав­дяки якому власник корпоративних прав передає значну части­ну своїх прав в управління професіоналам. Це можуть бути ди­лерські та брокерські компанії, інші фінансові посередники, які регулюють рух корпоративних прав в інтересах їх власників.

Зовнішня сфера корпоративного регулювання.Довгостроковим загальним завданням системи корпоратив­ного управління є забезпечення стабільної ефективної роботи корпорації. Така постановка питання аналогічна підходам загального менеджменту. Проте слід зауважити, що система корпоративного управління від­різняється від загального менеджменту підприємства, оскільки її суб'єктами є не тільки професійні менеджери, а й власники корпоративних прав. Тому по суті ця проблема зводиться до створення умов оптимальної корпоративної поведінки власни­ків і менеджерів. Оптимізація взаємодії менеджменту та власни­ків у розвинутих країнах тривала довгий період, на певному етапі виникла потреба в нормативних, законодавчих та інших регуляторах, які б формалізували певні сторони такої взаємодії. Такими регуляторами стали насамперед державні законодавчі та підзаконні акти, впливи ринкового середовища, громадські інституції.

Для вітчизняної практики корпоративного управління, яке почало формуватись лише з появою недержавного сектору, пред­ставленого в основному господарськими товариствами, важли­вим є визначення форм і методів управління господарськими товариствами.

Оскіль­ки корпоративна форма бізнесу базується на діяльності акціо­нерних товариств, а управління ними має свою специфіку по­рівняно, наприклад, з приватними чи державними підприємст­вами, то важливим є формування зовнішнього середовища, ре­гуляторного впливу на корпорації і внутрішнього механізму уз­годження інтересів суб'єктів корпоративних відносин.

Можна виділити зовнішні та внутрішні структурні елемен­ти корпоративного управління. Зупинимось спочатку на зов­нішніх елементах.

1) Перш за все корпоративне управління забез­печується на рівні державних органів, які створюють норми і правила корпоративного контролю, відповідальність суб'єктів корпоративного бізнесу. Тому державні органи загальної та спеціальної компетенції є важливим зовнішнім елементом си­стеми корпоративного управління.

2) Другим важливим зовнішнім елементом корпоративного регулювання є механізми ринкового контролю. Очевидно, що дієвість управління визначається досягненням певного соціаль­но-економічного статусу акціонерного товариства. Для влас­ників важливим наслідком корпоративного управління є отри­мання частини прибутку, підвищення курсової ціни акцій кор­порації. Тому в системі корпоративного управління значну роль відіграють ринки продукції, а також фінансові ринки. Ринки продукції є чіткими індикаторами правильності корпоративної стратегії і тактики фірми і призводять до ліквідації неефектив­но діючих структур. Фінансові ринки, у свою чергу, є показни­ками через котирування корпоративних цінних паперів стану корпорації. Наявність фінансових ринків дає змогу власникам корпоративних прав позбутись їх у разі неефективного корпора­тивного управління.

3) Третім важливим елементом зовнішнього корпоративного управління можна вважати громадські організації, засоби ма­сової інформації, які впливають на корпоративну стратегію та тактику. Існує досить розвинута система захисту інвесторів-акціонерів, яка крім державних органів представлена громадськи­ми організаціями, що здійснюють певний нагляд за розвитком корпоративного сектору, впливають на прийняття рішень, особ­ливо через засоби масової інформації. Корпоративна стратегія та культура знаходять своє відображення на сторінках преси і те­лебачення, дають досить часто орієнтири власникам корпора­тивних прав для здійснення ними відповідних дій — позбавля­тись від цих цінних паперів, збирати органи управління чи якось впливати на їх роботу, проводити інші заходи, спрямовані на забезпечення своїх корпоративних прав.

Внутрішні елементи системи корпоративного управління залежать насамперед від наявності ефективних норм та проце­дур взаємовідносин власників і їх впливу на менеджмент підприємства. Такі норми та процедури (проведення загальних збо­рів і прийняття ними рішень, визначення органів нагляду за діяль­ністю менеджерів у періоди між зборами, визначення компе­тенції укладання угод з різними вартісними величинами та ін.) є необхідними і надзвичайно важливими елементами корпора­тивного управління. Вони формуються частково із зовнішнього середовища — обов'язковими законодавче розробленими припи­сами і нормами, з внутрішнього — створеними внутрішньокорпоративними документами, які мають правову силу на рівні гос­подарського товариства і не суперечать законодавче визначеним нормам.

Законодавче визначені норми не можуть регулювати практич­но всі випадки не збігання інтересів серед власників, власників і менеджерів, менеджерів і рядових працівників, корпорації та державних, наприклад податкових, органів. Справа в тім, що іноді дії в інтересах власників не завжди можуть бути виправдані з погля­ду ефективності корпоративного управління безпосередньо това­риством як підприємством. Наприклад, бажання власників на якомусь етапі отримати максимальні дивіденди вступає в супе­речність з необхідністю здійснення менеджментом кроків, спря­мованих на завоювання нових сегментів ринків або технічне пе­реобладнання підприємства. Прагнення персоналу підвищити рівень оплати праці за стабільних параметрів діяльності підпри­ємства прямо знижує його прибуток, а отже, зменшує величину дивідендів власників, що викликає їх протидію.

Таких суперечностей на діючому підприємстві є величезна кількість, і тому внутрішній елемент системи корпо­ративного управління повинні включати також розроблені менеджментом і узгоджені з власниками приписи поведінки персоналу, опла­ти посадових осіб, формування фондів та виплати дивідендів, майнових угод, інших напрямів корпоративної та виробничої діяльності.

Системи корпоративного управління залежать від особливо­стей об'єктів регулювання. Так, у невеликих господарських то­вариствах, наприклад товариствах з обмеженою відповідальні­стю, де оптимальною є наявність лише кількох власників, системи корпоративного управління значно відрізняються від сис­теми управління акціонерних товариств з великою кількістю власників.

Отже, слід мати на увазі, що існують зовнішні суб'єкти кор­поративного управління — держава, ринки, інституційні інве­стори (не власники корпоративних прав) і внутрішні — власни­ки, менеджмент, працівники. Усі ці суб'єкти мають складну систему інтересів і її узгодження є основним завданням оптимізації корпоративного управління. Крім того, потрібно врахову­вати, що корпоративне управління формується і розвивається не відірвано від соціально-економічного оточення, воно залежить від країни з її історичними традиціями і економічними умова­ми, політичної ситуації.

4. Функції корпоративного управління

Оскільки "функція" в перекладі з латинської мови означає діяльність, то в науковій літературі вона визначається як діяль­ність з управління. Сутність функції управління визначається через сукупність цілей соціальної системи, стадій процесу уп­равління та видів управлінської діяльності. Слід погодитися з дослідниками, які вважають, що до функцій управління вхо­дять два основні елементи: "що" робиться в системі, а потім "як" це зробити.

Функції корпоративного управління можна розглядати за­лежно від об'єктів управління. Перш за все, функції управлін­ня виникають при управлінні корпоративними правами і мають при цьому певну особливість. По-друге, функції корпоративно­го управління існують при управлінні корпорацією як специ­фічною юридичною особою. По-третє, функції корпоративного управління існують при господарському управлінні корпора­цією як організацією. Це такі функції на виробництві, які виконують виробничі підрозділи (управління основним, допоміж­ним виробництвом, маркетингом, фінансами, якістю, нововве­деннями, персоналом та ін.).

Функції корпоративного управління доцільно розглянути з погляду організаційних, а саме таких, що відображають як за­гальну структуру галузей управління, так і стадії здійснення управління: планування, організація, координація, контроль, мотивація.

Стосовно управління корпоративними правами:

1) функція пла­нування виявляється у формуванні їх власником цілей — отри­мання дивідендів чи реальне управління, зростання курсової вартості акції, можливих спекулятивних операцій.

2) Функція організації, яка є базисною, виявляється в самостійному управ­лінні корпоративними правами або передачі їх у довіреність, на­маганні бути присутнім чи відсутнім на зборах власників кор­поративних прав, прийнятті рішень для власників корпоратив­них прав, які дають право певного контролю для здійснення управлінських функцій.

3) Функція координації передбачає уз­годження зв’язків власника корпоративних прав з корпорацією, а також довіреними особами, якщо вони є.

4) Функція контролю в управлінні корпоративними правами виявляється насамперед у власників корпоративних прав, які можуть його здійснювати. Для дрібних власників вона полягає в контролі за отриманням дивідендів, отриманням інформації при кумулятивному голосу­ванні.

5) Функція мотивації в управлінні корпоративними права­ми виявляється в належній оплаті довірених осіб, отриманні дивідендів.

З погляду управління корпорацією:

1) Функція планування на стадії утворення акціонерного товариства полягає у виборі зас­новників, виборі форми акціонерного товариства (закритого чи відкритого), формуванні місії корпорації.

2) Функція організації в управлінні корпорацією виявляється у формуванні оптималь­ної управлінської структури з наявним контролем оцінки наяв­них можливостей корпорації, формування специфічних видів діяльності корпорації, в розробці й прийнятті установчих та інших внутрішньокорпоративних документів.

3) Функція коорди­нації в управлінні корпорацією реалізується при координації дій та установчих документів акціонерного товариства з законодавчою базою та узгодженні дій з державними регулятивними органами, узгодженні дій структурних органів управління, встановленні раціональних зв'язків з постачальниками та спо­живачами, координації відносин з фінансовими посередниками.

4) Функція контролю в управлінні корпорацією виявляється перш за все у встановленні відповідності установчих та внутрішньокорпоративних документів правової бази, формуванні ре­ального контрольного пакета акцій або узгодженості дій влас­ників пакетів акцій при голосуванні, встановленні стандартів діяльності корпорації, зіставленні досягнутих результатів зі стандартами, коригування діяльності.

5) Функція мотивації в управлінні корпораціями виявляється, перш за все, у прове­денні оптимальної дивідендної політики акціонерного товари­ства, належній оплаті управлінських органів, різних формах стимулювання менеджерів та інших працівників.

Корпоративне управління має спеціальні (конкретні) функції, притаманні лише йому. До таких конкретних уп­равлінських функцій належать: проведення первинної та похідних емісій, регулювання руху корпоративних цінних паперів на фондовому ринку, регулювання проведення загаль­них зборів, формування органів управління між загальними зборами та надання їм певних повноважень, робота з фінан­совими посередниками, організація депозитарної та реєст­раційної діяльності, організація виплати дивідендів, озна­йомлення акціонерів з інформацією, реорганізація корпорації тощо.


Читайте також:

  1. ERP і управління можливостями бізнесу
  2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
  4. Oracle Управління преміальними
  5. А. Видання прав актів управління
  6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
  7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
  8. Адаптивні організаційні структури управління.
  9. Адміністративне право і державне управління.
  10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
  11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  12. Адміністративні методи управління




Переглядів: 2283

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Об’єкти корпоративного управління | Види транспортно-експедиторських послуг.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.