Харчова промисловість

За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства у більшості країн світу. Її розміщення тісно пов’язане з сільським господарством та, меншою мірою, з промислом риби. Їй властива вельми складна структура: понад двадцять підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними факторами її розміщення вважаються сировинний та споживчий. На сировину орієнтуються цукрова, плодоовочеконсервна, рибна, маслобійна, а на споживача – хлібопекарна, кондитерська, молочна та броварна підгалузі.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть компонентну структуру АПК

2. В які функціональні сфери (блоки) можна згрупувати галузі, що входять до складу АПК поясніть чому?

3. Як розподіляються між галузями АПК обсяги виробленої продукції, основні виробничі фонди, середньорічна чисельність зайнятих у галузях АПК України?

4. Які нові пріоритети у розвитку сільського господарства передбачаються?

5. Назвіть фактори формування і територіальної організації продовольчих АПК

6. Назвіть особливості структури сільськогосподарських угідь і посівних площ України та інших країн.

7. Охарактеризуйте особливості екстенсивного й інтенсивного типів господарювання в АПК

8. Охарактеризуйте сільськогосподарську спеціалізацію Поліського агропромислового територіального комплексу.

9. Охарактеризуйте сільськогосподарську спеціалізацію Лісостепового агропромислового територіального комплексу.

10. Охарактеризуйте сільськогосподарську спеціалізацію Степового агропромислового територіального комплексу.

11. Охарактеризуйте сільськогосподарську спеціалізацію Карпатського агропромислового територіального комплексу.

12.Схарактеризуйте сільськогосподарську спеціалізацію Кримського агропромислового територіального комплексу.

1З.Які особливості мають приміські комплекси, що розташовані біля міст-мільйонерів?

14.Перелічте економічні, соціальні, екологічні проблеми АПК.

Тема 10

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ”ЯЗКИ УКРАЇНИ

Питання для обговорення.

1. Зовнішньоекономічні зв’язки України

2. Зони спільного підприємництва

Зовнішньоекономічна політика –це система заходів уряду, скерована на зміцнення позицій країни у світовій економіці, у міжнародних економічних стосунках. Вона означає встановлення вигідних економічних зв’язків, одержання пільг у двосторонній торгівлі (принцип «найбільшого сприяння»), досягнення активного сальдо платіжного балансу. Зовнішньоекономічна політика має бути направлена на розширення ринків збуту своєї продукції, на доступ до ринків продукції. Інструментами зовнішньоекономічної політики є: вреґулювання політичних стосунків з зарубіжними країнами; підтримка національної валюти та валютне реґулювання; митна політика (встановлення протекціоністського або ліберального мита на експорт та імпорт окремих товарів) тощо.

Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки країн Європи (окрім неї – Росія, Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія). Об’єктивно це мало б визначити істотну роль нашої країни у міжнародному територіальному поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі досі не надто висока. Недостатньо використовуються можливості для міжнародної кооперації, зовнішніх інвестицій тощо. Попри це українська продукція добре відома у багатьох країнах: для деяких країн та реґіонів Україна є важливим партнером в економічній співпраці.

Актуальними напрямками зовнішньоекономічної політики України є :

– зміцнення позицій на ринках Східної Європи;

– зміцнення співпраці з економічно розвинутими країнами Західної Європи, США, Канадою, Японією, Австралією, ПАР;

– розширення торговельної співпраці з країнами Середземномор’я, Близького та Середнього Сходу, Південної та Південно-Східної Азії;

– проведення валютного та митного реґулювання, лібералізація умов іноземних капіталовкладень для залучення іноземної валюти та повернення приналежних Україні коштів, що знаходяться у банках інших держав.

Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки Україна, зміни структури промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

У світі є 23 види ЗСП; основні з них такі:

1. Безмитні багатопрофільні зони, розташовані на основних перехрестях транспортних систем

2. Експортні промислові зони, орієнтовані на зовнішню торгівлю.

3. Зони економічного та науково-технічного розвитку – це район країни, де надаються пільгові умови для створення та діяльності національних, спільних та іноземних підприємств. Такі зони створюються переважно у розвинутих країнах.

4. Зони страхових та банківських послуг сприяють зміцненню економіки країни, характерні для невеликих країн

5. Імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту. Вони забезпечують сторону, яка приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовою технологією.

6. Складські (консиґнаційні) зони формуються у районах міжнародних морських та авіатортів. У Русі на Дунаї створена зона безмитної торгівлі зі складськими приміщеннями на площі 100 га. Такі ж зони сформувались під Іллічівськом та у Рені.

7. Зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу. Іноді вони прив’язані до великого морського або авіапорту (Шенон у Ірландії, Сінгапур, Руса, Будапешт, Бєлград тощо).

Варіанти створення зон спільного підприємництва в Україні.У нас за останні роки з’явилось багато варіантів створення ЗСП. Серед них Кримська, Донбаська, Севастопольська, Ренійська, Скадовська, Одеська, Закарпатська, Сиваш, Європа-Центр, Маріупольська та інші. Верховна Рада ухвалила закон про особливі економічні зони. ЗСП «Європа-Центр» у Закарпатті передбачає утворення консиґнаційної (складської) зони між Україною, Угорщиною, Словаччиною та Румунією, а також видобуток золота на Мужиївському золотоносному родовищі. в Україні утворено понад 20 ліцензійно-консиґнаційних складів, локальних зон «порто-франко» у Києві, Одесі, Рені, Ізмаїлі.

Основна література

№ п/ п	Назва та вихідні дані	Бібліографічний шифр	Ел. код	Рік видання, кількість стор.	Кількість
Читальний зал	Навчальий абонемент	Науковий абонемент
1.	Дорогунцов С.І. Розміщення продуктивних сил			1999,с. 456
2.	Розміщення продуктивних сил. Підр. За ред. Качана Е.П. К.: Либідь			2001, с. 456
3.	Розміщення продуктивних сил. Підр. За ред. Ковалевського В. В., О.Л. Михайлюк, В.С. Семенова., 2-ге вид., випр. і доповн. К.: Т-во "Знання", КОО.			2000, 546с.
4.	Алаев З.Б. Социально-зкономическая география: понятийно-тертщологический словарь. - М.: Мьісль,			1983, 350с.
5.	Поповкін В.А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. - К.: Наукова думка,			1993, 219с.
6.	Дубіщев В.П. Регион в новой системе зкономических отношений.
7.	Онищенко В. О. Інвестиційна політика регіону. - Донецьк, ІЕПД НАН України, юго-восток, 2001.			2001, 255с.
8.	'Онищенко В.А. Роль современной банковской системи в инвестиционном процессе региона. - Донецк, ІЕПД НАН України.			2000, 20с.
9.	Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком.
10.	Игнатов В.А Регионоведение (методология, политика, практика)			1999, 254 с.
11.	Епіфанов А.О., Сало І. В. Регіональна економіка.			1999, 342с.
12.	Топчиев О.Г. Теоретичні основи регіональної економіки.			1999, с. 386
13.	Данилишин Б.М. Продуктивні сил економічних районів			2000, 564с.
14.	Стеченко Д.М. Розміщення гіродуктивних сил і регіоналістика. К.: Вікар			2001, 377с.
15.	Стеченко Д.М. Управління репональним розвитком. - К.: Вищашк.			2000, 223с.
16.	Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування: методологія, теория, практика. - К.,1996.
17.	Симоненко В.К. Українське Причорномор'я: потенційні можливості і перспективи розвитку. - К.Вища шк.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Агропромисловий комплекс	\|	Концепція стратегічного управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.