• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Спілкування як соціально-психологічне явище. Співвіднесення понять „спілкування” і „комунікація”.

Як відомо, спілкування, поряд із діяльністю, є умовою розвитку особистості людини, і від того, як дана умова реалізується на практиці, залежить загальний та професійний розвиток особистості.

Педагогічна практика професійної школи свідчить, що здійсненню повноцінного, розвиваючого, змістовного та професійно орієнтованого спілкування не приділяється достатньої уваги, переважає інтуітивний підхід.

Ця обставина обумовлює необхідність звернення до розгляду феномена спілкування як психолого-педагогічного явища.

Спілкування – це взаємодія людини з людиною (людьми) з метою обміну інформацією, якому притаманна емоційна забарвленість [1о., с. 50].

У спілкуванні, як процесі людської взаємодії з точки зору соціальної психології виділяють три взаємопов’язані сторони:

1) сприйняття (перцепція);

2) обмін інформацією (комунікація;

3) взаємовплив (інтеракція).

Сприйняття або перцепція (від лат.perceptio – cприйняття) в процесі спілкування є міжособистісним сприйняттям. Відповідно міжособистісне сприйняття включає такі компоненти як:

- ідентифікація – розуміння іншої людини через ототожнення себе з нею;

- рефлексія – розуміння іншої людини через роздуми за неї;

- емпатія – розуміння іншої людини шляхом емоційного вчуття у її переживання;

- стереотипізація – сприйняття та оцінка іншої людини шляхом розповсюдження на неї характеристик якоїсь соціальної або іншої групи.

Обмін інформацією або комунікація (від лат.communico – роблю спільним) полягає у передачі повідомлень від однієї людини до іншої.

Розрізняють такі види комунікацій:

- керуюча – містить спонукальні повідомлення: переконання, навіювання, наказ, прохання;

- інформативна – це передача реальних або вигаданих відомостей;

- емотивна – містить експресивні повідомлення, що викликають емоційні переживання;

- фатична – постає у встановленні та підтриманні контакту.

Взаємовплив – зміна людьми, що вступили у взаємодію, своєї поведінки, настанов, намірів, уявлень, оцінок під впливом один на одного.

Розрізняють:

- спрямований вплив – реалізується через переконання та навіювання;

- неспрямований вплив – зараження і наслідування.

Виходячи із структури спілкування, необхідно зробити наступний висновок:

1) поняття „спілкування” більш широке, ніж поняття „комунікація”;

2) комунікація є однією із трьох сторін спілкування, але не тотожна йому.

Але, враховуючи те, що люди вступають у взаємодію один з одним саме заради обміну інформацією, то, враховуючи головуючу роль комунікації, інколи для позначення процесів спілкування використовують прикметники, що образовані від слова „комунікація”, а не від слова „спілкування”. Наприклад, коли кажуть „комунікативні процеси” мають на увазі процеси спілкування між людьми, при вживанні терміну „комунікативна компетентність” мається на увазі „компетентність педагога у спілкуванні”.

Розглянемо основні характеристики спілкування.

Система спілкування (комунікативна система) включає, як мінімум шість елементів: Мета спілкування, зміст спілкування (повідомлення), засоби спілкування, канал спілкування (прямого та зворотнього зв’язку), шуми каналу зв’язку, комуніканти (не менше двох).

Мета спілкування – обмін інформацією в інтересах задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних та багатьох інших проблем людини.

Зміст спілкування – інформація, яка у міжіндивідуальних контактах передається від однієї людини до іншої.

Засоби спілкування – це функціональні органи людини і матеріальні об’єкти, за допомогою яких здійснюється кодування, передача, переробка та декодування інформації, що передається у процесі спілкування від однієї людини до іншої.

Кодування інформації – це процес її перетворення з однієї знако-символьної форми в іншу, зручну для передачі по визначеному каналу зв’язку. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів почуттів, мовлення і невербальних знакових систем, писемності, технічних засобів.

Розуміння в процесі спілкування можливе лише за умови, коли обидві сторони використовують загальну систему кодування і декодування інформації.

Канал спілкування включає, як правило, два субканали: субканал прямого зв’язку, по якому повідомлення передається від комунікатора до реципієнта, і субканал зворотного зв’язку, по якому передається відгук реципієнта на прийняте повідомлення до комунікатора. Роль канала спілкування можуть виконувати функціональні органи людини і спеціальні технічні пристрої. Можливі канали спілкування: аудіо-вербальний (коли каналом спілкування є органи мовлення і слуху людини), техніко-аудіо-вербальний (коли розмова відбувається по телефону, то каналом спілкування є не тільки органи мовлення і слуху, але й технічні пристрої телефонного зв’язку), візуально-вербальний (коли повідомлення передається за допомогою письма, сприймається зором) та інш.

Шуми каналу зв’язку – це здатність каналу вносити викривлення у повідомлення. У різних каналах така здатність обумовлена різними причинами: в аудіо-вербальному – або поганим слухом комунікантів, або поганою дикцією чи поганим знанням мови. Коли спілкування здійснюється за допомогою технічних засобів, – шуми можуть бути обумовлені різними технічними або зовнішніми причинами.

Комуніканти – це люди, що вступили у спілкування, учасники спілкування. Комунікатор – людина, що передає інформацію, реціпієнт – людина, що отримує інформацію. Комунікантів повинно бути не менше двох. В процесі отримання освіти комунікантами є педагог та учні. При цьому вони можуть міняться ролями комунікатора і реципієнта. В процесі викладання матеріалу педагог виступає комунікатором, коли ж він вислуховує відповідь учня, – стає реципієнтом. І навпаки. Учень – реципієнт, коли слухає новий матеріал, комунікатор – коли відповідає на запитання педагога.

Функції спілкування умовно можна поділити на дві великі групи:

1) особистісно цінні – це такі функції спілкування, які пріорітетне значення і цінність мають для конкретної особистості як основного елемента суспільства. До них відносяться: освітня, розвивальна, функція самоствердження, реалізації потреби у спілкуванні, отримання позитивних емоцій, психологічної комфортності, емотивна функція.

2) соціально значимі – це такі функції, які реалізуються на рівні конкретної ситуації взаємодії між людьми і мають пріоритетне значення для процесу суспільного розвитку. Це функції: професійно-ділова, керуюча, зворотного зв’язку, контактна, інформаційна, спонукальна, координаційна, функція розуміння, встановлення віношень, здійснення впливу [1о., с. 55 – 57].

В процесі спілкування кожна з функцій не реалізується відокремлено від інших. В акті спілкування вони можуть зустрічатися у різних комбінаціях з переважанням однієї чи декількох. В цілому переважання тих чи інших функцій у конкретному спілкуванні залежить від того, з приводу чого і для чого люди спілкуються.

В залежності від домінування певної мети та її місцеположення відносно самого спілкування виділяють п’ять основних видів спілкування:

- професійно-ділове спілкування. Цілі спілкування знаходяться поза самим процесом спілкування, у тій справі, в ім’я якої і відбувається створенні міжособистісних відносин;

- педагогічне спілкування – цілі спілкування полягають у прилученні партнера (реципієнта) до цінностей, інтересів комунікатора, в передачі партнеру свого соціального досвіду;

- пізнавальне спілкування – цілі спілкування полягають у пізнанні партнера і отриманні віднього необхідної для комунікатора інформації;

- керуюче спілкування – його цілі полягають у спонуканні та мобілізації партнера до відповідної дії, поведінки;

- емоційно-емпатійне спілкування – цілі спілкування знаходяться у ньому самому, коли спілкування виступає основною сферою життєдіяльності людей та задоволення їх загальних потреб та інтересів.

Рівні спілкування (визначаються виходячі з рівня розвитку спілкування):

1. Примітивний рівень. Характеризується тим, що один з партнерів розглядає іншого як засіб вирішення тих чи інших завдань. При цьому перший комунікант, як правило, пригнічує іншого, виступає постійним комунікатором, а інший – постійним реципієнтом. Такий рівень спілкування є суб’єкт – об’єктним. Це означає, що один комунікант (суб’єкт) постійно впливає на іншого, а другий – постійно відчуває на собі вплив (об’єкт). Комунікатор на примітивному рівні спілкування використовує переважнотакі форми впливу: „піди!”,”зроби!”, „принеси!”, „подай!”.

2. Маніпулятивний рівень. Має місце тоді, коли один із комунікантів через певну соціальну роль пред’являє ті чи інші умови партнеру по спілкуванню, з якими той погоджується і веде себе відповідним чином. На цьому рівні, на відміну від примітивного рівня, керування партнером відбувається не безпосередньо, а через створення умов, в яких він може вести себе тільки певним чином. В такій ситуації ці умови виконують роль стимулу для певної поведінки об’єкта спілкування. Відповідно такий рівень спілкування можна охарактеризувати як суб’єкт – стимул – об’єктний.

3. Паритетний рівень. Це той соціальний рівень, коли незалежно від соціальної ролі, статусу партнери відносяться один до одного як до рівної особистості, яка має право на власну точку зору, власну думку, свою позицію. Саме паритетний рівень спілкування є основним у педагогіці співробітництва.

Спілкування як взаємодія передбачає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються певною інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співробітничати. Щоб спілкування як акт взаємодії протікало без проблем, воно повинно складатися з наступних п’яти етапів:

1 етап. Встановлення контакту (знайомство). Передбачає розуміння іншої людини та презентацію себе іншому.

2 етап. Орієнтування у ситуації спілкування, усвідомлення того, що відбувається, витримування паузи.

3 етап. Обговорення проблеми, що цікавить партнерів.

4 етап. Вирішення проблеми.

5 етап. Завершення контакту (вихід із спілкування).

Читайте також:

1. Анімізм – уявлення про існування духовних істот та віра в можливість спілкування з ними.
2. Бар’єри, які заважають ефективності педагогічного спілкування.
3. Безпосереднє спілкування з журналістами
4. Безробіття як економічне явище. Суть ,рівень та види безробіття
5. Безробіття як соціально-економічне явище.
6. Вболівальники як соціально-психологічне явище.
7. ВЕРБАЛЬНІ, НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ
8. Взаємозв’язок понять індивід, особистість, індивідуальність
9. ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ. ВИМОГИ ДО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ.
10. Види і форми спілкування. Етапи спілкування.
11. Види понять
12. Види спілкування.

Переглядів: 2332