• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Роль комунікативних умінь викладача у процесі педагогічного спілкування.

Спілкування потребує від інженера-педагога комунікативної компетентності, яка є досить важливим компонентом його професійно-педагогічної компетентності.

Комунікативна компетентність може бути представлена як знання та відповідні їм уміння та навички, якими повинен володіти інженер-педагог, щоб ефективно здійснювати педагогічне спілкування з учнями, їх батьками, колегами і т.д.

Складовими комунікативної компетентності є знання:

- структури і закономірностей спілкування;

- видів та стилів спілкування;

- особливостей спілкування в системах „учень – педагог”, „учень – учень”, „педагог – батьки”, „педагог – педагог”, „педагог – адміністратор” і т.д.

- переваг і недоліків власного володіння мовленням, мімікою і пантомімікою.

Цікавим є підхід В.І. Курбатова, який виділяє низку характеристик, що складають портрет фахівця у галузі теорії та практики спілкування. Ці характеристики він називає комунікативною професіограмою.

Фахівець у галузі теорії та практики спілкування повинен:

- знати мовленнєвий етикет і вміти його використовувати;

- вміти формулювати мету і завдання спілкування;

- вміти організовувати і керувати спілкуванням;

- вміти аналізувати предмет спілкування;

- ставити запитання і конкретно відповідати на них;

- володіти навичками та прийомами спілкування, його тактикою і сиратегією;

- вміти вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, суперечку, полеміку, дискусію, діалог, диспут і т.д.;

- мати навички доводити і обгрунтовувати, аргументувати і переконувати, доводити і спростовувати, досягати згоди і рішень, компромісів;

- володіти технікою мовлення, риторичними фігурами та прийомами, вміти правильно будувати промову та інші публічні виступи;

- вміти за допомогою „слова” здійснювати психотерапію, знімати стрес, страх тощо [3д., с.7 – 8].

Комунікативна професіограма може бути використана при складанні професійного портрету інженера-педага з точки зору володіння ним комунікативною культурою.

Таким чином, інженер-педагог повинен вміти: вислухати і зрозуміти, пояснити і довести, спитати і відповісти, переконати, створити атмосферу довіри у бесіді та ділового настрою у співбесіді, розв’язати конфлікт, зняти напругу. В основі цього лежить техніка спілкування. Володіння нею – важлива ознака профпридатності інженера-педагога.

Комунікативні вміння педагога структурно можуть бути представлені як взаємопов’язані групи перцептивних вмінь, власно вмінь спілкування (вербального) і вмінь та навичок педагогічної техніки [3о., с. 50].

Перцептивні вміння. Ці вміння проявляються на початковому етапі спілкування і зводяться до найбільш загального вміння розуміти інших людей (учнів, колег, батьків). А для цього необхідне знання ціннісних орієнтацій іншої людини, які знаходять відображення у її ідеалах, потребах, інтересах, у рівні домагань. Необхідне також і знання уявлень про себе, що є у людини, знань того, що людині у самій собі подобається, що вона приписує собі, протів чого заперечує. Сукупність перцертивних вмінь можна представити наступним взаємопов’язаним переліком:

- сприймати і адекватно інтерпретувати інформацію про сігнали від партнера по спілкуванню, які сприймаються у ході спільної діяльності;

- глибоко проникати в особистісну сутність інших людей; встановлювати індивідуальну своєрідність людини; на грунті швидкої оцінки зовнішніх характеристик людини і манер поведінки визначати внутрішній світ, спрямованість і можливі майбутні дії людини;

- визначати, до якого типу особистості та темпераменту відноситься людина; за незначними ознаками виявляти характер переживань, станів людини, її причетність чи непричетність до тих чи інших подій;

- знаходити у діях та інших проявах людини ознаки, що відрізняють її від інших і самого себе у східних обставинах у минулому;

- бачити головне у іншій людині, правильно визначати її відношення до соціальних цінностей, враховувати у поведінці людей „поправки” на того, хто сприймає, протистояти стереотипам сприйняття іншої людини (ідеалізація, „ефект ореола” та інш.).

Дані про учнів, що отримані в результаті „включення” перцептивних вмінь, складають необхідну передумову успішності педагогічного спілкування на всіх етапах педагогічного процесу.

Уміння педагогічного спілкування. На етапі моделювання майбутнього спілкування педагог спирається перш за все на свою пам’ять та уяву. Він повинен подумки відтворити особливості попереднього спілкування з групою та окремими учнями, при цьому пам’ятати не тільки імена та обличчя вихованців, а й їх індивідуальні особливості, що проявляються в їх реакціях і поведінці. Уява на цьому етапі проявляється в умінні ставити себе на місце іншої людини, тобто ідентифікувати себе з нею, бачити навколишній світ і те, що в ньому відбувається, її очима. Етап моделювання закінчується побудовою партитури спілкування – підбором необхідного іллюстративного матеріалу.

Організація безпосереднього спілкування потребує володіння вмінням здійснювати комунікативну атаку, тобто привертати до себе увагу. В.А. Кан-Калік описує чотири засоби привертання уваги іншого суб’єкта спілкування: мовленнєвий варіант (вербальне звернення до учнів), пауза з активним внутрішнім спілкуванням (вимогою уваги), рухово-знаковий варіант (розвішування таблиць, наглядних посібників, запис на дошці і т.п), змішаний варіант, що включає в себе елементи попередніх.

На цьому етапі необхідні також вміння встановлювати психологічний контакт з групою, що сприяє передачі інформації та її сприйняттю учнями; створювати ситуацію колективного пошуку, спільної творчої діяльності; викликати настроєність вихованців на спілкування з педагогом та його предметом викладання.

Керування спілкуванням у педагогічному процесі передбачає вміння органічно і послідовно діяти у публічних обставинах (вміння спілкуватися на людях); організовувати спільну з учнями творчу діяльність; цілеспрямовано підтримувати спілкування введенням елементів бесіди, риторичних запитань.

Успішне керування педагогічним спілкуванням потребує вмінь розподіляти увагу та підтримувати її стійкість; відбирати у відношенні до групи та окремих учнів найбільш відповідний засіб поведінки і звернення, який би забезпечував їх готовність до сприйняття інформації, допомагав знімати психологічний бар’єр віку та досвіду, наближаючи учня до педагога; аналізувати вчинки учнів, бачити за ними мотиви, якими вони керуються, визначати їх поведінку у різних ситуація; створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя в групі.

Встановленню зворотного зв’язку у процесі спілкування сприяють емпатійні процеси, що виникають у ході взаємодії педагога і вихованців. Емоційний зворотній зв’язок досягається через вміння за поведінкою учнів, їх очима і обличчями відчувати загальний психологічний настрій групи.

Одним із засобів, що сприяють підвищенню ефективності комунікативної дії є педагогічна техніка – це сукупність умінь та навичок, що необхідні для педагогічного стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому; вміння вибирати правильний стиль і тон у спілкуванні, керувати увагою вихованців, почуття темпу та інш.

Вміння педагогічної техніки – необхідна умова оволодіння технологією спілкування. Особливе місце серед них займає розвиток мовлення педагога як одного з найважливіших виховних засобів. Необхідна в діяльності педагога культура мовлення – це володіння словом, правильна дикція, правильне дихання і правильна міміка і жестикуляція.

Крім тих, що були названі, до вмінь і навичок педагогічної техніки необхідно віднести наступні: керувати своїм тілом, знімати м’язову напругу у процесі виконання педагогічних дій; регулювати свої психологічні стани; викликати „за замовленням” почуття подиву, радості, гніву тощо; володіти технікою інтонування для виразу різних почуттів (прохання, вимоги, запитання, наказу, ради, побажання); приваблювати співрозмовника; образно передавати інформацію.

Ефективність професійно-педагогічного спілкування педагога залежить від рівня сформованості його комунікативної культури. Природною основою комунікативної культури є комунікабельність людини.

І.М. Юсупов визначав комунікабельність як психічну готовність людини до організаторсько-комунікативної діяльності.

В.А. Кан-Калік характеризує комунікативність як явище багатопланове, що поєднує ряд компонентів, серед яких особливе значення мають комунікабельність, соціальна спорідненість, альтруїстичні тенденції.

Під комунікабельністю розуміють здатність відчувати задоволення від процесу спілкування з іншими людьми. Некомунікабельні або малокомунікабельні педагоги швидше втомлюються, відчуваючи психологічні перевантаження, оскільки цей вид активності не властивий їхній природі. Соціальна спорідненість – бажання бути серед інших людей. Згідно з точкою зору В.А. Кан-Каліка, соціальну спорідненість потрібно розглядати як стійкий утвір, що пов'язаний з професійно-педагогічною спрямованістю особистості. Третій компонент характеризує комунікативні та альтруїстичні емоції. Серед комунікативних емоцій вирізняють бажання ділитися думками, повагу до учасників спілкування. Альтруїстичні емоції пов'язані з бажанням приносити радість людям, з якими спілкуються, із співпереживанням радості іншого тощо.

Функціональнішим щодо трактування комунікативності є підхід Ю.Л. Ханіна. Так, комунікативність постає в єдності трьох складників: потреби у спілкуванні, емоційного стану до, під час і після спілкування, комунікативних навичок і вмінь.

Потреби у спілкуванні мають різноманітні джерела. Вони можуть спричинятися намаганням зняти внутрішнє напруження та занепокоєння; дістати схвалення, визнання своєї неповторності та унікальності з боку довколишніх; уточнити свої уявлення про іншу людину, її здібності, якості; справити активний вплив на напрям думок, настанови іншої людини і виявляти піклування про іншого.

Комунікативність має різні рівні виявлення. Так, легко пізнати людину, гіпертрофована комунікативність якої робить її надокучливою, втомливою. Найчастіше такі люди намагаються стати центром спілкування, погано усвідомлюють позицію партнерів, не зважають на їхню точку зору в ситуаціях приймання рішення. Такий рівень характеризують як гіперкомунікативність. Трапляються і люди, які мало спілкуються, вони не здатні підтримувати контакт, організовувати зворотний зв'язок із співрозмовником. У їхній присутності розмова, як правило, згасає, партнери у спілкуванні відчувають внутрішній дискомфорт і невдоволення результатами спілкування. Такий рівень називають гіпокомунікативністю. Цілком очевидно, що ні гіперкомунікативність, ні гіпокомунікативність не відповідають вимогам спілкування педагога. Педагогічне спілкування передбачає наявність таких умінь:

а) оперативно і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, що постійно змінюються:

б) правильно планувати і здійснювати систему комунікації;

в) швидко і точно знаходити адекватні комунікативні засоби, що відповідають як творчій індивідуальності педагога і ситуації спілкування, так і індивідуальним особливостям вихованця;

г) постійно відчувати та підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні.

У зв'язку з цим компонентами професійно-педагогічної комунікативності педагога є:

1. Наявність стійкої потреби у систематичному спілкуванні з дітьми в найрізноманітніших сферах.

2. Органічна взаємодія загальнолюдських та професійних показників комунікативності.

3. Емоційне задоволення на всіх етапах спілкування.

4. Наявність здібностей до здійснення педагогічної комунікації.

5. Наявність комунікативних навичок та вмінь.

Читайте також:

1. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
2. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
3. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
4. Автоматизація виробничих процесів
5. Аналіз потреб споживачів та аналіз конкурентів у процесі маркетингового дослідження
6. АНАЛІЗАТОРІВ У ПРОЦЕСІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.
7. Апаратура та методика проведення газометрії свердловин в процесі буріння
8. Аудиторські докази щодо тверджень керівництва у фінансових звітах отримуються безпосередньо в процесі проведення тестів контролю та процедур по суті.
9. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
10. Бар’єри, які заважають ефективності педагогічного спілкування.
11. Безпечність виробничих процесів
12. В процесі аудиту

Переглядів: 3535