• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Комунікативне завдання. Переведення дидактичних завдань в сферу комунікативних.

Професійно-педагогічне спілкування – це емоційно-позитивна взаємодія педагога зі всіма учасниками педагогічного процесу в ході виконання професійно-трудових функцій з метою обміну з ними інформацією, необхідною для навчання і виховання учнів.

Спілкування в системі „педагог – учень” є різновидом професійного спілкування педагога, яке виступає невід’ємним елементом педагогічної праці викладача, майстра виробничого навчання, вихователя, класного керівника.

Структура професійного спілкування педагога складається з чотирьох компонентів:

1) педагогічне спілкування;

2) колегіальне спілкування;

3) адміністративне спілкування;

4) пеарентальне спілкування.

Слід відмітити, що термін „професійне спілкування педагога” є тотожним терміну „професійно-педагогічне спілкування”, але ці два терміни не тотожні терміну „педагогічне спілкування”. Педагогічне спілкування – це один із 4-х елементів професійно-педагогічного спілкування, що виділені в залежності від того, хто є другим комунікантом крім педагога.

Педагогічне спілкування здійснюється в системі „педагог – учень” і спрямоване на досягнення цілей навчання, виховання і розвитку особистості.

Колегіальне спілкування здійснюється в системі „педагог – педагог” і спрямоване на отримання інформації, необхідної для навчання і виховання учнів, узгодження дій педагогів на користь забезпечення єдності педагогічних вимог, обміну педагогічним досвідом.

Адміністративне спілкування педагога протікає в системі „педагог – адміністратор” і здійснюється на користь управління педагогічним процесом, а також управління педагогічним і учнівським колективами.

Пеарентальне спілкування (від англ. рarent – батьки) – це спілкування, яке здійснюється в системі „педагог – батьки” в інтересах вивчення особистості учня, встановлення умов його мешкання, сімейних ціннісних орієнтацій, організації педагогічного впливу на учня через батьків, педагогічну освіту батьків.

З розглянутих видів професійного спілкування педагога домінуючим за важливістю і тривалістю є педагогічне спілкування, яке можна визначити таким чином:

Педагогічне спілкування – це взаємодія педагога і учня з метою обміну освітньою інформацією в процесі навчання і виховання, досягає найвищої ефективності при позитивному емоційному фоні [1, с. 61].

Основною метою педагогічного спілкування є встановлення інформаційного обміну в педагогічній системі.

Завдання педагогічного спілкування можна сформулювати так:

1) встановлення педагогічно доцільних взаємовідносин з учнями;

2) повідомлення учням інформації навчального і виховного характеру;

3) стимулювання пізнавальної діяльності учнів;

4) заохочення і осуд учнів в процесі навчання і виховання;

5) організація і регулювання діяльності учнів;

6) підготовка учнів до спілкування в певному соціальному і професійному середовищі;

7) формування в учнів загальноприйнятих норм спілкування.

Специфіка педагогічного спілкування визначається його призначенням, спрямованістю на реалізацію мети розвитку особистості. В процесі педагогічного спілкування здійснюється: навчання прийомам і способам розумової діяльності, управління процесами учіння, навчання прийомам роботи, підтримка зацікавленості учнів на самому уроці, мотиваційне забезпечення навчального процесу, нормативних взаємин з колективом і педагогом, зняття емоційної напруги.

Спілкування педагога з учнями є специфічним тому, що за статусом педагог і учень виступають з різних позицій: педагог організовує взаємодію, а учень сприймає і включається в неї. Потрібно допомогти учню стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб’єкт-суб’єктний характер педагогічних стосунків.

Суб’єкт-суб’єктний характер педагогічного спілкування – принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб’єкт-суб’єктному грунті є:

- особистісна орієнтація співрозмовників – готовність бачити і розуміти іншого; самоцінне відношення до іншого;

- рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча педагог і учні нерівні соціально (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), для забезпечення активності учня, через яку можна сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визнавати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також мінятися;

- проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на точку зору співрозмовника;

- нестандартні прийоми спілкування, як наслідок відходу від чисто рольової позиції педагога.

Залежно від реалізації принципу суб’єкт-суб’єктної або суб’єкт-об’єктної взаємодії спілкування предстає як функціонально-рольове або особистісно орієнтоване.

Функціонально-рольове спілкування педагога – чисто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета – забезпечення виконання певних дій; особистісне відношення педагога і учнів не враховується і не виявляється.

Особистісно орієнтоване спілкування педагога припускає виконання нормативно заданих функцій з проявом особистісного відношення, почуттів. Головна мета впливу – розвиток учнів. Педагог, який організує відносини з учнями таким чином, спрямований не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток учнів за допомогою цих дій, форм роботи.

Щоб навчитися педагогічному спілкуванню, необхідно чітко представляти структуру цього процесу, знати, які уміння забезпечують його здійснення, яким чином можна удосконалювати виховний вплив на учнів.

Виходячи з того, що педагогічний процес має чотири стадії: задум, втілення задуму, аналіз і оцінка, В.Н. Кан-Калік виділяє чотири етапи комунікації, що становлять структуру педагогічної взаємодії:

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). На цьому етапі закладаються контури майбутньої взаємодії: планування і прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Зміст його вміщує визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?), аналіз ситуації (що склалося?). Плануються можливі способи та тональність комунікації, прогнозується сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка має вирішальне значення. Саме тут має бути визначальним зосередження на спільній роботі з учнями, на розвитку їх. Педагогу доцільно передусім думати про те, як залучити вихованця до взаємодії, зацікавити, як створити творчу атмосферу, щоб виявилася його індивідуальність.

Для цього педагогу потрібна уява, здатність сприймати і адекватно оцінювати людину.

2. Початковий етап спілкування. Організація безпосереднього спілкування– «комунікативна атака». Мета цього етапу – встановлення емоційного і ділового контакту у педагогічній взаємодії. В цей час завойовується ініціатива, що дає можливість надалі керувати спілкуванням. Важливо оволодіти технікою швидкого включення у взаємодію, прийомами самопрезентації та динамічного впливу. Ініціатива необхідна педагогу на цьому етапі для того, щоб організовано передати її у наступному періоді спілкування.

3. Керування спілкуванням в педагогічному процесі. Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з корегуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, обмін оцінками з приводу цієї інформації, взаємооцінка співрозмовників. Створюється атмосфера доброзичливості, щоб дати учневі змогу вільно виявляти своє «Я», діставати задоволення від спілкування, підкріплення своїм соціально значущим потенціям. Передаючи ініціативу учневі, педагог представляє матеріал для аналізу, щоб роздуми, оцінки фактів учень здійснював сам за допомогою старшого.

Саме тут педагог повинен уміти виявляти інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати), висловлювати судження, транслювати учням свою впевненість в успіхові, ставити перед ними цілі і указувати на шляхи їх досягнення.

4. Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу – співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Це етап самокорегування.

Педагогові необхідно мати педагогічну пам'ять, в якій започатковується виявлене в словах, емоціях і діях ставлення учнів. Ця інформація допоможе проаналізувати тенденції розвитку ставлення учнів.

Щоб оптимізувати взаємодію на кожному етапі, педагогові слід дотримуватися певних правил:

- формування почуття «ми», демонстрація спільності поглядів, що усуває соціальні бар'єри, протиставлення і об'єднує для досягнення спільної мети;

- встановлення особистісного контакту, щоб кожен учень відчував зверненість саме до нього. Це реалізують і мовними засобами (частіше називаємо на ім’я, повторюємо вдало висловлене міркування учня) і невербально (візуальний контакт);

- демонстрація власного ставлення педагога, що виявляється в тому, як він усміхається (відкрито, невимушено чи скептично), з якою інтонацією говорить (дружньо, сухо, тиснучи на учня), як експресивно забарвлені його рухи (спокійні, стримані або зневажливі, нервові), яку він вибрав дистанцію (довіри чи конфронтації);

- показ цілей спільної діяльності – накреслення спільного „ми” у майбутньому, що демонструє зацікавленість у співрозмовникові;

- передача педагогом розуміння внутрішнього стану учнів – зчитування настрою співрозмовника, що сигналізує про зацікавленість у взаємодії, взаєморозумінні;

- постійний вияв інтересу до учнів, що означає – слухати учнів, ставити питання і цінувати їхні думки, співпереживати, підкреслювати позитивне, говорити компліменти, тобто робити все, що підтримує учня у його позитивних намірах;

- створення ситуацій успіху, необхідних для сприятливого психологічного тла взаємодії.

Реалізувати ці правила можливо, якщо педагог правильно вибере стиль спілкування з учнями і дорослими.

Продуктивність педагогічної діяльності багато в чому зумовлюється рівнем оволодіння педагогом технологією педагогічного спілкування. Як особливий вид творчості педагогічне спілкування в технологічному плані знаходить свій вираз в уміннях передати інформацію, зрозуміти стан учня, в організації взаємодії з учнями, в мистецтві впливати на партнера по спілкуванню, управляти власним психічним станом.

Для розуміння суті технології педагогічного спілкування необхідно звернутися до поняття «комунікативне завдання», оскільки процес професійно-педагогічного спілкування може бути представлений як система комунікативних завдань.

Комунікативне завдання є похідним від педагогічного завдання і має ті ж етапи вирішення: аналіз ситуації, перебір варіантів і вибір з них оптимального, комунікативна взаємодія та аналіз її результатів.

Таким чином, комунікативне завдання є те ж саме педагогічне завдання, але перекладене на мову комунікації. В той же час комунікативне завдання, відображаючи завдання педагогічне, носить допоміжний, інструментальний у відношенні до нього характер (В.А. Кан-Калік). Тому організовуючи конкретну педагогічну дію, необхідно представляти способи її комунікативної реалізації.

Прийнято розрізняти загальні комунікативні завдання майбутньої діяльності, які плануються заздалегідь, і поточні комунікативні завдання, що виникають в ході педагогічної взаємодії.

Загальне комунікативне завдання зводиться до оповідання (повідомлення) і спонуки. Оповідання представлене наступними різновидами: власне оповідання, повідомлення, найменування, оголошення, перерахування, репліка, відповідь, донесення, рапорт та ін. Спонука має такі види, як наказ, команда, вимога, попередження, загроза, заборона, виклик, застереження, пропозиція, заклик, порада, завдання, запрошення, прохання, умовляння, благання.

В процесі вирішення комунікативних завдань педагог реалізує дві основні мети: передати учням повідомлення або вплинути на них, тобто спонукати до дії.

У процесі спілкування з учнями на уроці педагог вирішує різні за характером комунікативні завдання, реалізуючи різні педагогічні функції. Виділено чотири функціональні ряди комунікативних дій педагога: стимулюючі, реагуючі (оцінні і коригуючі), контролюючі, організуючі.

Етапи рішення комунікативного завдання можуть бути представлені таким чином: орієнтування в умовах спілкування; привернення уваги; «зондування душі об'єкту»; здійснення вербального спілкування, організація зворотного змістовного і емоційного зв'язку [1, 2].

Читайте також:

1. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
2. V. Завдання.
3. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
4. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
5. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
6. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
7. Алгоритми переведення чисел з однієї позиційної системи числення в іншу
8. Антропогенний вплив на біосферу.
9. В.І. Вернадський і вчення про ноосферу
10. Взаємовідношення ініціатора і реципієнта трансферу технологій
11. Вибір дидактичних методів
12. Вивчення вогнепальної зброї і наслідків її застосування для вирішен­ня діагностичних та ідентифікаційних завдань.

Переглядів: 3059