Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Вивчення вогнепальної зброї і наслідків її застосування для вирішен­ня діагностичних та ідентифікаційних завдань.

Практика розслідування зазнавала значних трудностей в обліку та розпізнаванні рецидивістів. На кожного з них заводилися облікові картки, які згодом доповнювались фотографічними знімками, але розшук за цими матеріалами був вкрай важким.

Недоліки існуючих способів реєстрації злочинців побачив молодий помічник діловода паризької префектури поліції Альфонс Бертільйон, син відомого лікаря, антрополога і статистика Луї Адольфа Бертільйо-на. Працюючи з шаблонними описами прикмет злочинців і добре знаючи результати роботи свого батька, А. Бертільйон почав прово­дити антропологічні вимірювання ув'язнених. Йому були відомі ідеї бельгійського статистика А. Кентле, який стверджував, що в світі не існує двох людей з абсолютно однаковою будовою тіла, а ймовірність зустріти двох людей, однакових за зростом, становить 1:4.

А. Бертільйон вирішив збільшити кількість вимірюваних частин тіла, зменшуючи тим самим ймовірність випадкових збігів. Якщо для одного виміру ймовірність збігу дорівнює 1:4, то для чотирна­дцяти вимірів це співвідношення становить уже 1 : 286 435 456. Він розробив єдину систему фіксації результатів вимірювань і класи­фікації реєстраційних карток та виготовив спеціальні інструменти для вимірів розмірів різних частин тіла людини. За три місяці ви­снажливої праці було створено 1800 карток злочинців, які виходили на свободу, а 20 лютого 1883 р. прийшов перший успіх — було ви­крито рецидивіста Мартена, який ховався за чужим прізвищем — Дюпон. Цей метод, який отримав назву «бертільйонажу», був допов­нений «словесним портретом» злочинця (описанням його зовнішно­сті за єдиною схемою) і створив основу сучасної галузі криміналіс­тичної техніки, яка охоплює методи ідентифікації особи за зовнішні­ми ознаками.

Паралельно з бертільйонажем вивчалися можливості реєстрації злочинців за відбитками пальців. Уперше папілярні лінії на поверх­нях долонь описав і вивчив італійський біолог Марчелло Мальпігі ще в 1686 p., але практичного застосування це відкриття не отримало. Згодом, більш як через півтора століття, чиновник англійської коло­ніальної адміністрації в Бенгалії Уільям Хершел звернув увагу на те, що китайські торговці на договорах ставлять відбиток зафарбовано­го тушшю великого пальця правої руки. Вивчаючи відбитки пальців майже 20 років, У. Хершел переконався в їх ідентифікаційній значу­щості і у 1879 р. відправився до Англії, сподіваючись там знайти за­стосування своєму відкриттю.

У цей же час у Токіо працював шотландський лікар Генрі Фолдс, який звернув увагу на відбитки пальців, що залишались на сирій глині при виготовленні посуду. Зібравши величезну кількість від­битків пальців, він вивчив різні типи папілярних узорів, намагався знайти загальні деталі в цих узорах людей різних рас і національно­стей. І якщо У. Хершел вважав за можливе використовувати відбит­ки пальців лише для реєстрації та ідентифікації раніше засуджених злочинців, то Г. Фолдс бачив значення слідів пальців, що залишають­ся на місці події, для доказування причетності осіб до вчиненого зло­чину. Результати своїх досліджень Г. Фолдс опублікував у журналі «Природа» 28 жовтня 1880 p., але керівництво Скотланд-Ярда через відсутність класифікації узорів у висновках автора не визнало за можливе використовувати відкриття на практиці.

Важливу роль у становленні дактилоскопії відіграв знаний англій­ський природознавець і мандрівник Френсіс Гальтон, двоюрідний брат Чарлза Дарвіна. Працюючи над проблемами фізичних і духов­них здібностей та властивостей людини, Ф. Гальтон провів велику кількість антропометричних вимірів, детально ознайомився з робо­тами А. Бертільйона, публікаціями У. Хершела і Г. Фолдса, дійшов висновку про неповторність пальцевих узорів і здійснив їх система­тизацію і класифікацію. Він вважав запропоновану ще в 1823 р. чеським професором Яном Пуркіньє систему типів пальцевих узорів неприйнятною і поклав в основу своєї класифікації кількість і розта­шування своєрідних папілярних трикутників, що зустрічалися у візерунках, назвавши їх дельтами за подібність до грецької літери А. Результати своїх досліджень він опублікував у журналі «Природа», а в 1892 р. випустив книгу «Відбитки пальців».

Завдяки енергійним зусиллям генерального інспектора поліції Бенгалії Едварда Генрі ідеї Ф. Гальтона отримали розвиток і були з деякими удосконаленнями опубліковані Е. Генрі в книзі «Класифіка­ція та використання відбитків пальців», а з 1897 р. запропонована Е. Генрі система ідентифікації почала працювати в Індії, з 1905 р. — в Англії, Шотландії, Ірландії, англійських домініонах і колоніях.

Систему Гальтона — Генрі, удосконалюючи, почали запроваджува­ти Вільгельм Ебер у Німеччині, Жоан Вучетич в Аргентині, а 1920 р. радянський судовий медик і криміналіст П. С. Семеновський запропо­нував удосконалену систему класифікації пальцевих узорів, яка прак­тично без змін використовується до цього часу.

Наприкінці XIX ст., коли в цивільному і кримінальному судочин­стві стала часто виникати потреба в установленні виконавця доку­мента чи підпису або у виявленні підробки, почали формуватися на­укові основи дослідження документів. Спочатку для проведення таких досліджень до суду запрошувались вчителі чистописання, ка­ліграфії, які за інтуїцією створювали емпіричні методики досліджен­ня почерку. Але це було лише позначенням наявності наукової та практичної проблеми, що полягала у необхідності створення галузі криміналістики, яку сьогодні ми називаємо судовим почеркознав­ством. А основні зусилля в той час спрямовувались на спроби вста­новити на підставі вивчення почерку людини її природні властиво­сті та риси характеру. Вперше ці ідеї, які у сукупності отримали назву «графологія», висунув французький абат Мішон у книзі «Таєм­ниці письма», що побачила світ у 1872 p., а розвинув їх італійський вчений Чезаре Ломброзо у книзі «Графологія» (1895). їх окремі поло­ження одержали наукове обґрунтування у сучасній криміналістиці, проте в цілому вони не ґрунтуються на науково встановлених зако­номірностях.

А. Бертільйон запропонував застосовувати для досліджень почер­ку і підписів так званий прикметоописовий метод, побудований за аналогією з антропометричними вимірюваннями тіла людини, склав­ши таблиці ймовірності збігу відповідних «прикмет» окремих літер без зв'язку з рештою тексту. Французький криміналіст Едмон Локар у 1915 р. вперше застосував графометрію — вимірювання відношень різних елементів почерку і підписів.

Усі названі методи самі по собі були непридатними для надійного встановлення конкретного виконавця тексту або підпису, оскільки ґрунтувалися не на пізнаних закономірностях відображення людини в письмі, а на досить вільних суб'єктивних оцінках, що практично не піддавались верифікації, або на чисто кількісних ознаках, відірва­них від розуміння психофізіологічного механізму писання. Водночас, окремі елементи прикметоописового і графологічного методів отри­мали своє місце у сучасній, науково зрілій, системі почеркознав­ства.

На взаємозв'язок фізіологічних особливостей людини та її почерку звернув увагу видатний російський криміналіст Євген Федорович Буринський, який зазначав, що завданнями почеркознавства є від­криття залежності між діяльністю органів, які створюють письмо, і результатом цієї діяльності — почерком. Ці зв'язки були відкриті, ідеї Є. Ф. Буринського розвинуті і розширені в працях багатьох вітчизня­них криміналістів, які розкрили закономірності формування неповторного у кожної людини динамічного стереотипу у вигляді почерку, створили струнку систему класифікаційних ознак у їх взаємозв'язку, розробили надійні методики експертної іденти­фікації виконавців рукописних текстів, підписів, цифрових записів, записів стилізованими письмовими знаками, виконаними незвич­ною рукою, ногою, зубами, в особливих умовах, позах, станах тощо. У цьому контексті не можна залишити поза увагою одну з піонер­ських робіт у галузі судового почеркознавства — С. Оттоленгі «Екс­пертиза почерку і графічна ідентифікація» (1926).

Непересічна роль у формуванні криміналістики належить судовій фотографії. Ми повинні беззаперечно шанувати Є. Ф. Буринського як родоначальника цього нового напряму в криміналістиці, засоби і методи якого використовувалися для фіксації обстановки події, різ­них слідів, злочинців тощо. Застосування методів судово-дослід­ницької фотографії істотно розширило також; можливості вивчення об'єктів, що потрапляли до орбіти судочинства, перш за все доку­ментів. За допомогою розробленого Є. Ф. Буринським оригінального методу фотографічного підсилення контрасту («кольороподіл») мож­на було побачити і зафіксувати не видиме неозброєним оком. Так, він прочитав тексти на дуже давніх шкіряних грамотах, знайдених під час розкопок на території Московського Кремля. За ці досліджен­ня Є. Ф. Буринського в 1898 р. нагороджено Великою золотою медал­лю імені М. В. Ломоносова.

У 1889 р. Є. Ф. Буринський створив на власний кошт судово-фо­тографічну лабораторію, яка не мала аналогів в інших країнах. Вона

стала в подальшому зразком для створення сучасних криміналістич­них експертних установ. У цьому ж році він провів перше криміна­лістичне дослідження документів, довівши з демонстрацією в судо­вому засіданні фотографічних знімків можливість використання фотографічних методів для виявлення підробки підпису і відновлен­ня змісту залитого тексту. На підставі проведених численних до­сліджень і теоретичних узагальнень у 1903 р. Є. Ф. Буринський ви­дав капітальну працю «Судова експертиза документів, проведення її та користування нею».

З того часу разом з удосконаленням фото­графічної техніки і становленням криміналістики як науки бурхливо розвивалася судова фотографія як надійний засіб фіксації ходу й ре­зультатів слідчих дій і, особливо, як сукупність методів дослідження речових доказів.

Якщо методи дослідження документів, зовнішності людини, слідів пальців почали розроблятись на ранніх етапах розвитку криміналіс­тики, то методи дослідження вогнепальної зброї та слідів її дії ще до­сить довго залишались маловивченими, особливо тому, що тради­ційно ці об'єкти досліджували судові медики. Мабуть, саме з цієї причини низка серйозних праць у галузі судової балістики належить судовим медикам.

Потреба в проведенні судово-балістичних досліджень, у встанов­ленні обставин виконання пострілу на підставі слідів, що залиши­лись на місці події, в ототожненні зброї за стріляними кулями або гільзами виникла в період широкого розповсюдження серед насе­лення вогнепальної зброї та зростання кількості випадків її застосу­вання для вчинення злочинів.

У 1874 р. в Москві вийшла книга А. Наке «Судова хімія. Виявлен­ня отрут, дослідження вогнепальної зброї, підробки документів, мо­нет, сплавів, харчів і визначення плям», у якій автор описав прийо­ми дослідження різних видів вогнепальної зброї для вирішення питань щодо факту здійснення пострілу, його давності тощо.

У 1879 р. судовий медик Н. Щеглов опублікував книгу «Матеріал до судово-медичного дослідження вогнепальних ушкоджень». У цій роботі отримали відображення, поряд із судово-медичними питан­нями, відомості про будову і принцип дії вогнепальної зброї, типи снарядів, особливості процесів, що відбуваються під час пострілу. Він вперше описав сліди на кулі, які утворюються полями нарізів у каналі ствола зброї. Причину появи цих слідів автор пояснив так: «Куля, зустрічаючи зі свого боку значну перешкоду руху, змінює форму, злегка сплющується, але, поступаючись тиску газів, вступає у нарізи. Тут частина свинцю, що складає кулю, зіскоблюється вище­стоящими нарізами, внаслідок чого на ній утворюються жолобки, які відповідають вигнутим частинам нарізів».

Професор судової медицини Ліонського університету А. Лакас-сань у 1889 р. також звернув увагу на сліди у вигляді «борозенок», які спостерігалися на кулі, вилученій з трупа. Вивчивши кулю, він відзначив, що на ній відбились сім «борозенок» і дійшов правильного висновку про наявність семи нарізів у каналі ствола зброї, з якої було зроблено постріл. У стволі револьвера, знайденого під підлогою у бу­динку підозрюваного, виявилося шість нарізів. Потім, коли А. Лакас-саню надали кілька інших екземплярів револьверів, він знайшов се­ред них револьвер із сімома нарізами в каналі ствола і дійшов висновку, що потерпілого було вбито саме з цього револьвера. Без­умовно, збігу кількості слідів від полів нарізів на кулі з кількістю на­різів у стволі зброї за нинішніми уявленнями експертів-балістів явно недостатньо для ототожнення зброї, але дослідження професора А. Лакассаня поклало початок науковій судовій балістиці і стало, по суті, однією з перших судово-балістичних експертиз.

За роки розвитку криміналістики немало було зроблено в напрямі використання в доказуванні слідів взуття, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Почалося все зі спроб надійної фікса­ції об'ємних слідів ніг, які, зрозуміло, було практично неможливо ви­лучати з місця події в натурі. У 1850 р. аптекар Тулонської ескадри Гюгулен оприлюднив спосіб фіксації слідів ніг за допомогою розтоп­леного стеарину. В 1867 р. військовий лікар із Забайкалля А. Борхман запропонував цю операцію виконувати за допомогою медичного гіпсу, використання якого для цих цілей вважається найбільш ефективним до наших днів.

Необхідно відзначити великий внесок у трасологію Е. Локара, який у 50-ті pp. минулого століття випустив шеститомне «Керівни­цтво з криміналістики», де крім іншого детально описав прийоми до­слідження слідів ніг людей і тварин, автомобільних шин, знарядь злому та інструментів, мікрооб'єктів. У цьому аспекті варто згадати і роботу шведських криміналістів А. Свенссона і О. Венделя «Розкрит­тя злочинів. Сучасні методи розслідування кримінальних справ» (1957).

Класикою вчення про сліди вважається монографія Б. І. Шевчен­ка «Наукові основи трасології», що побачила світ у 1947 р. У ній автор одним з перших виклав теоретичні основи ототожнення людини, тварин, а також; різних предметів — знарядь злочину на підставі за­лишених ними на місці події слідів.

На певних етапах накопичення емпіричного матеріалу і появи розрізнених узагальнень цілком природно виникала потреба в си­стематизації розрізнених відомостей про використання наукових прийомів і методів розслідування. Першим таку спробу здійснив відомий австрійський юрист Ганс Гросс (1847-1915). Після закін­чення юридичного факультету університету в м. Граці (1869) Г. Гросс почав працювати судовим слідчим. Він самостійно вивчив основи фізики і хімії, ботаніки й зоології, серйозно зайнявся фото­графією й мікроскопією і з накопиченням нових знань став вико­ристовувати їх у своїй роботі з розслідування злочинів. У 1898 р. Г. Гросс видає першу монографію із судової психології «Криміналіс­тична психологія».

З 1897 до 1902 р. Г. Гросс працював професором кримінального права Чернівецького університету, потім був запрошений до Празь­кого університету, а в 1905 р. повернувся до м. Граца. Тут Г. Гросс створив перший у світі музей криміналістики, а в 1898 р. заснував журнал «Архів кримінальної антропології та криміналістики» й зали­шався його головним редактором до 1915 р.

Основна праця Г. Гросса «Керівництво для судових слідчих як си­стема криміналістики» (1893) російською мовою видавалася у 1895, 1896, 1897, 1908 і 1930 pp. У ній Г. Гросс проголосив появу нової са­мостійної науки про техніку розслідування злочинів, яку він назвав криміналістикою.Він переконливо доводив, що різноманітні до­сягнення природничих і технічних наук можуть бути успішно вико­ристані для розкриття злочинів. Ці доводи він підкріплював ефект­ними прикладами із своєї багатої слідчої практики.

На думку Г. Гросса, криміналістика має два завдання: практичне і теоретичне. Практичне полягає у встановленні істини у кожній кримінальній справі, теоретичне — у вивченні злочинця і пізнанні злочину. Г. Гросс вважав, що криміналістика має вивчати речові до­кази, вчинки і явища, пов'язані зі скоєнням злочину, характер, звички і способи дії учасників кримінального процесу, прийоми ви­явлення й дослідження різних слідів, підроблених документів тощо.

Робота Г. Гросса, яка ґрунтувалася на аналізі широкого спектра наукової літератури і двадцятирічному власному досвіді, послугува­ла поштовхом для розробки проблем використання криміналістич­них методів у багатьох країнах.

Таким чином, у криміналістиці був накопичений величезний емпі­ричним матеріал, що із закономірною неминучістю зумовило настан­ня етапу формування окремих криміналістичних теорій, паростки яких уже почали пробиватися в роботах названих нами вітчизняних і зарубіжних вчених. Надзвичайно важливу роль у завершенні формуванні криміналістичної теорії та становленні криміналістики як ще не зовсім зрілої, але цілком самостійної, юридичної науки міді грала розробка теорії криміналістичної ідентифікації.


Читайте також:

  1. Cтатистичне вивчення причин розлучень.
  2. II. Мета вивчення курсу.
  3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
  4. IV. Вивчення нового матеріалу.
  5. IV. Вивчення нового матеріалу.
  6. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
  7. V. Вивчення нового матеріалу.
  8. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
  9. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  10. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  11. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
  12. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків




Переглядів: 621

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Історія криміналістики. | Поняття та предмет криміналістики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.