Нове національне культурне відродження в добу становлення незалежності України – СРС

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи. Головною особливістю сучасного періоду можна вважати його перехідний характер. У суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в наші дні отримала національна культура. У той же час серйозно впливає на всі сфери суспільного життя економічна криза, яку переживає наша Україна сьогодні.

Одним із найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений «Закон про мови в Українській РСР». Статус української мови як державної закріпила Конституція України. Із прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Життя вже виявило багато труднощів, які стоять на цьому шляху. За переписом 1989 р. українці становили 72 % населення республіки, серед них рідною українську мову назвали 67 %, російська мова переважає на сході України, у Криму. Але дуже показовим є ставлення росіян в Україні до української освіти своїх дітей: за даними американського соціолога І. Бремера (1994), 54 % росіян у Львові і 65 % у Києві згодні з тим, щоб їхні діти навчалися в українських школах, і майже всі росіяни у Львові та Києві (відповідно 96 та 91 %) визнають, що їхні діти повинні вільно володіти українською мовою. У Сімферополі так думають 54 % росіян. Це, по суті, говорить про підтримку процесу еволюційної українізації неетнічними українцями.

Фінансові проблеми перешкоджають збільшенню тиражів українських книг, комерційна література в основному привозиться з Росії. Тобто очевидно, що для успішного розв'язання проблеми не досить адміністративних заходів, а потрібна культурно-просвітницька робота, державна економічна підтримка. Скорочуються тиражі книг. Оптимальним показником вважається, коли на душу населення друкується 12-14 книг на рік. Якщо в 1991 р. в Україні цей показник становив 3,6, то в кінці 90-х – 0,99. Населення значною мірою позбавлене можливості читати періодику (зараз в Україні тільки близько 8 % сімей передплачують газети або журнали).

У 1999 р. в більш ніж 60 % середніх навчальних закладів викладання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. З'являються авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів із ранньою профілізацією – гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтримки обдарованих дітей. У 2000 р. почато перехід на 12-річну середню освіту. Однак соціальне розшарування населення все частіше додає системі освіти становий характер. Державні школи зазнають фінансових труднощів, вчителям нерегулярно виплачується зарплата. Практично зникла система професійного навчання, оскільки промисловість неспроможна фінансувати ПТУ. Масово закрилися дитячі садки.

Реформується система вищої освіти. Для підвищення її рівня введено систему акредитації. Найбільші навчальні заклади отримують статус національних. Наприклад, Національний Київський університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія». Крім державних, з'являється велика кількість комерційних вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.

За роки незалежності розширилися культурні контакти з різними країнами. Це сталося завдяки роботі різних міжнародних фондів, можливості поїздок, спільним проектам. Були видані твори письменників, які працювали в еміграції, з'явилася перекладна література провідних закордонних істориків-українознавців (у 1993 р. українознавство викладалося у 28 університетах і коледжах США і в 12 університетах Канади).

Попри фінансові та інші труднощі розвивається українська наука. Україна бере участь у найбільших міжнародних програмах століття, наприклад, космічних програмах «Морський старт», «Глобалстар». А також у космічних програмах «Спектр», «Марс-96», «Шатл-97», «Океан», «Природа». Вперше запрацювала національна українська станція в Антарктиді. У той же час на науковому потенціалі дуже серйозно відбилися економічні проблеми. Реструктуризація управління економікою, перехід одних підприємств у приватну власність, збитковість інших негативно позначилися на галузевих наукових і проектних інститутах. Державне фінансування науки скоротилося в чотири рази. В Україну широко завозиться електронна техніка, власна її розробка і виробництво не налагоджуються. Погіршення умов життя і роботи стало головною причиною того, що в 1992-1996 рр. за кордон виїхали тисячі наукових співробітників.

З'явилося розділення культури на елітарну і масову. Україна зіткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчувається в кінематографі (виробництво власних фільмів значно скорочене), популярної музики, літератури.

Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим паче які-небудь поїздки стали недосяжними. У зв'язку зі значним скороченням життєвого рівня (за рівнем життя Україна займає 95-е місце в світі, а понад половина населення живе нижче межі бідності), погіршенням медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, ускладненням екологічної обстановки спостерігається збільшення захворюваності, смертності, зниження народжуваності.

5. Шляхи та форми впливу інших культур – СРС

Джерела національних відмінностей культур варто шукати в історичних умовах їхнього формування. Ці відмінності мають глибокі корені, які відбивають особливості громадського життя тієї чи іншої соціально-історичної чи етнічної спільності людей, її взаємозв'язку з природою. Культурні відмінності – одне з джерел багатогранності історичного процесу, які надають йому барвистості і багатомірності. Кожна національна культура неповторна, унікальна. І ця неповторність, незамінність визначають необхідність особливо дбайливого ставлення до неї.

Разом з тим, вже в античній цивілізації йшов процес взаємодії культур. У міру того, як історія ставала всесвітньою, виникали передумови для взаємозбагачення культур як у рамках окремих багатонаціональних держав, так і в масштабах усього людства. Науково-технічний прогрес, загальні тенденції в розвитку освіти, величезна рухливість населення, світовий поділ праці – ці и інші фактори сприяють подальшій інтернаціоналізації культури і громадського життя, посиленню і поглибленню взаємопроникнення культур, але в той же час породжують і різноманітні проблеми.

Інтернаціоналізація культури часто зустрічає опір, особливо там, де вона насаджується насильно. У деяких розвинутих країнах і тих, що недавно звільнилися від колоніальної залежності, прагнення до відокремлення національної культури є своєрідною формою протесту проти неоколоніалізму чи засилля західної масової культури.

Уже сьогодні масовий експорт західної культури, особливо американської, поширення англійської мови як універсальної викликали в ряді країн відповідну реакцію населення: звучать заклики обмежити використання іноземних слів у публічних виступах, друкованих матеріалах, зовнішній рекламі.

Не випадково, наприклад, сучасне покоління молодих японців з особливою увагою стало ставитися до національного одягу, їжі та культури. А в Уельсі, де практично усі вже давно говорять англійською, у 70-ті рр. XX ст. зародився широкий рух за відродження уельської (кимрської) мови, яка практично зникла.

В умовах інтернаціоналізації загострюються проблеми збереження культури нечисленних народів. Так, у деяких народностей Півночі немає своєї писемності, і рідна мова поступово забувається в процесі постійного спілкування з іншими народами.

Подібні проблеми можна вирішити лише завдяки діалогу культур, але за умови, що це повинен бути діалог рівних і різних. Діалог припускає також взаємопроникнення, взаємозбагачення культур. Не випадково культурний обмін (виставки, концерти, фестивалі тощо) став доброю традицією в житті сучасної цивілізації. У результаті діалогу створюються загальнолюдські культурні цінності, найважливішими з яких є моральні норми і, в першу чергу, такі, як гуманізм, милосердя, взаємодопомога.

Процеси взаємопроникнення та взаємозбагачення культур позначаються терміном “аккультурація”. Зараз практично не існує абсолютно ізольованих від світу культурних спільнот, за винятком, можливо, невеликих тубільних племен Амазонії. Таким чином, будь-який народ відкритий для сприйняття чужого досвіду й водночас готовий ділитися власними цінностями з іншими народами.

Процеси, що відбуваються на культурній карті людства, не обмежуються ненасильницьким взаємопроникненням та взаємозбагаченням культур, а можуть приймати й радикальніші форми, як, скажімо, асиміляція або транскультурація.

Асиміляція – це повне або часткове поглинання культури одного, зазвичай менш цивілізованого та слабшого, народу іншою іноземною культурою. Це здійснюється найчастіше шляхом загарбання, наступних мішаних шлюбів та цілеспрямованого розчинення пригнобленого етносу в етносі загарбника. Останньою фортецею тут виступає мова, із втратою якої гине й асимільована культура. Так сталося з племенами Америки, Африки. Проте, чим чисельніший народ і чим багатша його культура, тим важче він підлягає зовнішньому впливу. У цьому випадку виникає не поглинання однією культурою іншої, а їхній синтез, що утворює оригінальну “гібридну” культуру. Так сталося з культурами народів Латинської Америки під час завоювання їх іспанськими конкістадорами.

Транскультурація – процес, в якому культурні форми буквально переміщуються в часі та просторі, вступаючи у взаємодію з іншими культурними формами і середовищем, що призводить до взаємовпливів, появи нових форм і змін у середовищах. Не слід розуміти транскультурацію просто як наслідок переміщення населення. Чимало культурних перехресть утворилися завдяки мас-медіа та культурним індустріям. Мас-медіа та їхні образи часто об’єднують людей, які ніколи один одного не бачили.

Завдяки електронним медіа-технологіям сучасна людина може сприймати та використовувати у свій спосіб культурну символіку в нових часо-просторових обставинах, значно розширюючи сукупність особистих уявлень і понять і соціальних використань. Перемішування традиційного з модерним стає цілком доречним і практичним.

Транскультурація породжує і культурні гібриди – сплави культурних форм. Гібридні форми та жанри набувають популярності майже автоматично. Напр., вийшовши з чорних гетто американських міст, реп-музика та хіп-хоп-культура переможно крокують світом, впливаючи на багато місцевих різновидів поп-музики.

Проблема взаємопроникнення і взаємозбагачення культур висуває питання, в якій мірі різні сфери культурного буття сприймаються іншими культурами. Найлегше у світовому масштабі розповсюджуються досягнення техніки, природничих та точних наук. Порівняно вільно опановуються досягнення в галузі мистецтва і літератури. Так само процеси в мовознавстві, насамперед у лексиці. Проте є галузь, де взаємопроникнення і взаємовплив або зведені до мінімуму, або взагалі виключені. Цією сферою є фольклор, який становить своєрідність будь-якої культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Механізм зміни маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор	\|	XVII-XVIII ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.