Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Сутність, структура, типи політичної культури

Політична соціалізація— це процес засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей суспільства, формування політичного досвіду загалом, що здійснюється протягом усього життя людини.

До об'єктивних чинників відносяться реальні умови життєдіяльності людей, які складаються на основі економічних, політичних, культурних відносин, матеріальних умов людського існування, функціювання політичних інституцій тощо.

Суб'єктивні чинники політичної свідомості включають у себе потреби, інтереси, духовні цінності й політичні пріоритети, індивідуальні соціально-психологічні особливості людини тощо.

Формування політичної свідомості громадян значно зумовлюється процесом політичної соціалізації.

Як феномен, який відображає широкий спектр політико-владних відносин, політична свідомість диференціюється за її носіями, тобто суб'єктами політики. З цього погляду виділяють масову політичну свідомість, політичну свідомість нації, класу, певної верстви, індивідуальну (особисту) політичну свідомість, а також громадську думку. Усі вони взаємопов'язані і здійснюють взаємовплив одна на одну.

Якщо витоками й матеріальною основою політичної свідомості є реальні політичні відносини, то політична свідомість нації, масова політична свідомість є основою формування індивідуальної політичної свідомості.

Важливість формування політичної свідомості громадян для будь-якого суспільства полягає в тому, що вирішення цього завдання є необхідною умовою функціювання політичної системи, забезпечення її легітимності.

Формування політичної свідомості — процес складний і суперечливий, оскільки суперечливими є соціальні інтереси різних груп і верств, а узгодження приватних і загальнодержавних, загальнолюдських інтересів є однією з найактуальніших проблем політики.

Аналіз структури політичної свідомості дає можливість виділити її складові і з'ясувати механізм формування їх. Дослідники звертають увагу на складність структури політичної свідомості, багатоманітність складових елементів і багатоваріант-ність їхніх функційних зв'язків. Традиційно структурування політичної свідомості здійснювалося за такими складовими:

— політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);

— політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;

— спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.

У політичному енциклопедичному словнику пропонується трохи інший підхід. Згідно з функційним принципом тут виділяються такі аспекти:

— політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки, переконання, воля тощо);

— політико-ідеологічний (цінності, ідеали, ідеї, доктрини, концепції, погляди й теорії;

— політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформалістська, радикальна та ін.)

Різноманітність підходів до структурування політичної свідомості є свідченням складності самого феномену політичної свідомості, прагненням знайти найвідпові-днішу модель, яка відтворювала б реальний стан політичної свідомості.

Оскільки політична свідомість формується і функціює в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб'єктів політики, то вона тісно пов'язана з реальними потребами й інтересами громадян, а тому досить динамічна, залежна від впливу різноманітних факторів — як позитивних, так і негативних.

Реальні політичні відносини є першоджерелом формування й функціювання політичної свідомості. Тому першим рівнем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, яка базується на безпосередньому практичному досвіді суб'єкта. її нерідко ототожнюють з буденною, хоч між ними й існують певні відмінності. Як і емпірична, буденна політична свідомість є сукупністю ідей і поглядів, які виникають безпосередньо з практики суб'єкта, але, крім цього, в буденну політичну свідомість входять ще ідеологічні й теоретичні елементи, що характеризують осмислення та узагальнення буденних стосунків, які значно можуть доповнювати безпосередній досвід людини.

Емпірична й буденна політична свідомість, як правило, відображають лише поверхневі процеси, не проникаючи в їхні сутнісні характеристики. І разом з тим вони є важливими для безпосередньої орієнтації людини і можуть бути джерелами теоретичної й ідеологічної свідомості.

Особливостями емпіричної й буденної політичної свідомості є її суспільно-психологічна вираженість через почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприймання політичних процесів і подій тощо.

Цей рівень відображення політичних реалій ще називають політичною психологією, до якої відносять сукупність почуттів, настроїв, емоцій, знань, соціально-психологічних особливостей характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політики, влади, політичних інституцій.

Важливу роль у функціюванні політичної системи суспільства відіграє політи-ко-теоретична свідомість, яка є вищим рівнем політичної свідомості. До її складу входять ідеї та погляди, що формуються на підставі наукових досліджень політичних реалій і дають можливість пізнавати глибинні взаємозв'язки й закономірності розвитку суспільства. Завдяки цьому теоретична свідомість стає стрижнем політичної ідеології, що в систематизованій, цілісно-концептуальній формі відображає основні інтереси певного класу, нації чи соціальної групи, їхнє ставлення до влади.

Між теоретичним та ідеологічним рівнями політичної свідомості є свої відмінності, суть яких полягає в тому, що наука об'єктивно в процесі дослідження політичної сфери суспільства виробляє об'єктивні знання про суспільні процеси, а політична ідеологія ще й відображає ставлення до цих знань, яке, в свою чергу, зумовлюється соціальними інтересами суб'єктів політики. Ці соціальні інтереси впливають на формування упередженого ставлення до наукового знання, на суб'єктивне трактування й використання їх у політичному житті.

Політична ідеологія — це система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали соціальних класів, націй, різних суб'єктів політики. Структурними елементами політичної ідеології є політичні теорії та ідеї, концепції політичного розвитку, соціально-політичні ідеали, цінності, політичні програми, символи тощо.

Різноманітністю соціальних інтересів обумовлюються відмінності політичних ідеологій, які прагнуть реалізувати суб'єкти політики.

За суб'єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість суспільства, нації, класу і групи, на особисту і масову політичну свідомість, виділяють також громадську думку.

У сучасній політології використовується й таке поняття як «спеціалізована свідомість», яку характеризують як ідеологічно однорідну, носіями якої виступають політичні партії.

Визначальний вплив на формування як масової, так і індивідуальної політичної свідомості справляє національна політична свідомість. Відображаючи базові національно-етнічні цінності, норми поведінки, звичаї і традиції, вона є основою світосприйняття і життєдіяльності людини.

Складним духовним феноменом є масова політична свідомість, яка фіксує певний соціально-політичний досвід громадян суспільства. Цей вид політичної свідомості досить динамічний, складний за своєю структурою, соціальними інтересами, політичними настроями й орієнтаціями. її формування залежить від багатьох факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, від впливу різних політичних сил і їхніх лідерів.

Масова політична свідомість виявляється в громадській думці, що підтримується різними верствами і групами щодо оцінки певних явищ і процесів суспільного життя. Важливість соціальної ролі громадської думки проявляється в її основних функціях, до яких відносять експресивну, контрольну, директивну і консультативну.

Загалом, до найважливіших функцій політичної свідомості відносять пізнавальну, нормативно-регулюючу, інтегративну, репрезентативну прогностичну тощо.

Функційна роль політичної свідомості проявляється в тому, що вона не лише відображає реальне політичне життя суспільства, а й здатна прогнозувати його розвиток, як, власне, і створювати неадекватне уявлення про політичну сферу суспільства.

Істотні особливості світосприйняття, орієнтацій індивідів, різних соціальних груп і верств на певні політичні цінності й відповідну політичну поведінку є підставами для типології політичної свідомості. Найпоширенішою є така типологія: за соціальним складом суб'єктів політики, оскільки політичній свідомості відповідних соціальних груп властиві специфічні риси; за прихильністю людей до певних суспільних ідеалів і цінностей; за характером ставлення різних груп до інститутів державної влади; за схильністю людей до того чи іншого способу діяльності в сфері політики; за особливостями емоційно-психологічних переживань, які пов'язані з динамікою політичних процесів тощо.

Серед найбільш поширених типів політичної свідомості і впливових політичних ідеологій сучасності за прихильністю людей до відповідних політичних цінностей виділяються:

— ліберальна політична свідомість, для якої пріоритетами в політиці є принципи свободи індивідів;

— консервативна політична свідомість, яка спрямована на збереження традиційних суспільних цінностей;

— соціалістична політична свідомість, яка базується на пріоритеті в політиці принципів колективізму, соціальної рівності й справедливості;

— соціал-демократична, пріоритетом якої є здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства.

За ставленням суб'єктів політики до держави як політичного інституту розрізняють етатиський тип політичної свідомості, який спирається на визнанні активної ролі держави в суспільних процесах, і анархістський тип, для якого характерна орієнтація на бездержавне регулювання суспільних процесів (насамперед у сфері матеріального виробництва).

За прихильністю до відповідного політичного режиму виділяють демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості.

Є й інші критерії типології політичної свідомості, що дає можливість враховувати ці характеристики в політичному житті суспільства.

Зрозуміти менталітет і духовність пріоритету будь-якого етносу неможливо без глибокого знання його політичної культури. Політична культура є складовою частиною загальної культури людства й відіграє інтегруючу роль у формуванні соціальних цінностей.

Аналізуючи роль культури в життєдіяльності суспільства і людини, дослідники звертають увагу на її визначальний вплив. Культура віддзеркалює багатогранність людського досвіду, зберігає й передає новим поколінням знання, традиції, матеріальні й духовні цінності.

Термін «культура» (від лат. cultura — обробляння, вирощування) вживався спочатку у значенні набування знань і досвіду, а в процесі дальшого історичного розвитку поряд з духовним аспектом почав включати в себе ще й практичний, і його почали використовувати для характеристики процесу олюднювання суспільних відносин. Культура — це особлива об'єктивна дійсність, яка, на відміну від природної дійсності, безпосередньо пов'язана з діяльністю людини. Серед різноманітних підходів до означення поняття «культура» діяльнісний підхід є найконструктивнішим, який дає змогу відтворювати розмаїття проявів діяльності людини в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Отже, культура — це спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте й суспільне буття в усіх його проявах. Відповідно до сфери життєдіяльності суспільства можна виділити основні види культури, зокрема економічну, соціальну, духовну і політичну культуру, яка є особливим об'єктом нашого аналізу.

олітична культура є своєрідним синтезом політики й культури, вона відображає політичну сферу суспільства. Сам термін «політична культура» ввів у науковий обіг німецький учений доби Просвітництва Й.-Г. Гердер. Вивчання політичної культури як відносно самостійної сфери культурного життя почалося лише в 50-ті роки XX ст., коли американські дослідники Г. Алмонд і С. Верба опублікували свою працю «Культура громадськості». У ній, зокрема, зазначено, що для розвитку стабільного й ефективного демократичного правління потрібне щось більше, ніж зазначені політичні й управлінські структури. Такий розвиток залежить від політичної культури.

Політична історія другої половини XX ст. яскраво засвідчила цей висновок, а трансформування посткомуністичних країн збагатило світовий досвід політичного розвитку новими важливими подіями й процесами.

Численні дослідження сутності і змісту політичної культури дають можливість простежити її роль і функції в суспільному житті. Американські дослідники Г. Алмонд і С. Верба запропонували своє бачення політичної культури й її означення. Під політичною культурою вони розуміли сукупність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб'єктивну сферу, яка лежить в основі політичних дій і надає їм певного значення. При цьому індивідуальні орієнтації складаються на основі: а) пізнавальних орієнтацій — істинне чи хибне знання про політичні процеси й ідеї; б) ефективних орієнтацій — відчуття зв'язку, ангажованої, пропозиції тощо по відношенню до політичних об'єктів; в) оцінкових орієнтацій — суджень і уявлень про політичні об'єкти, а це передбачає використання щодо політичних об'єктів і подій оцінкових критеріїв.

Таким чином, політична культура включає в себе: знання політики, політичних явищ і процесів і зацікавленість ними; оцінку політичних явищ, оцінкові судження відносно того, як треба здійснювати владу; емоційну сторону політичних позицій (особисте ставлення до явищ і процесів); визнання зразків (норм і принципів) політичної поведінки суспільства, які визначають особистісну поведінку тощо.

Дослідженням політичної культури займались і радянські суспільствознавці, але ідеологічні настанови тоді значно обмежували можливості пізнавання реалій політичної сфери суспільства. Політичну культуру трактували як стан самосвідомості соціальних груп, класів і націй, як систему соціальних норм, інтегративний елемент культури й політики, як підсистему загальної культури в цілому та ін. Культура розглядалася як сукупність матеріальних і духовних цінностей, як найвище досягнення людства, що відіграє лише позитивну роль. Такий підхід блокував пізнавання реальних і суперечливих проблем суспільного життя.

Сучасні трактування політичної культури представляють її як складне й багатовимірне суспільне явище зі своїми глибинними історичними й психологічними детермінантами. Політична культура означається як складова загальної культури, що формується і виявляється в процесі політичного життя, історично й соціально зумовленим продуктом життєдіяльності людей, продуктом їхньої політичної творчості, який відображає процес опановування її суб'єктами політичних відносин, розвиток їхніх власних духовних якостей як суб'єктів політики.

Такий підхід дає можливість аналізувати політичну культуру як універсальне соціальне явище, враховувати широке розмаїття факторів і детермінант, які впливають на її формування й функціювання в політичному житті суспільства, використовувати різні критерії щодо її характеристики.

Як продукт історичного розвитку суспільства політична культура синтезує в собі політичну свідомість, діяльність і поведінку людей у сфері владних відносин. Вона є якісним показником способу політичної поведінки й діяльності громадян, що реалізуються в певних культурних цінностях (політичних знаннях, соціальному досвіді, зразках поведінки, закріплених у звичаях, законах).

Багатогранність політичної культури виявляється в поведінці й діяльності як індивідуальних, так і колективних суб'єктів політики, у функціюванні й розвитку політичних інститутів і системи в цілому.

Важливим теоретичним і прикладним питанням є структура політичної культури, яка характеризується:

— комплексом культурно-психологічних та ідейно-теоретичних детермінант, реалізованих у політичних діях;

— матеріалізованими, визнаними суспільством як реальність соціальними цінностями і нормами, на які орієнтовані суб'єкти політики, громадяни держави;

— наявними і потенційними політичними суб'єктами зі властивою їм системою мотивації поведінки й діяльності.

До компонентів політичної культури відносять:

— знання й орієнтації громадян щодо політики, різних гілок влади та їхніх лідерів;

— характер відносин до політичних партій та інших суб'єктів;

— політичну самоідентифікацію тощо.

Політична культура суспільства виявляється у функціюванні політичних інституцій, реальних суспільних відносинах, а показниками культури виступають, зокрема, якість приймання політичних рішень, електоральна поведінка суб'єктів політики, характер взаємодії політичних інституцій тощо.

Отже, політична культура характеризує поведінку й діяльність суб'єктів політики, функціювання політичних інституцій, вона впливає на функціювання політичної системи, а отже, і на політичне життя всього суспільства.

Формування політичної культури є складним процесом інтеріоризації та екстеріоризації соціальних цінностей, політичних знань і досвіду, соціальної активності громадян та їхніх об'єднань. У цьому процесі важливу роль відіграють об'єктивні й суб'єктивні чинники політичного життя суспільства, взаємодія яких визначає політичну свідомість, політичну поведінку й діяльність громадян. Інтеріоризовані (засвоєні) закони впливають на ставлення людей до системи влади, до політичних інституцій, явищ і процесів політичного життя, впливають на визначення індивідуалізованого сприймання політичної сфери суспільства.

Об'єктивні чинники створюють відповідну політичну дійсність, яка матеріалізується у функціюванні політичної системи суспільства та в її інституціях, у політичній культурі народу, нації й соціальних класів і верств суспільства.

Політична культура акумулюється у владних відносинах суспільства, які відображають усталені соціальні цінності і визнані норми, відповідні закони, що визначають характер і «простір» владного впливу.

У літературі існує понад сорок різноманітних інтерпретацій означень політичної культури. Відсутність загальновизнаного підходу до означення політичної культури і багатоманітність її тлумачень свідчать як про складність змісту, структури і функцій політичної культури, так і про потребу всебічно проаналізувати це соціальне явище.

Аналізуючи політичну культуру як соціальне явище і здійснюючи класифікацію політичної культури, американські дослідники Г. Алмонд і С. Верба виокремили такі типи:

1) парафіяльна культура, для якої характерне індиферентне або негативне ставлення членів суспільстві до політичної влади взагалі, відсутність інтересу до політики і небажання брати участь у політичному житті суспільства. Індивід тут усвідомлює себе лише як частинку малої соціальної спільноти (парафії), а не громадянином держави;

2) підданська культура характеризується відсутністю інтересу до участі в політиці, пасивним ставленням до влади. Люди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки d ролі підданих (як об'єкти впливу політичної влади);

3) учасницька культура фіксує значний чи великий інтерес громадян до політики, активне ставлення до політичної влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.

Отже, запропонована типологія політичної культури визначається ступенем розвитку громадянських якостей членів суспільства.

Польський учений Є. Вятр запропонував використати функційний підхід до типології політичної культури, який підтримали багато дослідників. За цим підходом тип політичної культури визначається через її взаємовідносини з політичним режимом. Відповідно виділяється тоталітарна, авторитарна і демократична політична культура. Ці базові типи політичної культури можуть слугувати основою для формування проміжних політичних культур, таких як тоталітарно-авторитарна або авторитарно-демократична, що характерно для суспільств, які трансформуються.

Прихильники структурного підходу до аналізу політичної культури підкреслюють наявність у політичній культурі будь-якого суспільства утворень, властивих окремим соціально-класовим, етнонаціональним, релігійно-конфесійним та іншим групам. За характером стосунків цих утворень американські дослідники виділяють гомогенний тип політичної культури, який характеризується відсутністю домінуючої культури. Такий тип політичної культури притаманний утворенням, які мають спільні цінності, незважаючи на різницю в поглядах на владу, на ставлення до правлячої еліти. Такі утворення одержали назву політичних субкультур, а базове підґрунтя — домінуючої культури.

Домінуюча культура— комплекс політико-культурних елементів, які притаманні більшості соціальних груп даного суспільства. Відповідно політико-культурні утворення, які не мають спільного поля з домінуючою культурою, визначаються як контркультурні.

Англійський дослідник К. Поппер обґрунтував комунікативний критерій типології політичної культури, виділивши: 1) закритий тип політичної культури, зорієнтований лише на власні локальні цінності, зразки та соціальні норми, такі як традиціоналізм, неспроможність продуктивного обміну з іншими політичними системами тощо. Такий тип культури характерний для патріархальних і тоталітарних суспільств; 2) відкритий тип політичної культури, здатний до комунікацій модернізації, до врахування і збагачення інокультурним досвідом. Цей тип притаманний демократичним суспільствам.

Таким чином, різноманітні підходи в дослідженні політичної культури збагачують уявлення і знання про багатогранність цього важливого соціального явища.

Політична культура— інтегративний якісний показник розвитку суспільства. Вона включає в себе культуру політичного пізнавання й поведінки громадян та їхніх формувань, культуру організації й функціювання політичних інституцій, громадянського суспільства.

Структура політичної культури складається з політичних знань, політичної ідеології та психології, політичного досвіду і традицій, політичних інституцій, норм і цінностей та засобів політичної діяльності. Усі складові політичної культури відіграють важливу роль як у світоглядній орієнтації громадян, так і у визначенні індивідуальних позицій практичної участі в політичному житті суспільства.

Політична культура виконує ряд функцій, до яких відносять:

— забезпечення реалізації інтересів відповідних соціальних спільностей людей і політичної стабільності суспільства;

— пізнавання й оволодівання політичними відносинами;

— нормативно-регулююча функція;

— реалізація політичної соціалізації;

— комунікативна, прогностична та інші функції.

Характерні риси й особливості виконання політичною культурою відповідних функцій у суспільному житті зумовлюються конкретно-історичними, економічними, соціально-класовими, національно-етнічними, регіональними й іншими чинниками.

 


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  3. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
  4. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
  5. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
  6. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
  7. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
  8. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  9. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
  10. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
  11. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
  12. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.




Переглядів: 1285

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Політична свідомість як форма відображення політичного буття. Політична свідомість суспільства, соціальної групи. Рівні, структура та типи політичної свідомості. | Історичні особливості формування політичної культури в Україні, її стан в сучасних умовах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.061 сек.