Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тематика оповідань

Твори про вчителів - оповідання «Вова». У нього “русяві кучері, сірі соромливі, повні темного огню очі, юнацьке лице та ніжний на губах пух”. Всього кілька портретних барв, але вони дають читачеві змогу чітко уявити зовнішність юнака, сповненого світлих надій і поривань до прекрасного і благородного життя.

Селянська тема «Мужицька арихметика». Сюжет нескладний. Замість книги “про землю і волю”, яку селяни просять прочитати, місцевий панок дає їм старий задачник. Дає з явним наміром поглузувати з них. Проте цей своєрідний поєдинок закінчується поразкою не селян, а пана.

Твори про дітей .Гірка, часом трагічна доля героїв Васильченка залежить не від них самих, а від оточення, обставин, суспільного ладу, які й визначають їхній життєвий шлях. Діти - герої Васильченкових оповідань – жваві, дотепні, сповнені енергії, кмітливі, допитливі. (“Приблуда” (1922), “Червоний вечір” (1924) і ще більшою мірою в повістях “Авіаційний гурток” (1924) та “Олив’яний перстень” (1926).) Своїми творами радянського часу Васильченко остаточно утвердився як письменник, що пише для дітей. До революції він не був власне дитячим письменником, - писав “про дітей”, але не “для дітей”.

ПАВЛО ТИЧИНА (1891—1967)

Народився в селі Пісках на Чернігівщині. Павло був природженим музикою і малярем. У 1901 —1907 pp. він навчався в Чернігівському духовному училищі (Троцькому хорі), потім у 1907—1913 pp. — в семінарії. У 1913р. Тичина вступив до Київського комерційного інституту, підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».
З 1912 р. починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін. Протягом 1913— 1914 pp. він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє». У 1918р. Тичина став членом редколегії газети «Рада», вийшла перша книжка його віршів «Сонячні кларнети», в яку входили «А я у гай ходила…»; “Закучерявилися хмари…” , “Гаї шумлять…”, “Арфами, арфами…”, “Десь надходила весна…”, “Цвіт в моєму серці…”, “Не дивися так привітно…”, “Подивилась ясно…”, “З кохання плакав я, ридав…” , яка була зустрінута критикою з ентузіазмом.

У 1920р. виходять збірки П. Тичини — «Замість сонетів і октав», «Плуг». Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у віршах П. Тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Його поезія народилася з духу музики. Саме з духу — а не тільки із зовнішньої звукової форми.
Багато казкового в тичининській “Думі про Трьох Вітрів” (1917). 1922 роком датовано вірш-казку “Ми кажемо...”. Приблизно тоді ж поет створює повні казкових елементів інсценізації “Осінь” (за своїм однойменним віршем) і “Журавель” (за народною дитячою піснею). 1923 року з-під пера Поета з’явилася казка “Івасик-Телесик”, і “Дударик”. Є всі підстави зарахувати до казок і “Курінь” (1926) з “Кримського циклу”, про який сам Тичина пізніше згадає, що писав його зумисне для дітей і саме як казку — “про цикаду, павучка та сколопендру”. П. Тичина переклав ряд літературних казок із інших мов. Маємо, отже, нехай і невеличку, нехай і не рівноцінну, але все ж цікаву бібліотечку казок від Павла Тичини, які себе аж ніяк іще не вичерпали.

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ (1895-1964)

Народився в Києві. Деякий час жив у батькового друга – Миколи Лисенка. Писати вірші почав в ранньому дитинстві. Перша збірка його поезій "На білих островах", вийшла в 1910 р. Ліричний герой книги − мрійник, повсякчасно сумний, мучений, насамперед, коханням (звичайно, неподіленим). Його лякає життя, страхає ніч, розчавлюють "грізні стіни", відокремлюючи його від людства.

У збірці "Київ" вміщено вірші, присвячені столиці квітучої України − Києву. Більшість віршів збірки написано октавами, однією з найулюбленіших строф М. Рильського. Цей класичний розмір він зумів наповнити новим актуальним змістом.

Максим Рильський вважається одним з неперевершених ліриків. Пейзажнi замальовки aвтopa лаконiчнi, збагаченi неперевершеним малюнком: (На 6iлу гречку впали роси. / Beceлії 6джoли одгули)- так легко й колоритно змальовує митець вечiр в однойменному твоpi. Tе ж багатство барв i емоцiй у віршi "Вже перший cніг...". Багатi на патрiотизм його вiршi, присвячені Україні ("Мова", "Укpaiна;", "Слово про рідну матір", "Троянди й виноград': "Рiдна мова" тощо). Поет захоплюсться своїм народом i псредае своє захоnлення читачевi.

ВОЛОДИМИР СОСЮР (1898-1965)

Народився на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) З одинадцяти років хлопець іде працювати. Від 1911 р. в с. Третя Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі. Продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі. в 1916-1917 рр. В. Сосюра пише поезії, які вперше публікуються в бахмутській «Народной газете» та лисичанських газетах «Голос рабочего» і «Голос труда». 20 травня 1920 р. в газеті «Одеський комуніст» за підписом «Сумний» з'являється вірш «Відплата», що вважається одним із перших опублікованих українських поезій В. Сосюри.

1921 р. виходить у світ перша збірка В. Сосюри «Поезії». 1922 р. з'являється друга збірка В. Сосюри, на той час студента Харківського університету, — «Червона зима». Пристрасну чуттєву лірику приносять книги 1924 р. «Осінні зорі» і «Місто». Народжуються такі перлини новочасної лірики, як «Ластівки на сонці...», «Магнолії лимонний дух...», «Вже в золоті лани...», «Такий я ніжний...» та інші. У 1930-х роках поет багато працює в галузі художнього перекладу (поезія О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, О. Блока).

Провідні теми творчості В. Сосюри:

- тема України;

- драматична історія українського народу;

- трагічна сучасність;

- праця людей на рідній землі;

- духовність українського народу;

- кохання;

- любов до рідної мови, боротьба за її збереження;

- соціально-філософська тематика;

Любов до природи тощо.

Характеристика творчості В. Сосюри

Рання лірика сповнена романтичною чутливістю. Поезія 20-х років продовжує українську традицію романсово-сентиментальдої лірики із її заглибленням у внутрішній світ особистості. Одне з головних місць у творчості цього періоду займала інтимна лірика: «Так ніхто не кохав…» – втілення мрії про духовно окрилену особистість, утвердження права людини на свої глибокі почуття; У творах 30-х років Сосюра замислювався над причинами трагедії 1919 1920 рр., національними катастрофами. У цей період творчості переважає тема України, її драматичної історії і трагічної сучасності.

З появою книги «Солов’їні далі» (1957) починається останній світлий період творчості
поета, у якому звучать теми: праця на рідній землі, зачарованість світом, мелодії «осіннього» незгаслого кохання та ін.

«Так ніхто не кохав..»

Поезія написана в 1922 р. Належить до інтимної лірики.

Володимир Сосюра – один з найніжніших і найщиріших співців кохання, яке набуває в нього космічних розмірів.

Ліричний герой Сосюри вважає, що тільки він може так на повну силу віддатися гарячим почуттям, прагне переконати, що лише через «тисячі літ» «приходить подібне кохання»(використана гіпербола).

АНДРІЙ МАЛИШКО (1912-1970)

Народився в селищі Обухові неподалік Києва. У Києві закінчив 1932 р. Інститут народної освіти. По закінченні Київського ІНО А. Малишко працює учителем в Овручі, рік служить в армії, невдовзі стає газетярем у Харкові. Починає друкуватись і як поет. Наступні п'ять років (1935—1940) були вельми продуктивними, принаймні щодо кількості виданих збірок: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зореві дні», «Жайворонки» (усі — 1940). Хоча деякі з них уміщували й передруки, все ж істотно переважали нові твори. Тоді ж були написані поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». Малишкова лірика, в тому числі пейзажна, стає дедалі роздумливішою, філософськи заглибленішою, він не соромиться починати спочатку, вчитися у природи оновлення, воскресіння духу. Збагнута «серпневою» душею поета триєдиність буття включала й нерозривність поколінь: не тільки «батьків» і «дітей», а й «дідів».

Помітне місце в доробку А. Малишка посідає інтимна лірика різних років.

Перед війною побачили світ поеми «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». Всі вони були присвячені минулому українського народу. Спробою розгорнути панораму характерів, розкрити витоки патріотичних почуттів, цільність і висоту морально-етичних критеріїв був цикл повоєнних (1945—1947) поем: «Сини», «Любов», «Прометей» (Сталінська премія 1947 р.), «Жива легенда», «Марія», «Це було на світанку».

А. Малишко полишив досить значну публіцистичну та літературно-критичну спадщину. Досить плідною була і його перекладацька діяльність.

ПЕТРО ПАНЧ (1891-1978)

Народився в місті Валках на Харківщині. З п’ятнадцяти років, після двокласної школи, пішов працювати. У валківській газеті “Незаможник”, а далі в газетах “Вісті” та “Селянська правда” з’являються його перші нариси, оповідання, фейлетони, “житні етюди”, підписані псевдонімом – Максим Отава.

Належав до літературних угруповань “Плуг”, ВАПЛІТЕ, “ВУСПП”. В 30-х роках Петро Панч “розробляє” історико-революційні теми для дітей і про дітей “Малий партизан” (1933), “Будемо літати” (1935), “Син Таращанського полку” (1937). Творчий доробок письменника цих років – книги оповідань “Рідна земля”, “Гнів матері”, книги фейлетонів “Зозуля”, “Кортить курці просо”. Кращі розповіді із нього про дитинство письменника люблять читати діти (Розповідь “Три копійки”). Творчість для дітей – окрема сторінка в доробку письменника.
Ще 1922 року написав невеличкий етюд “Свистуни”, а в 1924 році в журналі “Червоні квіти” з’явилося оповідання “Портрет”. У 30-х роках побачили світ дитячі книжки “Гиля, гуси”, “Вовчий хвіст” (1934), “Будемо літати” (1935). Пізніше – “Гарні хлопці” (1959), “Для вас і про вас” (1965) та ін. Письменники, критики, літературознавці, яким довелось зустрічатись з Петром Панчем, неодноразово згадували, з якою відповідальністю, серйозністю і вимогливістю ставився він до дитячої літератури. Петро Йосипович говорив, що, тільки працюючи над дитячими творами, він вперше з великою гостротою відчув надзвичайну відповідальність за кожну фразу, за кожний образ, за кожне слово.
Письменник поважав в дітях не тільки людей .майбутнього, але й бачив у кожній дитині частку суспільства сьогоднішнього, якій можна і треба доручати важливі справи. Одна з таких справ, на його думку,— берегти історичну пам'ять народу. Петро Йосипович радив дітям записувати «з уст старих, бувалих людей розповіді про своє село, район, місто, про історію краю, сьогоднішні славні діла...»

ОСТАП ВИШНЯ - ПАВЛО МИХАЙЛОВИЧ ГУБЕНКО 1889 —1956)

Народився на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині. Початкову освіту здобув у сільській школі, далі навчався Зіньківській міській двокласній школі. у 1917р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», а кількома місяцями пізніше — відповідальним секретарем «Селянської правди», на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис ОСТАП ВИШНЯ.Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходили одна за одною збірки усмішок: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав УСМІШКОЮ. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача) створюють загальну викривальну тональність такого твору.

В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках — багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки.

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні, хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею. Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.

МАЙК (МИХАЙЛО) ЙОГАНСЕН (1896-1937)

Народився в м. Харкові у сім'ї вчителя німецької мови, вихідця з Латвії. Навчався Майк у класичній російській гімназії. Про себе, як українського поета, М. Йогансен заявив 1921 року публікаціями в журналі "Шляхи мистецтва", збірнику "Жовтень". За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози (з них п'ять - книги нарисів), чотири дитячі та дві - літературознавчі. Проте зі всього створеного головним вважав поетичний доробок. На п'ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною.

Окрім поезії Йогансен успішно виявив себе і в жанрі прози. На 1928-1929 рр. припадає вихід книжок для дітей. Перша з них - "Жабка. Кіт (Чудило). Собака (Джан)" - побачила світ у 1929 році. Далі з'являються збірки "Хитрі качки" (1935), "Старий вепер" (1936), "Джан та інші оповідання" (1937). Посмертно видано книжки: "Кіт Чудило" (1967, 1968), "Краби" (1968), "Собака, що лазив на дерево" (1989).
В основі оповідань письменника - особисті спостереження, досвід мисливця-мандрівника. Галерея звірів, птахів, комах проходить перед читачем, він дізнається про їх спосіб життя, звички, ставлення до людей.
Майк Йогансен любив подорожувати. Чи то із записною книжкою, чи то з мисливською рушницею за плечима, він об'їздив і сходив тисячі кілометрів по Україні, Казахстану, Дагестану. Враження і спостереження з тих мандрівок вилились на сторінки його нарисів "Три подорожі" (1932), "Подорож у Дагестан" (1933), "Подорож людини під кепом", "Кос-Чагил на Ембі" (1936).

ОЛЕКСАНДР КОПИЛЕНКО (1900-1958)

Народився Констянтинограді на Полтавщині. У Краснограді закінчив школу та учительську семінарію. Перша його книжка для юних читачів «Сенчини пригоди» вийшла в 1928 році. Відтоді письменник до кінця своїх днів багато і натхненно писав для дітей і юнацтва, виявляючи у своїх творах неабиякий хист педагога. «Причин того, чому я почав писати для дітей, — згадував письменник, — чимало. Ще в дитинстві я багато читав про цікаві пригоди, про нашу природу. Книжковий ринок у перші роки Радянської влади був бідний на дитячу літературу. Мені хотілося дати дітям щось таке, щоб вони читали, щоб було правдою про дітей, доля яких складалася інакше, німе Миколки з відомого оповідання Архипа Тесленка, якого я також любив і читав багато».

У 1936 році вийшов роман «Дуже добре», популярність якого спонукала письменника написати його продовження — роман «Десятикласники» (1938 р.).

У творах, присвячених дітям, Копиленко багато пише про природу, про тварин, і не тільки тому, що діти, як відомо, найбільше цікавляться життям тварин, а тому, що сам, люблячи до самозабуття тваринний світ, вважав, що таку любов треба прищепити кожній людині змалку: тільки та людина, котра знає і вміє любити тварину, може бути порядною, шляхетною, доброю та доброзичливою. Існує премія імені Олександра Копиленка, яку вручають письменникам та художникам за кращі твори, присвячені дітям. Ім'я О. І. Копиленка занесено в Енциклопедію світової літератури.

ОЛЕСЬ ДОНЧЕНКО (1902-1954)

Народився він у Великих Сорочинцях. Закінчив Лубенську чоловічу гімназію та курси позашкільної освіти. Працював учителем, Інспектором політосвіти. З 1929р. переходить на літературну роботу.

Починав письменник з поезії та віршованих оповідань для найменших. Активним був період 1927-1931 р.р. для Донченка – дитячого поета, кращі з цього творів приносили дітям радість пізнання, відчуття краси поетичного слова. Написав понад 30 віршованих книжечок для дітей дошкільного і шкільного віку… У своїй літературній діяльності О.Донченко як дитячий письменник ставив собі за мету "яскраво, поетично оспівати душу нового покоління, правдиво розповісти про дитячі радості й прикрості". Переважно головними персонажами його творів є хлопчики, яких письменник хотів бачити сміливими, добрими, мужніми.
Наче крізь чарівний ліхтар, висвітлює красу людини праці в оповіданнях "Галаганчик", "Голубий гвинтик". Олесь Донченко був активним творцем повістей і романів про школу.

Неабиякий талант живописати для малят виявив він ще в перших віршованих оповіданнях, казках. Перейшовши на прозу, Донченко створює в 30-х роках захоплюючі оповідання та повісті для дітей, підлітків та молоді. Серед них "Ударний загін", "Аул Іргіз", "Кулемет", "Батьківщина", "Лукія", "Розвідувачі нетрів", "Школа над морем", "Карафуто".
Незадовго перед Великою Вітчизняною війною О.Донченка бачимо серед моряків-підводників Балтійського флоту. Почерпнутий на флоті матеріал ліг в основу передвоєнних творів – п'єси "Глибочінь 75", повісті "Підводний корабель".
Оповідання "Кулемет" написане у формі спогаду про одну подію років громадянської війни.

У пошуках жанру Донченко приходить до думки спробувати свої сили в драматургії і прозі, наслідком чого були п'єси для дітей і молоді – "Комсомольська глушина" (1926), "Маскарад" (1929). Паралельно він створює кілька прозових книжечок, зокрема повісті "Золотий павучок" (1928) та "Дим над яругами" (1929). В кінці 20-х і на початку 30-х років Донченко остаточно переходить на прозу.

Найбільшим творчим досягненням письменника є повісті "Школа над морем", "Лісничиха" і роман "Золота медаль".
"Школа над морем" - розповідь про віковічний потяг дітей до пригод, загадковості, випробувань. Твір приваблює насамперед життєвістю, романтикою, щирістю подій. Події повісті не видумані, зрозуміти життя мешканців Слобідки письменникові допомогло проживання його самого в їхньому середовищі. Перед нами постає постійно прагнучий пригод і випробувань учень шостого класу Слобідської школи Олег Башмачний. Повість написана для середнього шкільного віку, тому сюжет супроводжується яскравими, доступними описами образів героїв, картин природи. В повісті відчувається педагогічний талант автора. В образі директора Слобідської школи Василя Васильовича інколи можна впізнати самого Донченка. Прочитавши повість, ми розуміємо, що жертвами, загальної атмосфери недовіри, характерної для тих часів ставала велика кількість чесних людей, навіть школярі.

НАТАЛЯ ЗАБІЛА (1903-1985)

Народилася в місті Петербурзі. 1917 року сім'я переїжджає в Україну. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. У 1924 році у кам'янець-подільській газеті «Червоний кордон» був надрукований перший вірш Наталі, який мав назву «Війна — війні». У 1926 році вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра». Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. Більше половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

Наталя Забіла — вроджена казкарка. Її казки беруть свої витоки з багатющої скарбниці української народної творчості. Без голої дидактики вона вчить дітей бути добрими, справедливими, мужніми, любити все суще на Землі. Відомі фольклорні сюжети набувають в її інтерпретації нових акцентів, що якнайбільше відповідають світосприйманню дітей.
Одним з найкращих творів Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934). Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984). Поетеса широко відома як перекладач та популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. їй належать переклади творів О. Пушкіна, М. Некрасова, С. Михалкова, А. Варто, С. Маршака, К. Чуковського. Плідно вона працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов.

ОКСАНА ІВАНЕНКО (1906—1997)

Народиласьв Полтаві. Закінчила 1926 року Харківський інститут народної освіти і 1931 року аспірантуру при Українському НДІ педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київському філіалі цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії ім. О. М. Горького під керівництвом А. С. Макаренка. У 1932 — 1939 рр. працювала у видавництві «Молодий більшовик», в 1947 — 1951 рр. — в журналі «Барвінок». Літературна творчість захопила її дуже рано. Перший твір — казка «Квіти» — було надруковано 1917 року в журналі полтавських гімназистів «Слово». Писала вірші та п'єски. Але початком свого творчого шляху Оксана Іваненко вважає 1925 рік, коли в журналі «Червоні квіти» було опубліковано оповідання «До царя».

В 1947-1951 роках редагувала дитячий журнал «Барвінок».

Оксана Іваненко написала кілька десятків книжок оповідань, повістей і казок для дітей та юнацтва. Серед них: «Майка та жабка» (1930), «Дитячий садок». (1931), «Черевички» (1933), «Лісові казки» (1934), «Великі очі» (1936), «Джмелик» (1937), «Три бажання» (1940), «Куди літав журавлик» (1947), «Казки» (1958) та ін. Ці твори розкривають людське життя, допомагають пізнати красу рідної природи. У більших її творах — повістях і романах — розповідається про видатних діячів культури, відомих письменників. Сюди належать повісті «Друкар книг небачених» (1947, про І. Федорова), «Богдан Хмельницький» (1954), романи «Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини опубліковані 1939, про життя Тараса Шевченка), «Марія» (1973, про Марка Вовчка).

О. Д. Іваненко відома і як перекладачка. Вона переклала українською мовою роман А. Моруа «Тургенєв» (1977), збірку оповідей П. Бажова «Малахітова шкатулка» (1979), окремі твори В. Г. Короленка, Л. М. Толстого, казки Г. К. Андерсена, братів Грімм та інших. її твори (роман «Марія» та інші) перекладено іноземними мови.

Уся літературна спадщина О. Іваненко має яскраво виражене педагогічне значення. Героїня повісті «У першому класі» Галочка «загубилася» у перший день навчання в школі. Шукаючи свій клас, дівчинка зазнала багато пригод, які допомогли їй пізнати нове й адаптуватися в новій ролі першокласниці. У кількох різних класах-кабінетах на неї чекали несподівані знайомства, маленькі екскурсії. Так своєрідно авторка використала в цій повісті притаманний здебільшого для казок О. Іваненко мандрівний сюжет (наприклад, у казках «Бурулька», «Куди літав журавлик», «Сандалики, повна скорість!»). Пригоди Галочки вчать юних читачів бути допитливими, кмітливими, поважати дорослих і друзів, розвивають уяву, фантазію. Колоритні образи дошкільнят цілісні, переконливі, органічні, свідчать про педагогічний хист і материнську любов авторки до молодої генерації.

МИКОЛА ТРУБЛАЇНІ (1907-1941)

Народивсяу селі Вільшанка на Поділлі. 1915 рік –навчався у Немирівській гімназії. Закінчити її завадила Перша світова війна. Письменнику було13, коли він вирішив і собі їхати на фронт, але через те, що впав з потяга і покалічив ногу – йому довелось повернутись додому. Там він організував хату-читальню, це щось на зразок сучасних читальних залів у бібліотеках. У вінницькій газеті „Червоний край” у 1924 році було опубліковано першу статтю Миколи Трублаєвського. Через рік газета послала молодого й талановитого автора у Харків вчитися на „Всеукраїнські курси журналістики”. У 1927 році молодого кореспондента посилають у важке, але цікаве відрядження: на Далекий Схід. У газеті з‘являються цікаві публікації Трублаєвського „Листи з далекої подорожі” та „Великим сибірським шляхом”. Через рік журналіст разом з експедицією на криголамі „Федір Літке” вирушає у сувору Арктику, на острів Врангеля.

Микола Трублаїні – саме з таким прізвищем знають цього письменника читачі, Трублаєвський назвався, коли видав дві книги: „До Арктики через тропіки” і „Людина поспішає на північ”.

Через два роки Трублаїні брав участь у ще одній експедиції на Північ. Одне за одним з‘являються його оповідання й повісті: „Федір Літке – переможець криги”, „Вовки женуться за оленями”, „Волохан”, „Оповідання боцмана”, „На півночі”, „Берег невідомого острова”, „Малий посланець”, „Крила рожевої чайки” та багато інших.

Першим великим романом письменника став твір про корабель „Лахтак” під однойменною назвою.

Він прожив дуже мало – всього 34 роки. Почалася Друга Світова війна і журналіст Трублаїні потрапив на фронт, де й загинув у жовтні 1941 року.

МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА (Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська) (1881-1963)

Народилась в с. Білі Ослави на Івано-Франківщині. В 1900р. закінчила вчительську семінарію, потім працювала у школі. Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908р. Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Виступала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми. Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана в 1919р. Події у творі — це одна з сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах з голоду і від епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці, подану в жанрі голосінь, складають 12 пісень.

У 10-30-х роках XX ст. у Львові й Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжки— «Відгуки душі», «Мати-страдниця», «Вертеп», «Святий Миколай на Підкарпатській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка», «Зайчик і Лисичка», сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

За останні роки побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства». Посмертно видані збірки віршів Марійки Підгорянки для дітей “Безконечні казочки”, “Грай, бджілко!” та “Ростіть великі” (унеї входить вірш для розвитку мовленнєвих навиків «Голосні звуки», за допомогою них дітям було легше зрозуміти явища природи, події, запам’ятати їх).

ЮРІЙ ЗБАНАЦЬКИЙ (1914-1994)

Народився в селі Борсуків на Чернігівщині. Початкову школу (чотири класи) хлопчик закінчив у рідному селі. Писати вірші й оповідання почав ще у школі. Восени 1931 року починається педагогічна діяльність Ю. Збанацького, якому тоді не було ще й вісімнадцяти. Перший вірш молодого вчителя з'явився у газеті в 1932 році.

У роки Вітчизняної війни Юрій Оліферович організував партизанський загін, а потім командував великим партизанським з'єднанням імені Щорса. Виданий зрадником, Ю. Збанацький потрапляє до рук німців. За період дев'ятимісячного ув'язнення він пройшов через Чернігівську тюрму, Яцевський концтабір, голод і тортури. В осінню ніч 1942 року Юрію Оліферовичу вдалося втекти з-за колючого дроту. Восени 1942 року німці схопили та стратили матір письменника. Згодом ці події ляжуть в основу повісті «Єдина». Та особисте горе не зломило письменника. Він пише нариси, оповідання, повісті, а між боями читає їх солдатам. Таких творів налічувалося вже до двадцяти, але в одному з боїв рукописи згоріли.

Після війни Ю. Збанацький працював старшим викладачем і деканом факультету мови та літератури Київського педінституту, кілька років керував. літературною студією.

Одна за одною виходили книжки для дітей, яких налічується понад двадцять. Справжнім початком письменницької біографії Ю. Збанацького стала повість «Таємниця Соколиного бору», а своєрідним її продовженням — повість «Літо Соколиного бору».

Усі книжки Збанацького повчальні мудрістю, про що б у них не йшлося. А насамперед книжки, адресовані молодому поколінню.

Як письменник Збанацький спершу заявив про себе творами для юних читачів. Уже в ранніх оповіданнях його поряд з дорослими діють юні герої, а повість «Таємниця Соколиного бору» — по праву ввійшла у скарбницю літератури для дітей та юнацтва. Це свіжа, розумна, повна пристрастей і в той же час, на диво, спокійна повість. Автор наче стоїть осторонь подій, але насправді він трепетно живе у кожному рядку.

Оце вміння трепетно жити в кожному рядку притаманне всій творчості Збанацького. «Таємниця Соколиного беру», «Лісова красуня», «Між добрими людьми», «Героводвія», «Курячий бог», «Ленінка», «Малиновий дзвін» та ще цілий ряд книжок, присвячених ювим героям і педагогам, книжок широко популярних, улюблених. Вони не тільки видавалися й перевидавалися на Україні, а й перекладені багатьма мовами народів вашої Батьківіцини, виходять за рубежем. Плідна праця письменника в галузі літератури для дітей та юнацтва відзначена премією імені Лесі Українки.

У творах для дорослих широко відбите багатство людського досвіду. Письменник воістину живе між добрими людьми, щедро заселяє ними сторінки своїх творів, і ми захоплюємося сердечністю цих людей, яких не похитнули випробування на складних і нелегких життєвих шляхах.

ІВАН БАГМУТ (1903-1975)

Народився в селі Бабайківці на Дніпропетровщині. Навчався Іван спершу у Новомосковській чоловічій гімназії, продовжував освіту в учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році. Трохи вчителював. Здобув літературну освіту як аспірант-заочник кафедри літератури, мистецтва і критики у Всеукраїнінському інституті марксизму-ленінізму. 1926-1930 рр. завідував юнацьким сектором Державного видавництва України. Літературна діяльність розгорнулась після того, як він побував у найвіддаленіших і маловивчених куточках нашої країни. Наприкінці 20-х років Іван Багмут багато подорожував на Тянь-Шань, Алтай, в Карелію, на Охотницьке узбережжя. Наслідком подорожей стали публікації в харківських газетах та журналах, а скоро з'явились і книги: «Подорож до Небесних гір», «Преріями та джунглями Біробіджана», «Вибухи на півночі» та низка інших. Іван Багмут був членом літературних організацій «Молодняк» та «Пролітфронт», але його літературна діяльність перервалася влітку 1935року. В роки війни написав повість «Записки розвідника». Пізнане та пережите в боях стало темою для повістей «Служу Радянському Союзу» (1950) та «Записки солдата» (1961). Після війни багато працював над дитячою літературою. Юним читачам відомі збірка «Шматок пирога» (1957), повісті «Щасливий день суворівця Криничного» (1948), «Господарі Охотських гір» (1949), «Блакитне плесо» (1959), «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964) та багато інших. Наогороджений Республіканською літературною премією ім.. Лесі Українки.

ВАЛЕНТИН БИЧКО (1912-1994)

Народився в Харкові. Свій перший допис видрукував у газеті «Правда Прилуччини» (тоді йому було лише 12 років). Ще давно, майже одночасно з поезією, почав він писати і прозу. Створив кілька повістей та багато оповідань. Здобувши вищу освіту в Харкові. працював на педагогічній ниві; був редактором газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь», редактором журналу «Піонерія».

Перша книжка для дітей «Матері на заводах» вийшла в 1932 році, а за нею — «Першотравневий гість» (1935), «Веселі школярі» (1941), «Веселка» (1946), «Літа піонерські» (1954), «Вогнище» (1969), «П'ять казок» (1970) та

інші. За повість «Благословлялося на світ» та книжку поезій «Сімейний альбом» В. Бичко був удостоєний літературної премії імені Лесі Українки (1977). Багатьом віршам поета судилося стати піснями («Ронить листя клен похилий...», «Ой любов...», «Не вставай, тумане...», «Карнавальна» тощо).

ІВАН СЕНЧЕНКО (1901-1975)

Народився в селі Шахівка біля Червонограда на Полтавщині. закінчив сільську і вищу початкову школу, а потім учителював у своїх рідних місцях. Навчався в Харківському університеті, працюючи водночас в редакціях харківських газет і журналів. 1923 році були надруковані збірки оповідань «Навесні», «Ярема Кавун»; у 1925 році вийшла у світ книжка віршів «В огнях вишневих завірюх». У своїх кращих творах («Історія однієї кар'єри» та інші оповідання; «Подорож до Червонограда»; «Червоноградські портрети; «Дубові гряди») Іван Сенченко увів у літературу свій Червоноград, немов Гоголь — Миргород. Про Червоноградщину, — пише жартома Сенченко, — «при всій найбільшій охоті тяжко щось сказати, крім: я люблю тебе безотвітною любов'ю».

Пізніше нахил до гумору проявився в Сенченка також у його історичній повісті «Чорна брама», яка чимось нагадує «Кола Брюньйона» Ромена Роллана.

До кращих творів письменника для дітей належать повісті «Руді вовки», «Діамантовий берег», збірки оповідань «Мої приятелі», «Два дні з життя Женьки і Левка» та інші.

І. Сенченко відомий в літературі і як перекладач. Зайнявшись перекладацькою діяльністю ще в ранній період творчості (під час укладання хрестоматій), він переклав українською мовою багато творів російських письменників (О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Горького та інших).

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ (1902 — 1954)

Народився в с. Нечаївці Кіровоградської області. Хоча основних літературних успіхів Ю. Яновський досяг в прозі та драматургії, але писання віршів не облишало протягом усього життя. Перший прозовий твір — новела «А потім німці тікали» — опублікуваний у газеті «Більшовик» 2 березня 1924р.

1925р. виходить збірка «Мамутові бивні», до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни. 1927р. — книжка «Кров землі», доповнена новими оповіданнями — «В листопаді», «Байгород», «Рейд». У час їх створення Ю. Яновський працював на Одеській кіностудії, освоюючи там секрети нової для нього кіно-справи (про майстрів кіно опублікував 1930р. книжку нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря»). Пише два нариси про режисера О. Довженка («Історія майстра» і відгук-есе про фільм «Звенигора» (1927р.)), оповідання «В листопаді», що присвячене О. Довженкові. В Одесі створив кілька кіносценаріїв — «Гамбург», «Фата моргана» й ін. 1932p. — вийшла окремим виданням п'єса «Завойовники». 1935р. — опублікування «Вершників». За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою «Вершники» — один із кращих творів радянської літератури про героїку громадянської війни. У другій половині 30-х років визріває задум нового епічного твору «Капітани», але звершити задумане не вдалося. 1940р. виходить книжка оповідань «Короткі історії». Це гостросюжетні оповідання («Шпигун»), різновид дорожного нарису («Дорога на Запоріжжя»), романтичні новели («Чапай», «Романтик», «Червонарм»), стилізовані оповіді монологічного типу «Василь Палійчук, гуцул», «Іван», «На зеленій Буковині». Кілька творів («Наталка», «Ганна Антонівна») можуть бути умовно названі новелами-портретами. 1944р. — збірка новел «Земля батьків». В формі новели-монологу витримані оповідання «Коваль», «Генерал Макодзьоба», «Дід Данило з «Соціалізму», «Дівчинка у вінку» й ін.; в формі класичного оповідання — «Яструбок», «Комісар», «Україна». 1945 — 1946 pp. — робота над романом «Жива вода» (1947), який у пізнішій редакції (після смерті письменника) публікувався вже під назвою «Мир» (1956). Журнальна публікація роману «Мир» — «Жива вода» (Дніпро. — 1947. — № 4-5) сприйнята була спочатку схвально, але через якийсь час зазнала глибоко несправедливої критики, організованої Л. Кагановичем. 1948р. — нова книжка «Київські оповідання», відзначена 1948р. Державною премією СРСР (оповідання «Через фронт», «Київська соната», «Боротьба за людину», «Путь у Францію», «Династичне питання», «Під яблунею» й ін.).

Віддавши кращі творчі роки прозі, останнє слово в літературі письменник сказав мовою драматургічного мистецтва. Йдеться про п'єсу «Дочка прокурора», яка побачила світло рампи за кілька днів до смерті Юрія Івановича Яновського.


Читайте також:

  1. Військово-професійна тематика
  2. Військово-професійна тематика
  3. Геносистематика бактерій.
  4. Загальна систематика гірських порід
  5. ІІI. Тематика лекцій
  6. Лекция № 2. Систематика и морфология микроорганизмов.
  7. Лекція 1. Систематика рослин як наука. Характеристика царства Гриби. План.
  8. МАТЕМАТИКА
  9. Математика. Інформатика. Техніка.
  10. Методика опрацювання оповідань
  11. Об’єм і тематика курсових проектів
  12. Орієнтовна тематика курсових робіт




Переглядів: 2772

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Телебачення і культура | ПЛАН – КОНСПЕКТ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.