Лекція 1. Систематика рослин як наука. Характеристика царства Гриби. План.

Тема 8. Зміст і структура освіти з основ здоров'я, валеології та безпеки життєдіяльності

Негативні тенденції в стані здоров'я підростаючого покоління, що гостро виявилися останніми роками, поставили перед навчальними закладами нові завдання. Серед них найбільш важливими стали розробка валеологічно обґрунтованої системи дошкільної і шкільної освіти, виховання у учнів потреби в здоров'я, наукового розуміння суті здорового способу життя.

Валеологічно обґрунтованою можна рахувати таку систему освіти, в рамках якої на кожному етапі дозрівання особистості забезпечується реалізація базових потреб людини, оскільки в цьому випадку вона найповніше розвиває свої здібності, пізнає власну унікальність, i безпомилково самовизначається в житті і в процесі самоактуалізації, у неї мимоволі формуються основні компоненти здоров'я [1,9,50].

Вирішення проблеми неготовності індивіда застосовувати фізичну культуру, а тим більше активно розвивати її форми і напрями автори [51] бачать в перетворенні фізкультурної освіти. На думку авторів, по-перше, необхідно визначити причини, що породили сучасні проблеми і негативні явища в сфері фізичної культури; по-друге, визначити загальний напрям, що знімає або знижує рівень негативного впливу цих причин на прогресивний розвиток фізкультурної освіти; по-третє, виходячи з вибраного напряму, сформувати підходи в розробці предмету фізкультурної освіти, що є основою для творчої діяльності шкільного вчителя і, зрештою, що забезпечує фізичний розвиток підростаючого покоління.

Аналізуючи загальноосвітні програми останнього десятиріччя по фізичній культурі можна відзначити однозначну тенденцію до розширення і конкретизації завдань направлених на зміцнення здоров'я школярів, формування понять про організм людини і його здоров'я і сприяння придбанню необхідного мінімуму знань в області гігієни, медицини, фізичної культури і спорту.

Комплексна програма, рекомендована Міністерством освіти і науки України (2004), розроблена М.Д. Зубалієм, В.В. Деревянно, О.М. Лакізою, В.Ф. Шегімагою [51] пред'являє до уроку фізичної культури наступні вимоги: забезпечення диференційованого підходу до учнів з урахуванням їх здоров'я, фізичного розвитку і рухової підготовленості; досягнення високої моторної щільності, динамічності, емоційності і інструктивної спрямованості навчальних занять; формування в учнів навиків і умінь самостійних занять фізичною культурою.

Розділ програми, що містить, теоретичний матеріал відображає зведення про правила поведінки, техніку безпеки, значення особистої гігієни, гартування і фізичних вправ для розвитку і зміцнення організму. Теоретичні дані пропонується повідомляти дітям в процесі уроків і на них відводиться 6 години протягом року для кожної паралелі класів.

В даній програмі структура знань формується по 4 блокам:

- особово-орієнтовані знання, пов'язані з саморозвитком, самовихованням, самовдосконаленням;

- знання, необхідні для виконання фізкультурно-спортивної діяльності в колективі, необхідні для правильної взаємодії з членами класу, групи і т.д.;

- знання, пов'язані із зразками поведінки і спілкування в колективі (фізкультурно-спортивна етика);

- знання, інтегруючі фізичну культуру з іншими сферами діяльності, тобто як знання отримані на уроках фізичної культури перетворяться в життєдіяльності індивіда.

Таким чином, аналіз програми по фізичній культурі з позиції їх валеологічної спрямованості показав, що деякі валеологічні знання в даних програмних документах існують, але істотним недоліком таких знань, на наш погляд, є їх фрагментарність і несистематичність, відсутність опори на вікові особливості сприйняття теоретичних відомостей і послідовність їх викладу; основний упор в більшості вивчених програм робиться на руховий розвиток школярів, а оздоровчий напрям програм носить супідрядний характер.

радиційні форми навчання і сучасні методичні підходи до процесу фізкультурної освіти не дозволяють повною мірою формувати оптимальну структуру світогляду учнів. Крім того, вивчення науково-методичної літератури і програмних документів по фізичному вихованню з позиції їх валеологічної спрямованості свідчить про недостатню наступність і логічну послідовність, присутньої в них системи теоретичних знань.

1. Вступ. Систематика рослин як наука. Поняття про таксономічні категорії.

2. Сучасна система органічного світу.

3. Характеристика царства Гриби. Підстави для виділення їх у самостійне царство.

4. Відділ Оомікотові гриби – Oomycota

5. Відділ Зигомікотові гриби – Zygomycota

СИСТЕМАТИКА РОСЛИН є синтетичною по відношенню до інших ботанічних дисциплін наукою. Її задача, виходячи з даних морфології, географії, цитології та ін., описати існуючи і вимерлі рослинні організми і визначити місце будь якої систематичної групи в загальній системі організмів.

На даному етапі розвитку науки по результатам детального вивчення клітинних структур різноманітних організмів і відкриття двох кардинально різних типів будови клітини - прокаріотичного і еукаріотичного, - всі живі організми поділені на дві великі групи - надцарства Прокаріоти і Еукаріоти (Procaryota, Eucaryota). (Деякі вчені розглядають їх в ранзі царств). Окремо стоять неклітинні організми: віруси і віроїди (від вірусів відрізняються тим, що мають лише невелику РНК і не мають білкової оболонки).

Гриби - це велика група організмів, яка включає приблизно 100000 видів. У сучасну систему органічного світу гриби входять у якості самостійного царства.

Відділ Оомікотові гриби – Oomycota. Водяні гриби, деякі наземні. Сапротрофи і паразити. Нараховують близько 550 видів. Вегетативне тіло від одноклітинного до добре розвинутого неклітинного міцелію. Клітинна оболонка включає целюлозу. Хітин відсутній.

Розмноження. Нестатеве розмноження відбувається дводжгутиковими зооспорами, один з джгутиків гладенький, другий перистий ( для багатьох характерне явище дипланетизма, яке супроводжується диморфізмом) і конідіями. Статевий процес - оогамія. Антеридій не диференційований на гамети.

Відділ Зигомікотові гриби – Zygomycota. Містить більш як 500 видів. Це здебільшого наземні гриби. Вторинно во-дяні. Сапротрофи і паразити. Міцелій розгалужений нечленистий (у деяких членистий). Клітинна оболонка включає хітин і хітозан. У зв’язку з наземними умовами існування зооспори не утворюються. Нестатеве розмноження конідіями чи споран-гієспорами. Статевий процес - зигогамія: злиття вмісту двох клітин(які відокремлюються при цьому перегородками від не-сучих гіф) не диференційованих на гамети. Клітини ці можуть бути багатоядерними і іноді функціонують як гаметангії, або одноядерними - як гамети. Є види гомо- і гетероталічні. При злитті утворюється спочиваюча зигоспора, при її проростанні утворюється гіфа із спорангієм.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 9. Методика формування валеологічних понять	\|	Відділ Аскомікотові

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.