Тема 9. Методика формування валеологічних понять

Здоров'я людей належить до глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення для всього людства. Тому в даний час найважливішими соціальними завданнями є визначення найбільш ефективних шляхів зміцнення психічного здоров'я, забезпечення умов гармонійного психофізіологічного дозрівання і формування високих особистісних якостей підростаючого покоління.

У державній програмі заходів щодо зміцнення здоров'я, збільшення тривалості активного життя, особливе місце відводиться охороні здоров'я дітей і підлітків.

Для вирішення проблеми формування знань про здоров'я і здоровий спосіб життя в рамках шкільного навчання необхідна корінна перебудова як системи освіти взагалі, так і системи фізичного виховання зокрема.

Багато авторів підтверджують необхідність валеологічного виховання, зокрема, формування здорового стилю життя дітей і підлітків. Особливо важливим останніми роками є зміна всього навчально-виховного процесу з таким розрахунком, щоб урок по будь-якому навчальному предмету був уроком, сприяючим не тільки інтелектуальному розвитку, але і збереженню фізичного і соматичного статусу дитини, щоб шкільні заняття не знижували, а підвищували адаптивність учнів і збільшували резерви його здоров'я.

Оскільки більше 95% дітей у віці від 6 до 18 років знаходяться в школі, давно доведено, що логічно використовувати школи як місце для формального навчання здоров'ю.

Рівні життя і здоров'я в сучасних умовах – найважливіші критерії гуманітарного процесу. Такий підхід примушує розглядати здоровий спосіб життя як складну динамічну і функціональну систему, що характеризується сімейно-побутовою, комунікативною, суспільно-трудовою діяльністю, проявом фізичних і духовних здібностей людини в єдності і гармонії з навколишнім середовищем, природою, як природну основу людини. ЗСЖ не може відбутися без знань індивіда про себе, про ті закономірні зміни, які відбуваються в психіці і фізичному стані людини, про вплив цих процесів на інтелектуальний розвиток.

І.І.Брехман (1990) вважає, що чинниками, що впливають на здоров'я людини є спосіб життя; рівень культури; ієрархія потреб (здоров'я повинне займати перше місце в ієрархії потреб); мотивація (головна причина – в свідомості людини, в її психології); зворотні зв'язки, постійна оцінка, відмінність шкідливого від корисного; налаштування на довге здорове життя – суб'єктивна категорія, яка може мати значення важливого об'єктивного чинника здоров'я; навчання здоров'ю. У структурі валеологічного знання автор, окрім проблеми використання природних комплексів біологічно активних речовин і екології людини, приділяє велику увагу наступним чинникам: руховій активності, необхідній для нормального розвитку людини, харчуванню і використанню «ліків для здорових» (фармакологічних засобів профілактики).

По представленнях С. Попова, в поняття ЗСЖ входять наступні складові: відмова від шкідливих звичок (куріння, вживання алкогольних напоїв і наркотичних речовин); оптимальний руховий режим; раціональне харчування; гартування; особиста гігієна; позитивні емоції.

В. Осик вважає, що для практичної діяльності збереження здоров'я найбільш важливим є принцип «індивідуального режиму дня», який припускає наступне:

- адекватна рухова активність індивіда (відповідність в добовому або тижневому мікро циклу об'єму і інтенсивності руху біологічним вимогам, професійній діяльності, віку, статі);

- адекватне харчування (відповідне енерговитратам, збалансоване по білках, жирах, вуглеводах);

- психогігієна і психопрофілактика (аутотренінг або груповий сеанс для зняття психоемоційної напруги);

- гартування (тренування механізмів терморегуляції і підвищення імунної активності і неспецифічної стійкості організму);

- використання масажу і самомасажу;

- дихальна гімнастика (вольове регулювання частоти і глибини дихання);

- використання природних чинників природи для підвищення ефективності рекреаційних і реабілітаційних заходів;

- відмова від шкідливих звичок (попередження психологічної і фізичної залежності від тютюну, алкоголю, кави, наркотичних речовин і ін.). [49].

Метою методики формування валеологічних знань в процесі фізкультурної освіти молодших школярів є сприяння розширенню об'єму і систематизації якості знань у сфері фізкультурних і валеологічних знань.

Досягнення даної мети реалізується через вирішення наступних завдань:

- придбання необхідних знань в питанні збереження і зміцнення здоров'я;

- формування уміння самостійного використання засобів фізичної культури і оздоровчих чинників природи;

– виховання дбайливого відношення до свого здоров'я.

Концепція методики формування валеологічних знань в процесі фізкультурної освіти молодших школярів припускає визначення змісту і організації роботи по формуванню у дітей звичок здорового способу життя в процесі фізичного виховання. Звичка – потреба людини в здійсненні певних дій в конкретній ситуації. У основі механізму її реалізації лежать автоматизовані способи виконання дій, закріплені в результаті багатократних повторень .

Падіння рівня життя, соціальні потрясіння, погіршення загальнодоступної медичної допомоги, які відзначаються останнім часом, не дають підстави чекати позитивних зрушень в стані здоров'я дітей. На думку більшості учених, громадськості потрібні нові радикальні заходи по охороні здоров'я дітей. Необхідний новий підхід до цієї проблеми. Нормативні документи звертають увагу місцевих органів управління фізичною культурою і спортом, державних органів освіти на доцільність заходів по збереженню і зміцненню здоров'я учнів, формування у них потреби у фізичному вдосконаленні і здоровому способі життя. У зв'язку з цим особливо важливого значення набуває фізичне виховання.

Т Процес формування звичок здорового способу життя і фізкультурно-валеологічних знань у дітей молодшого шкільного віку є педагогічним процесом і, як вважає Ю.К. Бабанський та співавтори, успішність навчання залежить від дотримання системи принципів, розроблених в дидактиці.

Під принципами навчання слід розуміти початкові положення, які лежать в основі навчання і визначають вибір змісту, методів, форм організації навчального процесу і весь хід його проведення.

Між цими принципами існує тісний взаємозв'язок. З них витікають правила навчання, які визначають характер окремих прийомів і ведуть до реалізації. Правила розробляються не тільки дидактикою, але і приватними методиками.

Найчастіше до дидактичних принципів відносять: принцип всебічного розвитку в процесі навчання; принцип свідомості і активності; принцип науковості і доступності; принцип систематичності і послідовності; принцип наочності; принцип міцності [13,17,48].

Соціальні принципи фізичної культури відображають найбільш загальні закономірності її функціонування як частини культури суспільства. До них відносяться принцип усестороннього гармонійного розвитку особи, принцип зв'язку фізичної культури з трудовою і оборонною діяльністю, принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури. У загальній системі виховання фізичне виховання займає особливе місце, викликане специфікою предмету, оскільки воно передбачає вирішення трьох взаємозв'язаних і взаємодоповнюючих завдань – виховних, освітніх і оздоровчих.

Як відомо, засвоєння основних елементів способу життя відбувається через соціалізацію, тобто через сприйняття норм поведінки, прийнятих в даному середовищі. Спосіб життя окремої людини зрештою визначається умовами мікро середовища, яке, у свою чергу, залежить від умов життя і рівня культури суспільства. Слід зазначити, що збереження і відновлення здоров'я знаходиться в прямій залежності від культури середовища.

Валеологічний підхід В.В.Колбанова, Г.К.Зайцева [18] базується на 3-х принципах, визначених ученими як формування, збереження і зміцнення здоров'я. Реалізація цих принципів пов'язана з дотриманням ряду вимог: наявність оптимальних для людини біологічних, соціальних і природних чинників; раціональний спосіб життя, в який органічно входять елементи неспецифічної профілактики хвороб і шкідливих звичок.

Реалізація цих принципів вельми складна, часто носить суперечливий характер і не завжди приводить до бажаного результату. Це обумовлено, перш за все тим, що в нашій державі поки що не виражена достатньою мірою позитивна мотивація здоров'я, і здоров'я в суспільстві, в першу чергу через низьку культуру, не встало на перше місце в ієрархії людських потреб. Очевидно, що найголовнішим в реалізації здоров'я повинна бути його гуманістична цінність (людина повинна бути мірою речей).

Що стосується формування особистості дитини в молодшому шкільному віці, то особливе значення, як відзначають фахівці, [36] має стимулювання і максимальне використання мотивації досягнення успіхів в навчальній, трудовій, ігровій діяльності.

Найважливішим джерелом активності учня в навчальному процесі є його інтерес – імпульс цікавості, який переходить в допитливість. Його виникненню сприяють наступні чинники: оптимальне співвідношення відомого і невідомого; певний дефіцит інформації, що заповнюється асоціаціями, заснованими на уяві і особовому досвіді; нестандартне питання, проблема, загадка.

Таким чином, провідними якостями, що грають роль в залученні людини до здорового способу життя, є мотивації поведінки, внутрішні стимули у виконанні тієї або іншої діяльності. Сукупність мотивів визначає спосіб життя. Для збереження здоров'я дуже важлива мотивація здорового способу життя. Але поки в системі цінностей сучасної людини здоров'я займає провідне місце лише у тому випадку, коли з'являються ознаки його зниження, втрати.

В процесі виховання і навчання не приділяється належної уваги питанням формування відношення до здоров'я як до цінності. Заклики до підтримки здорового способу життя залишаються для багатьох ще внутрішньо не зрозумілими і неприйнятими.

Формування здорового способу життя – проблема комплексна. Тут недостатньо лише знати про способи і методи зміцнення здоров'я і профілактики хвороб. Необхідне свідоме ухвалення людиною принципів здорового способу життя.

Для того, щоб точніше розкрити змістовну сторону методики формування системи теоретичних знань валеологічного характеру в процесі фізкультурної освіти, необхідно дати визначення поняттю методика.

Методика – це «сукупність засобів, методів, прийомів для систематичного, послідовного, найбільш доцільного проведення якої-небудь роботи».

Методика фізкультурної освіти – це одна з форм наукового знання про фізкультурну освіту, яка на основі єдності педагогічних закономірностей і технології освіти реалізує процес формування фізичної досконалості.

Що стосується особливостей методики передачі теоретичних знань валеологічного характеру, то багато авторів вважають, що навчання і виховання повинні проводитися переважно в грі. При цьому слід враховувати, що, випробовуючи потребу в грі, діти віддають перевагу одним іграм над іншими. Отже, педагогічне завдання полягає в різноманітності засобів і задоволенні потреб дітей при дотриманні свободи вибору. Як рекомендації пропонується відмовитися від традиційних «оцінок» в процесі навчання і виставляти їх по закінченню курсу на підставі спостережень за учнями, вивчення їх мотиваційної сфери, способу життя і поведінки.

Окрім цього, методика викладання валеологічних знань, як і інших навчальних предметів, повинна базуватися на особистістно-орієнтованому підході, що розуміється як процес освоєння базових понять фізичної культури, складових ціннісно-світоглядного потенціалу людини відповідно до закономірностей і особливостей соціального, фізичного, психічного розвитку і обліку його індивідуальних особливостей

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ДЕРЖАВНІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗМІСТ ОСВІТИ	\|	Лекція 1. Систематика рослин як наука. Характеристика царства Гриби. План.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.246 сек.