Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Валютні резерви і стабілізаційні валютні фонди.

Валю́тні або Золотовалютні резе́рви (англ. Foreign exchange reserves) — запаси іноземних фінансових активів, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.

Серед функцій НБУ Закон називає і забезпечення ним накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

Золотовалютний резерв являє собою резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків. З правової точки зору золотовалютний резерв має ту особливість, що він є окремо виділеним фондом серед активів НБУ, де він відображається. Цей фонд не є власністю НБУ – він лише володіє, користується і розпоряджається цим фондом як представник держави. Із приведеного визначення випливає цільове призначення золотовалютних резервів – вони призначені для міжнародних розрахунків. Але подальші положення Закону України "Про Національний банк України" не тільки не розвивають це положення, але і створюють деяку невизначеність призначення золотовалютних резервів.

У строгому сенсі, сукупність тільки іноземних валютних депозитів і облігацій, випущених Центральними банками. Проте, в ширшому сенсі цей термін зазвичай включає іноземну валюту, золото, СПЗ і резерви МВФ. Тому для їхнього позначення використовується точніший термін — міжнародні резерви.

Основним призначенням міжнародних резервів є скорочення волатильності національної грошової одиниці, пов'язаної з активністю спекулянтів і нерівномірністю зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів. Рівень міжнародних резервів відображає зовнішньоекономічний товарообіг і потоки капіталу в попередні періоди.

Історія. Раніше державні резерви створювалися в золоті, але за наслідками конференції в Бреттон-Вудсі (з 1 по 22 липня 1944), Сполучені Штати Америки забезпечили підтримку долара США як світової валюти за рахунок зобов'язання забезпечувати конвертацію доларів США і золото. В процесі переходу від Золотого стандарту до вільної конвертації, долар США став одним з видів світових грошей, разом із золотом. Згодом, після краху Бреттон-Вудської системи в 1971, США відмовилися від конвертації долара США в золото, але з урахуванням того, що частка долара США в світових розрахунках є домінуючою, долар США залишається головною резервною валютою, і більшість центральних банків продовжують зберігати великі обсяги міжнародних резервів в доларах США. Зміна валютної структури міжнародних резервів в світі показує, що на рубежі 20-21 століть найбільш укріпили свої валюти США і Англія. Тільки створенням євро провідні континентальні країни Європи змогли протистояти тенденції надмірного посилення цих валют.

Резервною валютою називають загальновизнану в світі валюту, що використовується для створення в центральних банках інших країн резерву грошових коштів з метою здійснення міжнародних розрахунків. Вона виконує функцію резервного засобу, слугує засобом визначення валютного паритету, валютного курсу, використовується як засіб проведення валютної інтервенції, валютної системи країн.

Іноді цим терміном також називаються національні кредитні гроші, валюта провідних держав світу, які використовуються для міжнародних розрахунків.

Статус резервної валюти дає переваги країні-емітенту: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позицій національних експортерів в конкурентній боротьбі на світовому ринку. В той же час висунення валюти країни на роль резервною покладає певні обов'язки на її економіку: необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти, не вдаватися до девальвації, валютних і торгових обмежень. Статус резервної валюти зобов'язує країну-емітента приймати заходи з ліквідації дефіциту платіжного балансу і підпорядковувати внутрішню економічну політику завданню досягнення зовнішньої рівноваги.

 

Євродруга за використанням резервна валюта. Після введення євро в 1999 році ця валюта частково успадкувала частку в розрахунках і резервах від німецької марки, французького франка і інших європейських валют, які використовувалися для розрахунків і накопичень. Відтоді частка євро постійно збільшується, оскільки центральні банки прагнуть диверсифікувати свої резерви.

Фунт стерлінгів був основною резервною валютою в більшості країн світу в XVIII і XIX століттях. Важка економічна ситуація у Великобританії після Другої світової війни і посилення домінування США в світовій економіці привело до втрати фунтом стерлінгів статусу найзначимішої валюти.

Японська єна розглядалася як третя найважливіша резервна валюта протягом кількох десятиліть, але останнім часом ступінь використання цієї валюти знизився.

Швейцарський франк використовується як резервна валюта через його стабільність, хоча частка всіх валютних резервів в швейцарських франках, як правило, нижче 0,3 %.

За останні роки зацікавленість в просуванні своїх валют для використання їх як світові резервні виразили ціла низка країн.

Про можливість надання рублю статусу резервної світової валюти на вищому рівні вперше заговорив президент Росії Володимир Путін, що виступав в червні 2007 року на Петербурзькому міжнародному економічному форумі.

Китай хоч і не робив офіційних заяв про надання юаню функцій резервної валюти, проте завдяки зростаючій ролі цієї країни в міжнародній торгівлі роль юаня в світі активно росте. Китай вже використовує юань в розрахунках з країнами сусідами.

Крім того, КНР і Росія в рамках ініціатив запропонувала доручити МВФ вивчити можливість створення наднаціональної резервної валюти, а також в обов'язковому порядку диверсифікувати валютну структуру резервів і операцій нацбанків і міжнародних фінансових організацій.

 

Ст. 42 Закону встановлює, що НБУ розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А. Однак всі попередні згадані вище статті взагалі не передбачають розміщення, тобто відчуження) коштів золотовалютних резервів на рахунках інших банків. Ця стаття передбачає вступ НБУ у відносини з іншими банками (невідомо – українських чи іноземних), але визначення цих банків нечітке – вони лише повинні відповідати вимогам до першокласних банків не нижче категорії А (але не обов’язково бути ними) за класифікацією міжнародних рейтингових агентств (яких саме?), що передбачає фактично майже необмежені можливості НБУ.

Таким чином, в результаті цього короткого огляду можна прийти до висновку, що золотовалютний офіційний резерв призначений для здійснення міжнародних розрахунків, а всередині країни – для регулювання валютного ринку і тим самим – підтримання курсу національної валюти, зокрема, шляхом проведення валютних інтервенцій. Значення золотовалютних резервів полягає у забезпеченні платоспроможності країни на світовому ринку. Таким чином, питання золотовалютного резерву співвідносяться із питаннями зовнішньої торгівлі і валютного курсу, а тим самим – з усіма питаннями валютного регулювання. Будь-які інші напрями використання чи операції із золотовалютним резервом мають розглядатися як правопорушення. Оскільки золотовалютний резерв є власністю України, то функції Національного банку України мають обмежуватись статусом представника, що саме по собі вимагає чіткої правового регламентування зі сторони довірителя – держави.

Ст. 47 Закону України "Про Національний банк України" передбачає структуру золотовалютного резерву, який складається з таких активів:

монетарне золото;

спеціальні права запозичення;

резервна позиція в МВФ;

іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком шляхом: 1) купівлі монетарного золота та іноземної валюти; 2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами; 3) залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.

Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі: 1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; 2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами. Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

Одним із найважливіших економічних питань щодо золотовалютних резервів є досягнення їх оптимального розміру. Високі золотовалютні резерви створюють можливості для регулювання валютного ринку і курсу валюти, хоча водночас вони означають заморожування частини національного багатства. Тому для визначення оптимальної величини золотовалютних резервів приймається до уваги їх співвідношення із обсягом зовнішньої торгівлі.

Міжнародний валютний фонд рекомендує такі оптимальні розміри золотовалютних резервів щодо різних за рівнем розвитку країн:

а) для розвинутих країн – співвідношення обсягу офіційних валютних резервів до сукупного сальдо платіжного балансу за поточними операціями і балансу руху капіталів та кредитів за короткостроковими операціями;

б) для країн із стійким співвідношенням між експортом та імпортом капіталу – співвідношення валютних резервів та динаміки сальдо торгового балансу;

в) для імпортоорієнтованих країн, що розвиваються – достатнім є рівень резервів, що відповідає розмірам тримісячного імпорту. Крім того, на розміри золотовалютного резерву впливають ще ряд факторів, зокрема, ступінь ризику у зовнішньоекономічних операціях та ін. Таким чином, при формуванні та використанні золотовалютного резерву треба виходити не стільки з того, що він повинен бути якомога більшим, скільки з того, що віні має бути оптимальним.

Отже, золотовалютні резерви мають подвійну природу – вони використовуються як резерви держави і як засіб для підтримання стабільності національної валюти (наприклад, шляхом валютних інтервенцій).

 

Основоположним документом, який вперше на території України законодавчо закріпив умови створення валютних фондів, є Закон УРСР від 3 серпня 1990 року № 142-XII“Про економічну самостійність Української РСР”, який встановив, що з метою валютного забезпечення власної грошової одиниці та її повної зовнішньої конвертованості створюються відповідні державні валютні запаси, які будуть формувати валютні резервні фонди. Відповідно до статті 12 Закону зазначалося, що УРСР мала право утворити свій державний валютний фонд у складі зведеного плану (платіжного балансу) республіки, в якому враховуються надходження і платежі в діючих грошових одиницях та іноземній валюті за загальним міжнародним розрахунком обороту республіки. Пізніше Закон України від 7 грудня 1990 року № 533-XII“Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” надав право органам місцевого самоврядування формувати валютні фонди за рахунок доходів від власної зовнішньоекономічної діяльності, добровільних внесків і пожертвувань юридичних осіб та громадян, надходжень від реалізації товарів, робіт (послуг) іноземними юридичними особами і громадянами, відрахувань за стабільними довгочасними нормативами від валютної виручки підприємств (об’єднань), організацій і установ, розташованих на відповідній території, які встановлюються законодавством України.

Можна стверджувати, що на той час законодавчо було частково урегульовано механізм формування валютних фондів, однак ще найбільш актуальним питанням валютної сфери залишалося закріплення механізму розподілу валютних ресурсів, які зосереджуються на території України. У цьому напрямі важливу роль відіграв прийнятий Президентом СРСР Указ від 2 листопада 1990 року «Про особливий порядок використання валютних ресурсів у 1991 році», у якому вперше було встановлено порядок, за яким з метою забезпечення погашення зовнішнього боргу СРСР в 1991 році підприємства, об’єднання та організації незалежно від форм власності, відомчої і територіальної належності (за винятком підприємств з часткою іноземного капіталу) продають в обов’язковому порядку Зовнішекономбанку СРСР 40 % валютної виручки від експорту продукції (робіт, послуг), з оплатою в рублях по комерційному курсу Держбанку СРСР. Валютні фонди підприємств, об’єднань та організацій (до цього мали назву «фонди валютних надходжень») формувалися, як і раніше, від виручки в іноземній валюті, яка залишилася після обов’язкового продажу валюти на погашення зовнішнього боргу. В Україні це саме питання було вирішено Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII“Про зовнішньоекономічну діяльність”, в статті 12 якого зазначалося, що на території України запроваджується обов’язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами місцевих рад народних депутатів України. Зауважимо, в разі, якщо територія, на якій суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності має постійне місцезнаходження або постійне місце проживання, підпорядкована кільком місцевим радам народних депутатів, суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності передає 2/3 від тієї суми, що призначена для розподілу, у валютний фонд місцевої ради народних депутатів базового рівня і 1/3 – у валютний фонд вищої місцевої ради народних депутатів України.

Однак головним нормативним документом, який визначив основні напрями валютної політики у сфері формування валютних фондів, є постанова Верховної Ради УРСР від 24 серпня 1991 року № 1427-XII“Про проголошення незалежності України” та Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності, які були підготовлені Кабінетом Міністрів України. Отже, одним із основних напрямів економічної політики України було швидке завершення формування Державного валютного фонду України за рахунок оподаткування валютної виручки від зовнішньоекономічної діяльності та валютних операцій у республіці, добровільного продажу суб’єктами господарювання валюти за ринковим курсом через уповноважені банки, продажу за валюту державних резервів матеріальних і сировинних ресурсів, митних надходжень, валютних коштів від продажу іноземним фірмам, банкам, громадянам майна державних підприємств, незавершених об’єктів, частини валютного фонду колишнього Союзу.

 

Згодом постановою Верховної Ради України від 5 лютого 1992 року № 2101-XII“Про формування валютних фондів України у 1992 році” було встановлено, що суб’єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності сплачують платіж у вигляді податку на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти до Державного валютного фонду України за диференційованими ставками залежно від виду експорту продукції, а до валютних фондів місцевих рад народних депутатів – за ставкою 5%.

Головною метою формування валютних фондів було утворення та накопичення іноземної валюти, яка дуже була необхідна для погашення іноземних кредитів, проведення міжнародних розрахунків та регулювання грошової політики. Аналізуючи ситуацію, що склалася на початку 90-х років щодо формування валютних фондів, можна сказати, що існуюче законодавство спричинило неповернення валютної виручки за зовнішньоекономічними договорами, припинення інвестицій, вивезення валютних цінностей за межі України, а головне – припинення зовнішньоекономічної діяльності між суб’єктами господарювання, що в результаті призвело до зменшення торгового сальдо платіжного балансу держави та значної недостачі валютних ресурсів для погашення міжнародних кредитів та утримання стабільності національної одиниці, що і зумовило значний рівень інфляції.

 

Застосування податку на валютну виручку спричинило подальше зменшення іноземних інвестицій в економіку нашої країни, а також призвело до спаду експортно-імпортних операцій у зовнішньоекономічній діяльності. На самому початку формування валютних фондів було допущено помилку, а саме: поставлено акценти на оподаткуванні валютної виручки, а потрібно було встановити правовий механізм 100 % повернення валютної виручки та повного продажу її до державного валютного фонду, що було зроблено набагато пізніше. До речі, в Російській Федерації ще на початку формування валютного резервного фонду було зроблено акцент на поверненні та продажі частини виручки в спеціально встановлені фонди. Але в РФ також існувала норма, що гальмувала процес зовнішньоекономічних відносин та встановлювала фіксованіекспортні мита на експорт товарів, послуг. Таким нормативним актом був Указ Президента Російської Федерації від 14 липня 1992 року № 629 “Про часткові зміни порядку обов’язкового продажу частини валютної виручки та стягування експортних мит”.

До основних недоліків механізму формування та функціонування валютних фондів можна віднести: відсутність науково-теоретичного дослідження цієї сфери; відсутність прозорого правового механізму формування та функціонування валютних фондів; введення податку на валютну виручку в іноземній валюті; неакцентування уваги на 100 % повернення валютної виручки; ненадання державним валютним фондам статусу резервних фондів та спрямовування їх на погашення зовнішнього боргу; відсутність валютних ресурсів з метою утримання стабільності валютного курсу та рівня інфляції; зменшення експортно-імпортних операцій; підведення до критичної точки негативного сальдо торгового балансу; зменшення іноземних інвестицій; розвиток інфляції; інше.

О.А. Костюченко під валютним фондом розуміє сукупність належних підприємству коштів у вільноконвертованій валюті, що перебуває на банківському рахунку в іноземній валюті підприємства, який формується за рахунок реалізації експортно-імпортної продукції (робіт, послуг) відповідно до законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність.

О.І. Кабанець та В.Д. Кольга вказують, що валютний фонд – це сукупність коштів в іноземній валюті, що перебувають у розпорядженні підприємств, організацій, міністерств, банків, місцевих рад і держави.

Під валютними стабілізаційними фондами В.К. Васенко розуміє державні запаси золота, іноземної валюти та інших валютних цінностей, які використовуються для здійснення валютних інтервенцій з метою впливу на динаміку валютних курсів.

В Україні існують державний, місцеві та приватні валютні фонди, які в свою чергу є важливими елементами національної валютної системи та предметом вивчення валютного публічного і валютного приватного права. У свою чергу, валютне публічне право України регулює питання формування та функціонування Державного валютного фонду України, валютних місцевих фондів та валютних фондів місцевого самоврядування, а валютне приватне право – усіх приватних валютних фондів. Однак валютне публічне право як підгалузь фінансового права також регулює деякі питання процесу мобілізації, розподілу, обміну, використання та контролю за приватними валютними фондами.

В Україні існують централізовані (державні) та децентралізовані (недержавні) валютні фонди. У свою чергу, до централізованих валютних фондів належить Державний валютний фонд, а до децентралізованих – валютні місцеві фонди, валютні фонди місцевого самоврядування та валютні фонди юридичних осіб.

Державний золотовалютний фонд України включає в себе три ланки. До першої відносимо Державний бюджет України як Державний валютний фонд України; місцеві бюджети у формі валютних місцевих фондів; бюджети місцевого самоврядування у формі валютних фондів місцевого самоврядування. Поряд з цим, необхідно розрізняти три види резервних фондів, які відносяться до Державного золотовалютного фонду України:

1) резервний фонд бюджету – формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету;

2) резервні фонди місцевих бюджетів і бюджетів місцевого самоврядування – спеціальні фонди, які формуються у складі видатків місцевих бюджетів і бюджетів місцевого самоврядування і використовуються для фінансування невідкладних заходів, що не були передбачені при затвердженні цих бюджетів.

Резервний фонд бюджету в Україні має назву резервний фонд Кабінету Міністрів України, який передбачається в Державному бюджеті України у розмірі до двох відсотків обсягу видатків державного бюджету, що використовуються на фінансування: витрат, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями; робіт з ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій; непередбачених витрат, пов’язаних з введенням законів; інших заходів, не передбачених і які не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету України. Зауважимо, що резервні фонди місцевих бюджетів і бюджетів місцевого самоврядування формуються за таким же принципом.

Зауважимо, що не потрібно ототожнювати поняття «резервний фонд бюджету» із «державним резервом», тому що останній – це особливий державний запас матеріальних цінностей, призначений для використання в цілях і в порядку, передбачених законодавством України.

Одним із складових Державного золотовалютного фонду України є офіційні валютні резерви, які формуються та зберігаються у Національному банку України і виконують валютні інтервенції внаслідок купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Зауважимо, що механізм формування Офіційного валютного резерву Національного банку України закріплений у Положенні про Офіційний валютний резерв Національного банку України, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 20 травня 1994 року № 99, однак у ньому відсутнє визначення самого терміна .

Отже, «Державний золотовалютний фонд України.

1. Державний золотовалютний фонд України – це сукупність усіх фінансових ресурсів, які належать державі та органам місцевого самоврядування.

2. Державний золотовалютний фонд України складається із Державного бюджету України у формі Державного валютного фонду України, місцевих бюджетів у формі валютних місцевих фондів, бюджетів місцевого самоврядування у формі валютних фондів місцевого самоврядування, золотого запасу та офіційних валютних резервів Національного банку України.

3. Золотий запас формується у Державному фонді дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, під яким розуміють усю сукупність дорогоцінних металів (монетарних металів) і дорогоцінного каміння, які перебувають у державній власності та відповідно до законодавства зараховані до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного бюджету.

4. Офіційні валютні резерви Національного банку України – це сукупність фінансових ресурсів у вигляді валютних цінностей (крім монетарних металів), які відображені у балансі Національного банку України, до яких включається іноземна і національна валюта та виражені в них інші ліквідні активи, які визнані світовим співтовариством та які призначені для здійснення міжнародних розрахунків, а також для підтримання стабільності національної одиниці шляхом проведення валютних інтервенцій».


Читайте також:

  1. ВАЛЮТА, ВАЛЮТНИЙ КУРС, ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ.
  2. Валютна інтеграція і оптимальні валютні зони
  3. Валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи (ВС).
  4. Валютні біржі та їх діяльність
  5. Валютні блоки
  6. ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ ТА ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ
  7. Валютні відносини та їх державне регулювання в Україні.
  8. Валютні відносини, валютні системи як основа міжнародних фінансів
  9. Валютні курси та валютні ринки
  10. Валютні курси, платіжний баланс і міжнародна система валютних курсів.
  11. Валютні курси. Котирування валют. Конвертованість валют. Валютний курс.
  12. Валютні операції комерційних банків України




Переглядів: 1748

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття і види валютних курсів. | Загальні принципи надання першої долікарської допомоги постраждалим

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.05 сек.