• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Макроскопічний аналіз

Є основним методом визначення ідентичності, цілої лікарської рослинної сировини за морфологічними ознаками. Макроскопічний аналіз проводять за такою схемою: зовнішні ознаки сировини, розмір, колір, запах, смак.

Зовнішні ознаки сировини визначають неозброєним оком або за допомогою лупи (х10), її розкладають на спеціальній дошці, матовому склі або клейонці й уважно обстежують у різних положеннях і з різних боків. При цьому звертають увагу на морфологічні ознаки окремих частин сировини (форму об'єкта, будову його поверхні тощо).

Розмір сировини визначають за допомогою міліметрової лінійки або розкладають сировину на міліметровому папері. Для об'єктивного визначення розмірів частин сировини проводять декілька вимірів: для великих об'єктів (3 см і більше) — 10—15 вимірів, для дрібних (3 см) — 20—30. Потім розраховують їх середнє значення.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухих зразках. При цьому визначають колір за поверхнею, а також на зламі або на розрізі.

Запах сировини визначають, розтираючи її пальцями (крихка сировина); тверді об'єкти зішкрібають ножем, скальпелем або розтирають у ступці. Деякі об'єкти ошпарюють (для посилення запаху).

Смак можна визначати тільки у тієї сировини, яка відома і неотруйна. Шматочок сировини обережно розжовують і, визначивши смак, випльовують. Також можна визначати смак 10%-го відвару сировини. Методика макроскопічного аналізу значною мірою залежить від морфологічних ознак сировини.

Макроскопічий аналіз сировини «Листки». Листками (Fоїіа) у фармацевтичні практиці називають лікарську сировину, яка являє собою висушені або свіжі листки, або окремі листочки складного листка. Листки зазвичай збирають повністю розвинутими, з черешками або без них.

Зовнішні ознаки. Для визначення зовнішніх ознак дрібні та шкірясті листки зазвичай досліджують сухими; великі, тонкі листки, що, як правило, бувають зім'ятими і зморщеними, розм'якшу­ють у вологій камері або занурюють на декілька хвилин у гарячу воду, а потім розкладають на скляній пластинці і старанно розправляють пінцетом або препарувальною голкою. У сухій або підготовленій сировині визначають: тип листка (простий або склад­ний), розчленованість та форму листкової пластинки, наявність або відсутність черешка, характер краю листка, його основи та верхівки, тип жилкування, опушеність. Свіжі листки досліджують без попереднього оброблення.

Розмір — довжину та ширину листкової пластинки, довжину та діаметр черешка визначають за допомогою лінійки. Для визначення розмірів тонкі листки попередньо розмочують у воді.

Колір визначають з обох боків листка при денному освітленні на сухій сировині.

Запах. Для визначення запаху крихкі листки розтирають між пальцями, а шкірясті розламують.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині! На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й настій.

Макроскопічний аналіз сировини «Трава».Травою (Неrbае) у фармацевтичній практиці називають лікарську рослинну сировину, яка являє собою висушені або свіжі надземні частини трав'янистих рослин. Сировина складається зі стебел з листками, квітками, іноді з бутонами або недозрілими плодами. До цієї сировини належать верхівки (трава полину), або вся надземна частина (трава конвалії), або надземна частина разом з коренями (трава сухоцвіту багнового).

Зовнішні ознаки. Для визначення зовнішніх ознак звертають увагу на будову стебла, листків, квітів, плодів, обстежуючи сировину неозброєним оком або за допомогою лупи. За необхідності сировину розмочують, опускаючи її на декілька хвилин у гарячу воду, а потім розкладають на гладенькій поверхні і розправляють усі її частини. Якщо трава подрібнена, то для розмочування беруть шматочки стебла, листків, квіток. Для проведення аналізу визначають форму стебла на поперечному розрізі, тип суцвіття. Листки, квіти і плоди відривають і досліджують окремо.

Розміри. Визначають у стебла довжину та діаметр біля основи; у листків — довжину та ширину листкової пластинки, довжину та діаметр черешка; у квіток — довжину, ширину, діаметр, а також довжину квітконіжки; у плодах — довжину, товщину, діаметр.

Колір визначають на сухій сировині при денному освітленні.

Запах визначають при розтиранні.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджується шматочок сировирш або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Квітки» Квітками (Flоrеs) у фармацевтичній практиці називають лікарську сировину, що складається з окремих висушених квіток (квітки бузини чорної) або суцвіть (суцвіття ромашки, календули), а також їхніх частин (лейкоподібні квітки волошки). Квітки збирають зазвичай на початку цвітіння, деякі — у фазу бутонізації (квітки полину цитварного).

Зовнішні ознаки. У сировині визначають тип суцвіття, опушеність; потім сировину розмочують, занурюючи в гарячу воду на І хв, і розглядають неозброєним оком або за допомогою лупи (х10) будову квітки (або суцвіття). Квітку кладуть на предметне скло і під лупою її розділяють препарувальними голками на окремі частини. Звертають увагу на наявність або відсутність квітконіжки, па форму і характер квітколожа (плоске, опукле, конічне тощо), па наявність приквітника або обгортки з приквіток, на особливості будови оцвітини — проста (чашечкоподібна, віночкоподібна) чи подвійна; будову чашечки і віночка (правильні або неправильні; зрослопелюсткові чи роздільнопелюсткові); число і форму чашолистиків (або зубчиків чашечки), число і форму пелюсток (або зубчиків віночка); число і будову тичинок, число маточок, особливості будови зав'язі.

Розміри. Довжину, ширину, діаметр квітки або суцвіття, а також довжину квітконіжки визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу на розмоченій сировині.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухому матеріалі. Запах — при розтиранні.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджують

шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Плоди.» Плодами (Frисtиs) у фармацевтичній практиці називають прості, а також несправжні плоди, супліддя та їхні частини. Плоди збирають достиглими і висушують. Деякі соковиті плоди переробляють у свіжому вигляді (плоди обліпихи).

Зовнішні ознаки. Плоди досліджують у сухому вигляді, розглядаючи їх неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Соковиті плоди, які втратили свою форму під час сушіння, спочатку розглядають у сухому вигляді, а потім розмочують протягом 10 хв у гарячій воді або кип'ятять у воді 5—10 хв. Плід складається з оплодня і насіння, що міститься в ньому. Визначають форму (ша- роподібна, овальна, яйцеподібна, довгаста тощо) плоду, характер його поверхні (зморшкувата, гладенька, ребриста, блискуча тощо). Звертають увагу на кількість гнізд у плоді (плід розрізають упоперек і підраховують кількість гнізд та насінин у кожному гнізді), наявність ефіроолійних канальців або вмістищ. У соковитих плодів після розмочування визначають форму й особливості будови оплодня; відділяють кісточки від м'якоті і підраховують їхню кількість, визначають форму, розмір, характер поверхні тощо.

Розміри визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу: вимірюють довжину, товщину, діаметр.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухому матеріалі, ззовні і всередині (за потреби).

Запах — при розламуванні сировини або при розтиранні.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Насіння». Насінням (Sетіпа) у фармацевтичній практиці називають ціле насіння та окремі сім'ядолі. Насіння збирають, як правило, дозрілим і висушують.

Зовнішній вигляд. Досліджують сухе насіння, розглядаючи його неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Насіння складається з насінної шкірочки, ендосперму (у деяких рослин насіння без ендосперму) і зародка. Діагностичне значення мають форма, характер поверхні насінини (гладенька, ямкувата, гола або опушена); форма, розмір та розміщення зародка, наявність і форма рубчика або насінного входу тощо.

Розміри визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу, а розміри шароподібного насіння визначають, просіюючи крізь сито з круглими отворами.

Колір визначають при денному освітленні на сухому матеріалі.

Запах — при розламуванні, розтиранні або зішкрібуванні сировини.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Кора». Корою (Соrtiсеs) у фармацевтичній практиці називають зовнішню частину стовбурів, гілок і коренів дерев та кущів, що знаходиться по периферії від камбію. Кору, як правило, заготовляють навесні, у період руху соку.

Зовнішній вигляд. Кору досліджують у сухому вигляді, визначають форму шматків кори (плоска, жолобкувата, трубчаста, жолобкоподібно перекручена тощо); характер поверхні зовнішнього та внутрішнього боків (гладенька, жорстка, поздовжньоребриста, з тріщинами і без них); наявність чи відсутність сочевичок, їх форму; характер зламу (рівний, скалкуватий, волокнистий тощо).

Розміри. Довжину і товщину кори визначають за допомогою вимірювальної лінійки (ширина значення не має).

Колір визначають на зовнішньому та внутрішньому боках, а також на зламі при денному освітленні, на сухій сировині.

Запах — при розламуванні або зішкрібанні внутрішньої поверхні кори. Також запах посилюється при зволоженні сировини.

Смак визначають тільки в неотруйній сировин!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Корені, кореневища, цибулини, бульби, бульбоцибулини». У фармацевтичній практиці використовують висушені, рідше свіжі, підземні органи багаторічних рослин, зібрані, як правило, восени або рано навесні, очищені або відмиті від землі, звільнені від відмерлих частин, залишків стебел та листків. Великі підземні органи перед сушінням розрізають уздовж або впоперек на частини. До цієї сировини належать корені — rаdісеs, кореневища — rhіzотаtа, кореневища з коренями — rhіzотаtа сит rаdісіbus, кореневища і корені — rhіzотаtа еt rаdісеs, цибулини — bиlbі, бульби — tubera, бульбоцибулини —bиlbotubera.

Зовнішні ознаки. Підземні органи можуть бути цілі, різані, розщеплені, очищені та неочищені від корка тощо. Підземні органи досліджують у сухому вигляді неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Визначають тип підземних органів (корінь, кореневище, кореневище з коренями тощо); форму (циліндрична, зігнута, конічна, куляста, довгаста тощо); характер поверхні (гладенька, зморшкувата, борозенчаста; із залишками рубців від листків, бічних корінців; наявність поздовжніх або поперечних складок тощо); характер зламу (рівний, зернистий, щетинистий, волокнистий тощо); наявність серцевини (наповнена або порожниста). Для розпізнавання підземних частин особливого значення набуває бу­дова провідної системи. Для цього об'єкт з одного краю вирівнюють скальпелем у поперечному напрямку (тверді об'єкти попередньо розмочують у воді) і розглядають неозброєним оком або під лупою (х10). Якщо під час обстеження розміщення провідних елементів недостатньо видно, то тоді роблять забарвлюють розчином флюроглюцину і концентрованої хлоридної кислоти або іншим реактивом для визначення лігніну.

Корені можуть мати первинну або вторинну будову. У коренів із первинною будовою в центрі знаходиться центральний осьовий циліндр, із вторинною — у центрі міститься деревина. Кореневища можуть мати пучкову та безпучкову будову. У кореневищ односім'ядольних рослин провідні пучки розкидані без особливого порядку в корі і в центральному циліндрі. У двосім'ядольних рослин із пучковою будовою провідні пучки розміщені у формі кола ближче до поверхні кореневища з широкою серцевиною у центрі.

Кореневища з безпучковою будовою відрізняються від коренів тим, що вони мають у центрі серцевину (у деяких видів вона зруйнована — кореневище всередині порожнисте).

Цибулини складаються з дещо потовщених соковитих лусочок, які сидять на вкороченому стеблі (донці), і зазвичай декількох зовнішніх сухих лусочок. Бульби мають переважно зморшкувату поверхню і пучкову будову. Бульбоцибулини мають тільки зовнішні сухі лусочки.

Розміри. Довжину, діаметр, товщину визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу. Діаметр і товщину вимірюють у найширших місцях.

Колір сировини визначають при денному освітленні зовні та на зламі на сухих зразках.

Запах — при розламуванні, зішкрібуванні, розтиранні або змочуванні водою.

Смак визначають тільки у неотруйній сировині!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Мікроскопічний аналіз

Мікроскопічний., аналіз є основним методом визначення ідентичності подрібненої (різаної, порошкованої, різано-пресованрї) лікарської рослинної сировини. Мікроскопічний аналіз ґрунтується ііазнанні анатомічної будови рослин. Розглядаючи мікропрепарат під мікроскопом, .потрібно зосередити увагу на тих ознаках, за якими можна .відрізнити відповідний, орган однієї рослини від подібного органа іншої називають - діагностичними. Під час про­ведення мікроскопічного аналізу потрібно керуватись АНД на досліджуваний вид сировини, а саме розділом «Мікроскопія». Наприклад, для листків кропиви дводомної характерні цистоліти, ретортоподібні, жалючі, головчасті волоски, а для кори дуба — друзи, групи кам'янистих клітин, механічний пояс тощо.

Мікроскопічний аналіз проводять за допомогою мікроскопів різної конструкції. Техніка мікроскопічного аналізу в значній мірі визначається морфологією лікарської рослинної сировини. Для приготування мікропрепаратів тверду лікарську сировину спочатку розм'якшують різними способами: кип'ятять у воді або витримують у суміші вода—гліцерин—спирт. Листки та квітки просвітлюють. Для цього сировину кип'ятять у 3-5%-му розчині калію або натрію гідроксиду. З підготовленого матеріалу готують поверхневі (тонкі листки, квітки) мікропрепарати, а також поздовжні чи поперечні зрізи (кора, підземні органи, насіння, шкірясті листки тощо). Іноді препарати забарвлюють спеціальними реактивами, які наведено в АНД (з метою кращого дослідження основних діагностичних ознак).

Техніка виготовлення мікроскопічних препаратів різна і залежить від морфологічної групи досліджуваного об’єкта, а також від стану сировини: ціла, подрібнена, різана, порошкована.

Під час вивчення цілих, неподрібнених об’єктів готують ріпні препарати залежно від морфологічної групи сировини, що досліджують. Ніжні органи, що легко просвітлюються, такі, як листки, квітки, нездерев’янілі стебла та ін., розглядають, ні, правило, з поверхні. З коренів, кореневищ, кори, насіння, грубих, шкірястих листків тощо готують поперечні й повздовжні зрізи або препарати зіскоблювання, грубого порошку; також використовують препарати ізольованих тканин після мацерації.

Уся мікроскопічна техніка необхідна для отримання різних структур, які добре розрізнюються під мікроскопом. Цьому сприяє забарвлення препаратів, просякання їх тими або іншими рідинами тощо.

Включаючі і просвітлювальні рідини. Для виготовлення мікропрепарату використовують включаючі (індиферентні) та просвітлювальні (неіндиферентні) рідини. Включаючі рідини не реагують з досліджуваним об’єктом і є лише середовищем, у якому його розглядають. До включаючих рідин належать вода, і гліцерин. Порівняно з іншими рідинами вода найменше видозмінює препарат: форма й величина клітин, структура і забарвлення тканин не змінюються, добре видно кристали оксалату кальцію і крохмальні зерна, алейронові зерна розпадаються, а жирні олії з’єднуються у великі краплі, слиз розчиняється; тканини залишаються темними і нечіткими для розпізнавання.

Гліцерин зазвичай використовують після розведення водою у співвідношенні 1:2, додаючи шматочок камфори або кристалик карболової кислоти. Нерозведений гліцерин має властивість поглинати з тканин воду, зморщувати їх та деформувати. У розчині гліцерину тканини довго не висихають. Крім того, гліцерин має слабкі просвітлювальні властивості.

До неіндиферентних рідин належать розчини калію або натрію гідроксиду, фенолу, перекису водню. Гідроксиди калію або натрію використовують у вигляді 3—5 % , рідше — 10 % водного розчину. Концентрація розчину і тривалість його дії залежать від властивостей об’єкта. У разі тривалої дії цих розчинів крохмальні зерна набухають і перетворюються на клейстер; жири обмилюються, білки розчиняються, а тканини, забарвлені в темний колір, просвітлюються. Недоліком основ є те, що під їх дією клітини сильно розбухають і легко руйнуються під час натискування. Фенол швидко проникає в тканини, внаслідок цього повітря з об’єкта витісняється, крохмальні зерна розбухають і розпливаються; краплі жирних та ефірних олій спочатку збільшуються, а потім поступово розчиняються; білкові речовини, хлорофіл та інші включення руйнуються; забарвлені тканини світлішають; кристали не змінюються, але їх погано видно. З % розчин перекису водню використовують як просвітлювальну рідину. Можна використовувати й вищі концентрації для мацерації препарату, тобто для ізоляції різних елементів (провідних, механічних тканин та ін.).

Перед вивченням під мікроскопом ЛРС спочатку розм’якшують різними способами.

Холодне розм’якшування. Грубі частини рослини — кора, плоди, насіння, підземні органи, шкірясті листки — заливають сумішшю гліцерину з 96° спиртом (1 : 1) і витримують до повного просякнення тканин рідиною. Така підготовка об’єкта відбувається дуже повільно (від кількох днів до кількох тижнів і залежить від товщини об’єкта та особливостей його будови), але вона достатньо ефективна, оскільки тканини повністю звільняються від повітря й частково просвітлюються.

Квітки й нешкірясті листки можна помістити в суміш води й гліцерину (2 : 1) або води, гліцерину й спирту 96° (1:1: 1), або тільки у воду на 1—5 діб. Після розмочування об’єкти кладуть у спирт 96° з невеликою кількістю гліцерину для ущільнення тканин.

Розм’якшування матеріалу можна проводити у вологій камері. Наприклад, в ексикатор наливають воду і вміщують туди сировину таким чином, щоб вона безпосередньо не стикалася з водою, а зволожувалась і розм’якшувалася за рахунок парів атмосфери камери. Для того щоб сировина не пліснявіла, у воду додають невелику кількість карболової кислоти.

Гаряче розм’якшування. Невеликі шматочки сировини кип’ятять у воді (кору протягом 3—5 хв, підземні органи — 20—30 хв). Плоди і насіння розм’якшують розпарюванням. Для цього сировину кладуть у марлю, зав’язують і підвішують таким чином, щоб сировина знаходилась у парах і не занурювала у воду. Розпарювання триває 15—30 хв. Тривалість розпарювання залежить від твердості об’єкта.

Для розм’якшування й просвітлювання квіток і трави шматочки матеріалу кип’ятять у 3—5 % розчині натрію або калію гідроксиду протягом 2—5 хв, залежно від товщини й щільності об’єкта (сильне розм’якшування не допускається). Після кип’ятіння сировину кілька раз промивають водою (2—3 рази), щоразу зливаючи її. Оброблений у такий спосіб матеріал переливають у чашку Петрі або випаровувальну чашку, залишають у воді і використовують для виготовлення мікропрепарату.

Способи мацерації та ізолювання тканин. Об’єкти кип’ятять у 3 - 5 % розчині натрію гідроксиду протягом 30 хв, а потім тканини роз’єднують препарувальною голкою.

Для виготовлення мікропрепарату необхідно використовувати предметне і покривне скельця, які повинні бути чистими й сухими. Підготовлений препарат за допомогою препарувальної голки розміщують на предметному склі в краплі реактиву і накривають покривним склом. У разі неакуратного накладан­ня покривного скла в препараті можуть утворюватися бульбашки повітря, які під час мікроскопії мають вигляд темної плями Тому скло необхідно встановлювати похило: спочатку його прикладають одним боком до краплі реактиву, а потім, притримуючи голкою, щільно прикладають до предметного скла. Якщо бульбашки повітря все-таки утворились, то їх можна видалити легким постукуванням тупим кінцем голки по покривному склу або підігріваючи препарат над полум’ям спиртівки (нагрівати препарат можна тільки тоді, коли він не містить речовин, що змінюються в разі підвищення температури). Якщо рідини, яку використовували для виготовлення мікропрепарату, забагато, то її видаляють за допомогою смужки фільтрувального паперу. Фільтрувальний папір прикладають з боку від покривного скла. Якщо рідина не заповнює всього простору між предметним і покривним скельцями, то її додають з боку невеликими краплями поряд із покривним склом, під яке вона швидко затікає.

Техніка виготовлення тимчасових мікропрепаратів з листя, трав, квіток

Під час дослідження цілої сировини беруть шматочки пластинки листка з краєм і жилкою; з трав беруть листок, іноді шматочок стебла і квітку; у квіток — чашечку та віночок. Під час досліджування різаної сировини беруть кілька різних шматочків.

Просвітлюють сировину таким способом: декілька шматочків сировини вміщують у колбу або пробірку і кип’ятять протягом 1—2 хв у 5 % розчині натрію гідроксиду, попередньо розведеному у співвідношенні 1:1. Потім рідину обережно виливають у чашку Петрі або випаровувальну чашку. З води шматочки сировини виймають скальпелем (або лопаткою), препарувальною голкою і вміщують в краплю розчину гліцерину на предметному склі.

Просвітлений шматочок сировини ділять за допомогою скальпеля або препарувальної голки на дві частини. Одну з них обережно перевертають для того, щоб можна було вивчати препарат зверху й знизу. Препарат накривають покривним склом, злегка підігрівають до повного видалення бульбашок повітря і після охолодження розглядають під мікроскопом, спочатку при малому, а потім при великому збільшенні. У разі приготування препаратів з товстих листків їх попередньо розчавлюють скальпелем.

Під час дослідження стебла його шматочки кип’ятять у 5 % розчині натрію гідроксиду, ретельно промивають водою, знімають епідерміс скальпелем або препарувальними голками і розглядають його поверхню; з інших тканин готують препарат, розчавлюючи об’єкт скальпелем на предметному склі в розчині гліцерину.

Для отримання поперечних зрізів листків і стебел матеріал попередньо розмочують у воді, потім вміщують у суміш вода — гліцерин—вода (1 : 1 : 1) на кілька днів. Підготовлений таким чином матеріал розміщують між двома шматочками серцевини бузини і готують поперечні зрізи за допомогою небезпечної бритви або леза безпечної бритви і вміщують у краплю розчину гліцерину на предметному склі. Препарат накривають покривним склом, злегка підігрівають для видалення бульбашок повітря і після охолодження розглядають під мікроскопом.

Основні діагностичні ознаки листків:

— епідерміс, що характеризується відповідною формою клітин (з прямими або звивистими бічними стінками; з тонкими або стовщеними оболонками тощо);

— наявність, характер та товщина шару кутикули;

— форма продихів (мал. 2), їх розміщення (з однієї або з обох сторін листка), характер оточення їх клітинами епідермісу;

— наявність водяних продихів;

— волоски (мал. 3) є одним із характерних діагностичних елементів листків, завдяки їх різноманітній формі (одноклітинні, багатоклітинні, головчасті, пучкові, гіллясті, ретортоподібні та ін.);

- ефіроолійні залозки, вмістища з ефірною олією, молочні судини є характерними ознаками для кожного виду рослин, а іноді й усієї родини (наприклад, будова ефіроолійних залозок родин айстрові і ясноткові (мал. 3));

- кристали оксалату або карбонату кальцію, друзи, рафіди, призматичні кристали, цистоліти та ін. (мал. 4).

Читайте також:

1. ABC-XYZ аналіз
2. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
3. SWOT-аналіз у туризмі
4. SWOT-аналіз.
5. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
6. V. Нюховий аналізатор
7. АВС (XYZ)-аналіз
8. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.
9. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
10. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
11. Аналіз активів банку
12. Аналіз альтернативних рішень

Переглядів: 8171