• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура правової норми.

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. У цілому функції права відповідають функціям держави, але найчастіше виділяють регулятивну й охоронну функції права.

4.

Форма держави – сутність трьох елементів: форми правління, форми державного устрою і політичного режиму.

1. Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок утворення вищих державних органів, їх компетенція та взаємовідносини між ними. Дві форми правління – монархія і республіка.

Монархія – це форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії і отримує владу у спадок і на все життя.

Необмежена монархія – це монархія, за якою монарх не з ким не ділить верховну владу і сам видає закони, призначає чиновників на вищі посади, здійснює вищий суд та управляє державою на свій розсуд (Саудівська Аравія, Оман).

Обмежена парламентська монархія – це монархія, за якої влада монарха суттєво обмежується конституцією. Реальна влада у країні належить парламенту та уряду, члени якого підпорядковані парламенту. Монарх є символом єдності нації, народу, держави. Серед обмежених монархій відокремлюють дуалістичну монархію, якій притаманна подвійність верховної влади. Законодавчі повноваження в такій країні розподіляються між виборним представницьким органом і монархом з підпорядкованим йому урядом (Марокко, Йорданія).

Республіка – це така форма правління, за якої державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний термін. Республіки бувають: парламентські, президентські та

змішані.

У парламентських республіках (Італія, ФРН, Молдова, Австрія):

− глава держави обирається парламентом;

− уряд формується із представників партій, що мають більшість у парламенті;

− уряд підзвітний парламенту і несе перед ним колективну відповідальність за свою діяльність;

− парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку. У президентській республіці (США, Аргентина, Казахстан, Білорусь):

− президент обирається населенням країни за особливою процедурою;

− уряд призначається президентом і затверджується парламентом;

− уряд підзвітний президенту, а не парламенту;

− законодавча влада належить представницькому органу;

− президент є головнокомандувачем, має право відкладного вето на рішення парламенту та деякі інші права (розпуск парламенту).

Республіки, у яких поєднуються у тому чи іншому співвідношенні елементи як президентської, так і парламентської республік, називаються змішаними (Україна, Росія, Франція, Португалія, Болга-

рія). Вони бувають парламентсько-президентськими і президентсько-парламентськими.

2. Форма державного устрою визначається адміністративно-територіальною організацією держави, ступенем самостійності адміністративно-територіальних утворень (областей, штатів, країв) в управлінні своїми справами та їх залежністю від центральних органів влади.

Унітарна держава – це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету (Україна, Білорусь, Франція, Польща). Для таких країн характерною є наявність єдиної системи державних органів, єдиного законодавства, єдиної системи судових і правоохоронних органів, єдиного громадянства. Унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У складі унітарної держави допускається існування автономій, які можуть вирізнятись характером самоврядування, мовними та культурними особливостями.

Федеративна держава – об’єднання кількох держав або державних утворень – суб’єктів федерації, які мають свої законодавчі, виконавчі, судові органи, а інколи й своє законодавство. Територія федерації складається з території її суб’єктів (Росія, США, Бразилія).

Конфедерація – це форма союзу держав для забезпечення спільних інтересів за умов збереження за державами-членами цього союзу їх суверенітетів. Члени конфедерації зберігають право виходу зі складу конфедерацій (Австро-Угорщина, Сенегал та Гамбія).

3. Форма політичного (державно-правового) режиму. Політичний режим виявляється в сукупності засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з погляду співвідношення демократичних і недемократичних засад.

Розрізняють два види політичного режиму: демократичний та антидемократичний.

Ознаки демократичного режиму:

− проведення виборів вищих і місцевих представницьких органів;

− плюралізм (багатоманітність) у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

− рівність громадян у здійсненні ними своїх прав і виконанні обов’язків;

− свобода слова, друку, зборів, участі у партійних та громадських організаціях.

У структурі демократичного режиму умовно виділяють:

− безпосередню демократію (пряму участь населення у вирішенні питань державного життя шляхом загальнонародного голосування (референдуму);

− представницьку демократію (участь народу в справах держави через представницькі, виборні органи, тобто через депутатів вищих і місцевих виборних органів).

Види антидемократичних режимів:

1. Тоталітарний режим. Має такі ознаки:

− тоталітарний (повний) всеохоплюючий контроль над всіма сферами суспільного життя громадян;

− узурпація влади однією масовою партією, яка нав’язує населенню свою ідеологію за умов нетерпимості до інших ідеологій.

2. Авторитарний режим. Має риси, подібні до тоталітарного режиму, але контроль над різними сферами життя суспільства не має такого всеохоплюючого і жорсткого характеру. Авторитарний режим ґрунтується на культі однієї або кількох осіб, яким офіційна ідеологія часто намагається створити авторитет, акцентуючи увагу на турботі цих осіб про народ, державу тощо.

Види авторитарних режимів:

− диктаторський режим – владу перебирає на себе політичний лідер, закони можуть ігноруватись, діяльність уряду контролюється диктатором;

− військовий режим – вища державна влада зосереджується в руках військових, які управляють економікою і соціальною сферою. Діяльність партій забороняється;

− теократичний режим – в одній особі зосереджується вища державна і релігійна влада, значна частина релігійних норм включається в систему права, певні функції держави здійснюються релігійними організаціями і служителями культу.

3. Деспотичний режим. Існує за умов абсолютної монархії. Характерна безглузда жорстокість правителя заради егоїстичних особистих інтересів.

4. Тиранічний режим. Заснований на одноосібному правлінні, але владу тиран отримує не за правом успадкування, а внаслідок насильницького захоплення (шляхом державного перевороту). Головна

мета тирану – зберегти владу. Для тиранії характерні свавілля, беззаконня, фізичне і моральне насильство над людьми, жорстокі репресії.

5. Фашистський режим. Являє собою крайню форму тоталітаризму і авторитаризму, поєднану з ідеологією зверхності однієї нації над іншими, націоналізмом і расизмом. Цим режимам притаманна

агресивна зовнішня політика, зорієнтована на захоплення чужих земель та поневолення інших народів.

6. Охлократія – влада натовпу, юрби, нехтування законами, використання такої ситуації у власних інтересах політичними авантюристами та кримінальними елементами.

5.

Право– це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил поведінки (норм), які охороняються силою державного примусу і забезпечують юридичну регламентацію суспільних відносин у межах території усієї країни. Право відображає певний тип виробничих відносин, умови життя суспільства, його соціальну, класову структуру та співвідношення класових сил, традиції народу, його культуру. На державу і право впливають демографічні процеси у суспільстві, географічне середовище, а також зовнішні умови життя країни. Право складається з правових норм.

Характерні ознаки правових норм:

1. Норми права виникають разом із державою і офіційно встановлюються чи санкціонуються державою. Право – це правила поведінки, які походять уже не від суспільства, а від держави, вступаючи втіленням волі держави, тобто державної волі політичних сил, які перебувають при владі.2. Норми права, у випадках невиконання їх добровільно, забезпечуються державною владою; держава охороняє їх від порушень шляхом державного примусу.

3. Норми права регулюють і охороняють найбільш важливі, з позиції інтересів суспільства, держави та особи, суспільні відносини і соціальні цінності.

4. Норми права – це правила поведінки загального характеру. Правила поведінки, відображені у правовій нормі, адресовані не конкретному суб’єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регулюються певною нормою права.

5. Норми права встановлюють юридичні права та обов’язки учасників суспільних відносин або правовий статус суб’єктів відносин.

6. Норми права виражаються тільки в певних офіційних формально визначених формах (закони, постанови, укази, декрети) і мають свою чинність у часі і просторі.

7. Правові норми тісно пов’язані між собою, діють у єдності, складаються у правові інститути, правові галузі та інші частини системи права.

Регулятивна функція використовується для запровадження позитивних правил поведінки шляхом закріплення наявних правил або для забезпечення активної поведінки тих чи інших суб’єктів. Цією функцією здійснюється регулювання економічних, політичних, соціальних, культурних та інших суспільних відносин.

Охоронна функція призначена для вжиття заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, характеризується особливими засобами впливу на поведінку людей.

Роль права в реалізації класових і загальносуспільних інтересів залежить від типу держави, класів і суспільних груп, які перебувають при владі, їх світогляду та рівня загальної культури, співвідношення

класових сил, впливу релігії на суспільство та низки інших чинників.

Види правових норм

Норма права– це формальне визначене, сформульоване або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки, здійснення якого забезпечується державними примусовими заходами.

Структура норми права– це її складові, визначені такими термінами: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза – частина правової норми, у якій зазначаються обставини, за яких слід керуватися зазначеною нормою.

Диспозиція – частина правової норми, яка визначає, яким може або повинна бути поведінка суб’єкта права за наявності умов, зазначених у гіпотезі.

Санкція– частина правової норми, у якій зазначаються заходи державного впливу або юридична відповідальність, які застосовуються у випадку невиконання приписів, передбачених у диспозиції.

Види норм права. За характером приписів поведінки особи норми права поділяються на три види:

1. Імперативні (зобов’язуючі) – встановлюють для учасників суспільних відносин вимогу дотримуватись певної поведінки.

2. Диспозитивні (уповноважуючі) – надають учасникам суспільних відносин право вибору поведінки у певних межах, якими вони за бажанням можуть користуватися.

3. Заборонні – запроваджують заборону щодо вчинення тих чи інших дій.

Залежно від того, чи встановлює правова норма правила поведінки, чи передбачає процедуру здійснення прав і обов’язків, норми права поділяються на: матеріальні, що встановлюють права та обов’язки громадян, підприємств, організацій, та процесуальні, що передбачають методи здійснення передбачуваних у нормах матеріального права обов’язків і прав.

Визначають також інші види правових норм, наприклад, дефінітивні, що закріплюють юридичні поняття; соціальні – поширюються на певну категорію осіб, виключні – встановлюють винятки із загальних правил тощо.

За ознакою класових і загальносуспільних інтересів усі правові норми можна поділити на три групи:

· До першої групи належать правові норми, які виражають лише інтереси економічно і політично пануючих у суспільстві груп населення.

· Друга група об’єднує правові норми, які виражають інтереси абсолютної більшості населення країни.

· Правові норми третьої групи спрямовані на захист соціально незахищених верств населення.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
7. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
8. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
9. Атомно-кристалічна структура металів
10. Базова алгоритмічна структура
11. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
12. Безцехова виробнича структура.

Переглядів: 2711