Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція 6. Морфологічні засоби стилістики в офіційно-діловому стилі

Висновки.

Додаткова література з теми :

1. Проблема «Схід– Захід» в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування.

В історії людської цивілізації склалися два глобальних типи культури- східна і західна.

Упродовж тисячоліть людської історії Схід і Захід досить конфліктно протистояли один одному, і напруження цього протистояння значною мірою визначало розвиток культури та політичних процесів суспільства.

Для філософії суть проблеми «Схід – Захід» полягає у тому, що людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах.

Для філософії проблема «Схід-Захід» постає перш за все як проблема пошуку глибинних засад та механізмів діяльності людського інтелекту, адже з точки зору фізики ми, всі люди, живемо у єдиному космосі, проте, виявляється, що сприйматися, розумітися та осмислюватися він може неоднозначно культурою, але вже в епоху Нового часу і далі Україна все більше наближалась до західноєвропейської культури.

Наприкінці ХVIII - на початку XIX ст. Європа відкрила для себе своєрідний, у чомусь екзотичний і багато в чому незрозумілий світ давньосхідної філософії. З того часу інтерес до неї не згасає.

Основні риси Східної культури:

- Вся східна культура підпорядкована на підпорядкуванні індивіда колективу, на розчиненні індивідуального в суспільстві. Культ спільності тут переважає над культом людської особистості, її суверенності і недоторканості. Індивідуальне, творче начало в філософії Стародавнього Сходу виражено вкрай слабо. Історія практично не залишила нам імен східних філософів. Проблема особистості не знайшла в цій філософії актуалізації

- повне підпорядкування особи жорстокому кастовому поділу суспільства.

- Якщо в Західній культурі домінує раціоналістичний підхід в розумінні світу і людини, то в Східній на перший план висувається ірраціоналістино-містичні форми осягнення дійсності. Східна культура головну увагу звертає на проблему самовдосконалення людини, а не перетворення світу відповідно до потреб людини, що характерно для Західної Культури.

Нарешті, не може не вражати побудова східної думки, яка нібито розчиняє слова, залишаючи нас у полоні чистих сенсів. Наприклад: «Одного разу Чжуану Чжоу наснилося, що він – метелик, метелик, що весело пурхає. Він насолоджувався від усього серця і не усвідомлював, що він Чжоу. Раптом прокинувся, здивувався, що він – Чжоу, і не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він – метелик, чи метеликові, що він – Чжоу. Це й зветься перетворенням речей...».

2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавньої Індії.

Найдавнішими цивілізаціями, дослідженими сьогодні наукою, були Шумер та Стародавній Єгипет; знайомство з їх духовною спадщиною дозволяє стверджувати, що саме тут вже були присутні деякі найперші філософеми, тобто зародки майбутніх філософських ідей та концепцій. Зокрема, в Шумері вже існувала перша відома нам універсальна класифікація світових стихій (небо, гроза, вода, земля), у відповідність яким були поставлені боги, властивості людини та характеристики держави. Окрім того, знаменитий епос про шумерського царя Гільгачеша чи не вперше з надзвичайною гостротою та емоційністю змальовує почуття людини, яка раптом просякнулася думкою про неминучість смерті.

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є «Веди» (із їх назвою споріднено наше слово «відати», «знати»), записані на листях пальми приблизно за 1.5 тис. років до н.е.. До «Вед» входять міфи, розповіді про предків. богів, гімни, заклинання і т. ін. Сюди входять також і певні тлумачення давніх світоглядних уявлень. З філософського погляду найцікавішими є тексти під назвою «Упанішади»(від слова «сидіти поруч»; мається на увазі – поруч з учителем, тобто це тексти-пояснення таємних знань, що містяться в основних текстах «Вед» «прихована таємниця»).

Упанішади містять :

· найдавніші версії виникнення світу, серед яких важливе значення мали:

· виникнення світу із яйця (ідея про самозародження всього, осмисленого в якості живого);

· виникнення світу внаслідок жертвопринесення (ідея, згідно якої народження та смерть невід’ємні одне від одного)

· релігійно-філософські вчення проБрахму, або світову душу і сутність сіту. Початком світу, його витоком є Брахма(Бог), якась безтілесна субстанція, яка пронизує світ, є його початком, і в підсумку завершенням. Брахма- не є особою, а це Дух. Оскільки Бог пронизує Всесвіт, то в Упанішадахх висловлюється думка про те, що в світі діє універсальний закон, якому підпорядковується все(тіла, явища, космічні періоди розвитку.)

· певне бачення життєвої долі людини: концепція безмежного кола перевтілень душі (сансара і закон карми).Висловлена ідея відплати у потойбічному житті за земне життя(карма), сформульована думка про те, що душа людини безсмертна і після смерті свого «господаря» переселяється в інше тіло - людини, тварини, чи навіть росслини.(сансара).Кожне перевтілення залежить від поведінки , від життєвого шляху. Нагорода - піднесення душі до всесвітнього духу - брахмана,злиття з ним і отримання вічного життя.

Виникненню філософських шкіл Стародавньої Індії передували впливові духовні рухи, які містили певні філософсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на одне: на звільнення людини від нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану «мокші»—повного блаженства. До таких рухів належали джайнізм, йога та буддизм.

Джайнізм (від слова «джіна» – переможець) закликав людину підпорядкувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям. Якщо людина здатна це витримати та ще й не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.

Йога (засновник– Патанджалі) також ставила перед людиною подібну мету, але шляхом її досягнення вважала впорядкування (це один із перекладів слова «йога»), гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини. Відомо, що в цій справі йоги досягли і досягають вражаючих результатів.

Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки постає буддизм. За переказами, його засновником був принц Гаутама Сіддхартха з роду Шакїв (563– 483 рр. до Р. X).Життя Гаутаминастільки оповите легендами, що про нього майже немає реальних відомостей.

Більш-менш достовірним є те, що захищений з дитинства від життєвих прикрощів та негараздів, він був вражений випадково побаченими фактами людського старіння і смерті. Пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього нашию просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим), проголосивши учням чотири основні («діамантові») істини.

Основні ідеї буддизму викладані у праці «Тіпітака» (три корзини законів).

Центральним в будистському вченні є чотири благородні істини:

1) Існування кожної людини нерозривно пов’язане із стражданнями, не залежно від того праведний чи не праведний спосіб життя вона веде. Народження, хвороба, старість, смерть, зустріч з неприємним і розлука з приємним, неможливість досягнути бажаного - все це веде до страждань. Життя людини – потік невгамовної спраги, нездійснених прагнень і бажань, бо досягнення їх веде до нових бажань і так безкінечно. Людина стає вічно незадоволеною і тому страждає.

2) Причиною страждань є прагнення до життя, спрага життя, прагнення до насолоди і чуттєвих задоволень.

3) Буддизм ставить за мету вийти із «ланцюга» страждань. Звільнитись від страждань потрібно і можливо при житті. Для цього в буддизмі вироблені певні засоби, оволодіваючи які людина може досягнути стану нірвани.

Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і досягає стану «нірвани»– стан абсолютного спокою, коли відсутні усі бажання , прагнення, пристрасті

Іноді нірвану описують так: у суцільній темряві на поверхні океану плаває лампа з вогником, що ледве освітлює невеличку частину простору. Олія у лампі поступово вигоряє, і вогник згасає. Коли він згасне остаточно, ніхто не зможе сказати, де небо, де вода, а де лампа. Все розчиниться у всьому.

4) Основні напрямки звільнення людини від чуттєвості. Вісім шляхів позбавлення від страждань: правильна віра, правильна мова, істину рішучість і волю, правильні дії, правильний спосіб життя, правильну думку, правильні наміри і правильне споглядання.

Головним моральним ідеалом буддизму виступає любов до всього живого і утриманні від заподіяння стану зла.

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії провідне місце належало школі санкх”я (обчислення, точне знання), засновником вважають Капілу (VII ст. до Р. X.). На першому плані в судженні школи – питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях.

Школу чарвака-локаята (засновник Бріхаспаті. VII– VI ст. до Р. X.) відносять до натуралістичних:Локаята вважають, що «не існує ні бога, ні визволення (від карми), ні дхарми, ні недхарми, а також немає винагороди за благочинне життя...»

Питання логіки та пізнання перебували в центрі уваги школи ньяя (засновник Готама, III ст. до Р. X.). Тут докладно розглядали основи та засоби пізнання, форми умовиводів, ознаки достовірності знань та ін.

Деякі твердження школи вайшешіка (засновник Канада. VI-V ст. до Р. X.) дають підстави вважати її школою своєрідного атомізму: «...щодо особливостей: воістину вони – одиничні, і визначаються як те, що лежить в основі субстанцій».

3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю

Духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зване «П’ятикнижжя»(«У-цзінь»).

У «Пятикнижжі» в образно-міфологічній формі подано найфундаментальніші складники давньокитайського світобачення. В одній із версій, що мала важливе значення для китайської культури, світ утворив першопредок Пань-Гуякий, розколовши первинне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували ідеальні закони буття, на Землі навпаки – панують стихійність і випадковість. Китайська держава – це «Серединне царство», тобто людина і держава поєднуютьу собі властивості як Неба, так і Землі. Тому перед людиною відкривається можливість вибору між двома відмінними типами поведінки.

Пятикнижжя: Ші-цзінь(книга пісень або віршів); І-цзінь (Книга перемін); Чунь –цю(книга літописів); Шу-цзінь( Книга історій); Лі-Шу(книга ритуалів)

Все на світі є результатом взаємодії двох протилежних початків буття – Інь і Ян. Інь уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий) початок буття, а Ян – світлий, сухий, активний (чоловічий). Внаслідок взаємодії Інь та Ян утворюють 5 світових стихій: * вогонь, * воду, * землю, * дерево та метал.Може здатися, що перелік названих стихій не відповідає єдиному вихідному принципові їх виділення, але звернемо увагу, що засоби людської дії – дерево та метал – вписано у світові процеси, а це означає, що людину розглядають як органічну частину Космосу.

Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю (а таких давні джерела налічували до ста, хоча конкретно називали лише шість) найважливішими були дві, до розгляду ідей яких ми і звернемося.

3. Конфуціанство.

Конфуціанство заснував Кон-Фуцзи, або Конфуцій (551– 479 рр. до Р. X.). Це була школа соціально-етичного спрямування, тобто на першому плані тут – проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Конфуцієві приписують визначення людини як істоти, котра у своїх діях керується внутрішніми мотивами. Водночас вирішальну роль у людському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як «шляхетна»»благородна» , цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність «де»: «Небо породило в мені де».

Центральне місце у конфуціанстві займає проблеми моральної поведінки людини., проблеми життя, держави та сім’ї. В основі ци відносин Конфуцій висуває думку, лежить принцип «жень»(гуманність)

Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх переконань, а діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб: «Шляхетний муж дбає про обов’язок, а низька людина – про зиск».

Благородна людина- це той ідеал, до якого повинна прагнути людина. Основні риси – вимогливість до себе, прагнення до самовдосконалення, вміння зберігати внутрішній спокій, витримку і самовладання.

Основні вимоги , яких повинна дотримуватись благородна людина.

1)Виявляти до батька таке відношення, яке ти вимагаєш від свого сина.

2)Виявляти до володаря таке відношення, яке ти вимагаєш від своїх підданих.

3)Виявляти дол. Старшого брата таке відношення, яке ти вимагаєш від молодшого брата.

4)Виявляти до друзів таке відношення, яке ти хочеш від своїх друзів

Велику роль Конфуцій приділяв ідеї порядку і управління у державі. Спочатку людина повинна навести порядок у собі, в своїй моральній поведінці, потім у своїй сім’ї, і врештірешт удержєаві.

Конфуцій розуміє людину в єдності її соціальними функціями. Головна мета виховання – підготувати індивіда до найкращого виконання своїх соціальних і службових обов’язків.

Головною метою конфуціанського вчення було досягнення стабільного, поступово еволюціоную чого суспільства

Іншу важливу школу Стародавнього Китаю заснував Лао-Цзи (VI—V ст. до Р. X.) – майже легендарна особа, бо про нього немає достовірних відомостей. У цій школі на першому плані – ідеї світобудови; людину з її діями виведено з космічних законів. Вихідне поняття школи «дао» (звідси – і назва школи) не має однозначного визначення. У трактаті «Дао-де-дзин»його пояснено так: «Дао, яке можна виразити словами, не є стале дао. Ім’ я, яке можна назвати, не є стале ім’я. Лише те, що не має імені, може бути початком неба і землі... Дао породжує єдине. Єдине породжує два початки: інь і ян. Двоє породжують третє. Третє породжує усе, що існує...».

Як звичайно, ці рядки коментують так: під «дао» розуміється єдиний і універсальний початок буття.Якщо це так, то саме «дао» не може мати ніякого визначення, адже визначення є лише там, де межа і відмінність. Якщо є межа, то «дао» буде обмеженим і не зможе породжувати все без винятку; якщо є відмінність, то «дао» буде змінним і втратить якість універсального єдиного.

Тому «перше дао» є єдність інь та ян. Інь та ян – два протилежні початки всього, що існує.Інь уособлює собою страждальне, пасивне, вологе, темне – загалом жіноче начало. Ян, відповідно, – активне, ділове, сухе, світле, тобто чоловіче начало. їх об'єднання дає частину «ці» – щось на зразок атома. Якщо в ній переважає інь, вона зветься інь-ці, якщо ян – ян-ці. Взаємодія інь-ці та ян-ці утворють уже згадані п’ять стихій: • вогонь, • воду, • землю. • дерево та • метал. Названі елементи, або стихії, утворюють усе існуюче.

Але на цьому визначення «дао» не закінчено. Його тлумачать також як універсальний закон світобудови, як людську долю і, нарешті, як закон правильного мислення (або правильної свідомості). Тобто «дао» пронизує собою усе, що існує, знаходячи, врешті, своє виявлення у правильному спрямуванні думки. Тому саме слово «дао» передається ієрогліфом, що поєднує шлях та голову людини.

Конкретні виявлення «дао» в речах та процесах позначають як «де», котре, як уже згадано, у людській поведінці постає у вигляді доброчесності. Життєве завдання людини – осягнути «дао» (своє і космічне) і йти за ним. Із вихідного розуміння «дао» випливає також даоський принцип не діяння як першої якості мудреця: «Не виходячи за браму, можна знати про справи Піднебесної. Не виходячи з вікна, можна бачити природне дао. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому велемудрий (мудрець) не шукає знань, але пізнає усе; не виставляє себе на оглядання, але всім відомий; не діє, але досягає успіху.

Послідовники даосизму ставили три мети: досягнення довголіття, стану просвітлення і безсмертя.

· досягнення довголіття покладена давня натурфілософська концепція здоров’я , яка базується на принципах інь-ян.

· Шлях до довголіття лежить через наслідування природи

· Кінцева мета – безсмертя - досягається внаслідок єдності з Дао, просвітлення душі.

У державних справах Лао-цзи також віддавав перевагу зменшенню активності. Він вважав, що маленькі держави з нечисленним та недійовим населенням житимуть стабільним, урівноваженим життям. Просвітництво та виконання ритуалів Лао-цзи вважав ознаками розврату, незадоволення і занепаду держав. Звідси випливає мотив протистояння даосизму та конфуціанства в культурній історії Китаю. Але ці великі школи радше розвивали свої ідеї як взаємовпливами, так і своїми дискусіями.

Всі інші філософські школи Стародавнього Китаю у своєму змісті так чи інакше відбивали ідеї і світоглядну спрямованість даосизму та конфуціанства.

1. Стилістичне використання іменників у ділових паперах.

2. Стилістичні функції прикметників в офіційно-діловому стил,і.

3. Стилістичне використання займенників у діловій документації.

4. Стилістичні функції дієслів в діловому мовленні.

5. Особливості вживання числівників у ділових паперах.

6. Стилістичне використання інших частин мови.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мотивація та формування стратегічної поведінки	\|	Стилістичне використання прикметників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.