Становлення вітчизняної правової школи

Українська правова наука

Компетенції, компетентності, професійне коло застосування

Становлення вітчизняної правової школи

Після першої російської революції з розвитком конституціоналізму, проголошенням верховенства права і підпорядкування управління закону стало можливим вивчення внутрішнього управління із суто правничої, а не лише економічної або соціологічної точки зору. На порядку денному постало питання про формування в Росії системи адміністративної юстиції. У цих умовах виокремлюється адміністративне право, що розглядається як частина державного (конституційного) права. Цей новий погляд, проповідником якого на Заході був німецький учений Отто Майер, одним з перших відобразив відомий російський конституціоналіст українського походження М. І. Лазаревський (1834-1920). Другий том його курсу конституційного права, який побачив світ 1910 р. у Петербурзі, було повністю присвячено догматичному аналізу російського законодавства про внутрішнє управління.

Зокрема, детально розглядалися питання державної служби.
Адміністративному праву присвятив низку своїх праць інший відомий конституціоналіст, вихованець Новоросійського університету В. М. Гессен (1868-1919). Серед них «Лекції з адміністративного права» (1903), «Лекції з поліцейського права» (1907-1908), «Виняткове положення» (1908) та інші. В Україні вперше побачила світ цікава праця А. А. Алексеева «Міністерська влада в конституційній державі» (1910).

З падінням російської, а згодом і австрійської монархій українська юридична наука дістала потужний імпульс для подальшого розвитку. Склалися можливості й для практичної реалізації багатьох наукових ідей. Водночас протягом 1917—1920 pp. внаслідок постійної зміни політичних режимів досить важко було вести неквапливий науковий пошук, а практичні державотворчі кроки нерідко вже через кілька місяців перекреслювалися заради нових експериментів. Проте як би там не було, в цей період української революції були запропоновані нові моделі організації державного управління в центрі й на місцях, що сприяло демократизації державної адміністрації і розвитку засад самоврядування.

Одним з найбільших здобутків у галузі адміністративно-правової практики була поява в Україні адміністративної юстиції. Так, утворений в Українській Народній Республіці відповідно до закону Центральної Ради від 17 грудня 1917 р. Генеральний Суд мав у своєму складі Адміністративний відділ. Згодом, за правління П. П. Скоропадського Генеральний Суд було перетворено на Державний Сенат Української Держави, у складі якого функціонував Генеральний Адміністративний Суд. А в часи Директорії була відновлена діяльність Адміністративного відділу Генерального Суду.

Як навчальна дисципліна, адміністративне (поліцейське) право продовжувало посідати важливе місце у навчальному процесі як ста-
рих університетів, так і нових навчальних закладів — Українського народного (згодом державного) університету в Києві, Українського державного університету в Кам'янці-Подільському, Київського юридичного інституту, Катеринославського і Таврійського університетів. З утвердженням радянської влади викладання й дослідження поліцейського права як своєрідного юридичного символу старого режиму повсюдно припинилося. Проте питання адміністративного права (зокрема, адміністративної юстиції) у тому чи іншому вигляді залишалися в навчальних планах ряду закладів освіти.

2. Компетенції, компетентності, професійне коло застосування

Компетенція - здатність людини робити роботу правильно. Компетенція являє собою набір певних моделей поведінки, які забезпечують структуроване керівництво дозволяє ідентифікації, оцінки та розвитку поведінки окремих працівників. Відповідно до визначення, термін «компетенція» вперше з'явився в статті Крейга C. Лундберга в 1970 році під назвою "Планування Програми розвитку". Термін набув поширення, коли в 1973 році, Девід МакКлелланд, к.т.н. написав основоположну статтю під назвою «Перевірка на компетенції, а не на інтелект".

Деякі вчені бачать «компетентність» як сукупність знань, навичок і поведінки, що використовуються для підвищення продуктивності, або в якості державної або якості буття або адекватно кваліфікованих, мають можливість для виконання певної ролі. Наприклад, управління компетенцією можуть включати в себе системи мислення та емоційного інтелекту та навички впливу і переговорів.

Компетенція також використовується як більш загальний опис вимог до людини в організації та суспільстві.

Компетенція іноді, показує певні дії в ситуації і контексті, які можуть бути різними в кожний наступний раз, але вони демонструють в загальних рисах як людина повинна діяти. У надзвичайних ситуаціях, компетентні люди можуть адекватно реагувати й проявити таку поведінку, якою вони досягнуть успіху. Щоб бути компетентною люди повинні бути здатні інтерпретувати ситуацію в контексті можливих дій, щоб взяти і навчитися діяти в можливих ситуаціях. Незалежно від того, яка підготовка, компетентність буде рости за рахунок досвіду і рівня індивідуального навчання й адаптації.

Компетенція має різні значення, і продовжує залишатися однією з найбільш дифузних умов у сфері управління розвитком, а також організаційної та професійної літератури.

Dreyfus і Dreyfus введена номенклатура рівня компетенції в компетенційному розвитку. Причинного міркування такої мови рівня компетентності можна побачити в своїй роботі на Розрахунковий Раціональність під назвою "Від Сократа до Експертні системи: Обмеження і небезпеки Розрахунковий раціональності".

П'ять рівнів запропонованих Dreyfus і Dreyfus були:

1. Новачок: на основі правил поведінки, сильно обмежені і негнучкі

2. Досвідчений Новачок: Включає в себе аспекти ситуації

3. Практик: виконує обов'язки свідомо з врахуванням довгострокових цілей і планів

4. Знаючий практик: бачить ситуацію в цілому і діє виходячи з особистих переконань

5. Експерт: Має інтуїтивне розуміння ситуації і масштабує її на центральні аспекти

Процес розвитку компетенцій протягом усього життя робить серію і роздуми. Як ставляться до компетенції кар'єр, а також роботи, довічне підвищення кваліфікації пов'язано з особистим розвитком, як концепції управління. І це вимагає спеціальної середовищі, в якому правила необхідні для того, щоб ввести новачків, але людей на більш високий рівень компетентності буде систематично порушувати правила, якщо ситуація вимагає цього. Ця середа синоніми описується за допомогою таких термінів, як організації, що навчається, формування знань, самоорганізації і можливостей.

В рамках конкретної організації або професійного співтовариства, професійна компетентність, часто цінується. Вони, як правило, ті ж компетенції, які повинні бути продемонстровані у співбесіді. Але сьогодні є й інший погляд на це: що є спільні області професійних компетенцій, необхідних для збереже пост, або отримати підвищення по службі. Для всіх організацій і громад існує безліч першочергових завдань, що компетентні люди повинні сприяти весь час.

Для студентів університетів, наприклад, основними завданнями можуть бути:

§ Обробка теорії

§ Методи обробки

§ Обробка інформації про призначення

Чотири основні області компетенції, є:

1. Значення компетенцій: людина повинна бути в змозі ідентифікувати себе з метою організації або громади і діяти від переважного майбутнього відповідно до цінностей організації або громади.

2. Ставлення компетенції: здатність створювати і розвивати зв'язки із зацікавленими сторонами з головних завдань повинно бути показано.

3. Навчання компетенції: людина оцінюється повинні бути в змозі створювати і шукати ситуації, які дають можливість експериментувати з безліччю рішень, що дозволить завершити основні завдання і проаналізувати досвід.

4. Зміна компетенції: людина оцінюється повинні бути в змозі діяти по-новому, коли вона сприятиме цілям організації або громади і зробити кращим майбутньому прийти до життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Українська правова наука

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.