Українська правова наука

Присяжний повірений - адвокат в Російської імперії при окружному суді або судовій палаті. Звання існувало в період з 1864 і по 1917.

Умови отримання

· Вища юридична освіта

· 5-річна служба по судовому відомству або стан протягом 5 років помічником присяжного повіреного

· Згода ради присяжних повірених або суду, що спостерігають за діяльністю присяжних повірених.

Відповідно до Установою судових установлень Російської імперії від 20 листопада 1864 присяжними повіреними не могли бути:

· Особи, що не досягли 25-річного віку;

· іноземні піддані;

· оголошені неспроможними боржниками;

· перебувають на службі від Уряду, або по виборах, за винятком осіб, які займають почесні або громадські посади без платні;

· піддані, за судовими вироками, позбавлення чи обмеження прав стану, а також Священнослужителі, позбавлені духовного сану за вироками духовного суду;

· перебувають під слідством за злочини та проступки, що тягнуть за собою позбавлення або обмеження прав стану, і ті, які, бувши під судом за такі злочини або проступки, не виправдані судовими вироками;

· виключені зі служби по суду, або з духовного відомства за пороки, або ж із середовища товариств і дворянських зборів за вироками тих станів, до яких вони належать;

· ті, яким по суду заборонено ходіння по чужих справах, а також виключені з числа присяжних повірених.

Присяжний повірений, виключений з числа таких будь судовою палатою, позбавлявся права назавжди повернутися до професії на всій території Росії. Списки виключених з числа присяжних повірених централізовано публікувалися і регулярно розсилалися по всіх судових палат, окружним судам і з'їздів мирових суддів. Аналогічно чинили й судові палати, сповіщаючи суди нижчих інстанцій про виключення того чи іншого особи з числа присяжних повірених. Присяжним повіреним, який прийняв цю посаду, збереглися чини, отримані на колишній службі, і придворні звання. Претендують на звання присяжного повіреного подавали заяву до ради присяжних повірених з доданням необхідних документів. Рада розглядав це прохання, потім брав постанову про прийняття кандидата або про відмову. Особа, прийняте у присяжні повірені, отримувало свідоцтво і після цього брало присягу. Потім його включали до спеціального списку присяжних повірених, а рішення про його прийняття публікувалося до загального відома.

Присяжні повірені мали право: вести цивільні справи у всіх судових установленнях без отримання свідоцтв на право клопотання по чужим справам; отримувати винагороду за ведення справ; передавати один одному змагальні у цивільних справах папери без посередництва судових приставів і т. д. Присяжний повірений був зобов'язаний вести список справ, які йому доручали, і представляти його в раду або окружний суд на першу вимогу. У п. 4 ст. 355 учр. Суд. Вуст. вказувалося на те, що звання присяжного повіреного несумісне з дійсною службою, так як присяжний повірений повинен бути незалежний від начальства.

Тоді ж був введений й інститут так званих приватних повірених, якими могли бути громадяни, що досягли 18 років, за винятком жінок. Приватні повірені не мали своєї корпоративної організації. Для отримання звання необхідно було скласти іспит в окружному суді або судовій палаті, які й видавали свідоцтво встановленого зразка на право ведення судових справ.

Прізвища осіб, котрі отримали таке свідоцтво, публікувалися в губернських відомостях. На відміну від присяжних повірених приватні могли виступати лише в тих судах, до яких вони були приписані і які, відповідно, здійснювали нагляд за їх діяльністю.

Велике значення мало проголошення в праві презумпції невинності, згідно з якою особа вважалася невинною до того часу, доки її винність не буде доведена вироком суду. Скасовувалася система формальних доказів, яка була замінена системою вільної оцінки за внутрішнім переконанням.

В законодавстві докладно регламентувався процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних засідателів. В цих судах винесенню вироку передував вердикт присяжних про винність або невинність підсудного.

Судова реформа 1864 року докорінно змінила всю систему правосуддя Російської імперії. Статути ввели принцип незалежності й незмінності суддів; встановили підсудність всього населення без будь-яких вилучень; відокремили попереднє слідство як від поліцейського розшуку, і від прокуратури; забезпечили змагальність судового процесу, повністю зрівнявши в правах сторони обвинувачення і захисту. Серцевину реформи склали установа суду присяжних і створення вільної, відокремленої від держави, адвокатури.

Саме ця реформа вивела вітчизняну юриспруденцію на новий рівень допомогли вивести дві значущі події. Першим з них стало видання Повного зібрання законів і Зводу законів Російської Імперії. А другою подією, важливим для розвитку юриспруденції, можна назвати судову реформу, проведену в 1864 році.

Цей період дав нашій країні ціле покоління юристів, які зуміли закласти основи подальшого розвитку цієї науки. За основу при цьому ними була взята німецька юриспруденція, особливо історична школа права, яка була в ті часи провідним напрямком в цій науці.

У перші роки існування Радянського Союзу юриста було прийнято вважати носієм найважливіших знань. Цих людей держава намагалася обов'язково використовувати з цілями державного будівництва. 11 травня 1920 вийшов закон про реєстрацію юристів. Згідно з цим законом, всі люди, які мають вищу юридичну освіту, в триденний термін повинні були зареєструватись у відділах обліку та розподілу робочої сили. При цьому тих, хто не зробив цього вчасно, вважали дезертирами і судили.

Діяльність адвокатів тоді знайшла форму трудової повинності. Але навіть тоді юриспруденція в нашій країні продовжувала послідовно розвиватися.

Істотна зміна ролі і значення юридичної професії відбулося в постперебудовний період. Авторитет юристів виріс, дана професія почала користуватися все зростаючим попитом, що призвело до зростання її популярності. Тоді ж з'явилися і нові юридичні спеціальності. Сьогодні до юристів відносяться не тільки адвокати, але також нотаріуси, мирові судді, судові пристави і пр. Зміни торкнулися також структури, методів і форм вищої юридичної освіти, виникли в нашій країні різні асоціації юристів та інші подібні організації.

Початок XIX століття ознаменувався в історії Російської імперії цілою серією державних перетворень. Їх невід'ємною частиною стали заходи, спрямовані на значне розширення і вдосконалення системи народної освіти.

Основні принципи реформ в цій сфері були викладені в документі під назвою "Попередні правила народної освіти", затвердженого імператором Олександром I 24 січня 1803. Згідно з планом, визначеним у даному документі, передбачалося створити на території країни шість навчальних округів: Московський, Санкт-Петербурзький, Казанський, Харківський, Віленський і Дерптський. У кожному з заснованих університетів передбачалося мати юридичний факультет. І такий факультет чи існував з моменту відкриття навчального закладу, або створювався трохи пізніше. У Дерптському університеті він іменувався юридичним відділенням, в Казанському та Харківському університетах - відділенням моральних і політичних наук, в Санкт-Петербурзькому університеті - відділенням "наук філософських і юридичних", в Московському університеті - "відділення моральних та політичних наук".

Викладання юриспруденції передбачалося не тільки в університетах, а й у навчальних закладах особливого типу - ліцеях або училищах вищих наук. Вони створювалися спеціально для підготовки цивільних чиновників і за рівнем освіти займали проміжне положення між гімназіями та університетами.

Кінець XIX початок XX ознаменувалися оновленням правових концепцій. Головний напрям теоретичної юриспруденції епохи вільної конкуренції, що зводить право до волі суверена, був соціологічний позитивізм. Цим самим, юриспруденція як наука, робить крок назад, так як від правової догми, від законів, йде до повсякденного життя. Звичайно, потрібно, щоб право випливало з життя, але не на стільки, щоб змішувати юриспруденцію з усіма науками якими тільки можливо. Важко навіть знайти науку, яку в цей час не змішали би з юриспруденцією: психологія, біологія, етика, теологія і т.д. Складається таке відчуття, що розуміння юриспруденції як науки, для прихильників даного напрямку, було розпливчасто, або зовсім не зрозуміло. Прихильники всього цього напряму, заперечували зв'язок між правом і державою, а закон, представляв собою лише незначну частину права. Але, безумовно, як і у всякого напрямки є тут і позитивні сторони: "соціологічна школа" розширила горизонти юриспруденції, сприяла розробці таких важливих для юриспруденції, як теоретичної, так і практичної проблем, як правосвідомість, правотворчість, реалізація права.

Так само в кінці XIX початку XX століття почала складатися базова наука для всієї юридичної науки, теорія держави і права. Раніше такої спеціальної науки, яка б включала в себе сукупність знань про державно-правових інститутах, не було.

Формування теоретичного знання йшло в двох основних напрямках:

1. Загальні питання розуміння держави і права, що вивчалися крізь призму філософських, політичних, етичних та інших неюридичних навчань, з часом стали предметом спеціальної загальної юридичної науки - теорії права і держави. До формування теоретичного знання привело становлення галузевих юридичних дисциплін, яке йшло спільно з розвитком суспільства, законодавства, юридичної практики. Важливе значення мають методологічні підстави теоретичних юридичних досліджень. Розуміння еволюції методології вітчизняної юридичної науки необхідно для якісного засвоєння сучасних теоретичних знань.

В дореволюційній Росії правові явища досліджувалися з використанням самих різних підходів: і власне формально-юридичного, і філософського, і морального, і соціологічного, і психологічного. Деякий час таке положення зберігалося і після революції 1917 року. Проте потім, починаючи з 20-х років і далі, за кілька десятиліть свого розвитку радянська правова наука прагнула створити єдиний методологічний підхід до вивчення юридичних явищ. Сам цей факт дав певні пізнавальні результати (як позитивні, так і негативні). Тому юридична наука застосовувала загальні принципи соціального пізнання, вироблені на основі історичного матеріалізму.

Створення радянської юридичної науки проходило в складній внутрішньої і зовнішньої обстановки. У революційний період розвитку науки виникає чимало спірних, дискусійних питань буквально по кожній теоретичної проблеми, що супроводжується значним ускладненням теоретичної та практичної юриспруденції. Революція в Росії перемогла під керівництвом Російської соціал - демократичної партії (більшовиків), яка стала правлячою партією в країні. Вона визначала стратегічні напрямки розвитку юриспруденції в країні.

Що стосується старого законодавства, то це питання в законодавчому порядку вирішувалося лише щодо судового органу. Оформлення нового права відбувалося шляхом видання окремих нормативних актів. Державне будівництво і розвиток права в ці роки в значній мірі визначалися Конституцією СРСР 1936 року. У країні відбулися серйозні зміни.

Найважливіша тенденція в розвитку юриспруденції цього періоду - зростання ролі і посилення самостійності республіканського законодавства, відхід від принципу відповідності законодавства союзних і автономних республік федеральному. Починається війна законів.

2. Оновлення законодавства, пов'язане на першому етапі - до 1989 г з необхідністю регулювання процесів лібералізації та демократизації соціалістичного суспільства, держави та економіки, а в подальшому - зі створенням правової бази.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Становлення вітчизняної правової школи	\|	IV. Висновок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.