Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






IV. Висновок

ІІІ. Зміст лекції

План

І. Вступна частина

І. Організація аудиторії

Хід лекції

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

(ХIV – ХVII СТ.)

(.2013)

 

Підготувала

студентка-практикантка 501 групи

Шеремета Я. П.

 

Керівник:

к.і.н., доц. Герегова С. В.

 

До заняття

допускається

к.і.н., доц. Герегова С. В.

Чернівці – 201

 

 

1.1. Привітання

1.2. Перевірка наявності студентів (3 хв.)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності студентів

2.1. Оголошення теми і плану (2 хв.)

2.2 .Оголошення мети та основних понять заняття (2 хв.)

2.3. Ознайомлення студентів з літературою (3 хв.)

ІІІ. Зміст лекції(60 хв.)

IV.Висновки(10 хв.)

 

Тема: НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (ХIV – ХVII СТ.)

1. Передумови національно-культурного відродження в Україні.

2. Поширення книгодрукування. Перші шкільні підручники в Україні.

3. Утворення братств та їх роль у розвитку національної культури.

4. Розвиток вищої освіти в Україні:

а) підгрунтя вищої освіти;

б) Острозька слов'яно-греко-латинська школа-академія;

в) Києво-Могилянський колегіум.

 

Мета:Ознайомити студентів із основними тенденціями культурного розвитку українських земель після розпаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства; ознайомити з процесом проникнення книгодрукування на території українських земель та визначити його основоположників; проаналізувати роль перших українських підручників у поширенні освіти; проаналізувати діяльність та значення братств у контексті культурного розвитку; простежити розвиток вищої освіти на українських територіях. Розвивати у студентів вміння аналізувати, увагу, творчу активність, виховувати почуття відповідальності, старанності та здатності до співробітництва.

Обладнання:ілюстрації

Ключові поняття:польська експансія, золотоординське іго, гуманізм, Реформація, Відродження, книгодрукування, братства, братські школи, Острозька академія, Києво-Могилянський колегіум.

 

ІІ. Список використаних джерел та літератури:

1.Вишенський І. Твори. К., 1986.

2.Білецький П.О. "Козак Мамай" - українська народна картина. - Львів: В- во Львівського університету, 1979.

3.Жолтовський П. Художнє житія на Україні в ХУІ-ХУІІІ ст. - К., 1983.

4.Запаско Я. Мистецька спадщина Івана Федорова. - К., 1974.

5.Ісаєвич Я. Братства та їх роль у розвитку української культури в ХУІ- ХУІІІ ст.-К., 1969.

6. Ісаєвич Я. Першодрукар І.Федоров і виникнення друкарства на Україні. - Львів, 1983.

7.1саєвич Я. Юрій Дрогобич. - К., 1972.

8.Історія держави і права України: Хрестоматія. - К.: Вентурі, 1996. - С.35- 76.

9.Історія України в особах: ІХ-ХУІІІ ст. - К.: Україна, 1993. - С.133-184.

10. Логвин Г. Монументальний живопис XIV - першої половини ХУІІ ст. // Історія українського мистецтва: в 6 т. — К., 1967. - Т. 2.

11. Ломачинська І. "Книгам веселити серця...". Православні монастирі та друкарська справа в Україні ХУІ-ХУІІ ст. // Людина і світ. 1999. №7.

12.Макаров А. Світло українського бароко. - К., 1994.

13.Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. - К., 1994.

14.Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. - К., 1990.

15.Наливайко Д. Козацька християнська республіка. - К., 1992.

16.Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. К., 1997.

17. Нічик В., Литвинов В., Стратій Я. Гуманістичні і реформаційні ідеї на

Україні (XVI - початок XVII). - К., 1990.

18. Овсійчук В. Українське мистецтво XVI - першої половини XVII ст. - К., 1985.

19. Огієнко І. Історія українського друкарства. - К., 1994.

20.Свенцицька В. Живопис ХІУ-ХУІ ст. // Історія українського мистецтва. - В6т.-К„ 1967.-Т. 2.

21.Сергійчук В. Національна символіка України. - К.: Веселка, 1992.

22.Українські гуманісти епохи Відродження (Антологія). - У 2-х т. - К., 1985.

23.Уривалкін О.М. Тасмничі грані історії. - К.: КНТ, 2007. 340 с.

24.Філософія Відродження на Україні. — К., 1990.

25.Харишин М.В. Українська церква між двома уніями: 1569-1506 // Український історичний журнал. - 1996. - №4.

26. Чмихов М. Києво-Могилянська Академія. Львів, 1983.

27.Хижняк З. І. Історія Києво-Могилянської академії. - 2-гс вид., доп. і перероблене. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2008. - 203 с.

28.Яковенко Н.М. Латинське шкільництво і шкільний гуманізм в Україні (кінець XVI - середина XVII) // Київська старовина. 1997. – с. 1-2.

1. Передумови національно-культурного відродження в Україні.

Після розпаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, на перебіг подій в українських землях суттєво вплинули литовське проникнення, польська експансія й золотоординське іго.

В ХIV– ХVI ст. відбулися значні зміни у всіх сферах суспільного життя. Неоднозначні, суперечливі процеси були притаманні у цей час культурному розвитку України, що пояснюється багатьма історичними чинниками, які або заважали, або сприяли його розгортанню. Стримуючими, дестабілізуючими культурний процес чинниками стали падіння Візантійської імперії у ХV ст., що позбавило християнську православну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнтувало торгівлю, вплинуло на культуру господарювання українських земель; відсутність власної національної державності; зростаюча загроза ополячення й окатоличення після укладання Люблінської унії 1569 р.; татарська агресія.

Якщо говорити про стан освіти, то сумні реалії поневолених українських земель не могли не впливати на її стан. з середини ХІУ ст. чимала кількість українців навчалися у європейських університетах, через відсутність в Україні майже до кінця ХУІ ст. вищих навчальних закладів. За словами І.Крип’якевича в цей час “настільки сильні були основи давньої української культури, що, спираючись на них, громадянство зуміло організувати відсіч проти польського наступу і у своїх змаганнях виявило незвичайну творчу енергію”. Зауважимо, що культурно-національних рух в Україні розгортався не ізольовано від культурних та ідеологічних процесів, що відбувалися в європейських країнах. Він зазнав чималого впливу гуманістичних ідей часів Відродження та ідей Реформації, які дали початок ранньому Просвітництву, основним змістом якого була боротьба за відродження національних мов, поширення знань, освіченість широких мас, релігійна терпимість.

Поширення гуманістичних тенденцій у культурному житті України знайшло відображення як у суспільно-політичній, так і філософській думці українського народу. Антифеодальні рухи на території України сприяли виникненню гуманістичних, просвітительських ідей, поширення яких у цей період свідчить про високий рівень розвитку духовної культури українського народу.

Порівняно з іншими країнами Європи гуманізм в Україні виник пізніше (приблизно з початку до середини ХУІ ст.), проте був типологічно схожий з раннім італійським, який виник в Італії наприкінці ХІУ - середині ХУ ст. у зв’язку з вивченням і викладанням риторики, граматики, поезії й моральної філософії, на основі класичної античної освіти. Поширенню раннього гуманізму в Україні сприяли нові економічні й суспільні-політичні умови - перехід феодалізму у свою завершальну стадію, певна економічна незалежність ряду міст, де було запроваджене магдебурзьке право. З середини ХУІ ст. в Україні нові ідеї переосмислюються відповідно до потреб вітчизняної духовної культури, а саме становлення державності, громадянських свобод, національної самосвідомості, мови, освіти.

Носіями цих нових ідей стали українці, що отримали вищу освіту за кордоном в престижних університетах Європи. Зокрема протягом XV – XVI ст. більше 800 українців закінчили навчання у Краківському університеті, а найбільш обдаровані почали працювати там викладачами.

Там викладав магістр Лукаш, який був автором підручника з епістолографії (листописання). Другим визначним культурним діячем цього періоду був професор римської літератури Павло Русин з Кросно.

Одним з видатних вчених того часу був Мартин із Журавиці (село біля Перемишля) - тала­новитий математик, астроном, філософ і медик. У 1447р він написав перший посібник з геомет­рії і трактат "Нове зіставлення лічби дробів". Як доктор філософських наук він читав лекції в університетах Праги, Падуї і Болоньї.

Питанням астрономії була присвячена праця Юрія Дрогобича (Котермака) "Прогностичні міркування". Він працював викладачем астрономії та медицини у Болонському університеті, де згодом його обрали ректором.

Значний вплив на поширення філософських знань в Україні мала польська Замойська ака­демія. Її закінчив автор ряду філософських навчальних посібників Касіян Сакович.

Особливої уваги заслуговує постать Станіслава Оріховського (1513 -1566 рр.) - письменника, мислителя та суспільно-політичного діяча.Він народився у селі Оріховці перемишлянської єпархії Руського воєвоства. Початкову освіту здобув у Перемишлі, потім навчався в університетах Кракова, Відня, Віттенбурга, Падуї і Бо­лоньї. Під час навчання у Віттенбурзі тісно зблизився з німецьким реформатором Мартіном Лютером. Світогляд С.Оріховського формувався під впливом української та польської куль­тур, західноєвропейського гуманізму, традиційних католицьких цінностей і реформа­торських вчень. В його творах написаних в 40 - 50рр. ХVIст. чітко просліджуються риси рене-сансового бачення історії. Він розглядав погляди гуманіста Еразма Ротердамського про те, що від самої людини залежить чистане вона гідною вищих моральних надбань суспільства, чи перетвориться на "обридливу і лиху тварину". Вчений розглядав людину крізь призму власних їй духовних та моральних потреб.

В творчості С.Оріховського помітно відбивалися риси гуманістичної історичної свідомо­сті. Він виступає проти того, щоб розглядати історію виключно як ілюстративний матеріал, придатний лише для моральних уроків. Оріховський наголошує на соціальному значенні історії, вивчення якої дає змогу з'ясувати суть явищ суспільного життя і надає можливість встановити причинну зумовленність історичних подій.

 

2. Поширення книгодрукування. Перші шкільні підручники в Україні.

Поряд з поширенням ідей гуманізму значний вплив на розвиток вітчизняної культури мав технічний та технологічний прогрес, виникнення та розвиток власного друкарства, що дало змогу швидше, точніше і ширше передавати розповсюджувати знання та інформацію.

Перші слов'яноруські книги були надруковані в Кракові у 1491р.. Перша слов'яноруська друкарня в межах Литовської держави була заснована у м. Вільно в 20-х роках XVI ст. Ф. Ско­риною. Основоположником друкарства в Україні був, першодрукар Іван Федоров, який у 1572р. переїхав до Львова. Через рік йому вдалося заснувати у місті друкарню. У 1574 р. з друкарні Федорова вийшли "Апостол" та "Азбука". У 1575 р. через брак коштів Федоров припинив друкування у Львові. Його бере на службу князь Ва­силь - Костянтин Острозький і призначив управителем маєтків Дерманського монастиря. Зго­дом Федоров заснував в Острозі нову друкарню, де надрукував церковнослов'янською мовою біблію. З Острога Федоров повернувся до Львова, але не міг через борги розгорнути там видавничої діяльності. У 1583 р. Федоров помер у Львові у великих злиднях. Заставлену за борги друкарню після його смерті викупило Львівське братство.

З 1614 р. почала працювати Лаврська друкарня, яку заснував архимандрит Єлисей Плетенецький. Першими книгами були "Каноник" (1614) та "Часослов" (1616). В цій друкарні в основному з'являлася теологічна література, яка критикувала уніатство, захищала православ'я та українську державність. Лаврська друкарня випускала також світські книги. В 1622р. були надруковані "Вірші" Касіяна Саковича, присвячені гетьману Петру Сагайдачному, а 1674р. –"Синопсис" Інокентія Гізеля - історичний огляд України до 70-х рр. XVII ст.

Перший шкільний підручник українською мовою - "Буквар" І. Федорова, виданий у Львові 15 лютого 1574 p. Ця дата знаменна у культурному розвитку України й варта шанування: український народ одержав першу нормативну граматику. Цей підручник навіть для того часу був незвичайний. У ньому розроблено струнку систему засвоєння граматики церковнослов'янської, а якщо бути зовсім точним, словеноруської мови.

Перша сторінка - це абетка. Розташування літер подано в усталеній традиції того часу, але завдяки цьому виданню вона стала традиційною для всіх граматик, які базуються на кирилиці. Згідно з нормами того часу абетка подається також у зворотному порядку і впереміж з метою кращого засвоєння учнями. Наступний розділ - дво- та трилітерні сполучення. Це доцільна методика для засвоєння складів.

І. Федоров не обмежується суто букварним матеріалом. Він виділив три невеликих розділи так, щоб полегшити підготовку дітей до вивчення систематичної граматики. Чи був аналог цьому "Буквареві"? За свідченням самого І. Федорова, він користувався книгою Іоанна Дамаскіна "Букви словенскія". Але науковці стверджують, що найдавніші списки книги І.Дамаскіна відомі лише з XVI ст. Виходячи з аналізу обох видань можна припустити, що І. Федоров узяв за основу книгу І. Дамаскіна, грунтовно її переробив, доповнив, отже, виконав досконалішу редакцію.

У другій частині букваря наводяться тексти для читання та заучування напам'ять. Це традиційна методика навчання в південних і східних слов'ян. Книжка закінчується сентенціями, де йдеться про користь навчання, подаються уривки з книги притч Соломонових та звернення до батьків про значення виховання дітей. Усе обґрунтовується уривками з послань апостола Павла. Отже, буквар був розрахований і на дорослих.

Наступний підручник, що за значенням не поступається "Букварю" І. Федорова, - "Граматика словенська", укладена Лаврентієм Зизанієм і надрукована 1596 p. у Вільно. "Буквар" І. Федорова вже не задовольняв вимог, що постали перед суспільством, і Л. Зизаній, спираючись на свій педагогічний досвід, систематизував церковнослов'янську мову. У підручнику відбито риси живої народної мови XVII ст. "Граматика словенська" стала великим кроком уперед у слов'янській філології.

Із плином часу розвиваються і вдосконалюються уявлення про світ, систематизуються методики в усіх галузях знань. Наука про мову входить у нормативне русло, розвивалася й українська філологія. Потрібен був підручник, який би узагальнив набутки слов'янських мов, досвід попередніх граматик і відбивав сучасний стан мовознавства. Цю важку, але почесну місію взявся виконувати Мелетій Смотрицький. Його "Граматика" вийшла у світ у 1619 p. Вона знаменувала цілу епоху в унормуванні слов'янських мов - української, російської, білоруської, була єдиним підручником в Україні, Росії, Білорусії протягом тривалого часу.

М. Смотрицький розпочав свою освіту в Острозькій школі. Після закінчення її князем К. Острозьким був направлений до Віленської академії. Потім він слухав лекції у Лейпцизькому, Віттенберзькому та Нюрнберзькому університетах. Напевно, в одному з них він дістав ступінь доктора медицини. М. Смотрицький був одним із перших ректорів Київської братської школи. Після Києва знову Вільно - місто, де він створив "Граматику".

Один з найвизначніших творів слов'янського мовознавства - "Граматика" М. Смотрицького. Несприятливі умови, в яких йому довелося працювати, не позначилися на якості підручника. Шкільництво дістало гідну подиву капітальну працю; "Граматика" була адресована насамперед викладачам. Вона велика за обсягом, насичена різними прикладами, поясненнями, винятками з правил, вказівками. У передньому слові автор звертається до вчителів і учнів, говорить про велике значення граматики у вивченні мови, складанні тексту "писання й письма вьірозу-мения". Не позбавлені доцільності методичні вказівки щодо викладання мови. Це важливий документ педагогічної і методичної думки XVII ст. Він наголошує, що вчителі відповідальні за те, щоб діти "часу даремно не витрачали, поглиблювали свої знання".

Можна констатувати, що для навчальна у зазначений період існували перші шкільні підручники, які були певною мірою патріотичними.

 

3. Утворення братств та їх роль у розвитку національної культури.

Братства в Україні - це організації українських міщан, які були одним з найголовніших осередків боротьби проти окатоличення українського населення. Формально вони були релігійними об'єднаннями, членами яких були парафіяни однієї з православних церков. Одним з головних завдань братств був захист прав українського населення перед польським королем та сеймом. Поряд з цим на них покладалися такі функції: піклування про фінансову підтримку православних храмів та церков; влаштування громадського богослужіння та місцевих церковних урочистостей; організація братських обідів та допомога бідним і хворим.

Допомагаючи зберегти православну віру, обряди і давні звичаї, братства стали активними засновниками української національної самобутності. З кінця 16ст. братства розгорнули культурно-освітню роботу, відкриваючи школи й друкарні, збираючи бібліотеки.

У XVI ст. на чолі братського руху на Україні стояло Львівське Успенське братство. Її членами були найзаможніші українські та грецькі міщани Львова. У 1593р константинопольський патріархат Єремія надав братській церкві права патріаршої ставропігії, тобто звільнив її місцевих православних ієрархів і передав й у безпосереднє підпорядкування патріархії.

У передмістях Львова дуже швидко утворилось близько 10 братств. Київське Богоявленське братство було засноване у 1615р. значну матеріальну допомогу їй надавала київська шляхтянка Гальшка Гулевічівна.

Окремо зупинимось на братських школах. Відомо, що братські школи існували двох типів: навчальні заклади елементарного типу з розширеною програмою і навчальні заклади підвищеного типу. Найбільші школи були створені при Львівському Успенському братстві (1586) та Київському богоявленському братстві (1615).

Впливове Львівське братство одержало в 1592 р. при підтримці гетьмана Петра Сагайдачного від польського короля Сігізмунда ПІ право викладати в школі сім вільних наук (граматику, діалектику, геометрію, риторику, арифметику, астрономію, музику). За дослідником Я.Ісаєвичем, це був "всестановий навчальний заклад, в якому початкове навчання поєднувалося з школою вищого типу". Працювала школа за статутом, який носив назву "Порядок шкільний". Цей статут був покладений в основу діяльності майже всіх братських шкіл.

Братства мали свої друкарні, в яких друкували підручники для навчання дітей. У І596 р. був виданий перший слов’янський друкований буквар, складений Лаврентієм Зизанієм. Після букваря учні читали часослов, потім псалтир. Для вивчення слов’янської мови були видані граматики Лаврентія Зизанія та Мелентія Смотрицького. Остання була перевидана в Москві і служила підручником слов’янської мови протягом майже 150 років, до появи "Российской грамматики" М.Ломоносова.

У 1615 р. була організована Київська братська школа - родоначальниця славетної Київської академії, діяльність якої ми будемо аналізувати нижче.

Хоча братські школи і колегії давали підвищену освіту, але фактично це були середні навч.заклади, адже найголовнішими ознаками тогочасного вищого навч.закладу були: – висока якість і рівень освіти; - викладання крім "семи вільних мистецтв" вищих студій: філософії і богословя.

Отже, під впливом західноєвропейських гуманістичних і реформаційних ідей в українській освіті на межі ХУІ - ХУІІ ст. відбулися вагомі зміни. Особливого значення набули братські школи, які мали важливе значення як підгрунтя української вищої освіти.

 

4. Розвиток вищої освіти в Україні:

а) підгрунтя вищої освіти;

Щодо стану освіти, то в цей час в Україні була відсутньою будь-яка централізація, тобто виникнення й функціонування освітніх осередків стало результатом ініціативи здебільшого окремих осіб. Початки освіти здобували у парафіяльних школах, більшість з яких концентрувалася при міських храмах. Певна кількість українців навчалась у прикостьольних школах. Шляхта і багаті міщани давали дітям освіту вдома, де до їх послуг були спеціально запрошені вчителі, так звані бакалаври.

Формування вищої школи в Україні наприкінці ХУІ – на початку ХУІІ ст. проходило: по-перше, від початкової братської школи через колегію (середня школа) до академії. Такий шлях був характерним для братських шкіл; по-друге, відкриття вищих навч. закладів приватними особами. Ще у 1593 р. польський гуманіст і меценат Ян Замойський заснув у прикордонному місті Замості Заморську академію. Вона мала відділення – філософське, теологічне, юридичне і медичне. Замойська академія за складом професорів і учнів була переважно польсбко-українською з латинською мовою викладання, її вихованцями були Касіян Сакови, Інокентій Гізель та ін.

По-третє, відкриттям університетів на зразок європейських, але цей процес відбувався дещо пізніше (Зокрема Львівський університет, утв. у 1661 р.).

Реформація певною мірою вплинула на появу так званих протестантських шкіл, які через освіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них були соцініанські і кальвіністські навчальні заклади (Любар, Хмільник на Брацлавщині; Гоща, Берестечко, Кисилин на Волині. До речі, одним з найбільш відомих навчальних закладів соцініан на Україні була школа у містечку Кисилині, заснована у 1614 р. українцем Євстафієм Гізелем (Остап Кисиль) – високоосвіченою людиною того часу. У 1638 р. на базі цієї школи сформувався навч.заклад рівня академії, хоча такого статусу Польський уряд за нею не визнав. У школі, згідно документів, навчалися люди різного стану, що свідчило про її демократичний характер, вона існувала до кінця 50-х років ХVII ст.

 

 

б) Острозька слов'яно-греко-латинська школа-академія;

Першим претендентом на звання національного закладу вищого типу була Острозька слов'яно-греко-латинська школа-академія. Незважаючи на її виняткове значення в національно-культурному відродженні України, ще багато білих плям залишилось щодо її дослідження. Значною мірою до цього призвела певна обмеженість джерельної бази через втрачені (спалені під час війни) архіви академії, гуртка, друкарні, які діяли при школі, книги Острога та підпорядкованих йому міст, монастирів.

Зокрема, серед дослідників немає одностайної думки щодо часу її утворення. (Лук’янович:, що свого часу висловлювалася думка, що школу заснував ще у 1498 р. Костянтин Іванович Острозький, а його син Кост.Кост. Острозький у 1569 р. реорганізував її у вищий навч.заклад. Також зустрічалися дати 1570, 1580). Найбільш аргументованою є точка зору І.Мицька, автора праці «Острозька слов'яно-греко-латинська академія», яка подана у списку літ-ри.

Отже, у 1576 р. один із найвпливовіших та звитяжних православних князів К.Острозький заснував Острозьку академію.Її називали по-різному: “тримовна гімназія”, “колегія”, “академія”, «училище острозьке і греко-слов’янське” тощо. К. Острозький першим практично реалізував ідею компромісу між представниками східнослов’янської традиції та «латинської науки»: у школі вивчали не тільки словянську, а й грецьку, латинську, польську мови. Очолював Острозьку академію ректор. Першим ректором був Герасим Смотрицький. Вчителями були як православні греки, так і протестанти. Навчальний процес тривав сім років і мав класну систему навчання. Навчальні програми були подібні до навчальних програм факультету вільних мистецтв західноєвропейських університетів, тобто мали два цикли: "тривіум" - граматика, риторика, діалектика та "квадріум” - арифметика, геометрія, музика, астрономія. Вивчали також грецьку, латинську і словянську мови. Як відомо, ці предмети входили до обов'язкової програми шкіл вищого типу - академій і колегій, та для академії обов'язковим предметом було богослов'я.

Даних про викладання цієї дисципліни в Острозі немає, також відсутньою була обов’язкова для вищого типу закладів ланка підлеглих закладу шкіл “нижчої” освіти, Тому фактично цей навч. заклад не можна вважати академією, хоча так його іменували більшість сучасників. Зауважимо, що Острозька колегія відрізнялася від європейських - в ній найбільша увага приділялася греко-візантійській культурі та старослов'янській мові. Внаслідок, тут утворився новий тип колегії - слов'яно-греко-латинський.

Патронат академії, будучи Київським воєводою і Володимирським старостою сприяв розвитку шкільництва на підвладних йому територіях. З самого початку діяльності колегії їй відводилася роль осередку, де планувалося плекати східнослов'янську культурну традицію, старослов’янську мову. Тут згуртувалися кращі сини України, інтелектуали, її провідні наукові сили, що повели за собою вперед українське шкільництво, педагогіку, рідну мову, літературу, мистецтво, культуру загалом, наприклад, письменник Герасим Смотрицький, який на у своїх творах називав школу саме «академією». Зрозуміло, що таке спрямування викликало занепокоєння в Польщі та Ватикані.

У 80-х роках XVI ст. посилюється антиукраїнська діяльність королівської адміністрації Речі Посполитої. Острог стає Всеукраїнським антикатолицьким центром. Острозька академія і заснована при ній у 1581 р. друкарня згуртувала потужні науково-літературні сили. Тут було видруковано понад 30 книг, зокрема саме тут запрошений Острозьким І.Федоров у 1581 р. надрукував першу церковнослов’янську «Біблію» обсягом 1252 с. До речі, над її перекладом з староєврейської та старогрецької мов працювали 72 перекладачі. Острозька академія користувалася великою популярністю серед укр.. народу й набула широкого визнання.

Проте утворена внаслідок Брестської церковної унії (1596)греко-католицька церква розгорнула боротьбу з православним духовенством що значно підірвало й основи Острозької академії і привело до її занепаду.

Після смерті К.Острозького у 1608 р. його син Януш полонізувався й не бажав продовжувати благородної справи свого батька. У 1624 р. академія занепала, в цей час внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич на її місці заснувала єзуїтську колегію. Національна зрада її зайшла так далеко, що згідно з її заповіту 1654 р. всі її власні численні маєтності і кошти були записані полякам.

Проте, протягом 60-річної діяльності Острозької академії (1576-І636) її закінчило майже 500 чол., які ставали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками. Серед її вихованців були гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний; Мелетій Смотрицький – син Гр..Смотрицького, педагог-просвітитель, автор «Граматики словенської; Іова Борецький – перший ректор Київської братської школи та ін. Від самого початку їй призначалася відповідальна роль: протидіяти полонізаторському впливу на українську і білоруську молодь через католицько-єзуїтські навчальні заклади.

в) Києво-Могилянський колегіум.

Повернемось до Київської братської школи, якій судилось відіграти неабияку роль в історії слов’янства і, зокрема, української суспільності ХУІ-ХУІІ ст. Власне, з усіх братських шкіл лише Київській вдалось досягти ступеня вищої школи. За рівнем навчання вона не поступалася західноєвропейським університетам, була довгий час першим і єдиним вищим навчальним закладом України, Росії, Білорусії і південних слов’янських країн.

Вчинок напівлегендарної шляхтинки Галшки (Єлизавети) Гулевичівни, яка восени 1615 р. безкоштовно передала свій маєток із землями на Подолі для розташування там навчального закладу є свідченням часу, який вимагав дедалі більше освічених, духовно збагачених, відданих Вітчизні громадян. В організації школи взяли участь відомі вчені, письменники, книговидавці, що були членами братства.

Існують різні думки істориків щодо часу виникнення Київської братської школи. Зокрема, що це була відновлена школа Богоявленського братства, інші стверджують, що вона була тільки заснована у 1615 р. Так чи інакше, школа була заснована у 1615 р. за зразком попередніх братських шкіл, перейнявши існуючі їх традиції і досвід. Тут викладалися: 1) слов’янська, книжна українська, грецька, латинська, польська мови;2) сім вільних наук: граматика, піїтика, риторика, арифметика, геометрія, астрономія й музика;3)історія і філософія.

Однак, уже в перші роки свого існування, Київська братська школа почала розвиватися із ознаками вищого навчального закладу. Цьому сприяли, передусім, її викладачі - визначні вчені, письменники, громадські діячі (Іов Борецький - перший ректор, Мелетій Смотрицький - ректор 1619-1620, Касіян Сакович - ректор 1621-1624 та ін.).

При Київському братстві, крім друкарні була заснована паперова фабрика. Січ, яка стала колективним членом братства, була тісно пов’язана із життям заснованої при ньому школи. Сагайдачний стає ктитором /опікуном/, допомагаючи їй матеріально. Такий чином, запорозькі козаки зробили безпрецедентний для свого часу історичний крок - поставили зброю на охорону культури, освіти, тобто можна сказати, гуманізували зброю. Помираючи в Києві у 1622 р. Сагайдачний поспішив завершити справи і склав заповіт, згідно якого майже всі його кошти мали бути передані Київській, а також Львівській і Луцькій братським школам «на науку і виховання бакалаврів учених ... дітям християнським... за чим би наука тривати могла вічнії і потомнії часи».

Лише в 1629 р. польський король Сігізмунд ІІІ узаконив школу.

Таким чином, враховуючи широкий обсяг наук в Київській братській школі, забезпечення її кваліфікованими викладачами, гуманістичні засади навчання, високі громадські ідеали - виховання молоді в дусі патріотизму й національної самосвідомості, можна зробити висновок, що Київська братська школа відповідала вимогам часу і впевнено йшла по шляху становлення вищої освіти.

Восени 1631 р. у Києві виникла ще одна школа - Лаврська, її засновником був архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. За обсягом предметів і структурою навчання вона була подібна до польських та західноєвропейських колегій. Структура школи: підготовчі класи, де вивчались мови - слов'янська, латинська, грецька й польська; середні - піїтики й риторики; вищі – філософські та теологічні класи. Рівень навчання у ній був досить високий. Значна частина викладачів, які працювали школи була підготовлена у вищих навчальних закладах різних країн.

Лаврська школа проіснувала недовго. Братство побоювалось, що П. Могила буде намагатись підпорядкувати справу виховання молоді виключно конфесійним (релігійним) інтересам. Крім того, Могила користувався підтримкою польського короля й мав дружні стосунки з деякими уніатськими єпіскопами, що також насторожувало братчиків. І, нарешті, викликала сумнів доцільність існування у Києві двох шкіл при обмежених навчальних засобах і нестачі високоосвічених викладачів. Усе це вказувало на необхідність об’єднання шкіл під контролем братства.

Братство розпочало переговори з П.Могилою про об'єднання. Цю ідею підтримав митрополит Київський Ісайя Купинський, гетьман запорізького війська Іван Петрижицький.

В 1632 р. братська та лаврська школи об’єднуються і починають діяти в приміщенні братської школи під назвою Колегії, пізніше - академії. Ця назва, на думку Петра Могили, який за згодою братства став її протектором-опікуном, відповідала колегії за рівнем навчання. Для підтримки належного рівня колегії П.Могила дбав про її матеріальне становище, одночасно докладав зусиль, щоб здобути колегії статус вищого навчального закладу. Польські правлячі кола, боячись, що колегія стане ідеологічним центром відокремлення України від Польщі, змусили польського короля Владислава IV видати універсал, в якому він дозволяв викладання в Колегії всіх наук, за виключенням богослов'я. Як зауважувалось вище, якщо богослов'я не викладалося в навчальному закладі, як зауважувалось вище, - він не мав статусу вищого.

Об’єднавшись з Лаврською, Київська братська школа значно поліпшила своє матеріальне становище і, що особливо важливо, поповнилась новими високоосвіченими викладачами. Ця подія - злиття шкіл - була новим кроком на шляху до розвитку вищої освіти на Україні. П.Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу.

Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчались також грецька і польська мови. Підготовка професорів для викладання в Колегії проходила в університетах за кордоном, проте незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, а також державних діячів, високоосвічених богословів.

Одним із привілеїм вищих навч. закладів Європи в ті часи було право відкривати підлеглі їм школи. Саме так діє П.Могила: відкриває свої “училищні колонії” – колегії у Кременці (1636), Вінниці (1638) й Гощі (1639), а також в Яссах (1940). Сьогодні таку форму співпраці ми бачимо у нашій системі освіти. Це базові училища, коледжі, ліцеї. Відкриті декілька таких підструктур і в нашому університеті.

П.Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами до життя й навчання, збудував першу бурсу, нове кам’яне приміщення для школи, яке знаходиться сьогодні на території Києво-Могил.Академії (відоме під назвою Трапезна або Святодухівська церква).

Однак, колегія так і не отримала від польської держави офіційного титулу вузу, адже вона виховувала захисників національної культури, борців з унією і католицизмом, з полонізацією народу. Та жодні офіційні заборони не могли стати на заваді розвитку українського вищого навч.закладу, який завойовував все більше визнання в усьому слов'янському світі.

До кінця днів своїх Могила піклувався про своє дітище. Помираючи, 31 грудня 1646 р., він заповів Колегії майже все своє майно й найбільшу свою цінність – бібліотеку, яка складалася з 2131 книги вітчизняних і зарубіжних видань. В заповіті Могила просить берегти Колегію "як єдину заставу життя свого" для "хвали божої та виховання дітей православних руських".

Цікаво, що Могила просив не ставити йому пам’ятників після його смерті. Та найвеличнішим пам’ятником йому стала створена ним Київська Колегія, яка після смерті Петра Могили отримала його ім’я. Києво-Могилянська Колегія, згодом Києво-Могилянська Академія, стала відома всьому світу. Хто і коли присвоїв академії це ім’я - невідомо, так розпорядився час, історія, нащадки: зберегти память про людину, яка зробила все можливе й, здавалося, неможливе, щоб виплекати вищу освіту в інтересах народу в надзвичайно складних історичних обставинах.

Єдине, чого не встиг П.Могила так це добитися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але його учні продовжили почату ним справу. 10 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський, вихованець Колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат (свобода віросповідання й статус вищої школи для Колегії – тобто статус Академії.) Договір було ратифіковано польським сеймом у травні 1659 р. , а отже Києво-Могилянська Академія стала першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання, хоча хід подій (вигнання Виговськогодо Польщі) зробили неможливим для неї цей статус.

Варто зауважити, що Академією сучасники називали Колегію ще з 30-х років ХУІІ ст. Сприймали колегію як вищий навч.заклад і зарубіжні сучасники. Зокрема, француз Гійом де Боплан, перебуваючи в Києві, писав: "У Києві на Подолі при братській школі міститься університет чи академія".

Але єзуїтско-уніатські кола всіляко намагалися перешкодити зростанню популярності КМА, відвернути від неї українську молодь, яка покидала єзуїтські навч.заклади й охоче йшла навчатися до Колегії. Вони вдавалися до наклепів, погроз і провокацій щодо Колегії, її викладацького складу та вихованців.

Проте, незважаючи на всі перешкоди, Києво-Могилянська колегія впевнено розвивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури. Зберігши традиції українських братських шкіл, вона у той же час своєю структурою, обсягом і змістом навчальних програм відповідала вимогам, що ставилися перед європейською вищою школою.

Звичайно, вона мала і деякі відмінності, що зумовлювалися освітніми традиціями та історичними умовами. Київська Колегія, наприклад, не поділялася на факультети, не присвоювала своїм випускникам учених ступенів; курс наук, що читався в ній, не був постійним у різні часи її існування.

Тут вивчали слов’янську, латинську, українську, грецьку та польську мови, а з кінця XVIII ст. — німецьку, французьку, староєврейську, а також арифметику й геометрію, нотний спів, катехізис. Певна увага приділялась літературі, особливо класичній римській і грецькій.

Важливе місце займала художня і музична освіта студентів (малювання, музичний спів, хор, диригування, композиція).

У академії була прекрасна бібліотека і книжкова лавка. До речі, після передачі П.Могилою своєї бібліотеки до Колегії, тут склалася традиція дарувати Академії книги. Біб-ка поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень з видавництв Росії, Білорусі, Гамбурга, Лондона, Парижа, Болоньї та ін. Крім друкованих книг, у б-ці зберігалися численні рукописи – хроніки, літописи, спогади, а також лекції професорів, поточна документація, навіть конспекти найкращих студентів. На жаль, до нашого часу бібліотека академії практично не збереглася.

Підбиваючи підсумок розвитку культурного життя в Україні наприкінці XІV - початку XVII ст., варто зазначити, що в українській культурі перехрещувався вплив культури й духовності Сходу і Заходу, ідей Відродження, гуманізму й Реформації. Ці впливи знайшли в Україні сприятливий грунт в умовах запеклої боротьби за національну державність, економічну незалежність, політичні і громадянські права, традиційний церковний устрій. Вони дали прекрасні плоди у вигляді відродження національної культури.

В XVI ст. ментальність українців піднялася на рівень національної самосвідомості, осмислення себе окремим народом із власною історією, державою, культурою. Почав формуватися ренесансно-бароковий тип української культури, який у XVII ст. пишно розцвів на українських землях і чітко простежувався в Україні у XVIII ст. Уже в XVII ст. українці мали свою вищу школу, яка здобула визнання в усьому слов'янському світі, демонструвала зв'язок української культури із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, реформації, просвітництва, стала віддзеркаленням демократизму українського суспільства. Український народ створив високу барокову культурно-естетичну систему, в якій почали відроджуватися джерела національної культури.


Читайте також:

  1. IV. Висновок
  2. Аудиторський висновок
  3. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
  4. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
  5. Безумовно-позитивний висновок
  6. Висновок
  7. ВИСНОВОК
  8. ВИСНОВОК
  9. Висновок
  10. Висновок
  11. Висновок




Переглядів: 1290

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Українська правова наука | Форми політичної діяльності: управлінська, виконавча, законодавча, судова, контрольна та ін.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.028 сек.