Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Форми політичної діяльності: управлінська, виконавча, законодавча, судова, контрольна та ін.).

Література: 12, 13, 14, 15, 16, 18, 19, 22, 24.

Лекція 6-7. Політична діяльність і політичні відносини.

Політичні технології (4 год)

Мета: навчити студентів особливості політичної діяльності, показати неефективність бездіяльності. Дати розуміння раціональної політичної діяльності та визначити суть політичного процесу.

План:

1. Політична діяльність та відносини як зміст і форма політичного життя.

2. Структура політичної діяльності: суб'єкти та об'єкти, мотиви і способи її взаємовпливу.

3. Форми політичної діяльності: управлінська, виконавча, законодавча, судова, контрольна та ін.).

4. Виборча кампанія як форма політичної діяльності.

5. Функції виборів у демократичному суспільстві. Види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна та змішана.

6. Технологія виборчого процесу.

 

1. Політична діяльність та відносини як зміст і форма політичного життя

Еволюція політичних структур і систем, оптимізація досягнення ними цілей, у тому числі політичних, залежать передусім від того, наскільки соціум оволодів системою управління, організації й упорядкованості суспільної діяльності. На кожному історичному етапі розвитку суспільства міра такого оволодіння визначається мірою пізнання багатогранності, межі дії, якості суспільних відносин, культурою суб'єкта такого пізнання, обсягом діяльності. Політична діяльність посідає особливе місце в системі суспільної життєдіяльності.

Суспільство, як ціле, є організм, який виконує свої основні життєві функції. Механізмом, що забезпечує життєдіяльність суспільства, є діяльність, спрямованість якої безперервно множиться й ускладнюється. Сама діяльність є основою встановлення зв'язків — відносин між соціумами (суспільством, націями, народами, соціальними групами, індивідами). Такі соціальні відносини є засобом використання соціальної енергії, особливою формою руху соціальної матерії. Енергійна діяльність викликає активне начало у структурі відносин. Цілеспрямовані відносини вносять у соціальне середовище упорядкованість, забезпечують самоорганізацію й еволюційні зміни в напрямі творення нових форм життєдіяльності. Однією з таких форм є політична діяльність.

 

Політична діяльність — вид суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислених дій, що ґрунтуються на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі з метою досягнення політичних цілей.

Політична діяльність завжди тісно пов'язана з типом суспільних відносин. Зміцнення і підтримка його або руйнування й заміна іншою системою суспільних відносин — два протилежні напрями політичної діяльності, за якими розрізняються суб'єкти політично.

Аналіз політичної діяльності суб'єкта політики потребує з'ясування його політичних інтересів, політичних потреб, політичної свідомості, здатності до мобілізації політичної волі і визначення політичних цілей. Від рівня розвиненості цих складових елементів залежить і рівень культури політичної діяльності, її результативність, доцільність і законність.

За допомогою діяльності у сфері політики та в інших сферах реалізуються усвідомлені суб'єктами політики політичні інтереси.

Політичний інтерес (від лат. interest — мати значення) — першопричина, один з найголовніших важелів політичної діяльності, що криються за безпосередніми спонуканнями націй, народів, соціальних груп, особистостей, створених ними організацій, які беруть участь у політиці.

Множинність суб'єктів політики визначає і різноманітність політичних інтересів, а саме: загальнонародні, регіональні, відомчі, колективні, національні, соціально-групові, особисті. Усвідомлення суб'єктами політики цих політичних інтересів і реалізація їх у політичній діяльності, створення механізму такого втілення забезпечують політичну стабільність у суспільстві, а отже, і нормальний природний еволюційний розвиток політики, втілення в ній політичних потреб. Інтереси стають найсильнішими активізаторами політичної діяльності за умов досить зрілого соціального і політичного життя, коли суспільні класи і соціальні групи, усвідомивши глибинні стратегічні потреби, створюють політичні інституції і механізми задоволення їх.

В загальних рисах можна виокримити три основні мотиваційних чинника до участі в політичній діяльності:

- загальне благо

- самореалізація

- задоволення індивідуальних інтересів

- прагнення до влади

Політична діяльність як спосіб втілення і реалізації політичних інтересів та політичних потреб здійснюється волевиявленням суб'єкта політики.

Політична воля — здатність суб'єкта політики до напруження і спрямування своїх політичних можливостей на досягнення політичних цілей.

У цьому зв'язку постає питання про засоби такого досягнення. Політична діяльність, як і будь-яка інша, включає в себе методи і засоби, за допомогою яких можна досягти мети. Водночас специфічність її полягає в тому, що вибір засобів і методів пов'язаний з певним розумінням моралі. На це особливо слід звернути увагу, оскільки протягом багатьох століть і в теорії, і на практиці існує різне ставлення до розуміння зв'язку моралі і політики. Так, ще на початку XVI ст. Н. Макіавеллі висунув ідею про те, що для досягнення політичної мети, спрямованої на державне благо, всі засоби дозволені, а тому немає потреби зважати на вимоги моралі. Відтоді політичні дії', що зневажають норми моралі, стали називати "макіавеллізмом". Однак, як свідчить історичний досвід, використання аморальних засобів у процесі політичної діяльності для досягнення політичних цілей в кінцевому підсумку призводить до зубожіння мети і спустошеності, безперспективності самої діяльності.

Політичне функціонування – це праця у різних політичних інститутах (державних закладахв, політичних партіях, організаціях тощо), професійна апаратна політична діяльність. Політичним функціонуванням є державне управління, дії, спрямовані на захист державної безпеки, законотворча діяльність, діяльність по виконанню законів (судова, правозахисна), політичне лідерство у політичних партіях та громадсько-політичних організаціях.

До політичної діяльності, безперечно, відносяться також акти шантажу, підкупу, загрози і застосування сили у владній сфері, хоча у сучасній світовій практиці така діяльність сприймається як неправомірна, незаконна, “неполітична” і тому підлягає осуду. Власне, це лише справа узаконення тих чи інших форм – адже навіть прямий підкуп урядовців може бути не корупцією, а легітимним лобізмом.

За різними критеріями можна розрізнити такі види політичної діяльністі: активна і пасивна, легальна і нелегальна (або легітимна і нелегітимна), насильницька і мирна, спрямована на підтримку існуючого режиму або проти нього; спрямована на збереження існуючого ладу або на його реформування (консервативна чи реформаторська) та ін.

За своїм характером (методами) політична діяльність може тяжіти або до екстремістського стилю, або до взаємного узгодження. Екстремізм (від лат. extremus – крайній) слід розуміти як схильність до крайніх заходів та дій, нетерпимість. Наприклад, суто екстремістською формою діяльності є тероризм (лат. terror – страх, жах), тобто здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і настрахання, політичних вбивств, провокацій. Навпаки, політична діяльність у стилі узгодження інтересів грунтується на принципі толерантності (лат. tolerantіs – терплячий), тобто визнання і терпимого ставлення до інтересів і позицій інших політичних сил.

Взагалі політична діяльність передбачає взаємодію різних політичних сил одна з одною. Звідси і різні засоби політичної діяльності: консенсус, компроміс, конфлікт. Консенсус (лат. consensus – згода, одностайність) передбачає загальну згоду відносно найбільш важливих аспектів політичного ладу або спірних питань, що втілюються у дії консолідації, тобто згуртування, об’єднання політичних суб’єктів у боротьбі за спільні цілі. Компроміс (лат. compromіssum – угода) полягає у досягненні згоди шляхом взаємних поступок різних сторін. Досягнення компромісів – найпоширеніший вид політичної діяльності, важливо лише усвідомлювати межу можливих поступок, до якої може дійти кожна з сторін, інакше компроміс як успіх усіх обернеться чиєюсь поразкою, що може стати приводом до нових конфліктів. Конфлікт (лат. conflіctus – зіткнення) – це розвиток шляхом боротьби, зіткнення і конфронтації, протиборства і протистояння різних політичних сил, які намагаються досягти несумісних цілей.

Досягнення цілей політичної діяльності значною мірою також детерміноване характером економіки, змістом економічної діяльності її суб'єктів, рівнем розвитку соціальної структури, культурним розквітом та ін. У свою чергу, політична діяльність впливає на економічну та інші форми діяльності, прискорює або уповільнює їхній розвиток. В окремих ситуаціях зворотний вплив може бути визначальним для економічного, соціального, культурного процесу взагалі. Незважаючи на детермінованість політичної діяльності іншими видами соціальної діяльності, вона має і власні особливості, саме вони визначають її сутність і зміст.

Сутність політичної діяльності полягає насамперед у завоюванні, утриманні, функціонуванні і розвитку політи-ко-владних відносин.

Змістом політичної діяльності є вольове осмислення і реалізація політичних потреб і політичних інтересів усіх соціальних суб'єктів суспільства стосовно політичної влади.

 

 

2. Структура політичної діяльності: суб'єкти та об'єкти, мотиви і способи її взаємовпливу.

Політичне життя тісно пов´язане з найрізноманітнішими формами політичної діяльності.

Політична діяльність — індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб´єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інтересів великих суспільних груп і цінностей, що їx вони поділяють.

Ця діяльність відбувається в межах існуючих відносин з владою або всупереч їм, регулюється правовими нормами та статусними ролями. Її можна розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні політична діяльність постає як реалізація суспільно-політичних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів щодо завоювання, використання та утримання влади. У вузькому значенні політична діяльність — це методи й засоби виконання владних функцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби протидії їм.

Розрізняють теоретичну й практичну політичну діяльність.

Для теоретичної основними формами є:

- пізнавальна;

- прогностична;

- ціннісно орієнтована.

Практична політична діяльність — це вироблення й реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, різні форми участі в політичному житті суспільства партій, громадсько-політичних об´єднань, рухів. Основні її форми:

- ухвалення політичного рішення;

- вибори;

- політична реформа;

- страйк;

- демонстрація;

- дипломатичні, міжурядові переговори;

- офіційний візит тощо.

Умовою й формою політичної діяльності є політичні відносини, які виникають внаслідок соціальної диференціації суспільства і вияву інтересів великих суспільних груп.

Суб´єктами політичних відносин є:

- класи;

- нації;

- соціальні групи;

- індивіди;

- політичні інститути й організації.

Політичні відносини — реальні практичні відносини, взаємозв´язки соціальних суб´єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснюється політична діяльність — співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).

Вони охоплюють зв´язки між різними соціальними групами та індивідами, політичними інститутами та організаціями щодо завоювання і реалізації політичної влади, певних суспільних інтересів. Характер відносин соціальних суб´єктів визначає політичну ситуацію, стратегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні відносини встановлюють, у який спосіб соціальні суб´єкти можуть здійснювати політичну діяльність через політичні інститути, норми, процедури, визначають методи й засоби політичної діяльності, регламентують її.

У процесі суспільного розвитку нові потреби та інтереси зумовлюють необхідність виходу за межі існуючих норм, пошук нових методів і засобів діяльності, процедур, винесення рішень. Для цього соціальні суб´єкти повинні усвідомити необхідність політичних перетворень, розвитку нових методів і засобів діяльності. Потреби та інтереси людей відповідно спонукають їх дії. Схожість, близькість, збіг інтересів соціальних суб´єктів забезпечує співпрацю, узгодженість їх дій. Суперечливість інтересів виявляється в різних формах суперництва, антагонізму, конфліктів. Засобом залагодження політичних протистоянь і розв´язання конфліктів є влада, яка використовує механізм узгодження суспільних, групових і особистих інтересів — ідеологію, фізичний і психологічний примус, традиції тощо.

Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, інтереси суспільства, народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємне уточнення та обмеження з урахуванням об´єктивної реальності досягаються у процесі активної політичної діяльності.

Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів, політичних інститутів і організацій супроводжується певним типом політичної поведінки. Така поведінка зумовлена вибором мотивів у винесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів досягнення цілей, здатністю сприймати загальний суспільний інтерес, розумінням співвідношення з ним інтересу приватного, групового, вмінням їх поєднати. Політична поведінка охоплює як внутрішні реакції — думки, сприйняття, судження, настанови, переконання, так і конкретні дії, які можна спостерігати, — участь у виборах, вияв протесту, лобіювання, проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, виборців, індивідів, політичних партій, владних структур, політичних лідерів, так і в будь-якій інституціональній ситуації — сім´ї, бізнесі, церкві тощо, але обов´язково в межах або через посередництво держави.

Характер її значною мірою залежить від наявних у суспільстві традицій легітимації (визначення, обґрунтування правомірності, законності певних рішень і дій). Традиції легітимації трансформуються від визнання правомірності певних засобів, способів досягнення мети, правоти сили до усвідомлення необхідності співвідносити свої наміри з інтересами й позиціями інших учасників політичної взаємодії, базувати рішення й дії на невід´ємних правах людини. Тому й форми політичної поведінки соціальних суб´єктів можуть бути різними. Розрізняють відкриту (політична дія) і закриту (політична бездіяльність) форми політичної поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична поведінка може бути конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи (спрямованою на їх зміцнення) або деструктивною і навіть екстремістською. Залежно від мотивації розрізняють соціальне усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену політичну поведінку.

 

 

Сутність політичної діяльності полягає насамперед у завоюванні, утриманні, функціонуванні і розвитку політи-ко-владних відносин.

Змістом політичної діяльності є вольове осмислення і реалізація політичних потреб і політичних інтересів усіх соціальних суб'єктів суспільства стосовно політичної влади.

Історико-політичний процес — це досить широка палітра типів і форм політичної діяльності. Упорядкувати її допоможе наступна класифікація.

Політична діяльність може бути стихійною і організованою; політично усвідомленою і спонтанною; цілеспрямованою і хаотичною; простою і складною; тривалою і одномоментною; традиційною і такою, де втілюються нові форми; законною і незаконною; активною і пасивною та ін.

Усі ці види політичної діяльності своїм впливом прискорюють або уповільнюють перебіг подій. У реальному житті вони виявляються одночасно в різних формах. Можна виділити такі основні форми політичної діяльності:

Ø за напрямами — державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна;

Ø за суб'єктами політики — класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна;

Ø за специфікою предмета впливу — теоретична, практична;

Ø за політичним простором — зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна);

Ø за специфікою сфер — військова, органів безпеки та ін.

Типи і форми політичної діяльності суб'єктів політики пов'язані з перетвореннями у суспільстві і державі. Політикна діяльність охоплює всі сфери політики і має свою внутрішню структуру.

Структура політичної діяльності:

1) політичне керівництво державою і суспільством;

2) політичне функціонування;

3) участь громадян у політичному житті суспільства;

4) політичний маркетинг.

Кожен з напрямів політичної діяльності має свої особливості.

Політичне керівництво — це діяльність, спрямована на визначення системи цілей і завдань, формування політичної стратегії і політичної тактики на основі аналізу реальних політичних процесів і прогнозування політичного розвитку.

Політичне керівництво включає такі компоненти:

1) вироблення і обгрунтування стратегічних цілей і зав

дань (як перспективних, так і поточних), які ставлять перед

собою суб'єкти політики;

2) визначення основних тактичних методів, форм і засобів

політичної діяльності, за допомогою яких можна більш ефек

тивно досягти поставлених цілей і завдань;

3) визначення кадрової політики.

Політичне керівництво здійснюється в основному через такі його основні форми, як державна і партійна діяльність. Важливу роль у цьому відіграють представницькі органи. Державні представницькі органи і представницькі органи партій (різною мірою, залежно від політичного охоплення мас і впливу на них, рівня розвитку та ін.) формують політичну платформу.

Політична платформа — це основні принципові теоретичні та ідейні положення, практична програма, вимоги, лозунги, які висувають і якими керуються у своїй діяльності держава, політична партія, політичні рухи і громадські об'єднання.

У політичній платформі визначаються політична стратегія і політична тактика, а також політичний курс.

Політична стратегія — це визначення довгочасових цілей, черговості завдань, загальної довгострокової лінії політичної поведінки, основних напрямів діяльності на основі наукового аналізу реального політичного процесу і законів політичного розвитку.

До стратегічних напрямів належать: економічна стратегія, військово-політична стратегія, зовнішньополітична стратегія, стратегія у галузі науки, освіти, культури та ін. Кожен з них може конкретизуватися у головних завданнях, актуальних на поточний політичний момент. Наприклад, економічна стратегія держави охоплює цінову, податкову, бюджетну, банківську політику, соціальний захист, зовнішньоекономічну політику тощо.

Політична стратегія може бути здійснена, якщо зрозуміло, за допомогою чого можна її досягти. Отже, відповідно до політичної стратегії визначається і політична тактика.

Політична тактика — це сукупність методів, форм, способів поведінки і дій у процесі політичної діяльності для досягнення стратегічних цілей і завдань.

Політична тактика випливає з політичної стратегії і підпорядковується їй. Політична тактика і політична стратегія як складові політичного керівництва тісно пов'язані. Політична стратегія і тактика дедалі більше відмовляються від старих стереотипів і наповнюються низкою нових якостей світового розвитку. До них належать: свобода вибору народами соціально-політичного ладу; деідеологізація міжнародних відносин; пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими; відмова від війни як засобу вирішення політичних проблем; людський вимір політики та ін.

Конструктивна політична стратегія, спрямована на прогресивний політичний розвиток, потребує конструктивного вибору засобів її здійснення. Це насамперед мистецтво компромісів, договірні стосунки, попередження екстремальних ситуацій, піднесення ролі права, здійснення превентивної дипломатичної діяльності, уникнення воєнних дій, людський вимір політичних дій, звернення до громадської думки, ізоляція і нейтралізація противника та ін. Тактичними діями є також вибір лозунгів, політичні маневри, використання політичного моменту, політичний наступ або відступ, засоби переконання, звернення до воєнних методів, способи ізоляції, партнерства, нейтралізації, перегрупування політичних сил, здійснення контролю, використання засобів масової інформації та ін.

Реалізація політичної стратегії і тактики залежить від уміння здійснювати політичний маневр, розраховувати політичний час, політичне поле дії та відступу тощо. Критерієм успіху в цьому є передусім оптимізація політичної діяльності, яка пов'язана з раціоналізацією, цільовою функціональністю, корисністю, ефективністю. Політична оптимальність — це насамперед ознака якості політичної діяльності. Оптимальність як характеристика стану діяльності — це процес розвитку політики, зумовлений внутрішніми спонуканнями і можливостями саморозвитку її, а також зв'язком політики з іншими соціальними структурами.

Політична платформа, викладений у ній політичний курс історично описуються в термінах "лівизна", "правизна", "центризм".

 


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
  3. Автоматизовані форми та системи обліку.
  4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  5. Акредитив та його форми
  6. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
  7. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
  8. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
  9. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
  10. Безособові дієслівні форми на –но, -то
  11. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
  12. Білінійні і квадратичні форми в евклідовому просторі




Переглядів: 5947

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
IV. Висновок | Виборча кампанія як форма політичної діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.