Теоретичні напрями персонології

У персонології співіснують різні альтернативні напрями, головними з яких є психоаналітичний, біхевіоральний і гуманістичний. У світовій психології визнання здобув також диспозиційний напрям, а у вітчизняній психології — діяльнісний. Кожен із них описує особистість як інтегроване ціле, однак акцентує свою увагу на чомусь одному.

4.2.1. Психоаналітична теорія особистості

Психоаналітична теорія особистості ґрунтується на уявленні про те, що людина є складною енергетичною системою з провідними силами у несвідомій сфері. її запропонував австрійський психіатр та невропатолог початку XX ст. Зигмунд Фройд, спираючись на досягнення фізіології і фізики.

Було висунуто два припущення: перше — переживання раннього дитинства відіграють вирішальну роль у формуванні особистості дорослої людини, отже фундамент особистості закладається до п'яти років; друге — людина народжується з певною кількістю сексуальної енергії (лібідо), яка у своєму розвитку проходить п'ять психосексуальних стадій.

3. Фройд вважав, що поведінку людини активують процеси збудження, спричинені тілесними потребами. У кожної людини є лише певна обмежена кількість такої енергії, і вона функціонує за відомим законом збереження і перетворення енергії. Потреби людини виявляються в інстинктах життя і смерті. Інстинкти смерті підкоряються принципу ентропії, тобто закону термодинаміки, згідно з яким будь-яка енергетична система прагне до збереження динамічної рівноваги.

Інший представник психоаналітичної теорії особистості швейцарський психіатр середини XX ст. Карл Юнг звертав увагу на саморозвиток особистості, на пошук своєї індивідуальності. Він описав дві основні форми спрямованості особистості: екстраверсію і інтроверсію. Екстравертовані люди спрямовані на зовнішній світ, інших людей та предмети. Вони рухливі і комунікабельні. Інтроверти, навпаки, занурені у свій внутрішній світ, у свої почуття. Вони стримані і прагнуть усамітнення. Обидві форми співіснують, однак одна з них є домінантною.

У своїй теорії особистості К. Юнґ надавав значення прагненню людини до інтеграції, гармонії і цілісності. Кінцева мета життя — це повна реалізація свого «Я», становлення неповторної індивідуальності. Досягнення цієї мети — самореалізація — є кінцевою стадією розвитку особистості; вона потребує високих здібностей і освіченості і тому досяжна лише незначній кількості людей.

4.2.2. Біхевіоральна теорія особистості

У біхевіоризмі особистість цілком підвладна впливові зовнішнього середовища. Головними чинниками формування особистості є научіння і досвід людини. Особистість це і є той досвід (іншими словами — набір засвоєних моделей поведінки), який людина набула упродовж свого життя.

Беррес Скіннер, американський психолог 30-80-х років XX ст., наголошує на тому, що соціальна поведінка людини, а саме вона характеризує її особистість, є результатом наслідування поведінки дорослих, насамперед, батьків, ровесників, героїв телебачення тощо. З його погляду, поведінку людини контролюють стимули, приємні та неприємні. Способом їхнього застосування є або покарання і негативне підкріплення, або схвалення і позитивне підкріплення. Наприклад, студента, який не виконав усіх практичних робіт, не допускають до іспиту; якщо студент пропускає заняття, його викликають в деканат і дають догану. Такі стимули, однак, можуть мати негативні сторонні ефекти. Наприклад, студенти будуть вишукувати все нові і нові способи списування, а «прогульщики» знаходити нечесні способи для свого виправдання. Тому Б. Скіннер рекомендував брати за основу схвалення і позитивне підкріплення. У цьому випадку акцент переносять на досягнення людини, а не на її недоліки. Наприклад, студентів, які успішно складають сесію, нагороджують безкоштовною поїздкою до Карпат.

4.2.3. Гуманістична теорія особистості

Гуманістична теорія зосереджена на внутрішньому багатстві людини, на її самовдосконаленні. Сама сутність людини постійно спрямовує її до особистісного росту, творчості і самодостатності. Так, студенти, які навчаються на третьому курсі, відрізняються від першокурсників своїм інтелектуальним розвитком; фахівці з п'ятирічним стажем роботи, будуть зрілішими в соціальному плані, ніж третьокурсники і т. п. Це пов'язано з тим, що людина постійно ставить перед собою все нові і нові цілі і відповідає за реалізацію своїх можливостей.

Гуманістична теорія особистості американського психолога 30-60-х років XX ст. Абрахама Маслоу ґрунтується на тому, що кожну людину слід вивчати як єдине, унікальне і організоване ціле. Він зауважує, що надто довго психологи зосереджували свою увагу на детальному аналізі окремих психічних явищ, нехтуючи тим, що людина являє собою єдине ціле. Ціле більше від суми частин. Єдність і цілісність особистості є її центральною характеристикою.

А. Маслоу одним із перших вказав на таку універсальну характеристику особистості, як творчість. Саме творчість дає змогу людині самовиразитися. Більшість людей, однак, втрачають цю якість; цьому, на думку вченого, сприяє офіційна освіта.

Стрижнем гуманістичної теорії А. Маслоу є вибудувана ним піраміда ієрархії потреб². Людина, на його думку, усвідомлює свої потреби й прагне до їхнього задоволення.

Підхід Карла Роджерса, американського психолога 50-80-х років XX ст., ґрунтується на трьох тезах: особистість людини є функцією унікального сприймання людиною оточуючої дійсності, тобто поведінку людини можна зрозуміти лише через її переживання; люди самі визначають свою долю; люди за своєю суттю добрі і прагнуть до самодосконалості. Вся поведінка людини регулюється тенденцією актуалізації, тенденцією розвинути себе, максимально виявити найкращі якості своєї особистості.

Сутність особистості можна зрозуміти лише у випадку, якщо розглядати людину як цілість. Для характеристики цієї цілісності К. Роджерс увів поняття «самість» — організовану, довгочасну сутність людини, стрижень наших переживань. Іншими словами, це «Я-концепція» людини.

4.2.4. Диспозиційна теорія особистості

Основним поняттям цієї теорії особистості є диспозиція. Диспозиція (від лат. dispositio — розташування, розміщення) — це психологічні чинники, які суб'єктивно визначають поведінку людини. Вони зумовлюють її потенційну діяльність, нахил до певної послідовності дій та вчинків.

В основі диспозиційної теорії особистості (Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттелл) лежать дві ідеї. Перша полягає у тому, що всі люди наділені певними стійкими рисами особистості, які визначають їхню схильність поводити себе певним чином у різних ситуаціях; друга — немає двох людей, подібних один до одного за своїми рисами.

Гордон Олпорт, американський психолог 20-60-х років XX ст., зауважував, що кожна особистість цілісна та унікальна і що ці суттєві ознаки особистості можна зрозуміти через її риси. Саме риси є найважливішим поняттям для розуміння особистості людини. Всі вони є тісно взаємопов'язані.

Англійський психолог 40-70-х років XX ст. Ганс Айзенк і анг-ло-американський психолог 30-80-х років XX ст. Раймонд Кеттелл вважали, що структура особистості універсальна і формується з комплексу основних рис, які можна виміряти. Ці комплекси характеризують певні типи людей. Для підтвердження вірності своєї теорії вони використали математико-статистичний метод аналізу рис особистості, зокрема факторний аналіз. За його допомогою було показано, як базова структура рис особистості впливає на поведінку індивідуума.

4.2.5. Діяльнісна теорія особистості

У 20-30-х роках XX ст. під впливом біхевіоризму сформувалась діяльнісна теорія особистості. її почали розробляти російські та українські психологи Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, О. Лурія, О. Запорожець, П. Гальперін, Г. Костюк та ін.

В основу теорії діяльності було покладено ідею про те, що вирішальним чинником формування особистості людини є її діяльність, яка керується системою мотивів. Особистість розглядають як відносно стійку сукупність психічних властивостей, як результат включення індивіда в міжособистісні зв'язки.

Григорій Костюк, український психолог 30-80-х років XX ст., в характеристиці особистості визначає загальні, особливі та індивідуальні риси, які перебувають між собою у діалектичній залежності. Особистість є носієм суспільних відносин. Одним із основних принципів психології особистості є положення про єдність психіки і поведінки, свідомості і діяльності. Провідне місце в діяльності Г. Костюк відводить мотиваційній сфері. Мотивацію поведінки особистості вчений пов'язує з конфліктами між різними мотивами, зокрема особистими і суспільно значущими.

У 70-х роках XX ст. український психолог Володимир Роме-нець продовжив ідеї Г. Костюка, започаткувавши вчинкову концепцію психології особистості. Центральною категорією і провідним принципом цього напряму є вчинок — складова діяльності людини, вияву її характеру і поведінки. Вчинок розглядається як спосіб особистісного існування людини у світі, як постійно діючий чинник історичних форм прогресу. Саме вчинок, на думку українських психологів, становить єдність людської психіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про індивід, індивідуальність, особистість	\|	Структура особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.