• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Потреби, мотиви та ціннісні орієнтації особистості

Потреби — це переживання людиною необхідностіу чомусь, що стає джерелом її активності.Вони визначають, що людина прагне у даний час. Потреби завжди пов'язані з переживанням лю­диною певного незадоволення, пов'язаного з дефіцитом того, що потребує організм або особистість. Потреби активізують людину, стимулюють поведінку, спрямовують у певному руслі.

Потреби можна розмістити ієрархічно у вигляді піраміди на­ступним чином (за А. Маслоу):

? Фізіологічні — це основні, сильні і невідкладні потреби люди­ни. Наприклад, втамування голоду, спраги, задоволення сексуаль­ності тощо. Вони є суттєвими для фізичного існування людини і тому мають бути задоволені хоча б на мінімальному рівні.

? Безпеки — це потреба опіки, стабільності, захисту, звільнення від страху й тривог, свободи тощо. Особливо ця потреба впливає на розвиток дітей, бо життя у нестабільній, непрогнозованій, а, от­же, і ненадійній ситуації негативно впливає на їхнє психічне здо­ров'я. Однак доросла людина також прагне особистої безпеки. Певною мірою особисту безпеку дає змогу утворити система релігійних і філософських переконань людини.

? Філіації — це потреба у соціальних контактах. Зокрема, це по­треба когось любити і бути любимим кимось, потреба у груповій приналежності, в ідентифікації, тобто уподібненні, утотожненні себе з кимось, наприклад, з другом, героєм твору. Іноді ця потреба залишається незадоволеною, особливо в тих студентів молодших курсів, які навчаються далеко від дому і які не знайшли визнання серед ровесників. Також молоді люди мають потребу в інтимності — почуття близькості, яке виявляється в любовних стосунках.

? Самоповаги — це потреба бути компетентним, впевненим, до­сягати успіху, бути незалежним і вільним. Сюди належить також повага і визнання з боку інших, престиж, репутація, статус, пози­тивна оцінка і прийняття групою. Наприклад, для студентів ця по­треба може бути задоволена тоді, коли вони популярні в групі, їх запрошують разом провести дозвілля; для дорослих — коли вони мають добре оплачувану роботу і є добрими сім'янинами. Задово­лення цієї потреби породжує впевненість і почуття власної гідності, а незадоволення — почуття власної неповноцінності, слабкості, залежності. Однак А. Маслоу зауважує: якщо наша са­моповага залежить лише від оцінки інших людей, людина знахо­диться в психологічній небезпеці.

? Самоактуалізації — це потреба у реалізації власних можли­востей, потреба особистого вдосконалення, потреба стати тим, ким людина може стати. Вона виступає на передній план тоді, коли всі попередні потреби є достатньою мірою задоволені. Не обов'язково ця потреба набуває форми творчості. Студент і викладач, інженер і робітник, популярна артистка і домогосподарка — всі вони мо­жуть досягти своєї самоактуалізації, якщо якнайкраще виконують те, що вони роблять.

А. Маслоу вважав, що фізіологічні потреби, потреби безпеки та філіації є базовими, домінуючими і розташовані в основі піраміди. Потреби самоповаги і самоактуалізації є потребами зростання і знаходяться на вершині піраміди. Кожна з них має бути задоволе­на, перш ніж людина усвідомлює наявність наступної. Однак, він допускав і винятки у цій ієрархії, адже можна зустріти таких твор­чих людей, які намагаються розвинути свій талант, незважаючи на серйозні економічні труднощі. Є також люди, чиї ідеали настільки високі, що вони готові голодувати і жертвувати особистою безпе­кою, ніж відмовитися від них. Теорія А. Маслоу припускає також можливість створення людиною власної ієрархії потреб. Напри­клад, можна надавати більшої уваги потребі у самоповазі, ніж філіації. Однак, загальна закономірність зберігається: чим ближча потреба до основи піраміди, тим вона сильніша і пріоритетніша.

Важливим моментом у концепції ієрархії потреб А. Маслоу є також те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «все або нічого». Тому людина одночасно може задовольняти два і більше рівнів потреб. Він вважав, що середня людина задовольняє свої потреби у такому об'ємі: 85 % — фізіологічних, 70 % — безпе­ки, 50 % — філіації, 40 % — самоповаги і 10 % — самоактуалізації.

А. Маслоу описує вісім способів досягнення самоактуалізації: повністю віддаватися своїм переживанням, щоб розкрити свою сутність; відмовитися від загальноприйнятої поведінки; не боятися робити вибір; бути чесним і брати на себе відповідальність; бути гото­вим не подобатися іншим; прагнути виконувати свою справу доскона­ло; бути готовим до екстазу; не приховувати своєї справжної сутності. Психолог-гуманіст описує такі характеристики самоактуалізо-ваної людини;

S Ефективне сприйняття реальності. Вони більш об'єктивні і менш емоційні у сприйманні світу і не дозволяють надіям і стра­хам впливати на свою оцінку. Дійсність бачать такою, якою вона є, а не такою, якою їм би хотілось її бачити. Вони толерантніші до суперечностей і невизначеності, ніж більшість людей. Вони не бояться проблем і сумнівів.

S Прийняття себе, інших, природи. Вони приймають себе такими, якими вони є (це стосується як фізіологічної природи, так і психо­логічних якостей). Не є надмірно критичними до своїх недоліків, не обтяжені надмірним почуттям провини, сорому чи тривоги. Основні біологічні процеси організму (наприклад, вагітність, старіння) вва­жаються нормальним явищем і не спричинюють страждання. Вони переносять слабкості інших і не бояться їхньої сили.

S Безпосередність, простота, природність. У їхній поведінці відсутня штучність і бажання справити враження. Вони можуть бути терпимими до різноманітних недоречностей, однак, коли вимагає ситуація, стають непримиримими навіть під загрозою засудження з боку оточуючих.

S Центрованість на проблемі. Самоактуалізовані особистості не є зосереджені на своєму «Я», а на задачах і обов'язках, які вва­жають метою свого життя. Вони живуть, щоб працювати, а не пра­цюють, щоби жити. Вони цікавляться філософією та етикою і вміють відрізнити головне від другорядного у житті.

S Незалежність: потреба в усамітненні. Вони відчувають необхідність у недоторканості свого внутрішнього життя і самот­ності. Цю незалежність не завжди розуміють і приймають інші. Тому оточуючі їх можуть вважати байдужими, некомунікабельни­ми, високомірними і холодними. Однак, насправді вони є самодо­статніми людьми, які мають власний погляд на ситуацію.

S Автономія: незалежність від культури та оточення. Вони вільні у своїх діях, незалежно від фізичного і соціального оточен­ня. Ця автономія дає їм змогу покладатися на власний потенціал. Мають високорозвинене самоуправління і свободу волі. Вони ак­тивні, відповідальні і самодисципліновані. Достатньо сильні, щоб не піддатися впливові інших. Тому такі люди не прагнуть високо­го статусу і популярності.

S Свіжість сприймання. Мають здатність гідно оцінити навіть звичайні події в житті, при цьому відчуваючи новизну і задоволен­ня. Вони подекуди скаржаться на нецікаве життя. їхній суб'єктив­ний досвід дуже багатий.

S Містичні переживання. Самоактуалізовані люди пережива­ють моменти сильного хвилювання і високого напруження, які чергуються з моментами блаженства і спокою. За своєю суттю ці вершинні переживання є релігійними. У такі моменти людина відчуває гармонію зі світом і виходить за межі свого «Я».

S Громадський інтерес. Вони мають щире бажання, щоб інші люди удосконалили себе. Мають до всього людства співчуття, симпатію і любов.

S Глибокі міжособистісні відносини. Вони прагнуть глибших міжособистісних відносин, ніж інші люди, хоча коло їхніх друзів невелике. Перевагу надають людям із подібним характером. Особ­ливу ніжність відчувають до дітей.

S Демократичний характер. У них немає упереджень, і тому вони поважають інших людей, незалежно від того, до якої раси, національності, релігії, статі вони належать, який їхній вік, професія чи соціальний статус. Вони готові вчитися в інших, не показуючи при цьому зверхнього ставлення.

S Розмежування засобів і цілей. У повсякденному житті самоакту­алізовані особистості більш визначені, послідовні і тверді стосовно того, що добре, а що ні, ніж звичайні люди. Вони дотримуються мо­ральних і етичних норм, хоча дуже небагато з них є релігійними в ор­тодоксальному сенсі цього слова. Розмежовуючи засоби і цілі діяль­ності, вони надають перевагу засобам, тобто вони отримують більше задоволення від самого процесу діяльності, аніж від досягнутої мети.

S Філософське почуття гумору. Якщо звичайні люди отриму­ють задоволення, висміюючи чи принижуючи когось, то самоактуалізовані особистості можуть висміювати людство загалом, що викликає лише посмішку інших. Через це такі люди здаються до­волі стриманими і серйозними.

S Креативність. Усі без винятку самоактуалізовані особистості здатні до творчості, яка відрізняється природністю і спонтанністю. Ця креативність присутня у повсякденному житті й не обов'язко­во пов'язана з живописом, поезією чи музикою.

S Опір тиску культури. Самоактуалізовані люди знаходяться у гармонії зі своєю культурою, зберігаючи водночас певну внут­рішню незалежність від неї. Вони автономні й впевнені у собі, і то­му їхнє мислення і поведінка не піддаються соціальному та куль­турному тиску. Це, однак, не означає, що вони антисоціальні. Не витрачаючи енергії на боротьбу з існуючими звичаями і правила­ми, такі люди можуть бути надзвичайно незалежними, коли йдеть­ся про їхні основні цінності.

З наведеної вище характеристики самоактуалізованої особис­тості може скластися враження, що ці люди — ідеали. А. Маслоу, однак, відзначав, що вони не мають бути наділені всіма характери­стиками і що, як і всі інші люди, підвладні неконструктивним і по­ганим звичкам, можуть бути впертими, дратівливими, егоїстични­ми. Можуть поводити себе так, що це ображає інших людей. Однак, незважаючи на всі ці недосконалості, самоактуалізовані люди знаходяться на вершині розвитку особистості і є зразком психічного здоров'я людини.

Мотиви(від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — це спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням певних потреб.Вони визначають, чому людина поводить себе так чи інакше.

Мотиви розрізняють за їхньою усвідомленістю. Неусвідомле-ними мотивами є потяги і установки. Потяги — це енергія, яка ак­тивізує поведінку людини, наприклад, сексуальний потяг. Це пер­винний емоційний прояв потреби людини у чомусь. Поява потягу утворює початковий етап мотиваційного процесу. Установка є психічним станом готовності суб'єкта до певної діяльності або до певної реакції. Наприклад, викладач може мати установку на те, що студент, який пропускає багато занять, не може мати високої навчальної успішності.

Усвідомленими мотивами є інтереси, прагнення та переконан­ня. Інтерес — це емоційно забарвлене ставлення до навколишньо­го. Він є постійним спонукальним механізмом пізнання. Вирізня­ють такі види інтересів:

S за метою: безпосередні та опосередковані. Безпосередній інтерес спричинює емоційна привабливість об'єкта (наприклад, інтерес до комп'ютерних ігор, до привабливої однокурсниці); опо­середкований інтерес виникає щодо результату діяльності, а сам процес може і не спричинювати інтерес (наприклад, інтерес до ре^і зультату контрольної роботи, до перемоги на конкурсі);

S за глибиною: поверхневі і глибокі. Поверхневі забезпечують знайомство лише з найзагальнішим змістом явища (наприклад, студент цікавиться лише зовнішніми проявами фізичного явища); глибокі — з його суттю (наприклад, студент цікавиться зако­номірностями фізичного явища);

S за широтою: широкі і вузькі. Широкі інтереси охоплюють різноманітні сфери діяльності (наприклад, студент цікавиться і своїм фахом, і мистецтвом, спортом, політикою); вузькі сконцент­ровані на одній сфері (наприклад, студент цікавиться лише своєю спеціальністю). В умовах, коли розширюються міждисциплінарні зв'язки, спеціалісти з широкими інтересами мають більше можли­востей для професійного росту;

S за стійкістю: стійкі і нестійкі. Стійкі зберігаються упродовж тривалого часу (наприклад, інтерес до математики в абітурієнта механіко-математичного факультету з'явився ще в дитячі роки); нестійкі мінливі у часі (наприклад, інтерес до біології з'явився за півроку до вступу на біологічний факультет і вже до кінця першо­го семестру зник).

Другим і третім різновидами усвідомлених мотивів є прагнення і переконання. Прагнення — це сильне бажання, хотіння. Воно вказує на те, чого індивід хоче досягти у своєму житті. Переконання — це система стійких принципів особистості. Вони завжди мають емоційне забарвлення.

Мотиви зазвичай утворюють певну систему в структурі особи­стості. Систему мотивів, яка визначає конкретні форми діяль­ності або поведінки людини, називають мотивацією.Мотивація може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня мотивація лю­дині нав'язана, наприклад, студент учиться тому, що за це отримає схвалення батьків і викладачів. Внутрішня мотивація ґрун­тується на власному виборі і особистому бажанні, наприклад, студент учиться тому, що йому цікаво або він прагне досягти досконалості у вибраній спеціальності.

Залежність між силою мотивації та ефективністю дії було узагальнено в двох правилах Єркса-Додсона. Перше правило: зі зро­станням інтенсивності мотивації ефективність дії зростає лише до певного рівня, після чого починає спадати; при високій інтенсив­ності мотивації ефективність дії низька. Наприклад, якщо студент понад усе хоче скласти іспит на відмінну оцінку і вважає, що від цього залежатиме його подальша доля, найімовірніше, що цей іспит буде складено нижче можливостей цього студента. У такому разі кажуть, що людина замотивована. Друге правило: під час розв'язу­вання легкого завдання найвища ефективність спостерігається при високому рівні мотивації, а під час виконання складних завдань — при низькому рівні мотивації. При цьому йдеться про суб'єктивно, а не об'єктивно легке чи складне завдання.

Американський дослідник Д. Макклеланд вивчав мотивацію досягнення. Він дійшов висновку, що залежно від історії розвитку конкретної особистості у ній може переважати або мотивація до­сягнення успіху (така людина активна й ініціативна, йде на ризик, схильна до змагання і конкуренції), або мотивація уникнення не­вдачі (така людина ухиляється від ризику і відповідальності, безініціативна, не любить змагань і конкуренції).

Жодне суспільство не могло б проіснувати, якщо б його грома­дяни не дотримувались певних правил поведінки. Ці правила відо­бражають стандарти людських взаємовідносин, соціальні та індивідуальні норми оцінювання дійсності. У психології поняття, за допомогою якого характеризують соціально-історичне значен­ня для суспільства і особистісний смисл для індивіда певних явищ навколишнього світу, називають цінностями.

Німецький психолог першої половини XX ст. Е. Шпрангер виділив шість основних типів цінностей, які різною мірою прита­манні всім людям:

S Теоретичні цінності. Людина, яка приділяє увагу цим ціннос-тяим, насамперед, зацікавлена у розкритті істини; характери­зується раціональним і критичним підходом до життя. Вона інте­лектуальна і вибирає для себе діяльність, пов'язану з фундамен­тальними науками або філософією.

S Економічні цінності. Людина з домінуванням цих цінностей найвище цінує те, що корисне і вигідне. Вона практична і активно цікавиться тим, як заробити гроші. Знання, які не мають конкрет­ного застосування, вважають непотрібними. Люди такого складу досягали великих успіхів у техніці та технології.

S Естетичні цінності. Такі люди найбільше цінують форму і гармонію. Вони насолоджуються життям. За фахом вони не обов'язково мають бути митцями, однак завжди мають підвище­ний інтерес до естетичного боку життя.

S Соціальні цінності. Для людей з таким типом цінностей най­головніше — це любов інших. Інші цінності вони можуть розгляда­ти як негуманні. Найяскравіше соціальні цінності виявляються в альтруїзмі — готовності жертвувати власними інтересами на ко­ристь іншої людини або спільноти. Протилежним до альтруїзму є поняття егоїзм — нехтування інтересами інших людей та спільно­ти заради особистих інтересів.

S Політичні цінності. Такі люди найвище цінують владу, вплив, славу, популярність. їхня професійна активність не обов'язково пов'язана з політикою, однак в них яскраво виражена тенденція до домінування.

S Релігійні цінності. Такі люди зацікавлені у розумінні світу як єдиного цілого. Способи реалізації цієї цінності різні: одні реалізу­ють їх через активну участь у житті, інші — шляхом відсторонення від життя.

Цінності як суспільний феномен слід відрізняти від ціннісних орієнтацій як особистісного феномену. Ціннісні орієнтації — це вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і по­треб особистості, напрямлена на певний аспект соціальних цінно­стей.Це виділені і внутрішньо прийняті особистістю цінності; суб'єктивно відображені у свідомості цінності суспільства. Вони складають основу життєвої концепції людини, її «філософію жит­тя». Базовими ціннісними орієнтаціями людини є:

S орієнтація на істину є одна з найвищих ціннісних орієнтацій людини. Вона регламентує пізнавальну сферу, здатність людини до мислення та інтуїтивного розуміння, а також підтримує інші ціннісні орієнтації;

S орієнтація на достаток потрібна для підтримання життє­діяльності, проте прагнення до життя безмежне і така орієнтація може згодом стати надмірною, а то й домінантною;

Ґ орієнтація на свободу означає можливість діяти відповідно до власного волевиявлення, не зумовленого зовнішніми чинниками;

S орієнтація на справедливість оцінює співвідношення явищ та речей з погляду їхнього розподілу між людьми;

S орієнтація на добро регламентує поведінку членів суспільства, їхні взаємини;

S орієнтація на красу виражає ставлення людей до життя та на­вколишнього світу, роблячи це за допомогою понять про прекрас­не та потворне.

Сучасні дослідження ціннісних орієнтації належать амери­канському психологу М. Рокичу. Він розрізняє два класи ціннісних орієнтацій: термінальні, які пов'язані з переконанням людини у тому, що кінцева мета її діяльності варта того, щоб її прагнути (наприклад, внутрішня гармонія, добробут, кохання, са­морозвиток тощо) та інструментальні, які пов'язані з переконан­ням людини у тому, що у будь-якій ситуації перевагу треба надавати певному способу дій або властивості особистості (наприклад, акуратність, чесність, дисциплінованість, терплячість, життєра­дісність, відповідальність тощо).

Ціннісні орієнтації людини забезпечують стійкість її особис­тості, послідовність її вчинків, а також сталість взаємовідносин із навколишнім світом. Як відомо, коли в історії відбуваються гло­бальні катаклізми, руйнуються держави, політичні системи, то це торкається сфери ціннісних орієнтацій людей, що належать до даного суспільства.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
5. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
6. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
7. Активність особистості та самоуправління
8. АКЦЕНТУЙОВАНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ
9. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
10. Взаємодія ієрархій підструктур особистості та їх властивостей
11. Взаємодія структур особистості і діяльності
12. Види і мотиви злиття і поглинання

Переглядів: 8724