Деградація системи може відбутися за таких умов.

Самоорганізація та етапи еволюції складних систем

У процесі свого розвитку довільна система проходить дві стадії: еволюційну (або адаптаційну) і революційну (стрибок, катастрофа). Під час розгортання еволюційного процесу відбувається повільне нагромадження кількісних і якісних змін параметрів системи та її компонентів, відповідно до яких у точці біфуркації система вибирає один із можливих для неї атракторів. У результаті цього відбувається якісний стрибок, і система формує нову дисипативну структуру, що відповідає вибраному атрактору.

Еволюційний етап розвитку характеризується наявністю механізмів, що гасять сильні флуктуації системи, її компонентів або середовища і повертають її до стійкого стану, властивого їй на цьому етапі. Через нагромадження в системі, її компонентах та зовнішньому середовищі змін здатність системи до адаптації спадає і зростає нестійкість. Поступово в системі зростає ентропія. Постає гостра суперечність між старим і новим у системі, а з досягненням параметрами системи і середовища біфуркаційних значень нестійкість стає максимальною і навіть малі флуктуації приводять систему до катастрофи — стрибка.

На цій фазі розвиток має непередбачуваний характер, оскільки він зумовлюється не тільки внутрішніми флуктуаціями (силу і спрямованість яких можна спрогнозувати, проаналізувавши історію розвитку і сучасний стан системи), а й зовнішніми. Це вкрай ускладнює, а то й унеможливлює прогноз.

Розвиток реальних систем включає в себе не тільки прогресивні атрактори, а й атрактори деградації (які з часом можуть змінитися прогресом, а можуть і привести систему до краху) та руйнування.

1. Загальносистемні умови:

· система гальмує процес переходу: зі збільшенням кількості нових ознак вона не змінює відповідно свого поводження через що ентропія її зростає, система перестає виконувати свої функції і дезорганізується;

· система вибирає неконструктивну траєкторію або сценарій розвитку, наприклад стає закритою;

· різко зменшується кількість компонентів, необхідних для функціонування;

· зростає кількість неефективних («баластових») компонентів. (зниження якості управління, розказати про поглинання та злиття на світових ринках)

2. Умови, що пов’язані з підсистемою управління:

– підсистема управління в точці біфуркації намагається перевести систему на траєкторію, що не відповідає минулому та поточному станам системи;

– підсистема управління після катастрофи не змінюється або змінюється недостатньо й у результаті тягне систему на старий атрактор;

– підсистема управління недостатньо узгоджена з підсистемами, компонентами або системою в цілому (ПОЯСНИТИ важливість узгодження міркувань управлінців та виконавців);

– для досягнення загальносистемних цілей ігнорується необхідність узгодження їх із цілями підсистем, тобто робиться спроба досягти загальносистемного оптимуму за рахунок під-систем;

Руйнування системи може відбутися якщо:

– умови деградації існують протягом тривалого часу, а зусилля з коригування структури й поводження системи або підсистеми управління недостатні, несвоєчасні, нерезонансні із системою тощо;

– зовнішнє середовище здійснює сильний вплив на систему;

– внутрішні флуктуації руйнують зв’язки між компонентами системи;

– внаслідок зовнішніх або внутрішніх флуктуацій система втрачає елементи, замінити які неможливо.

У процесі розвитку, що складається з циклічно повторюваних стадій еволюції та стрибків, система постійно переходить зі стійкого стану до хиткого та навпаки. Структурна і функціональна стійкість формується у процесі адаптації системи до нових зовнішніх і внутрішніх умов, що змінилися в результаті катастрофи, і зберігається протягом більшої частини еволюційної стадії.

Коли зміни параметрів системи під впливом зовнішніх або внутрішніх флуктуацій перевищують її адаптаційні можливості, настає стан нестійкості (точка біфуркації), переломний для розвитку системи момент. Нестійкість часто виникає у відповідь на введення в систему нового компонента.

Флуктуа́ція або флюктуа́ція — випадкове відхилення якоїсь величини (фізичної, біологічної, соціально-економічної і т. ін.) від її середнього значення.

Стійкість та нестійкість є однаково необхідними у процесі розвитку будь-якої системи. Абсолютно хитка система не може протистояти флуктуаціям, не здатна до адаптації і швидко руйнується. Проте надто стійка система, придушуючи будь-які флуктуації, консервує свою структуру й поводження і тому не здатна змінитися якісно, вона позбавлена можливості розвитку, і її руйнування стає лише справою часу. Обидва типи систем приходять до хаосу, різниця між ними полягає в часі, що проходить до зростання ентропії.

Що ж є джерелом розвитку?

Найбільш істотним джерелом процесу розвитку виступають суперечності. До найбільш істотних суперечностей можна віднести:

1. Суперечність між функцією і ціллю системи.

2. Суперечність між потребами системи в ресурсах і можливістю їх задоволення.

3. Суперечність між прагненням до порядку і хаосом (причому чим далі зайшло їхнє протистояння, тим вищий ступінь організованості системи, і навпаки).

4. Суперечність між прагненням системи до встановлення стійкого стану і засобами його досягнення. Останні забезпечують зміни та розвиток системи, що неминуче приводить її до нестійкого стану. Це відбувається в такий спосіб: система адаптується до середовища і внаслідок цього стає більш чутливою до флуктуацій, посилення флуктуацій викликає нестійкість, яка може спричинити стрибок).

5. Суперечність між цілями системи і цілями її компонентів.

6. Суперечність між процесами функціонування і розвитку. Хоча для того, щоб розвиватися, система має функціонувати і не може функціонувати, не розвиваючись, у точці біфуркації ці процеси стають гостро суперечливими. Інтереси розвитку та існування системи вимагають зміни її якості, а отже, зламу функціональних процесів, а в еволюційний період процеси функціонування стримують розвиток, згладжуючи флуктуації.

7. Суперечність між функціонуванням і структурою. В еволюційний період процеси функціонування більш пластичні, ніж структура системи, але їхня зміна, що здійснюється в інтересах системи, наштовхується на «жорсткість» незмінної структури. У момент стрибка структура змінюється дуже швидко, а функціонування відстає.

8. Суперечність між компонентами системи, які, нагромаджуючись, даються взнаки і на макрорівні.

Процеси самоорганізації в економічних системах реалізуються за допомогою механізму зворотних зв’язків. Якщо, скажімо, як кібернетичну систему розглядати підприємство, то флуктуації, що виникають під впливом зовнішнього середовища (зміни законодавства, зростання інфляції, коливання валютного курсу, динаміки відсоткових ставок, зміни ринкової кон’юнктури, зміни технологій, дії конкурентів тощо), можуть деякий час компенсуватись за допомогою механізму негативних зворотних зв’язків, і система, незважаючи на коливання (сукупного попиту, обсягів виробництва, ринкової позиції та частки ринку, рівня інвестицій, обсягів прибутку), повертається до стану динамічної рівноваги. Але з досягненням критичних значень збурювальних параметрів, за рахунок дії позитивних зворотних зв’язків, відбувається стрімке зростання флуктуацій. Вони охоплюють всю систему, усі її блоки — управління, виробництво, фінанси, збут, постачання, організацію праці тощо. Тоді система або руйнується, поглинаючись іншими системами, або переходить на іншу траєкторію розвитку. При цьому істотно змінюються її структура, внутрішні взаємозв’язки, цілі та параметри функціонування тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРИКЛАД	\|	Застосування синергетичних методів в економіці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.