• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ключові сегменти середовища міжнародної інвестиційної діяльності в Україні.

Ключові сегменти середовища міжнародної інвестиційної діяльності в Україні.

Міжнародна інвестиційна діяльність в Україні

ТЕМА 10

2. Особливості інвестиційного клімату в Україні.

Природним середовищем для ефективної іноземної інвестиційної діяльності є ринкова економіка з притаманними їй розвиненими нормативно-правовими та економічними регуляторами і відповідною інфраструктурою. Таке середовище в України лише починає формуватися, до того ж ринкова переорієнтація економіки відбувається в складному сплетенні політичних та соціально-економічних процесів.

Розглянемо найістотніші етапи розвитку та особливості ключових сегментів середовища іноземної інвестиційної діяльності в Україні (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Середовище розвитку іноземної інвестиційної діяльності

Необхідними умовами політико-правового середовища для розвитку іноземної інвестиційної діяльності слід розглядати:

· політичну стабільність;

· позитивне ставлення до іноземних інвестицій;

· наявність нормативно-правових регуляторів, їх надійність та доступність, а також передбачуваність змін.

1)Рівень політичної стабільності в Україні залежить, з одного боку, від масштабів та темпів політичних і економічних перетворень у контексті створення демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою, а з іншого — від комплексу зовнішніх чинників, які пов’язані, насамперед, з розпадом СРСР та загального політичного іміджу нашої держави. На сьогодні можна говорити про незворотність політичного (незалежність) і економічного (ринок) вибору українського народу, хоча повного політичного консенсусу в суспільстві ще не досягнуто.

Як показує практика, процеси здобуття державної незалежності колишніми союзними республіками були пов’язані з конфліктами територіального, національно-етнічного та соціального характеру. На тлі цих подій становлення державності України відбувалося в обстановці відносної політичної стабільності. Оскільки знайдено раціональні шляхи розв’язання суперечностей, які існують між Україною та Росією (статус Криму та розподіл Чорноморського флоту), можна прогнозувати збереження й надалі в цілому сприятливих для міжнародного бізнесу політичних умов. Цьому сприяє і в цілому зважена зовнішня політика України в цілому.

2)Ставлення до іноземних інвестицій в Україні загалом позитивне. Тепер акцент переноситься на вирішення практичних питань обсягів, сфер застосування, строків та умов таких інвестицій. Досить гострі дискусії стосовно «експансії» іноземних корпорацій на інвестиційному ринку України, проблем взаємодії з Міжнародним валютним фондом мають або суто науковий, або вузький політизований характер і суттєво на стратегію інтернаціоналізації економіки не впливають. Інша справа, що ця стратегія повинна бути більш обгрунтованою і послідовною, забезпечувати гарантії національної політичної та економічної безпеки.

На сьогодні актуальними для іноземних інвесторів є не стільки політичні ризики націоналізації чи експроприації, скільки ризики із-за нестабільності владних (виконавчих) структур або введення надзвичайної економічної ситуації (трансфертні ризики), а також від наявної корупції.

Національні особливості проявів корупції, з одного боку, реально і суттєво погіршують інвестиційний клімат, а з іншого — стимулюють вивезення капіталів за рубіж.

Загалом інвестори мають на сьогодні широкий арсенал засобів управління політичними ризиками з метою їх уникнення або мінімізації. Зокрема, суттєво зменшувати окремі форми політичного ризику дозволяє страхування інвестицій за допомогою урядових організацій, (наприклад, Корпорація з приватних інвестицій за кордоном (ОРІС) або Агентство по страхуванню інвестицій Уряду США), міжнародних організацій (Агентство з багатосторонніх гарантій інвестицій (МІGA) світового банку) або приватних страхових компаній.

3)У формуванні правового забезпечення іноземної інвестиційної діяльності в Україні слід розрізняти чотири етапи:

· Прийняття та дія законодавчих актів, що регулювали створення та діяльність спільних підприємств (СП) на території СРСР протягом 1987-1989 рр. Законодавчі нормативні акти 1987-1989 рр. зарубіжними інвесторами та експертами оцінювались в цілому позитивно. По-перше, їх прийняття сприяло якісним змінам переходу від майже повної ізоляції до нормальних міжнародних економічних відносин. По-друге, ці акти в принципі гарантували СП господарчу самостійність та невтручання в їх дії з боку органів управління. По-третє, більшість нормативно-правових актів постійно змінювалась та коригувалась у бік лібералізації (відміна обов’язкової частки радянського партнера в статутному фонді СП, що мала бути не менше 51%, відміна виключного права радянського громадянина стати генеральним директором СП і та. ін.). Це забезпечило масштаби та достатньо високий динамізм спільного підприємництва в ті роки .

· Розробка та прийняття нових актів паралельно на союзному та республіканському рівнях протягом 1990-1991 рр. Закони та відповідні норми, які приймались, мали тимчасовий характер і відбивали не так об’єктивні закономірності, як особливості перехідного періоду.

· Вироблення і законодавче закріплення парламентом України надійних нормативно-правових регуляторів зовнішньоекономічної діяльності та спільного підприємництва протягом 1991-1992 рр. Особливо слід згадати Закон України “Про іноземні інвестиції”, яким передбачалось здійснення іноземних інвестицій у різних видах та формах, створювались пільгові умови для іноземних інвесторів, давались законодавчі гарантії захисту іноземних інвестицій від політичних ризиків. З огляду на інші законодавчі акти (закони “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про підприєм­ництво”, “Про господарські товариства”), можна було говорити про сформованість загальної концепції регулювання іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності в Україні, основні принципи якої відповідають принципам, визнаним у світовій господарській практиці. Саме на 1991-1992 рр. припадає пік іноземного інвестування в економіку України, хоча, ліберальне законодавство призвело й до негативних явищ, зокрема, до зростання “фіктивних” інвестицій (до 100 дол. США). Серед особливостей іноземного інвестування в економіку України на цьому етапі, і особливо наприкінці 1992 р., слід назвати диференціацію умов здійснення іноземних інвестицій, спричинену станом та особливостями розвитку окремих сфер національної економіки і відповідної інфраструктури, адміністративно-правового та економічного регулювання.

· Коригування законодавчих основ режиму іноземного інвестування декретами Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 р. та у 1993-1996 рр. Вжиті на цьому етапі заходи стосуються основних умов іноземного інвестування: статусу підприємств з іноземними інвестиціями; видів іноземних інвестицій, порядку та терміну їх реєстрації; оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями; можливостей та умов реінвестування; режиму використання валютних коштів; порядку та умов експортно-імпортної діяльності; митного оподаткування; державних гарантій іноземним інвесторам.

З введенням в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) для іноземних інвесторів встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності за винятками, передбаченими законодавчими актами та міжнародними угодами України. Для окремих суб’єктів може застосовуватись пільговий режим інвестування. До іноземних інвестицій, фактично здійснених до вступу в дію цього Закону, гарантується правовий режим на момент інвестування.

Постановою Верховної Ради України №823-XIV від 06.07.99 р. було внесено зміни в Постанову «Про порядок введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» стосовно іноземних інвестицій, здійснених до введення в дію вказаного Закону:

— до іноземних інвестицій, здійснених до вступу в силу Закону України «Про іноземні інвестиції» 1992 р. застосовуються державні гарантії, встановлені діючим на той час законодавством;

— до іноземних інвестицій, фактично здійснених і зареєстрованих в період дії Закону 1992 р. протягом 10 років застосовуються вказаного Закону, а також інші акти спеціального законодавства (податкового, митного, інвестиційного), діючого на момент реєстрації інвестиції;

— до іноземних інвестицій, фактично здійснених і зареєстрованих в період дії Декрету КМ України від 20.05.93 р. “Про режим іноземного інвестування”, застосовуються положення цього Декрету.

На ліквідацію податкових і митних пільг спільних підприємств націлено Указ Президента України “Про удосконалення державного регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні” (15 лютого 2000 р.) та відповідний Закон України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, (17 лютого 2000 р.). Скасовано дію всіх гарантій для підприємств, створених за участю іноземних інвесторів незалежно від форм і часу внесення інвестицій. Це призвело до збільшення судових конфліктів між спільними підприємствами й органами влади (митницею, податковою адміністрацією). В більшості випадків суди підтверджували право СП на гарантовані державою пільги. Як наслідок, склалась ситуація; коли, з одного боку, пільги законодавче скасовано, з іншого — залишаються в силу рішення судів, які підтверджують ці пільги. На вирішення цієї колізії спрямований Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)», підписаний Президентом України 6 січня 2002 року. Цим документом було остаточно скасовано державні гарантії для спільних підприємств, надані у 1992-1993 роках.

Через зміни у статті Закону України «Про інвестиційну діяльність» обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності доповнено тим, що вони повинні: «сплачувати податки, збори в розмірах і порядку, визначених законами України». На перший погляд, цей обов’язок є очевидним і, до того ж, міститься в Конституції України, однак у сукупності із положеннями п. 2 ст. 3 цього Закону ця норма набуває досить суттєвого змісту. Так, виходить, що на спільні підприємства поширюється обов’язок щодо сплати встановлених законодавством обов’язкових платежів з дня введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування», тобто з 1996 року. У цьому закладено значну небезпеку для СП. Тепер ніхто не гарантуватиме, що до них не звернуться податкові органи з вимогою сплатити кошти, заощаджені на пільгах за останні п’ять років.

Таким чином, на практиці ситуація характеризується постійною зміною «правил гри». В процесі непослідовної по відношенню до іноземних інвесторів законодавчої роботи набувають сили закони спеціальної компетенції, спрямовані на уточнення і деталізацію базових законів із взаємосуперечливими положеннями. Особливо це стосується податкового та валютного законодавства із тенденцією до введення більш жорстких норм. Показовим є положення спільних підприємств, котрі протягом останніх років багаторазово отримували і втрачали значні податкові пільги. Це не тільки дестимулювало нові інвестиції, але й негативно впливало на окремі сегменти національного ринку.

Для іноземних інвесторів законотворчий процес є нетранспорентним і непрогнозованим, вони не можуть адекватно реагувати на факти неналежного або навіть невірного виконання законодавства офіційними особами.

Для усунення негативних тенденцій і стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно вдатися до комплексу загальних і спеціальних заходів, орієнтуючись на такі принципи:

· незмінність (стабільність) основних законодавчих положень щодо умов іноземного інвестування;

· диференційований підхід до податкових та інших пільг іноземним інвесторам, з огляду на обсяги іноземних інвестицій, види, форми й сфери інвестування та з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України;

· надійне, доступне й оперативне організаційне та інформаційно-методичне забезпечення залучення і здійснення іноземних інвестицій.

Незавершеність і непослідовність проведення ринкових перетворень — основний стримуючий чинник у формуванні сприятливого щодо іноземної інвестиційної діяльності економічного середовища.Принципове значення мають проблеми власності, тісно пов’язані з порядком, масштабами і темпами приватизації.

Програма приватизації, яка була прийнята 1992 р., передбачала активну участь іноземних інвесторів у цьому процесі. Їм надавалась можливість брати участь у придбанні власності державних підприємств (до 15% фонду державного майна). З метою заохочення іноземних інвесторів до участі у приватизаційних процесах Указом Президента України від 23 червня 1995 р. “Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1995 році” запроваджено національний режим участі іноземних інвесторів у приватизації. Крім того, Президентом України підписано 12 липня 1995 р. Указ “Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення”. Ці укази відіграли певну роль у стимулюванні землекористування, процесів приватизації, залученні інвестицій в економіку України, розвитку ринкової інфраструктури.

Особливостями програми приватизації, запропонованої з 2000 р., важливими як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів є:

— орієнтація не просто на стратегічного інвестора,а на інвестора промислового, тобто такого, що виробляє продукцію, виконує роботи чи надає послуги аналогічні відповідному підприємству, що приватизується. За оцінками фахівців, такими інвесторами реально можуть виступати переважно зарубіжні транснаціональні структури або об’єднання з участю вітчизняного та іноземного капіталу;

— продаж максимально об’єднаних пакетів акцій (75—98%) на міжнародних тендерах через радників (вітчизняних та іноземних), тобто зрозумілими для іноземних інвесторів методами;

— активний продаж на біржах блокуючих пакетів інвестиційно привабливих підприємств, якщо 75% акцій ВАТ попередньо реалізовано і власник вже фактично сформувався.

Вирішальне значення для залучення іноземних інвесторів має податкова політика приймаючої країни. Знаходячись фактично у національ­ному режимі господарської діяльності, іноземні підприємці відчувають на собі крайню нестабільність і недосконалість податкової системи: численних змінах та поправках до існуючих законів; відсутності єдиної законодавчої та нормативної бази оподаткування; багаточисельності нормативних докумен­тів та невідповідності законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини; наявності законів, які відносяться до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин; існуванні правових прогалин; відсутності достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин.

Головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було здійснення значного податкового навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності та посилення адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю менший, ніж економічний збиток, який завдається такими діями господарюючим суб’єктам.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки, величина якого за різними підрахунками становить від 45 до 55% валового внутрішнього продукту. Результатом цього стає недотримання державною частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову є за рахунок введення нових податків та зборів — наприклад, гербового збору, збору з операцій конвертування валюти, продажу ювелірних виробів та транспортних засобів, власників мобільних телефонів тощо. Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або знову є, значно більшою мірою, їхній відхід до тіньової економіки.

Кардинально змінити ситуацію можна лише шляхом докорінного реформування системи оподаткування в напрямках:

— зменшення оподаткування до рівня, який би стимулював і захищав вітчизняне виробництво;

— звільнення від оподаткування частини прибутку, використаної для розвитку виробництва, освоєння виробництва і запровадження ново техніки, на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, поповнення обігових коштів підприємств;

— суттєвого спрощення податкової системи.

Особливе значення для розвитку іноземного інвестування в Україні має становлення національної валютно-фінансової системи. Гарантії здійснення платежів та репатріації прибутку залежать, в першу чергу, від інфляційної та валютної політики приймаючої країни.

Чинне законодавство України, зокрема, не передбачає компенсацій від впливу інфляції та девальвації національної валюти на прибуток іноземного інвестора, складними і невигідними є процедури репатріації прибутку, хоча таке право законодавчо задеклароване.

Активним регулятором інвестиційного ринку ще не стала банківська система. Українські комерційні банки генерують порівняльно незначні інвестиційні ресурси, недостатнім є рівень банківських послуг тощо. Неприйнятною для іноземних інвесторів є цінова політика з фіксованим регулюванням, наприклад, цін на газ, нафту, електроенергію.

На сьогодні першочерговою стає проблема стабілізації гривні і створення умов для ефективного функціонування грошового, кредитного та валютного ринків.

У процесі формування інституціонального середовища, яке сприяє іноземному інвестуванню, Україна, з одного боку, поступово долає відірваність від міжнародних економічних структур, а з іншого — досить інтенсивно розвиває внутрішні адміністративні та ринкові саморегулівні інститути для забезпечення ефективної іноземної інвестиційної діяльності.

Безпосередньо функції регулювання іноземного інвестування виконують Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, відповідні підрозділи інших міністерств і відомств та обласних (міських) державних адміністрацій. Показовими є спроби створення спеціальних інститутів: певний час діяло Агентство з міжнародного співробітництва та іноземних інвестицій, яке було трансформовано в Національне агентство реконструкції і розвитку, а потім ліквідоване. З метою запобігання спорів між іноземними інвесторами та органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, сприяння оперативному позаурядовому врегулюванню суперечок Указом Президента України у 1997 р. утворено Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій як постійнодіючий консультативно-дорадчий орган. Президент України очолив Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні (1997 р.)

Значну роботу з акумуляції і ефективного використання великих іноземних інвестицій виконує Український державний експортно-імпортний банк. Працює Ліга підприємств з іноземними інвестиціями, розширюється діяльність Торгово-промислової палати, інтенсифікується робота науково-дослідних інститутів міжнародного профілю, формується мережа фірм та організацій, які надають методичну, консультаційну та практичну допомогу веденню міжнародного інвестиційного бізнесу на території України.

Для дієвості системи регулювання державою фондового ринку створюється відповідна структура та запроваджуються певні його методи (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Система Державного регулювання фондового ринку України

Основними результатами другого етапу розвитку фондового ринку України можна вважати створення дієвої системи нагляду за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, створення системи реєстрації прав власності на цінні папери та системи розкриття інформації про емітентів та професійних учасників ринку цінних паперів.

Із зростанням обсягів інвестування в економіку України, необхідністю належного обслуговування інвестиційних процесів та забезпечення належного захисту прав інвесторів, а також у зв’язку із закінченням масової приватизації фондовий ринок повинен перейти в новий етап свого розвитку. Необхідність прискорення економічних реформ в Україні, активізації залучення та раціонального розміщення інвестиційних ресурсів на конкурентних засадах, вдосконалення обігу цінних паперів та забезпечення захисту прав інвесторів на фондовому ринку вимагає зосередження уваги на таких напрямах розвитку вітчизняного ринку цінних паперів:

удосконалення системи захисту прав інвесторів;

підвищення ролі державного регулювання ринку цінних паперів, розвиток нормативно-правової бази;

розбудова інфраструктури фондового ринку;

розвиток системи організованої торгівлі;

удосконалення діяльності інститутів спільного інвестування;

удосконалення механізмів корпоративного управління.

Сприяти інтенсифікації іноземної інвестиційної діяльності або створювати додаткові перешкоди її розвитку здатна загальна інфраструктура, котру потребують інвестори для реалізації своїх проектів. Так, високі транспортні видатки завдають шкоди інвестиціям в промислових галузях, що орієнтуються на експорт. З огляду на багатоманітність пропозиції та якість обслуговування послуги в сфері телекомунікацій помітно відстають від очікуваних. Держава пропонує низку послуг щодо базисного забезпечення в сферах охорони здоров’я, освіти та транспорту, а також дотримання правопорядку та законності. Якщо їх розглянути у співвідношенні з видатками (податки, виплати, митні збори, корупція) то в порівнянні з іншими східноєвропейськими країнами, України є вкрай непривабливою. Зокрема, податковий тягар майже на 50% більший, ніж у державах з подібним ВВП на душу населення. Трапляється, що ця роль оферента послуг набуває спотвореного характеру. Так, від багатьох іноземних інвесторів місцеві органи влади вимагали «добровільної» участі у розбудові державної інфраструктури, зокрема, будівництва доріг, мостів, пожежних станцій тощо.

Не викликає сумніву той факт, що формування сприятливого для міжнародного інвестиційного бізнесу соціально-культурного середовища та його складових елементів тісно пов’язане і багато в чому визначається змінами в політико-правовому, інституціональному та економічному середовищах. Так, розвиток форм власності, роздержавлення і приватизація сприяють розвиткові підприємництва, безпосередньо включають у сферу економічних відносин особистий інтерес. Розвиток прогресивних організаційних структур управління та розпад бюрократичної командно-адміністративної системи сприяє подоланню інерційності господарського мислення. Водночас потрібні спеціальні зусилля, спрямовані на формування ринкової економіки в цілому та відповідного соціально-культурного середовища, з боку держави та її інститутів. По-перше, найважливіше для України завдання — розробити адаптований до умов української ментальності механізм реалізації прийнятих законодавчих актів. По-друге, одночасно з цим формувати позитивну громадську думку, по-справжньому готувати людей до нових економічних умов життя, максимально використовуючи засоби масової інформації та, що особливо важливо, реформуючи всю систему народної освіти.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація метрологічної діяльності
8. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
9. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
10. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
11. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
12. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

Переглядів: 787