Техніка мовлення

Для публічного виступу характерні словесна імпровізація і деякі мовні особливості (свобода у виборі лексики, використання простих речень, повтори и т.п.), а також сприймання інформації на слух. Тому техніка мовлення має велике значення, і, в першу чергу, треба звернути увагу на дихання, яке обслуговує мову. Його називають фонаційним. Фонаційне дихання характеризують:

- активність, яка пов'язана з тим, що дихання служить енергетичною базою нашої мови;

- організований видих, струю повітря треба "фокусувати";

- розподіл видиху - це уміння ділити весь обсяг повітря на порції. Ритм фонаційного дихання відрізняється від звичного, при добре тренованому диханні видох легко розподілити на 25-30 порцій, і кожна з них буде повною, а кожне слово - повнозвучним. Такий розподіл повітря при видиху необхідно свідомо тренувати. При цьому немає необхідності збільшувати обсяг повітря, яке вдихаємо, а важливіше навчитися розподіляти запас повітря на рівні порції за активністю видиху;

- добір дихання у процесі мови. При усному мовленні треба навчитися швидко, енергійно, а головне, непомітно для слухачів підхоплювати нову порцію повітря, поповнювати його запас. Це досягається постійним тренуванням дихання, виконанням спеціального комплексу гімнастики для нього, підготовленої з урахуванням особливостей мовного (фонаційного) дихання. Після обробки вправ підготовчого періоду можна приступати до спеціальних вправ, що розвивають активність мовного дихання, регулюють його під час публічного виступу.

Окрім тренування, необхідно дотримувати і деяких гігієнічних правил:

- не слід читати чи промовляти у непровітреному приміщенні;

- дихання залежить і від розміру приміщення, його акустики: сила звука залежить від якості дихання, яка зумовлена активною роботою реберних, діафрагмових і голосових м'язів;

- оскільки надлишок повітря утруднює утворення звуку, не слід набирати в легені надто багато повітря;

- поза мусить бути вільною, грудна клітка не стиснута, голова піднята;

- не можна надмірно посилювати голос - напружувати голосові зв'язки, бо це вимагає напруження і від дихального апарату, що призведе до розладу всього апарату мовлення;

- не слід без належної паузи переходити від афективного до врівноваженого мовлення - у стані афекту дихання не може бути правильним.

Отже, при вимові треба слідкувати за тим, щоб кожний наголошений голосний звук отримував однакову кількість повітря, щоб між словами і в паузах не відбувалася втрата повітря, не треба поспішати, слід економити повітря так, щоб і останнє слово було повнозвучним, як і перше.

Відпрацювавши і закріпивши навички фонаційного дихання, можна переходити до наступного етапу техніки мовлення - виховання мовного голосу.

Утворення голосу - складний багатофункціональний процес. Він відбувається в організмі людини автоматично, у спеціальних нервових центрах, які знаходяться у корі головного мозку.

В повсякденному житті наш голосовий апарат легко переносить навантаження, що виникають за різних обставин. Але коли людині доводиться говорити перед аудиторією тривалий час, переконувати інших людей, то в цих умовах звичних прийомів для утворення голосу вже недостатньо. Публічна мова ставить перед голосовим апаратом складні завдання, невміле користування ним в умовах підвищеного навантаження приводить до захворювання.

Добре поставлений голос дає змогу передати у слові різні смислові відтінки, допомагає аудиторії сприймати думку, створити певний емоційний настрій. Навпаки, тусклий і нерозвинений голос негативно впливає на аудиторію.

Від чого ж залежить нормальне звучання голосу, уміння поставити його? Якими знаннями щодо професійних якостей мовного голосу повинна володіти людина?

Виділяють такі основні якості професійного мовного голосу:

1. достатня сила звуку, який повинен бути почутий в різній аудиторі, навіть без технічних засобів посилення. Це називається динамічним діапазоном голосу;

2. посил звуку, тобто здатність його досягати кожного слухача;

3. звуковисотний діапазон, який дозволяє передавати думку в усій її різноманітності відтінків і в різних інтонаційно-мелодійних видах усної мови;

4. тембр голосу. Від того, наскільки виразний голос у своєму тембральному забарвленні, залежить сприйняття слухачами змісту виступу;

5. політність звуку, його здатність виділятися на фоні інших звуків, не змішуватися з ними, не губитися серед них;

6. витривалість голосу, яка дозволяє не губити основні ознаки звучання при довгому інтенсивному виступі, витримувати значні голосові навантаження.

Для того, щоб мати ці необхідні голосові якості, треба багато і довго працювати над своїм голосом. Для правильного поставлення голосу треба оволодіти деякими методичними навичками:

- навичка контролю за активним змішаним діафрагмально-реберним диханням, що забезпечує нормальний процесс утворення голосу;

- контроль за свободою фонаційних шляхів, зняття напруги з м'яз гортані;

- уміння фокусувати звук;

- навичка розвитку звуковисотного діапазону, що включає звуковий монотон;

- навички мови на змішаному регістрі ("міксті");

- навички рівного, злітного звучання при активному посилі звуку.

Крім спеціального тренування, необхідно слідкувати за своєю повсякденною мовою, не говорити при розслабленому диханні, не напружувати м'язи, не говорити на одній ноті, добиватися рівного злитного звучання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Невербальні засоби спілкування	\|	Жанри публічного виступу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.