• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підстави кримінальної відповідальності

Зміст кримінальної відповідальності

Зміст кримінальної відповідальності складають заходи державного примусу, серед яких першим, обов’язковим, а за певних обставин і єдиним елементом є державний осуд винного в обвинувальному вироку суду. Засудження особи обвинувальним вироком суду за вчинення злочину, що передбачає, через негативну оцінку (осуд), визнання державою її діяння злочином, а саму особу – винною у його вчиненні, також є формою державного примусу. Під час засудження відбувається реалізація державного примусу у формі психічного тиску на засудженого з метою утримання його від злочинної поведінки, тобто фактично здійснюється обмеження волевиявлення особи. Державний осуд винного в обвинувальному вироку суду є обов’язковою передумовою застосування до особи інших заходів державного примусу, що утворюють зміст кримінальної відповідальності.

Проаналізувавши положення чинного Кримінального кодексу України щодо підстав застосування та визначення обсягів зазначених вище заходів державного примусу, слід дійти висновку, що лише дві з них – кримінальне покарання та судимість можуть складати зміст кримінальної відповідальності. Тільки обсяг кримінального покарання та строк погашення судимості визначаються вчиненим злочином, зокрема його тяжкістю. Строки застосування примусового лікування, примусових заходів медичного характеру та примусових заходів виховного характеру не залежать від тяжкості вчиненого особою злочину (суспільно небезпечного діяння), а обумовлюються відповідно характером і тяжкістю захворювання та суспільною небезпекою особи неповнолітнього. Крім того, щодо таких заходів кримінально-правового примусу, на відміну від покарання та судимості, вчинення особою злочину (суспільно небезпечного діяння) розглядається кримінальним законом лише як обов’язкової передумови, а не підстави їхнього застосування. А отже, необхідність їхнього застосування кримінальний закон обґрунтовує в першу чергу, не реакцією на вчинений злочин, а характером захворювання, яке створює небезпеку для інших осіб (примусове лікування та примусові заходи медичного характеру), або відхиленнями вікового розвитку особистості неповнолітнього (примусові заходи виховного характеру).

Зазначене дає підстави зробити висновок, що ознакою, яка дає змогу відокремити серед всіх заходів кримінально-правового примусу лише ті, які складають зміст кримінальної відповідальності, є каральний характер останніх. Показовим у цьому аспекті було положення ст.22 Кримінального кодексу України 1960 р., яким визначалася, суттєва ознака кримінального покарання як типового елементу кримінальної відповідальності: «Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, …» і від якого законодавець безпідставно, на наш погляд, відмовився в чинній редакції ч. 1 ст. 50 КК України 2001 р. Виключно державний осуд винного, покарання та судимість як заходи державного примусу, що передбачені кримінальним законодавством України та складають зміст кримінальної відповідальності, мають характер кари за вчинений злочин, який визначається безпосередньою реакцією держави на його вчинення та залежністю обсягів цих заходів від його тяжкості.

Заходи державного примусу, що складають зміст кримінальної відповідальності, звернені виключно до особи, яка вчинила злочин. Такий висновок ґрунтується не лише на положеннях чинного Кримінального кодексу України, а й підтверджується положеннями ст. 61 Конституції України.

Аналіз зазначених вище ознак кримінальної відповідальності дає змогу визначити й сутність цього правового явища.

По-перше, слід визнати, що деякі з зазначених ознак кримінальної відповідальності одночасно є елементами охоронних кримінально-правових відносин. Так, обумовлене вчиненим злочином здійснення кримінально-правового примусу, що передбачає певні правообмеження, компетентними органами державної влади щодо особи, яка вчинила злочин, характеризуються такими елементами охоронних правовідносин, як, відповідно, юридичним фактом, фактичним змістом та суб’єктним складом. Сукупність таких ознак кримінальної відповідальності ще не достатня для її ототожнення з охоронними кримінально-правовими відносинами: до кримінальної відповідальності не належить юридичний зміст таких правовідносин (права та обов’язки їхніх суб’єктів) та моменти їхнього виникнення не збігаються (фактичне вчинення злочину та вступ обвинувального вироку суду в законну силу).

Отже, об’єктивне визначення природи співвідношення охоронних кримінально-правових відносин та кримінальної відповідальності фактично й визначає сутність останньої. Як зазначалося, кримінальна відповідальність завжди здійснюється в межах правозастосовчої діяльності держави з реалізації охоронних кримінально-правових норм. У свою чергу норми права, зокрема правоохоронні, є центральною категорією у визначенні правовідносин, вони створюють ці відносини, перетворюють їх із суспільних на правові. Порівнюючи ці положення, можна зробити висновок, що охоронні кримінально-правові відносини та кримінальна відповідальність співвідносяться як процес (у філософському, а не правовому його розумінні) та форма його завершення.

Сутність кримінальної відповідальності обумовлюється її особливою юридичною природою, вона є типовою формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин. Кримінальну відповідальність необхідно визначити як типову форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, породжуваних вчиненням злочину, що полягає в державному осуді в обвинувальному вироку суду особи, що вчинила злочин, як правило, поєднаному із застосуванням до неї інших заходів державного примусу, які мають каральний характер та передбачені кримінальним законодавством України.

У кримінальному законі поняття «кримінальна відповідальність» не розкривається, хоча і вживається досить широко. Тільки в Загальній частині КК ці слова вжито в назвах двадцяти статей.

У теорії кримінального права це поняття трактується по-різному. У загальному вигляді позиції криміналістів щодо змісту кримінальної відповідальності можна представити так:

а) як обов'язок особи не вчиняти злочинів;

б) як обов'язок особи відповідати згідно із законом за вчинений злочин;

в) як реальний процес такої відповідальності. Існують й інші точки зору щодо поняття кримінальної відповідальності, в яких певним чином поєднуються наведені вище позиції.

Кожна з точок зору так чи інакше відображає зміст кримінальної відповідальності. Проте таке відображення не є повним. Етимологічне розуміння терміна «відповідальність» означає покладений на когось обов'язок відповідати за вчинки, бути відповідальним за щось. Тобто кримінальна відповідальність, як різновид юридичної відповідальності, означає, що особа має бути відповідальною за свою поведінку, яка зумовлена вимогами кримінального закону. Отже, кримінально-правові норми зобов'язують особу поводити себе певним чином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, покладений на неї кримінальним законом, не вчиняти злочинів.

Така позиція повною мірою узгоджується з філософсько-соціологічним розумінням поняття відповідальності як такого, що відображає об'єктивний, історично конкретний характер взаємовідносин між особою, колективом, державою з точки зору усвідомленого здійснення взаємних вимог, що пред'являються до них. Вона ґрунтується і на положеннях кримінального закону. Так, вживання в КК терміна «Закон про кримінальну відповідальність» свідчить про те, що кримінальна відповідальність встановлюється (породжується) саме законом (нормами КК).

Серед завдань КК (ст. 1 КК) названо і запобігання злочинам, яке здійснюється шляхом визначення кола злочинів та покарань за них. Метою покарання (ст. 50 КК) також визначено запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Таким чином, закон вимагає від особи бажаної, правомірної поведінки. Невчинення особою злочинів (правомірна поведінка) говорить про реалізацію положень кримінального закону у відповідності до його вимог. Така поведінка особи отримала назву позитивної кримінальної відповідальності. Вона реалізується в рамках кримінально-правових відносин. Дотримання громадянами вимог закону гарантує їм право на особисту недоторканність. Відповідною цьому має бути і поведінка відповідних службових осіб, насамперед, працівників правоохоронних органів. Вони зобов'язані діяти відповідно до вимог Конституції України - утверджувати й забезпечувати права й свободи людини, що визнано головним обов'язком держави, і мають право діяти лише в рамках закону. Дотримання вимог закону зазначеними суб'єктами можна вважати гармонічною реалізацією позитивної кримінальної відповідальності.

Позитивна кримінальна відповідальність включає в себе об'єктивні та суб'єктивні ознаки. До об'єктивних слід відносити наявність кримінально-правових приписів (дозволів та заборон) і відповідну їм (правомірну) поведінку суб'єкта. До суб'єктивних обов’язок суб'єкта діяти відповідно до цих приписів. Позитивна кримінальна відповідальність реалізується в рамках кримінально-правових відносин.

Правомірна поведінка суб'єктів не вичерпує змісту кримінальної відповідальності в повному обсязі. Порушення кримінально-правових заборон накладає на суб'єкта обов'язок піддатися дії кримінально-правових заходів та реально перетерпіти передбачені в законі міри впливу. Обов'язок суб'єкта бути відповідальним за вчинений ним злочин і перетерпіти передбачені законом міри — це негативна або ретроспективна (відповідальність за минулу негативну поведінку) кримінальна відповідальність.

Негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність характеризується:

а) наявністю кримінально-правових заборон;

б) вчиненням діяння, передбаченого КК, що містить склад злочину;

в) реальним перетерпінням заходів, передбачених КК (об'єктивні ознаки), та

г) обов'язком особи, яка вчинила діяння, передбачене КК, що містить склад злочину, піддатися заходам кримінально-правового характеру (суб'єктивна ознака).

Реалізується ретроспективна кримінальна відповідальність у рамках кримінально-правових, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих відносин.

Зміст кримінально-правових відносин негативної кримінальної відповідальності полягає в обов'язку особи, яка вчинили діяння, передбачене КК, що містить склад злочину, перетерпіти заходи кримінально-правового характеру при дотриманні наданих їй законом прав. І коли навіть особа буде ухилятися від притягнення її до кримінальної відповідальності, вона все ж таки зобов'язана перетерпіти заходи, передбачені в КК, протягом визначеного законом терміну. Працівники правоохоронних органів зобов'язані реагувати на вчинений особою злочин у рамках наданих їм прав. Виникнення зазначених обов'язків є першим етапом реалізації негативної кримінальної відповідальності, що відбувається в рамках кримінально-правових відносин.

Кримінально-правові відносини, породжені вчиненням злочину, «викликають до життя» кримінально-процесуальні та кримінально-виконавчі відносини. Саме в рамках (межах) цих відносин і відбувається фактична реалізація негативної кримінальної відповідальності. Слід зазначити, що кримінально-правові відносини продовжують своє «життя» і після реалізації негативної кримінальної відповідальності в рамках цих відносин. Наприклад, повторне вчинення суспільно небезпечного діяння створює в ряді випадків кваліфікований склад злочину.

Початком реалізації негативної кримінальної відповідальності в рамках кримінально-процесуальних відносин є передбачені законом дії відповідної службової особи чи органу щодо суб'єкта злочину, наслідками яких передбачаються його певні, визначені законом, обов'язки і права. Це наступний етап реалізації негативної кримінальної відповідальності в рамках кримінально-процесуальних відносин. Він, зокрема, охоплює собою затримання особи в процесуальному порядку, обрання запобіжного заходу, пред'явлення обвинувачення, винесення вироку й набрання ним законної сили.

Завершується реалізація негативної кримінальної відповідальності в рамках кримінально-процесуальних відносин засудженням особи і набранням законної сили обвинувальним вироком суду.

Після вступу обвинувального вироку з призначенням покарання в законну силу кримінальна відповідальність реалізується в рамках кримінально-виконавчих відносин, тобто під час відбування покарання. Це наступний етап реалізації негативної кримінальної відповідальності. Зазначимо, що на цьому етапі кримінально-правові відносини продовжують своє «життя». Це пов'язано з наявністю в особи судимості. А судимість накладає на особу певні кримінально-правові й загальноправові наслідки. Відбування покарання завершує реалізацію негативної кримінальної відповідальності в рамках кримінально-виконавчих відносин.

Після того, як особа відбула покарання, негативна кримінальна відповідальність реалізується в рамках кримінально-правових відносин за умови, що особа перебуває в стані судимості. І тільки її погашенням чи зняттям негативна кримінальна відповідальність завершується в повному обсязі, вичерпує себе.

Отже, негативна кримінальна відповідальність виникає із вчиненням особою передбаченого КК діяння, яке містить ознаки складу злочину, і завершується погашенням судимості.

Щодо початкового моменту виникнення негативної кримінальної відповідальності в літературних джерелах висловлені й інші погляди. Відзначають, наприклад, що негативна кримінальна відповідальність настає з моменту вступу в силу обвинувального вироку суду.

Видається, що початковий момент виникнення негативної кримінальної відповідальності не пов'язаний із вступом у силу обвинувального вироку суду. Взагалі, негативна кримінальна відповідальність не виникає внаслідок констатації її у вироку чи в іншому процесуальному документі. Вона є результатом неправомірної поведінки особи, яка вчинила передбачене Кримінальним кодексом діяння, що містить склад злочину.

Графічно реалізація негативної кримінальної відповідальності виглядає так:

Реалізація негативної кримінальної відповідальності

При цьому зазначимо, що негативна кримінальна відповідальність може завершуватися до погашення чи зняття судимості. Мова йде про звільнення від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених Загальною й Особливою частинами КК.

Випадки звільнення від кримінальної відповідальності в Загальній частині КК передбачені статтями 45-49, частинами 2, 4, 5 ст. 74, статтями 75, 79, 80, 86, 97, 104-106 КК. Водночас ст. 87 КК, що регламентує застосування помилування, не говорить про таке звільнення. У ній передбачається лише заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років. Згідно з Положенням про порядок здійснення помилування (затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 588), помилування здійснюється також у виді повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання.

У ряді випадків кримінальна відповідальність вичерпується фактом відбуття покарання (пункти 3, 4 ст. 89; п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).

В Особливій частині випадки звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 4 ст. 331, ч. З ст. 369, ч. 2 ст. 385 і ч. 2 ст. 396 КК.

Виділяють правову і фактичну підстави кримінальної відповідальності.

Правовою підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об'єктів.

Фактична підстава кримінальної відповідальності - це вчинення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад злочину. Наприклад, особа вчинила крадіжку. Саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою негативної кримінальної відповідальності.

Особа не підлягає відповідальності, якщо діяння вчинене нею за обставин, що виключають його злочинність.

Не може підлягати кримінальній відповідальності й особа, коли вчинене нею діяння не визнається законом про кримінальну відповідальність злочином (п. 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхідно відповісти на три питання:

1) як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, що вчинила злочин?

2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності?

3) на якій правовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

Що стосується першого питання, то йдеться про філолофсько-етичне обґрунтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому суспільство і держава мають право докоряти людині, яка порушила кримінально-правову заборону, і на чому заснований такий докір. Відповіді на друге і третє питання припускають з'ясування того, що є юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.

Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як особистість наділений свідомістю і волею, здатний співвідносити свою поведінку з кримінально-правовими заборонами і лише тому може підлягати кримінальній відповідальності за їх порушення. Однак щоб обґрунтувати етичний докір такій особі, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати кримінально-правову заборону. В зв'язку з цим слід з'ясувати, в якій мірі взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від вчинення злочину або вчинити його.

Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що людина подібна машині, яка лише адекватно реагує на зовнішні і внутрішні подразники. Тому кожен вчинок людини, в тому числі й злочин, є неминучим, оскільки він уже визначений всіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. В такому різі людина — раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення, а відтак, і вільного вибору своєї поведінки, що фатально вже визначена наперед. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то і неможлива негативна моральна оцінка вчиненого. Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти вбачають не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об'єктивній шкідливості злочину для суспільства. Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є його абсолютна, нічим не обмежена свобода волі.

Свободна воля, і тільки вона, обирає, як зробити людині в даній ситуації. Тому обгрунтування засудження особи за вчинений злочин полягає в порочності цієї злої свободної волі злочинця. Більш правильним є погляд (діалектичний детермінізм), відповідно до якого людина, опинившись перед вибором — вчинити злочин або утриматися від нього, залежить як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, схильностей, потреб, інтересів і т. ін. При цьому навряд чи вірно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фатальним чином визначають її поведінку. Злочин, вчинений людиною, є причинно пов'язаним як з її свідомістю, так і з об'єктивною дійсністю. Зовнішні обставини дійсно впливають на поведінку особи, але лише переломлюючись через її внутрішні психічні установки, свідомість. Саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як зробити їй в конкретній ситуації. Проте підстава для етичного і правового засудження злочину і особи, яка його вчинила, є лише в тому разі, якщо ця особа мала об'єктивну можливість обрати із наявних варіантів поведінки (хоча б із двох) незлочинний засіб досягнення поставленої мети. Таким чином, наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є етичним обгрунтуванням кримінальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки. В такому разі кримінальна відповідальність спроможна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим детермінувати їх поведінку в майбутньому. Отже, якщо людина свідомо обирає злочинний варіант поведінки, маючи можливість зробити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також попередження вчинення злочинів як цією особою, так й іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину. В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Підставою кримінальної відповідальності є встановлення судом повної відповідності фактичної і юридичної сторін вчиненого. Відсутність такої відповідності свідчить і про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто складу злочину. Частина 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як відзначалося, кримінальна відповідальність — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція знаходить своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави — обвинувальному вироку суду. В зв'язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Читайте також:

1. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності
2. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
3. Американська модель соціальної відповідальності
4. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
5. Аналіз витрат за центрами відповідальності.
6. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
7. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
8. Аналіз і оцінка рівня соціальної відповідальності бізнесу
9. Безпека в умовах кримінальної злочинності
10. Вивчення стороною захисту матеріалів кримінальної справи після закінчення досудового слідства.
11. Види відповідальності і терміниподання податкової декларації
12. Види господарсько – правової відповідальності

Переглядів: 4637