Концепції визначення поняття кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність є однією з основних категорій кримінального права. Кримінальний кодекс України часто оперує терміном «кримінальна відповідальність». Водночас, на відміну від покарання, не визначає ані мети кримінальної відповідальності, ані її суті. Об’єктивне з’ясування сутності кримінальної відповідальності є необхідною передумовою для визначення юридичної природи інших кримінально-правових явищ, зокрема інститутів звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування.

Сучасною теорією кримінального права запропоновано декілька концепцій визначення поняття кримінальної відповідальності, які, як справедливо зазначає І. І. Чугуников, «… являють собою спроби визначення цього поняття або з точки зору форми (коли відповідальність ототожнюється з покаранням, державним засудженням винного, фактичним зазнаванням несприятливих наслідків, санкцією статті Особливої частини та ін.), або з точки зору змісту (коли відповідальність трактується як елемент або зміст кримінальних правовідносин в цілому)».

Перша концепція – концепція «відповідальність-обов’язок» розглядає кримінальну відповідальність як «… обов’язок винної особи дати у встановленому порядку звіт про вчинений злочин: піддатися визначеним правообмеженням (запобіжним заходам), що випливають із встановленого порядку рішення питання про відповідальність, бути засудженим від імені держави і понести належне покарання». Такий обов’язок заснований на положеннях кримінального закону та забезпечується примусовою силою держави.

Друга концепція – концепція «відповідальність-засудження», відповідно до якої кримінальною відповідальністю є державне засудження особи, що вчинила злочин, в обвинувальному вироку суду, із реальним застосуванням чи без такого заходів кримінально-правового примусу. Сутність кримінальної відповідальності в межах цієї концепції полягає в тому, що її обов’язковим, а іноді й єдиним елементом, є державне засудження винного в обвинувальному вироку суду. Такої позиції на сутність кримінальної відповідальності у своїх роботах дотримуються К. Ф. Тихонов, І. С. Ной тощо.

Третя концепція – концепція «відповідальність-застосування санкції», прихильники якої розглядають кримінальну відповідальність як реальне застосування кримінально-правової норми, зокрема її санкції. В межах цієї концепції на термінологічному рівні інколи фактично відбувається ототожнення кримінальної відповідальності з кримінальним покаранням. Хоча й властиві кримінальній відповідальності ознаки, що виділяються науковцями в цьому випадку, безумовно, слід визнати більш загальними, ніж ознаки кримінального покарання.

Четверта концепція – це концепція «відповідальність-правовідносини». Сутність цієї концепції полягає в тому, що кримінальна відповідальність визначається через категорію правовідносин. У межах цієї концепції можна виокремити декілька напрямів, коли кримінальна відповідальність визначається як сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають між злочинцем та державою в особі органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю. Або ж коли кримінальна відповідальність ототожнюється лише з кримінальними правовідносинами чи з їхнім певним видом – охоронними кримінально-правовими відносинами, пов’язаними із вчиненням злочину.

Особливе місце серед зазначених концепцій займає п’ята концепція, яка в теорії кримінального права дістала назву так званої концепції «позитивної кримінальної відповідальності». Її суть зводиться до такого: крім відповідальності за минулу поведінку, що є ретроспективною (негативною) відповідальністю, в механізмі кримінально-правового регулювання є ще і позитивна відповідальність, що розуміється як усвідомлення особою необхідності дотримання кримінально-правової заборони, формування відповідального ставлення особи до виконання обов’язків з невчиненню злочину. Диференціація кримінальної відповідальності на дві форми (види) – позитивну та ретроспективну, згідно з цією концепцією, обумовлюється двома різними підставами її виникнення: вчинення злочину тягне ретроспективну кримінальну відповідальність, а навпаки, правомірна поведінка, яка стимулюється законом, створює позитивну відповідальність суб’єкта.

Особливість місця цієї концепції серед інших пояснюється тим, що вона фактично поєднала (але не усунула) в собі всі дискусійні моменти попередніх концепцій не лише щодо «ретроспективної відповідальності», а й з приводу сутності «позитивної відповідальності», стосовно якої на сучасному етапі виникають аналогічні дискусії. Так, загалом очікуваною стала дискусійність позицій прибічників цієї концепції з приводу сутності «ретроспективної відповідальності», яку, як і в межах попередніх концепцій, визначають або як обов’язок піддатися визначеним кримінальним законом правообмеженням, або як охоронні кримінально-правові відносини, пов’язані із вчиненням злочину. Водночас і з приводу «позитивної відповідальності» намітилися тенденції до визначення її сутності не лише як усвідомленої необхідності дотримання кримінально-правової заборони, а й як певного виду «заохочувальних кримінально-правових відносин».

Кожна з зазначених вище концепцій визначення кримінальної відповідальності в теорії кримінального права вже піддавалася критиці з боку представників протилежних позицій.

Водночас загальною теорією права виокремлюють такі обов’язкові ознаки юридичної відповідальності, а отже, і кримінальної відповідальності, яка є її різновидом:

1. юридична відповідальність передбачає державний примус;

2. обсяг державного примусу має чітко визначатися (нормативність);

3. юридична відповідальність обумовлюється правопорушенням, наступає після нього та звернута на правопорушника;

4. відповідальність має для правопорушника негативні наслідки у вигляді правообмежень;

5. характер та обсяг правообмежень встановлені санкцією юридичної норми;

6. відповідальність здійснюється в процесуальній формі, тобто застосування правообмежень здійснюється під час правозастосовчої діяльності компетентних державних органів.

Кримінальний закон прямо не визначає поняття кримінальної відповідальності. Тому використовувати тлумачення норм кримінального закону для з’ясування поняття та сутності кримінальної відповідальності необхідно системно та до того ж, усвідомлюючи той факт, що закон нерідко вживає поняття «кримінальна відповідальність» не за своїм змістом. Зокрема в ч. 1 ст. 6 та ч. 1 ст. 7 КК України, хоча і вживається термін «кримінальна відповідальність», але, враховуючи назву розділу ІІ «Закон про кримінальну відповідальність» та назви цих норм «Чинність закону про кримінальну відповідальність …», можна зробити висновок, що законодавець мав на увазі під словосполученням «підлягають кримінальній відповідальності» не момент виникнення юридичної відповідальності, а виникнення кримінально-правової юрисдикції України щодо вчинених злочинів. Визначення сутності кримінальної відповідальності виключно на підставі тлумачення норм чинного Кримінального кодексу України дає змогу зробити лише такі висновки:

1. категорії «кримінальне покарання» та «кримінальна відповідальність» не є тотожними (розділ ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності» та розділ ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» КК України);

2. кримінальна відповідальність завжди пов’язана із вчиненням злочину (ч. 1 ст. 2 КК України);

3. кримінальна відповідальність реалізується щодо суб’єкта злочину (ч. 1 ст. 18 КК України).

Системне тлумачення норм Кримінально-процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України в частині, що стосується порядку звільнення від кримінальної відповідальності та судимості і звільнення від покарання (ч. 3 ст. 7, ч. 2 ст. 7-2, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 9, ч. 3 ст. 10 КПК України та ч. 4 ст. 74, ч. 3 ст. 88 КК України) дає змогу зробити ще один висновок щодо змісту кримінальної відповідальності – мінімально необхідним елементом змісту кримінальної відповідальності є постановлення судом обвинувального вироку без призначення покарання, яким особа визнається винною у вчиненні злочину, тобто її державне засудження (осуд).

Отже, об’єктивно визначити поняття та сутність кримінальної відповідальності, можна лише використовуючи ці два шляхи одночасно, тобто – на підставі аналізу положень теорії кримінального права та загальної теорії права, спираючись на положення чинного кримінального законодавства України.

Визначення кримінальної відповідальності як обов’язку особи, що вчинила злочин, перетерпіти міри державного примусу є досить спірним. Правовий обов’язок не може ототожнюватися із правовою відповідальністю. Обов’язок особи відповісти за вчинення злочину і стерпіти передбачені кримінальним законом обмеження не є реакцію держави на вчинений злочин. Обов’язок та примус (державний примус) – явища не тотожні. Обов’язок може виконуватися особою добровільно і без примусу, через усвідомлену необхідність його виконання. Здійснення державного примусу передбачає виконання правового обов’язку особи всупереч волі зобов’язаної особи. Як справедливо зазначає С. М. Братусь: «Відповідальність – це вже виконання під примусом обов’язку. Обов’язок може бути виконаний або не виконаний. Але коли наступає відповідальність, тобто приводиться в дію апарат примусу, вибору у відповідальної особи немає, – вона не може не виконати дій (або бездіяльності), що складають зміст реалізованого обов’язку». Нелогічно вважати, що особа, яка вчинила злочин та переховується від правоохоронних органів, а отже, в якої вже виникнув обов’язок зазнати визначених законом правообмежень, піддається кримінальній відповідальності, оскільки в такому випадку вона ще не зазнає державного примусу.

Кримінальний кодекс України стосовно Кримінально-виконавчого кодексу України має базове значення. Водночас кримінально-виконавче законодавство самостійно встановлює широкий комплекс правообмежень, зокрема порядок і умови виконання покарань, застосування засобів карально-виховного впливу на засуджених тощо. До того ж каральний зміст одних видів покарань – штрафу, конфіскації майна, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, чітко визначена в кримінальному законі. Тому процедура їхнього виконання, регламентована кримінально-виконавчим законом, має виключно технічний характер. Каральний зміст інших покарань, наприклад, позбавлення волі на певний строк, у КК України має рамковий характер, тому вирішення ряду питань, пов’язаних з відбуванням таких покарань, віднесено до компетенції кримінально-виконавчого законодавства.

Отже, зміст кримінальної відповідальності визначається в своїй сукупності нормами кримінального та частково кримінально-виконавчого права. Кримінально-процесуальне законодавство змісту кримінальної відповідальності взагалі не визначає, воно регламентує виключно процедуру реалізації кримінальної відповідальності. Тим більше, що суб’єктами кримінально-процесуальних відносин, крім особи, яка вчинила злочин, та держави, є й інші особи – захисник, потерпілий тощо.

Не можна ототожнювати кримінальну відповідальність й з сукупністю кримінально-правових та кримінально-виконавчих відносин або лише з кримінально-правовими відносинами. Правовідносини та відповідальність – це поняття, які характеризують різні за змістом явища, і в юридичній науці розглядаються як самостійні категорії. Між собою вони співвідносяться як ціле та частина. Більше того, кримінально-правові відносини, тобто відносини, які регулюються нормами кримінального права, неоднорідні. Серед них розрізняють так звані регулятивні і охоронні кримінально-правові відносини. Кримінальна відповідальність може бути пов’язана (але не співпадати) лише з останніми, оскільки лише вони пов’язані із вчиненням правопорушення (злочину) та реалізацією санкції. Але, якщо ототожнювати кримінальну відповідальність з такими правовідносинами, які, до речі, виникають з моменту вчинення особою злочину, то доведеться визнати, що й кримінальна відповідальність виникає з цього моменту. А це є нонсенсом, оскільки з моменту вчинення злочину в особи лише виникає обов’язок піддатися заходам державного примусу, який у майбутньому не завжди може бути реалізований (наприклад, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності). Крім того, це суперечить положенням Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р., відповідно до якого кримінальна відповідальність наступає з моменту вступу обвинувального вироку суду в законну силу.

Об’єктивність концепція так званої «позитивної кримінальної відповідальності», враховуючи значну кількість зауважень з боку як представників теорії кримінального права, так і загальної теорії держави та права, викликає великі сумніви.

Позитивна відповідальність перебуває в сфері морально-етичних норм, тому що при характеристиці цього виду відповідальності ми оперуємо неюридичними категоріями, які спрямовані на характеристику внутрішнього сприйняття особою об’єктивної реальності (відповідальне ставлення, обов’язковість тощо). До того ж відповідальність повинна виникати й виникає в результаті усвідомленого діяння. Наміри й думки суб’єкта, не виражені в діянні, не можуть виступати як підстава юридичної відповідальності.

Відповідальність передбачає попереднє виникнення правовідносин. Вони у свою чергу повинні виникати між певними суб’єктами. У випадку позитивної кримінальної відповідальності є присутнім усього лише один суб’єкт. Другий суб’єкт – держава вступає в правовідносини тільки з моменту вчинення злочину, що вже є підставою ретроспективної кримінальної відповідальності.

Обов’язковою підставою юридичної відповідальності є юридичний факт (у кримінальному праві – це вчинення злочину). У випадку позитивної відповідальності, злочин ще не вчиняється, а тому вести мову про яку-небудь юридичну, а тим більше кримінальну, відповідальності ми не можемо. Погляди, переконання людини, якщо вони не пов’язані зі злочинною діяльністю, із кримінально-правового погляду байдужі й не можуть викликати кримінальну відповідальність. «Пропозиція про кримінальну відповідальність громадян, що не порушують закону, радикально суперечить тому визначенню кримінального законодавства, відповідно до якого кримінальної відповідальності підлягає тільки особа, винна у вчиненні злочину. Спроби визначити правове положення особи через санкції («позитивна відповідальність – інший аспект відповідальності за правопорушення») пов’язані з явним перебільшенням уявлень деяких авторів про роль примусу й покарання в регулюванні суспільних відносин».

Кримінальна відповідальність чітко індивідуалізується залежно від ряду положень кримінального закону (звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання, застосування покарання). Поза персональною індивідуалізацією кримінальна відповідальність суперечить, наприклад, принципам вини, справедливості й гуманізму. Кримінальний закон не встановлює (і не може встановлювати) механізми індивідуалізації позитивної кримінальної відповідальності, тому що така відповідальність цим законом не передбачена.

Отже, визнати за «позитивною відповідальністю» право на існування як юридичної категорії неможливо. Сутність цього явища повністю визначається іншою юридичною категорією «правомірною поведінкою», під якою розуміється сукупність соціально значущих, виражених ззовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер та пов’язані із дотриманням норм права.

Кримінальна відповідальність завжди обумовлюється та визначається виключно вчиненням злочину, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України є підставою для її подальшого виникнення. Тому кримінальна відповідальність не може виникати та існувати в межах правомірної поведінки особи, коли остання не вчиняє злочинів через переконаність в необхідності добровільного дотримання норм права, звикання чи пристосовницького ставлення до правового середовища, або ж з мотивів страху перед кримінальною відповідальністю.

Кримінальна відповідальність пов’язана з примусом, який здійснюють компетентні органи державної влади. До того ж вона пов’язана не з загрозою застосування державного примусу, обов’язком його зазнати, а з реальним зазнаванням особою заходів державного примусу, передбачених кримінальним законодавством України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кримінальна відповідальність (поняття, момент виникнення та припинення, форми реалізації).	\|	Підстави кримінальної відповідальності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.222 сек.