• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державне управління туристичною сферою, фізичною культурою та спортом.

Проблематика державного регулювання туристичної галузі полягає у визначенні основних тенденцій розвитку міжнародного туризму та впровадженні відповідних кроків інтеграції України в міжнародний ринок туристичних послуг з урахуванням її реальних можливостей.

Туризм– це економічна діяльність юридичних та фізичних осіб, яка передбачає створення, пропозицію і реалізацію товарів та туристичних послуг.

Доходи окремих галузей і сфер діяльності безпосередньо залежать від туристичної діяльності, в тому числі: промисловість, будівництво, транспорт, страхування, зв’язок, торгівля, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сфера побутових послуг, культура, мистецтво, спорт тощо. В цілому ефективне функціонування сфери туризму стимулює їх розвиток понад 40 галузей економіки.

Виділяють три типи моделей державної участі в організації й розвитку туристичної діяльності в різних кранах світу:

· відсутність центральної державної туристичної адміністрації, тобто всі питання та проблеми вирішуються власноруч або за участю місцевого самоврядування. Така модель використовується коли туризм не дуже й потрібен державі, хоча це, на мою думку, нонсенс. Або коли він займає високі позиції і попросту не потрібно втручання держави. Прикладом виступають Сполучені Штати Америки.

· наявність сильного й авторитетного центрального органу - міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Подібна модель характерна для тих країн, де туризм є одним із основних джерел надходження значних коштів в державний бюджет. Як приклад, можна вказати такі країни як Туреччина, Єгипет, Туніс, Мексика та ін.

· питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в рамках певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. Це зазвичай питання державного та маркетингова. Така модель притаманна більшості європейських країн.

Головним органом державного управління в сфері туризму є Державне агентство України з туризму та курортів, на яке покладено функції з реалізації державної політики у сфері туризму та курортів. Місцевими органами є відповідні структурні підрозділи в складі органів державної виконавчої влади. Їх повноваження визначають по­ложення про них, які затверджують відповідні місцеві органи державної виконавчої влади за погодженням із центральним органом виконавчої влади.

У разі необхідності в місцях пріоритетного розвитку туриз­му зазначені органи можуть створювати представництва в га­лузі туризму.

Державну політику в галузі туризму визначає Верховна Рада України. Основні її напрями закріплено в Законі України «Про туризм». Це залучення громадян до раціонального використан­ня вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлен­ня з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення, а також створення й удос­коналення нормативно-правової бази в галузі туризму відповід­но до чинного законодавства України, міжнародних норм і пра­вил, захист прав та інтересів держави в галузі туризму та ін.

Сучасна матеріально-технічна база туристичної інфраструктури включає:

· лікувально-оздоровчі заклади (санаторії, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, дитячі оздоровчі табори);

· туристично-екскурсійні заклади (туристичні готелі, бюро подорожей та екскурсій, туристичні бази, автобази, підприємства, дитячі туристичні установи);

· заклади відпочинку (будинки та бази відпочинку, дитячі табори відпочинку, будинки рибалок та мисливців);

· готельне господарство;

· транспортну систему;

· громадське харчування (кафе, їдальні, ресторани, бари);

· торгівлю (магазини, палатки, кіоски);

· систему зв’язку (телефони, пошта, телетайп, радіо, телебачення, Інтернет);

· побутове обслуговування (будинки побуту, комплексні приймальні пункти, банно-пральні комбінати, хімчистки);

· культурні заклади (клуби, бібліотеки, дискотеки, кінотеатри, театри, філармонії, музеї);

· мисливсько-рибальські угіддя.

Проведення в життя державної політики з питань фізичної культури й спорту, керівництво дорученою сферою, відповідальність за стан її розвитку покладено на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Міністерство реалізує свої повноваження як безпосередньо, так і через управління, комітети та відділи з фізичної культури і спорту державних адміністрацій.

Основними завданнями Міністерства є: участь у фор­муванні державної політики з питань фізичної культури й спорту та її реалізація; розроблення концепції, комплексних і цільових програм розвитку фізичної культури й спорту, прогнозування та забезпечення комплексного розв'язання цих питань; здійснен­ня державного нагляду та контролю в галузі фізичної культури й спорту, розвиток аматорського та професійного спорту; органі­зація проведення фестивалів, конкурсів, спортивних змагань і навчально-тренувальних зборів; здійснення заходів щодо вихо­ду фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій України на міжнародну арену; підготовка та раціональне використання фізкультурних кадрів; пропаганда фізичної культури й спорту, олімпійського та параолімпійського (серед інвалідів) руху тощо.

Міністерство за дорученням Кабінету Міністрів України розробляє проекти законодавчих актів, у межах своєї компетенції організовує та контролює виконання чинних нормативно-правових актів. Рішення Міністерства з питань фізичної культури і спорту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими до виконання центральни­ми й місцевими органами виконавчої влади, органами місце­вого самоврядування, підприємствами, установами та органі­заціями, незалежно від форм власності, й громадянами.

Як показує світова практика, розвиток туристичної галузі є одним із пріоритетних напрямків відродження економіки. Окупність витрат складає в середньому два-чотири роки, а витрати на створення одного робочого місць в 20 разів менші, ніж в промисловості. Цей вид діяльності має мультиплікативний ефект-створення одного робочого місця безпосередньо в цій галузі дає в супутніх галузях, два, а збільшення прямих доходів збільшує непрямі в три рази.

Фізична культура і спорт – це частина соціальної політики держави, одна з граней загальної культури людини, здорового способу життя. Рівень розвитку фізичної культури і спорту в суспільстві визначає поведінку людини в навчанні, на виробництві, у побуті, у спілкуванні, сприяє вирішенню соціально-економічних, виховних і оздоровчих завдань. Нині у багатьох країнах світу формується активний інтерес до здорового способу життя. Можна говорити, що виник новий соціальний феномен, який виражається в гострій соціально-економічній зацікавленості громадян у збереженні здоров’я як основи матеріального добробуту.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 712