• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Управління освітою: принципи, методи та функції

Управління – діяльність, спрямована на розробку рішень, організацію контролю регулювання об’єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Науково обгрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання таких принципів управління:

Принцип державотворення. Суть його в тому, що діяльність усіх ланок закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.

Принцип науковості. Передбачає врахування під час організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук, які дають змогу здійснювати цей процес на наукових засадах.

Принцип демократизації. Полягає в тому, що при вирішенні проблем діяльностіі закладу освіти керівник має зважати на думку членів педагогічного колективу, батьківської громадськості та учнівського колективу, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників школи.

Принцип гуманізації. Потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція – учителі, учні, батьки; учителі - учні, батьки; учителі - учителі; учні – учні; учнівське самоврядування – рядові вихованці; батьки діти; передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами. Якщо керівник гуманна людина, уважний, доброзичливий, справедливий і тактовний, то педагогічний колектив йде за ним і вірить йому.

Принцип цілеспрямованості. Передбачає постановку перед педагогічним і учнівським колективами близької, середньої й далекої перспектив, розв’язання конкретних завдань для їх досягнення.

Принцип плановості. Потребує чіткого перспективного і щоденного планування усіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його умов та можливостей.

Принцип компетентності. Згідно з ним усі педагогічні та інші працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, сумлінно виконувати службові обов’язки. Широка загальна ерудиція, високий рівень професіоналізму, врахування реальних умов праці дають змогу керівникові творчо вирішувати складні педагогічні завдання.

Принцип оптимізації. Полягає у створенні в закладах освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.

Принцип ініціативи й активності. Передбачає наявність цих якостей у керівництва закладу освіти та створення умов для творчих пошуків усіма педагогами.

Принцип об’єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов’язків. Мається на увазі систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об’єктивна оцінка її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Його суть у тому, що директор школи несе повну відповідальність за навчально-виховну діяльність перед державними органами, але під час прийняття важливих рішень з питань діяльності школи зобов’язаний ураховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.

Державне управління наукою має місце практично у всіх країнах з ринковою економікою. В рамках державного управління вирішуються наступні проблеми наукової діяльності: довгострокові і стратегічні напрямки наукової діяльності, створення нових галузей; координація потоків капіталу на наукової діяльності, стимулювання розвитку наукової діяльності.

Найбільші успіхи в області наукової діяльності спостерігаються в США і Японії. Відрізняє США і Японію рівень державного втручання в розвиток наукової діяльності. В США основна функція держави - непряме стимулювання наукової діяльності.

Державне втручання в США здійснюється по наступним напрямками: держава більшою мірою несе пряму відповідальність за початкові стадії,; держава забезпечує розподіл державних ресурсів між різними секторами наукових досліджень; здійснює непряме стимулювання науки; стратегія підготовки і перепідготовки кадрів .

У діяльності японської держави такі особливості: по-перше, специфічною рисою є певний синтез двох підходів - державне програмування та використання непрямих заходів економічного, соціального та політичного характеру, що стимулюють процес наукової діяльності. По-друге, істотна роль держави проявляється у формуванні загальної стратегії наукової діяльності та вибору її пріоритетних напрямів.

США і Японія мають різну структуру державного регулювання. У структурі США виділяють 3 рівні: вищий державний, на якому визначаються стратегія розвитку науки, національні пріоритети, приймаються законодавчі заходи щодо стимулювання наукової діяльності, представлений конгресом і президентом країни; середній державний забезпечує керівництво наукою по галузях економіки, типами досліджень і регіонам. Цей рівень представлений Міністерством оборони, енергетики, с / г, соц. послуг; нижчий державний рівень управління науковою діяльністю забезпечує оперативне управління виконання програм або їх частин і здійснює наукові дослідження у державних чи змішаних лабораторіях. Цей рівень представлений державними лабораторними і центрами досліджень і розробок.

У Японії регулювання наукової діяльності здебільшого такими відомствами: Управлінням по науці і техніці - воно координує та спрямовує дослідницьку діяльність в масштабах країни, Міністерством освіти при якому є консультативний орган - Наукова рада. Воно фінансує значну частку фундаментальних досліджень, що проводяться державою і вузами країни.

При цьому ступінь участі держави залежить від моделі економічної системи. В світовій практиці склалися різноманітні види економічних моделей. Серед них виділяють дві основні моделі економіки ринкової спрямованості – це так звана «ліберальна» модель і модель соціально орієнтованого ринку, які різняться за ступенем і засобами державного регулювання економіки. Реформування і розвиток освіти об’єктивно змінює традиційні й формує нові взаємозв’язки між освітою та іншими соціальними інституціями, що вимагає вироблення нової політики в галузі освіти.

Європейський освітній простір – це система світогляду, політики, принципів і механізмів з метою інтернаціоналізації і європеїзації сфери освіти як істотного фактора і прогресу кожної нації, і світу загалам. В умовах глобального інноваційного суспільства все більшу роль у системі вищої освіти починають відігравати міжнародні освітні та наукові проекти. Так, в Євросоюзі діє освітня програма Erasmus Mundus[7], спрямована на зміцнення співпраці між інституціями вищої освіти держав-членів ЄС та країн, які не входять до союзу. Вона сприяє створенню партнерських консорціумів для розробки спільних навчальних програм та проведення спільних наукових досліджень. Десятки інноваційних магістерських програм було створено такими консорціумами лише за останні кілька років. Слід відзначити, що Україна також входить до числа можливих країн-бенефіціарів цієї програми.

В Євросоюзі зазначена програма діє завдяки Болонському процесу, який офіційно було ініційовано 1999 року у м. Болонья на зустрічі міністрів вищої освіти європейських країн ( з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року). Започаткували процес 29 європейських країн, а нині він налічує 46 держав-учасниць, у тому числі Україну, Молдову та Росію. В ЄС з 1994 року також діє Фундація європейського навчання (ФЄН), яка підтримує навчально-освітні реформи у країнах, що оточують Європу.

Міжнародні освітні та наукові проекти виникають не лише завдяки національним чи державним програмам, хоча їх роль у цьому процесі є надзвичайно важливою. Наприклад, у галузі торгової політики та комерційної дипломатії є низка проектів, які були започатковані в університетах, і зараз дають можливість реалізувати надскладні дослідження на глобальному рівні, зокрема це – школа економічного моделювання Ecomod (в університеті Free University of Brussels, Бельгія) чи міжнародний проект аналізу світової торгівлі GTAP[8] (в університеті Purdue University, США). Останній проект поєднує науковців з університетів, міжнародних організацій, міністерств різних держав, що співпрацюють з метою створення спів ставної бази економічних даних та проведення кількісного аналізу питань торгової політики.

Процеси Європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичними приєднаннями до Болонського процесу.

В 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформувалися згодом принципи Болонської декларації.

Уже через рік чотири країни – Франція, Італія, Великобританія та Німеччина – підписали так звану Сорбонську декларацію. Цей документ був спрямований на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який, на думку авторів, має стати конкурентоспроможнішим на світовому ринку освітніх послуг. Не аналізуючи деяких відмінностей Сорбонської декларації від тез Болонської, можна стверджувати: в основних своїх ідеях обидва документи схожі. Це – двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS) та ін.. Проте особливо слід виділити дві тези Сорбонської декларації: міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти та надання йому права продовжувати навчання за програмами магістра і дотримання положень Лісабонської угоди. Перше було досить революційним для більшості країн Старого Світу (зауважу Україна зробила крок у цьому напрямі ще 1993 р.). А важливість другої тези для нашої держави в тому, що всі підписанти потенційно стають і учасниками Болонського процесу, започаткованого 29 країнами Європи у 1999 р.

Саме таким чином поступово реалізувалися інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн.

успіх трансформаційних перетворень, розбудова демократичного громадянського суспільства неможливі без радикальних змін у системі освіти. Адже освіта у сучасному суспільстві є основою не лише науково-технічного прогресу, а й розвитку демократії. Досить промовисто висловився свого часу з цього приводу один із батьків-засновників США Томас Джефферсон[9]: «Джерелом найвищої влади над суспільством є саме суспільство. Якщо ми вважаємо, що суспільство є недостатньо освіченим, щоб здійснювати свою владу з повною відповідальністю й компетентністю, то вихід із такого становища полягає не у позбавленні суспільства влади, а в наданні йому цієї влади за допомогою освіти».

Серед основних напрямів загального удосконалення вищої освіти можна, на нашу думку, виокремити такі[10]:

· подальша трансформація мережі вищих навчальних закладів з орієнтацією на задоволення потреб особи і регіонів відповідно до вимог ринкової економіки;

· реалізація принципів універсального підходу до розвитку вищої освіти;

· забезпечення відповідності вищої освіти сучасним вимогам і умовам, за яких потреби у розвитку держави та регіонів перебувають у центрі політичного бачення;

· подальший розвиток системи ступеневої освіти, узгодження її з вимогами Болонського процесу, сприяння розвитку інтеграційних процесів;

· диверсифікація структури та обсягів підготовки, навчальних планів і програм;

· вирішення проблем працевлаштування випускників вищих навчальних закладів;

· реформування системи післядипломної освіти як забезпечення освіти протягом усього життя;

· створення ефективної системи соціального захисту працівників освіти та мотивація їх педагогічної, навчально-методичної, науково-дослідницької діяльності.

Пріоритети європейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь адаптуватися до життя і навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації та захисту своїх прав.

Співробітництво України з Європейським союзом у галузі освіти здійснюється і в рамках Транс’європейської програми у сфері вищої освіти (Темпус), яка була схвалена Радою Міністрів Європейського союзу 7 травня 1990 р. для вдосконалення системи вищої освіти у країнах-партнерах ЄС. В основу покладено усвідомлення важливої ролі вищих навчальних закладів у процесі соціального та культурного розвитку, а саме вони є джерелом спеціалізованих знань, людських ресурсів та центрами підготовки нової генерації політичних лідерів.

За таких умов Європейський Союз слугує форумом для обміну ідеями і практичним досвідом. У ЄС не існує спільної освітньої політики, тому роль Спільноти полягає у створенні системи дійового співробітництва між державами-членами шляхом збереження прав кожної держави щодо змісту та організації національної системи загальної і професійної освіти.

Отже, ЄС забезпечує[11]:

ü багатонаціональну загальну і професійну освіту, молодіжне співробітництво;

ü обмін схемами та можливостями навчання за кордоном;

ü проекти інноваційного викладання і навчання;

ü структура для вирішення таких всеосяжних питань, як нові технології в освіті та міжнародне визнання дипломів про освіту;

ü мережі академічної та професійної експертизи;

ü основу для діалогу і консультування для здійснення порівняльних досліджень, бенчмаркінгу та вироблення освітньої політики.

Цей європейський вимір органічно доповнює діяльність держав-членів у галузі освіти. Він стосується всіх напрямів загальної освіти – від індивідуального, шкільних занять, вчителів, батьків та студентів до менеджерів, ректорів університетів, професійних організацій, експертів та міністрів урядів – та професійного навчання усіх форм і вікових груп.

Метою безперервної освіти є надання європейцям усіх вікових категорій рівноправного і відкритого доступу до високоякісної освіти та всього різноманіття досвіду навчання. Системи освіти відіграють ключову роль у практичному впровадженні системи безперервного навчання. У своєму повідомленні щодо безперервної освіти (листопад 2001 р.) Комісія акцентувала увагу держав-членів на необхідність трансформації існуючої системи загальної та професійної освіти з метою усунення бар’єрів між різними формами навчання.

Сьогодні наймасштабнішим напрямом європейських реформ у галузі вищої освіти є Болонський процес, спрямований на створення в Європі спільного простору вищої освіти.

Не менш важливе завдання поставлено необхідністю навчання впродовж всього життя людини. Відбуваються позитивні зміни у формуванні комплексної системи післядипломної освіти, як складової частини національної освіти. Формується інфраструктура перенавчання кадрів з питань банкрутства, конкурентоспроможності, охорони інтелектуальної власності і пенсійної системи, фахівців по роботі з цінними паперами тощо.

Утвердження України як самостійної європейської держави неможливе без здійснення нею політики у сфері освіти. Життя переконливо засвідчує, що тільки ті країни, які опікують освітою, мають майбутнє.

Через освіту має забезпечуватися освоєння елементів культурного досвіду, що детермінує всі основні види діяльності. Таку освітню систему, яка створює умови для всебічного становлення особистості, доцільно назвати гуманною, а процес приведення освіти у стан, що дає змогу здійснювати повноцінне соціально-культурне формування людських індивідів, - її гуманізацією.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
9. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
10. Адаптивні організаційні структури управління.
11. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
12. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції

Переглядів: 1297