Еліти в політиці: поняття та еволюція теорії

Лекція 13

Г.

Автор: преподаватель КПТ Д.И.Островский

1. Еліти в політиці: поняття та еволюція теорії.

2. Типологія політичних еліт. Теорії еліти Д.Донцова та В.Липинського.

3. Сутність та теорії політичного лідерства.

4. Класифікація та функції політичного лідерства.

Інтерес до феноменів політичної еліти і політичного лідерства та первісні спроби їхнього тлумачення сягають глибокої давнини. Систематичне осмислення, найвищий рівень обґрунтування та практичне застосування теоретичних узагальнень щодо них припадають на XX cт. Висновки вчених-політологів, а також суспільно-політична практика виникнення й функціонування політичних еліт і політичного лідерства засвідчують, що вони — реальність нинішнього і, вірогідно, наступних етапів розвитку людської цивілізації.

Починаючи з XII ст., термін “еліта” використовували для позначення товарів вищої якості, а згодом — у сфері суспільного життя для вирізнення груп “кращих” людей — вищої знаті, духовенства, військових.

Політична еліта (франц. elite — краще, відібране, вибране) — самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Античний період – Платон - державні функції можуть виконувати тільки вибрані — ті, хто отримав особливе виховання і має досвід управління державними справами. Людей, які не володіють належними знаннями, слід усунути від здійснення управлінських функцій, щоб уникнути хаосу в державному керівництві. Вирізняв 3 групи правителів-філософів, воїнів-охоронців і простих громадян, що становлять керовану більшість. Проте обдаровані можуть переходити з нижчої соціальної групи до вищої та навпаки.

Спираючись на це положення, американські дослідники теорії еліт К. Прюїт і А. Стоун називали Платона попередником теорії “циркуляції” еліт. Його теорія справила значний вплив на вчених, які розвивали теорію еліт на зламі XIX—XX ст., — італійських соціологів В. Парето і Г. Моску, німецького філософа О. Шпенглера, французького вченого Ж. Сореля та багатьох інших.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цей вираз визначає можливість використання термодифузії для розділення ізотопів.	\|	Комунікаційна та ідеологічна еліта — представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.