Етнонаціональна політика України. Охарактеризувати на основі досвіду Закарпатської області.

1. Етнодемографічні процеси. Аналіз результатів перепису населення 1989 р. на Закарпатті засвідчив переважне проживання українського населення, яке становило 976769 чол. (78,41% всього населення). Представники етнонаціональних меншин краю проживали в містах області. Найбільш урбанізованими виявились євреї (93,6%), росіяни (87,2%), білоруси (83%), словаки (86%), менше цигани (62,2%). Переважно сільськими жителями були румуни (82,3 %), угорці (62,3 %), українці (61,6%) та німці (55,5%). Загалом сільське населення на 97,8% складалось із українців, угорців та румунів. В таких умовах теза про поліетнічність та багатонаціональність Закарпаття (проживання біля 100 національностей), що набула пропагандистського змісту не відповідає дійсності. Адже представники 9-ти вище перерахованих спільнот у сукупності складають 99,6% населення краю.

Етнічна самоідентифікація переважно ототожнювалась із мовною ідентичністю. Так, 96,5% всього населення області вважали рідною мову своєї національності. Серед українців - 98,4% вважали рідною мовою - українську; серед угорців – 97,2%; серед росіян – 95,8%. Серед румунів краю - 28964 чол. із 29485 задекларували, що їхньою рідною мовою є румунська. Мовна асиміляція була характерною для циган, словаків, євреїв, білорусів краю. Для них було характерним визнання рідною мови інших етнічних спільнот (переважно російської та угорської). Так, із 12131 представників циганського етносу – тільки 2491 чол. вказали, що їхньою рідною мовою є циганська. Значне число – 7973 чол. вказали на рідну угорську мову. А серед словаків краю тільки близько 1/3 (2555 чол.) визнали своєю рідною мовою словацьку. Це засвідчує труднощі певних спільнот у збереженні етноідентичності та примордіальну сутність етносів, опірність асиміляційним процесам та русифікації, що насаджувалась серед українців та національних меншин краю.

Протягом 1989–2001 рр. наявна кількість постійного населення області зростала. Цьому сприяла порівняно висока народжуваність в сільській місцевості краю та приплив іммігрантів із інших регіонів України та держав колишнього СРСР. Втім, процеси природного приросту населення краю були нерівномірними. Значні депопуляційні процеси проявлялись в Берегівському районі. В містах краю природний приріст був досить низьким.

Якщо перепис населення 1989 р. зафіксував 1252,3 тис. чол., то перший Всеукраїнський перепис 2001 р. – 1258,3 тис. чол. наявного населення в краї. Значною мірою до цього спричинились еміграційні процеси в середовищі українців та етнонаціональних меншин області.

Статистичні дані засвідчують, що з 1994 р. міграційна активність охопила всі етнонаціональні спільноти краю. З одного боку, українське населення збільшувалось за рахунок природного приросту в сільській місцевості та емігрантів-українців з інших регіонів України та країн СНД. З іншого, зменшувалось постійне число українців через трудову еміграцію та виїзд на постійне місце проживання за кордон.

Показовим є "етнічне обличчя" еміграції. Зокрема, дані статистики ілюструють високі показники еміграції угорців до Угорщини, євреїв в Ізраїль та США, німців до Німеччини, росіян до Російської Федерації. Так в 1995 р. із числа емігрантів в Російську Федерацію емігрувало 85,6% росіян, угорців – в Угорщину 85,4%, німців в Німеччину – 86,4%, євреїв в Ізраїль – 79,7%. Тоді як із 54 румунів краю жоден не емігрував до Румунії. Із числа прибулих в 1995 р. до Закарпаття відсоток українців становив 62%, росіян – 23,7%, угорців – 2,6%, румунів – 2,4%, словаків – 0,6%. Характерно, що частка прибулих іммігрантів, що народились безпосередньо в Україні становила 71,2%. Це дає підстави твердити про своєрідний паритет "етнічного обличчя" і соціально-економічних мотивацій еміграційних потоків Закарпаття. Втім, у другій половині 90-х рр. етнічна еміграція перестає домінувати. Збільшуються потоки емігрантів-заробітчан та виїзд на постійне місце проживання за кордон переважно українців.

Аналіз перепису населення 2001 р. засвідчив збільшення чисельності українців (80,5% населення краю), румунів (2,6%), циган (1,1%). Через еміграційні потоки зменшилась кількість угорців (12,1%), росіян (2,5%), словаків (0,5%), білорусів (0,1%), євреїв (0,04%). Ситуативно вигідною виявилась німецька етнонаціональна ідентичність. Кількість німців збільшилась і склала на момент перепису 3582 чол. (0,3%). Мовна асиміляція спостерігається серед циган (мадяризація на 62,4%); німців, словаків, поляків, болгар, чехів (українізація); білорусів, євреїв, татар, вірмен (русифікація). Рідномовна ідентичність характерна для українців (99,2%), румунів (99,1%), угорців (97,1%), які представляють компактні ареали проживання. Новим етноідентифікаційним фактором є русини (10063 чол. із числа постійного населення краю). Вони визначаються як окрема група в середовищі української нації.

2. Етнополітичні процеси. Етнічні процеси на Закарпатті протягом 1989–2001 рр. пройшли складну етнополітичну еволюцію. В часи трансформаційного періоду 1989–1991 рр. в області розгорнулась протидія та боротьба таборів національно-демократичної еліти та владної командно-адміністративної системи. Національно-демократичні сили пропагували серед широкого кола громадськості краю ідею згуртування задля досягнення незалежності України. Ця лінія найбільш чітко проявилась у активній діяльності обласних осередків Народного Руху України за перебудову, УРП, екологічної організації "Зелений світ", товариства "Меморіал", патріотично налаштованого духовенства Української греко-католицької церкви, студентської молоді краю.

Тільки в 1990 р. в області відбулось більше 40 мітингів. Архівні документи ілюструють упереджені дії обласної влади з метою недопущення об’єднання української патріотичної сили ("Орієнтувальний матеріал членам і кандидатам в члени обкому Компартії України, членам ревізійної комісії обласної парторганізації. Про ставлення до ідеї створення "Народного руху України за перебудову (НРУ)", "Про план практичних дій відділів обкому партії у зв’язку з установчим з’їздом Народного Руху України за перебудову" та ін.). Створення низки громадських організацій краю, насамперед крайової "Просвіти", масовий вихід із лав КПУ, центробіжні події в СРСР спричинились до краху радянської командно-адміністративної системи в області.

Епіцентром етнополітичних баталій на Закарпатті 1990–1992 рр. стала обласна Рада народних депутатів. Утворена в Раді група “Демократична платформа” активно вступала в дискусії з приводу автономії та самоврядності краю. Події кінця вересня та початку жовтня 1991 р. в м. Ужгороді мали виражений характер протистояння українських патріотичних та неокомуністичних автономістичних таборів. Створені русинські організації (товариство карпатських русинів, товариство православних імені Кирила і Мефодія, Підкарпатська республіканська партія), Демократична ліга національностей та Асоціація нерадикальних демократів активно пропагували ідеологію окремішності закарпатців, перспективу самоврядності і т. п. Це спричинило згуртування національно-патріотичних сил в Українську Народну Раду Закарпаття (УНРЗ).

Підтримка частиною населення Закарпаття ідеї “самоврядної адміністративної території” на референдумі 1 грудня 1991 р. спричинила посилення домагання обласною владою ширших сфер політико-економічного впливу в рамках автономістських прагнень. Згодом вона перетворилась у потребу вільної економічної зони, участі області в проекті Карпатського Єврорегіону і т. ін. В умовах першого десятиліття державної незалежності України (1991–2001 рр.) тільки зважена державна етнополітика, патріотична позиція українських сил краю завадили реалізаціям партикулярних амбіцій владної неокомуністичної еліти.

Політичне русинство на Закарпатті, що проявляло активність до середини 90-х рр. зазнало фіаско через радикалізацію діяльності русинських товариств, створення Тимчасового уряду Підкарпатської Русі, "діяльність" Підкарпатської республіканської партії. Воно засуджене міжнародними конгресами русинів. Діяльність русинських організацій краю, зокрема товариства підкарпатських русинів, поступово відмежувалась від політичних гасел, спрямовуючи власну роботу в етнокультурну сферу.

Етнополітичний розвиток краю в умовах незалежності був позначений також певним загостренням відносин українських та угорських громадських організацій з приводу встановлення пам’ятного знаку на Верецькому перевалі. В останні роки через суперечки між обласним осередком СДПУ(о) та обласною владою загострились відносини між Закарпатською облдержадміністрацією та райдержадміністрацією Берегівщини. Ці суперечки інколи розцінювались як міжетнічні протиріччя. В ході політичного протистояння в краї 2000–2001 рр. фіксувались також прояви антисемітських лозунгів. Не дивлячись на окремі випадки, реалії етнополітичного життя та етнополітична ситуація на Закарпатті була регульованою в межах державного правового поля.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етнополітичні процеси в країнах Західної Європи (інтеграційні та сепаратистські тенденції).	\|	Національно-культурні товариства національних меншин Закарпаття.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.