Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті

Особливостям призначення покарання за незакінчений злочин присвячена ст. 68 КК. Згідно з її ч. 1, при призначенні покарання за незакінчений злочин, суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Як видно зі змісту цього положення, призначення покарання за незакінчений злочин вимагає обов'язкового застосування загальних засад, встановлених статтями 65-67 КК. Тобто, призначення покарання за незакінчений злочин має відбуватися: а) в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин; б) відповідно до положень Загальної частини КК; в) з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Застосування перших двох загальних засад щодо призначення покарання за незакінчений злочин специфіки не передбачає. Вимога врахування ступеня тяжкості вчиненого незакінченого злочину потребує деяких пояснень. Справа в тому, що ступінь тяжкості злочину визначається законом незалежно від його закінченості. Так, однаково тяжким злочином визнається вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) і замах на вбивство (ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК). Тому, оцінюючи типовий ступінь тяжкості незакінченого злочину, суд має виходити з того, що він є таким же, як і закінченого злочину. При встановленні ступеня тяжкості незакінченого злочину необхідно враховувати його вид. Так, готування до злочину вважається менш тяжким злочином, ніж замах на злочин і закінчений злочин (звичайно, якщо йдеться про злочин одного й того ж виду). Не можна порівнювати, наприклад, замах на крадіжку з готуванням до вбивства.

Замах на злочин - більш тяжкий, ніж готування, вид незакінченого злочину, але менш тяжкий, ніж закінчений злочин. Слід зауважити, що із зазначеної оцінки ступеня тяжкості готування й замаху виходить судова практика. Закон утримується від оцінки ступеня тяжкості видів незакінченого злочину й зіставлення його зі ступенем тяжкості закінченого злочину, а також від встановлення певних меж призначення покарання за незакінчений злочин порівняно із закінченим злочином. Право оцінювати ступінь тяжкості незакінченого злочину надається суду. Не виключається можливість призначення за незакінчений злочин покарання у максимальному розмірі, встановленому санкцією відповідної статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин.

До речі, КК РФ 1996 p. містить правило обов'язкового пом'якшення покарання за будь-який незакінчений злочин та встановлює його межі. Строк або розмір покарання за готування до злочину не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею КК за закінчений злочин (ч. 2 ст. 66). Згідно з ч. З ст. 66 КК РФ, строк або розмір покарання за замах на злочин не може перевищувати трьох чвертей максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини за закінчений злочин. Частина 4 ст. 66 КК РФ забороняє застосування смертної кари і довічного позбавлення волі за готування до злочину й замах на злочин, якщо такі види покарання встановлені за закінчений злочин.

Закріплення у КК РФ вимоги щодо пом'якшення покарання за будь-який незакінчений злочин є, на нашу думку, доцільним. Аналогічне положення бажано передбачити і в КК України.

Крім загальних засад, при призначенні покарання за незакінчений злочин враховуються і спеціальні вимоги, встановлені ч. 1 ст. 68 КК. Це необхідність врахування:

а) ступеня здійснення злочинного наміру і

б) причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Дії при готуванні до злочину характеризуються тим, що вони не створюють безпосередньої небезпеки для об'єкта злочину, а створюють лише передумови для вчинення дії, яка є ознакою об'єктивної сторони складу злочину. При замахові відбувається часткове виконання об'єктивної сторони певного складу злочину:

а) часткове виконання дій, що входять в об'єктивну сторону, або

б) ненастання суспільно небезпечного наслідку, передбаченого законом як обов'язкової ознаки даного злочину.

Залежно від ступеня здійснення злочинного наміру закон розрізняє два види замаху - закінчений і незакінчений (частини 2 і 3 ст. 15 КК). Закінчений замах найближче до закінченого злочину. Між ними немає різниці ні в суб'єктивній стороні (злочинний намір, умисел особи повністю реалізуватися в його діях), ні в характері дій, що утворюють об'єктивну сторону злочину. Відмінність - лише в наслідку, передбаченому законом. При закінченому замахові він відсутній. При незакінченому замахові злочинна діяльність не тільки об'єктивно залишається незавершеною - не виконані всі дії, що входять в об'єктивну сторону, і не настав наслідок,- але і суб'єктивно вона залишається незавершеною - особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

При призначенні покарання необхідно враховувати наявність або відсутність реально заподіяної шкоди та її розміри. Наприклад, більш небезпечним є замах на вбивство, пов'язаний із заподіянням тілесних ушкоджень, ніж замах, коли здоров'ю потерпілого не було заподіяно реальної шкоди. Про небезпечність замаху може свідчити розмір фактично заподіяної шкоди. Наприклад, заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень при замаху на вбивство є менш небезпечним, ніж заподіяння при замаху на вбивство тяжких тілесних ушкоджень.

Для визначення ступеня тяжкості замаху істотне значення мають причини, з яких не була закінчена злочинна діяльність. Неза-вершення злочинної діяльності може бути викликане, по-перше, зовнішніми обставинами, які зашкодили особі в реалізації злочинного наміру і примусили припинити злочинну діяльність (перерваний замах), по-друге, помилкою особи відносно предмета посягання або засобів вчинення злочину (непридатний замах). У першому випадку створюється й існує реальна загроза заподіяння шкоди, до досягнення якої прагне особа. У другому випадку об'єктивно відсутня небезпечність дій винного, що свідчить про менший ступінь небезпечності такого замаху і є підставою для пом'якшення покарання.

Частиною 2 ст. 68 КК встановлено правила, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання співучасникам злочину.

При призначенні покарання співучасникам злочину закон вимагає обов'язкового застосування загальних засад, встановлених статтями 65-67 КК. У зв'язку з цим виникає запитання про підстави й межі відповідальності співучасників. Підстави й межі відповідальності співучасників визначаються згідно зі ст. 29 КК відповідно до кримінально-правової оцінки діяння, вчиненого виконавцем. Дії виконавця (співвиконавців) кваліфікуються за кримінально-правовою нормою Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за дане діяння. Дії організатора, підбурювача та пособника кваліфікуються за тією ж кримінально-правовою нормою Особливої частини КК, що й дії виконавця, але з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

Отже, відповідно до загальних засад покарання співучасникам злочину повинно призначатися в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений кожним із них злочин. Оцінюючи типовий ступінь тяжкості вчиненого кожним із співучасників злочину, суд має виходити з того, що він є однаковим для всіх співучасників. Призначається покарання співучасникам, безумовно, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Але, крім загальних засад, при призначенні покарання співучасникам враховуються і спеціальні вимоги, встановлені ч. 2 ст. 68 КК, які спрямовані на конкретизацію тяжкості вчиненого кожним із них злочину. Це - вимога встановити й врахувати характер і ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Врахувати характер участі особи у вчиненні злочину означає врахувати роль кожного співучасника. Судова практика визнає більш небезпечною особу виконавця й організатора. За загальним правилом, роль підбурювача й пособника визначається як менш небезпечна.

Врахування ступеня участі кожного співучасника у вчиненні злочину потребує з'ясування ступеня його активності при виконанні конкретної ролі як взагалі, так і у зіставленні з роллю інших співучасників.

При призначенні покарання обставини, що характеризують особу певного співучасника, не можуть враховуватися відносно інших співучасників.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Обставини, які обтяжують покарання	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.